34Ліна Костенко. Роман у віршах "Маруся Чурай"

її пісні — як перло многоцінне,Як дивен скарб серед земних марнот, — хай ці слова Богдана Хмельницького з роману "Маруся Чурай" стануть епіграфом сьогоднішнього уроку. Історичний роман у віршах "Маруся Чурай" писався Ліною Костен­ко в роки її вимушеного мовчання. Цей твір поетеси представляє в укра­їнській літературі рідкісний жанр — роман у віршах. Запишемо визна­чення у словничок. Роман у віршах — одна з найскладніших літературних форм, суть якої полягає в тому, що у великому художньому полотні епічний спосіб зо­браження життя через систему подій і розгорнутий сюжет, через змалю­вання сформованих характерів поєднується з глибоким ліризмом — вір­шованою, емоційно забарвленою мовою, з безпосереднім вираженням внутрішнього стану і почуттів автора. У романі "Маруся Чурай" Ліна Костенко змальовує, з одного боку, цілу галерею епічних образів (Маруся Чурай, Гриць Бобренко, Гордій Чурай та інші) в їх складних взаємостосунках. З іншого боку, в сюжетну тканину роману та епічної розповіді вплітаються ліричні мотиви, що висвітлюють безпосередню оцінку поетесою тих чи інших вчинків і дій героїв. Саме тому "Маруся Чурай" сприймається не лише як об'єктивна історія життя автора твору. Форма роману у віршах дала поетесі можли­вість показати широке тло української дійсності XVII ст. і глибоко роз­крити своє ставлення до зображуваного. 1979 рік — щасливий рік для України: до читача прийшла "Маруся Чурай" Ліни Костенко. Життя твору починалося непросто. В. Брюхове-цький писав: "Звинувачення внутрішніх рецензентів, причому закиди навіть політичного характеру, затримали вихід роману не менше, як літ на шість... Лише після спеціальної ухвали Спілки письменників України твір був випущений у 1979 році "Радянським письменником." Історичний роман у віршах "Маруся Чурай" є перлиною української літератури XX століття. Звучить запис пісні "Засвіт встали козаченьки." Вважають, що автором цієї пісні була співачка-поетеса з Полтави Маруся Чурай. Що відомо про цю напівлегендарну дівчину? (Заздалегідь зорієнтовуємо учнів на самостійні дослідження фольклорної основи постаті Марусі Чурай та образу дівчини-піснетворки в інших худож­ніх творах: М. Старицького, В. Самійленка, С. Рудонського, 0. Кобилян-ської. Заслуховуємо учнівські дослідження.) Основні моменти життя Марусі Чурай були використані в сюжеті роману. Вони немовби ожили, набули реальності, психологічної змістов­ності. Художній світ роману "Маруся Чурай" відображає найсуттєвіші моменти соціально-політичного та духовного життя України середини XVII ст. Читаючи твір, ми проймаємось атмосферою того часу, перебу­ваємо в Україні періоду Хмельниччини. 2.  Наскільки актуальний роман у наш час? Слово вчителя. Роман складається з дев'яти розділів, які є яскравою поетичною кар­тиною багатостраждальної української історії з її трагічною героїкою, колоритними народними типами, взятими з різних "поверхів" українсь­кого життя XVIII ст., з коханням дівчини-козачки, яке відкривається безміром душевних граней та переживань, пристрасними роздумами про місію слова, поезії в людському житті загалом і в українській долі — зокрема. І. Дзюба писав: «Маруся Чурай" нагадує класичний архітектур­ний ансамбль, що втілює великий план, велику ідею. Поетичний матері­ал розгортається "сам із себе" за законом внутрішньої необхідності і зовнішньої доцільності. Кожна частина необхідна для цілості, а ці­лість надає кожній частині вищого значення. Все живе наскрізною сим­фонічною взаємопов'язаністю, взаємопідсиленням." Коментар учителя. Процес суспільного розшарування як один з основних аспектів суспіль­но-історичного контексту епохи виразно й достовірно виписаний Ліною Костенко у сцені суду, де гострота конфлікту — засудити чи виправдати Марусю, а якщо судити, то яку кару їй призначити, — зосереджує в собі не просто моральні принципи, а й соціально-класовий статус епохи. У першій частині роману маємо можливість виявити два різні світи, представлені героями твору, що визначилися такими двома аспектами: по-перше, протиставленням Січі і Полтави, по-друге, ставленням до Марусиної пісні. Сцена суду дає можливість учителю не лише виявити протистояння двох позицій, двох світів, а й дати повноцінну характерис­тику всім героям твору. На суді, як і в будь-якій іншій ситуації, козацтво виявляє найактивнішу позицію захисників і гуманістів. Це стосується і гетьмана, бо за всіма своїми клопотами Богдан здатний помітити і тугу Івана Іскри: "Щось мало статись, твоєї печалі достойне?", а опісля, до­клавши "серця й голови" до справи Марусі, скасувати ганебний вирок полтавського суду: "Таку співачку покарать на горло. — Та це ж не що, а пісню задушить!" — "смерть повсюди, а життя одне." Полтавський полковник Мартин Пушкар наділений авторкою всіма найдостойнішими чеснотами мудрої, розважливої, стриманої і доброї людини: "Ще не старий. І славу мав, і силу." Він поважає кожне окреме людське життя, усвідомлює високу його вартість: "... світ вже так заміша­ний на злі, що як платити злочином за злочин, то як же й жити, люди, на землі?" Полковник і в суді, і в поєдинку з ворогом лишається чес­ним і відвертим. Така поведінка дає право Горбаню сказати привселюд­но: "У мене, пане, слово не куповане, і я його не продаю." Кожен, від полковника, гетьмана до козака-посланця, відчуває свою причетність до суспільного життя у різних його параметрах. Як своєрідну ілюстрацію цієї позиції можна розглянути епізод-розмову представників полтавського суду з козаком-запорожцем. (Читаємо цей уривок повністю.) Оцінка Марусиного вчинку гетьманським посланцем прозвучала ди­сонансом до обивательського бачення ситуації, на якому заклинилася полтавська судова рада, і виказала нам усвідомлену козаком високу мо­раль та вміння розпорядитися нею. Він пропонує своє вирішення, яке говорить про нього як про людину з добре розвинутим поняттям честі: Ця дівчина... Обличчя, як з ікон. І ви її збираєтесь карати?! А що, як інший вибрати закон, — не з боку вбивства, а із боку зради?Що ж це виходить? Зрадити в житті державу — злочин, а людину — можна?! Судейство разом з підбрехачами Бобренчихи у погляді на людину, суспільне життя перебувають на цілком протилежній із козацтвом пози­ції. (Учні зачитують рядки роману, де йдеться про ставлення героїв роману до пісень Чураївни.) Проаналізувавши зачитані фрагменти, з'ясовуємо, що ні Горбаню, ні райцям, ані Бобренчисі не під силу осягнути гострої потреби людсь­кої душі в пісні. Таким людям не дано збагнути величі і незвичайного обдарування дівчини. Талант Марусі Чурай достойно оцінений представниками Січі, особ­ливо Іваном Іскрою. Іванові доля вивела Марусю у двох величинах: коханої дівчини та художника незвичайного таланту. Під час суду йому одна­ково болить і, разом з тим, значимішим і вартіснішим проступає життя Чураївни-поетеси, піснетворки: "Ця дівчина не просто так, Маруся, Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа". У відповідальний момент ціна Іванового життя визначається змістом справи, котру за будь-яку ціну необхідно довести до кінця: "Якщо я впаду, — неврятована пісня, задушена пісня в петлі захри­пить!" Значимість людського життя Горбанем, Бобренчихою, Вишняка­ми вимірюється іншими мірками. їхня правда звучить як антитеза до козацьких норм і законів. Пропонуємо замислитись учням над питанням: то кому ж належати­ме майбутнє, якщо життя таке несправедливе до гарних людей, бо ж "у всіх цих скорботах і печалях, у всіх оцих одвічних колотнечах — і чураївські голови на палях, і вишняківські голови на плечах." (У па­м'яті народу загубляться всі Горбані й Вишняки, а залишаться зі своєю бойовою славою і Пушкар ("Про нього потім думу іскладуть"), і Лесько Черкес ("утне ще штуку не одну. Він стане потім побратимом Разіна — Леськом Хромим. Загине на Дону.") Полтавський люд лише спочатку видається безликою, безголосою, од­номанітною масою. Насправді ж маємо цілий ряд конкретних постатей, таких несхожих одна на одну, за якими характери, особистості. Якщо Січ активізувала в людині всі найкращі риси характеру, вдачі, загострила ви­росле почуття відповідальності, то полтавський народ здебільшого мовчаз­ний, принишклий. Лише дехто відважився тримати слово на суді. Так, на­приклад, на слова Марусиної матері — "Притихли люди, знітилися свідки, сльозина блиска у якоїсь тітки...", а на пропозицію судці поділитися дум­кою — "Мовчали всі. Не зголосився жодний." З цього загалу проступлять колоритні постаті Параски Демихи, Ящихи Балаклійської Кошової. Важливим для повноти і цілісності образу України доби Хмельниччи­ни є розділ "Проща". Тут Ліна Костенко вводить досить поширений у нашій літературі тип мандрівного дяка. Очима людини освіченої, ду­маючої, схильної до осмислення як тогочасних реалій, так і нашої істо­рії в цілому поетеса отримала змогу показати тогочасну Україну. Отже, ми торкнулись однієї з проблем твору — відтворення суспіль­но-історичного контексту епохи Хмельниччини через характери персо­нажів, що є виразниками і носіями суспільних законів часу. Проблему любові і зради, яка лежить в основі роману, розглядатиме­мо в руслі двох тематичних ліній: 1.  Маруся Чурай — Грицько Бобренко. 2.  Маруся Чурай — Іван Іскра. Запитання та завдання для учнів. 1. Що, на вашу думку, є причиною роздвоєності Грицька: убогість його душі чи лише прагнення нажити Вишнякове добро? 2.  Розкрийте значення батьківського дому у формуванні світоглядних позицій та виборі життєвих ідеалів (Гриць Бобренко, Маруся Чурай, Іван Іскра, Галя Вишняківна). 3

Коментар вчителя. Кохання Марусі і Григорія, отруєне страшною у своїй підступності зрадою, вималюване Ліною Костенко ретроспективно, дало можливість читачам разом з Чураївною переживати зраду не миттєво, не фрагментар­но, а протягом усього твору. Таким чином все минуле життя дівчини оповите болем зради. "Пекуче прозріння" болить Марусі нестерпно: Бо ж річ не в тім — женився, не женився... прийшов, пішов, забув чи не забув. А в тому річ, коли він так змінився? и, може, він такий і зроду був? і — як продовження: "Нерівня душ — це гірше, ніж майна!" Грицькова душа, справді, дуже непевна. Чітко і точно прочитає її роз­щеплену суть Яким Шибилист: "Від того кидавсь берега до того, Любив достаток і любив пісні. Це як, скажімо, вірувати в Бога і продавати душу сатані." Грицько — суперечлива людина. Він сам зізнається у цьому Мару­сі: "Як хочеш знати, — так, я їм продався, але в душі на тебе я молюсь." На вибір життєвих ідеалів героїв твору великий вплив мала сім'я. На­віть у любові Маруся хоче бути схожою на своїх батька-матір, прагне кохання чистого і щирого, як і в них: "...я колись як виросту, і в мене буде отака любов!"—   Кого ти любиш, Іване? Мене чи свою пам'ять? Красива я була, правда? Схожа на свою матір. Смілива я була, правда? Схожа на свого батька. Співуча я була, правда? Схожа на свій народ. Іванові Іскрі, як і Марусі, світить батькова зоря. Взаємини Івана та Ма­русі — це своєрідний виразник великого кохання двох рівновеликих лю­дей, двох високих і чистих душ. Любов Івана Іскри до Марусі немовби відтінює любов Гриця, допомагає зрозуміти її недостатню глибинність. В одну із хвилин "пекучого прозріння" Маруся дійшла до думки про "нерівність душ" — своєї та Гриця. Іван же був їй рівнею, бо, як ніхто інший, розумів і цінував винятковість її особистості. І якщо Маруся під­німала до себе, ошляхетнювала Гриця, то з Іваном була зовсім інша ситуація — їй самій багато в чому треба було підніматися до нього. Іва­нова промова на захист Марусі засвідчила рідкісну глибину і масштаб­ність його мислення — він дуже точно розумів значення талановитого митця для суспільства і цим різко виділявся з-поміж інших. Іван і Маруся духовно близькі, але доля судила їм нерозділену любов. Останнє прощання з Іваном, який вирушив у військовий похід, виклика­ло у Марусі велику тугу — вона відчула в ньому по-справжньому близьку людину. І я, котрій давно вже все байдуже,уже нічим я сльози не впиню.Прощай, Іване, найвірніший друже, шляхетна іскро вічного вогню. Вічний огонь — це любов, а Іван — його шляхетна іскра. Тільки хво­роба і смерть Марусі зупинили цей процес — процес народження в ній нової, по-справжньому великої і щасливої любові. Чільне місце у творі займає інша "вічна" проблемалітератури — проблема митця і народу, митця і суспільства. Головна героїня роману Маруся Чурай цілком справедливо показана Ліною Костенко як геніально обдаро­ваний митець, як один із творців українських пісень, що здобули всесвітню славу нашому народу. В часи, коли жила Маруся Чурай, українська писем­на література через певні причини була ще слабо розвинута. Проте народ мав своїх митців, які були його голосом, його душею. Маруся Чурай — одна з них. За Ліною Костенко, вона мала своє розуміння завдань власної твор­чості, її суспільного значення. Як митець, як людина незвичайна, винятко­ва, вона відчувала і глибоко переживала різне ставлення до себе з боку сучасників — від щирого захоплення і любові до повного нерозуміння і навіть агресивності до себе як до людини, що є "не такою, як усі." В розмові я, сказала б, та не дуже, А в пісні можу виспівати все,—зізнається Маруся. Слово вчителя. Роман "Маруся Чурай" є одним із тих творів, які через свою непроминущу мистецьку вартість назавжди залишаються в літературі. Це — твір, невичерпний своїм змістом, багатством поетичних тем, філософ­сько-моральних колізій, загальнолюдською та національною проблема­тикою. Багатьом поколінням він відкриватиме образний світ нашої непростої історії, ошляхетнюватиме душі високим патріотичним почут­тям, даруватиме насолоду.35.Організація групових форм роботи під час вивчення творчості письменників-шістдесятників 11 клас

Основна увага звертається на ознайомлення учнів з унікальним явищем в українській літературі — шістдесятництвом. Для оптимального вирішення навчальних цілей рекомендується використати групові форми роботи. \Невипадково у «Державному стандарті...» зміст базової та повної середньої школи визначається на засадах загальнолюдських і національних цінностей та реалізується через конкретні завдання: \— сприяння національному самоусвідомленню і стійкому відчуттю приналежності до європейської спільноти; — розвиток творчих і комунікативних здібностей учнів, їхнього самостійного критичного мислення, культури полеміки, вміння аргументовано доводити власну думку; — вироблення вміння компетентно і цілеспрямовано орієнтуватися в інформаційному і комунікативному сучасному просторі [1, с 14]. Дуже цінним є те, що зміст сучасної літературної освіти спроектований на очікувані результати навчання. Це дає можливість відповідно спланувати навчально-виховний процес на уроках літератури. Особливий акцент робиться на тих художніх творах, що сприяють зародженню у свідомості та підсвідомості молодої людини якостей, які є носіями позитивної, життєствердної енергії, дають естетичне задоволення і моральне опертя (оптимізм, життєствердність, ідею подолання труднощів, волю до перемоги тощо) Основні рекомендації у статті спрямовані на методику організації групової діяльності старшокласників на нетрадиційному уроці літератури. \Та перша проблема, яка постає перед учителем на самому початку вивчення літератури 60-х років, — це мізерна кількість годин, яка не дозволяє хоча б побіжно доторкнутися до життєтворчості кожного із шістдесятників. А це надзвичайно важливо, бо, як зазначає Віталій Дончик, необхідно «персоналізувати» шістдесятництво — розглянути кожного окремо, різний вибір, різні долі, позиції, версії, шляхи. Адже В. Стус — один вибір і доля, Ліна Костенко — схожий вибір, але інша доля, М. Вінграновський — ще інший, Б.Олійник — спільний, схожий початок і зовсім протилежний вибір... А Дзюба? Чи Світличний, Сверстюк? А все на початку 60-х років було єдиним рушенням і навіть в міжособистісних стосунках були єдність і порозуміння» Тож буде доречним розширити рамки оглядової теми до трьох годин, виокремивши такі напрямки: 1. Шістдесятництво як явище соціальне й культурологічне. Новизна і традиційність у ліриці поетів-шістдесятників. 2. Новаторство «молодої» української прози 60-х років. 3. Постшістдесятництво та українська «химерна проза». Для реалізації першої теми виберемо нетрадиційний урок-відкриття з використанням активізуючих групових форм роботи. Вибір типу уроку не випадковий. Адже із середніх класів учням знайомі прізвища Василя Симоненка, Ліни Костенко, Євгена Гуцала, Гри-гора Тютюнника, Миколи Вінграновського у контексті інших літературних імен. А на цьому уроці цих письменників учні самі виділять в окремий ряд. Завдання ж учителя — підвести школярів до відкриття своєрідності унікального явища — шістдесятництва. Нестандартний урок потребує не традиційних, а інноваційних методів, форм, технологій навчання, які не тільки сприятимуть засвоєнню знань, але й активізуватимуть пізнавальну діяльність учнів, формуватимуть комунікативні уміння та навички, надзвичайно необхідні у реальному житті. Адже сучасному одинадцятикласнику в недалекому майбутньому належить стати активним учасником державотворчого процесу, і від учителя залежить, наскільки буде підготовлений випускник до самостійної діяльності та прийняття рішень у принципово нових життєвих реаліях. Тож особистісно зорієнтований підхід з використанням активних групових форм роботи забезпечить суб'єктно-діяльнісну і творчу атмосферу цього уроку. Обов'язковою умовою такого уроку є створення і визначення емоційного настрою школярів. Крім того, що цьому сприяє відповідно оформлений стенд «Сьогодні на уроці» (діти на перерві уже розглянули портрети, ілюстрації до творів, потримали в руках збірки поетів-шістдесятників), учитель звертається до класу із запитанням: — Чи вважаєте ви себе цікавими людьми, цікавими співрозмовниками? (Відповіді учнів). — А сьогодні ми будемо говорити про ціле покоління наших співвітчизників, які здивували світ своєю силою духу, волі, інтелекту. Вслухайтесь у поетичні рядки Василя Симоненка. Вірш «Перехожий» присвячувався Ліні Костенко: Як він ішов!Струменіла дорога,Далеч у жадібні очі текла,Не просто ступали — Співали ноги,І тиша музику берегла.Як він ішов!.. Зрозуміло, це не випадковий перехожий, а маестро краси, високого мистецтва, його хода — це музика руху. Раптом —Шепіт поміж перехожих:Що там?Спіткнувсь чоловік... —Одні співчували йому убого,Інші не втримались докорять... Та, незважаючи ні на бездумні погляди, ні заздрість, ні ворожість, маестро дороги вже вирівнявся і знову «натхненно творив ходу». Цей вірш постає як символічна притча, яка є духовним портретом покоління Василя Симоненка і Ліни Костенко, згодом пойменованого шістдесятниками. На дошці запис, до якого звертається вчитель: Хто ж такі шістдесятники? • Чому їх називають поколінням лицарів Другого українського відродження XX століття? — На сьогоднішньому уроці ви для себе відкриєте багато цінних і незнаних речей, а під кінець уроку спробуєте відповісти на ці запитання. (Учні записують тему уроку і запитання в зошити). Далі, оголошуючи концепт теми (це коротке викладення її основних положень), учитель продовжує інтригувати: — 1956 рік, XX з'їзд КПРС — запам'ятайте цю дату і цю подію, бо саме її можна вважати точкою відліку в історії українського шістдесятництва. Так звана «хрущовська відлига» після смерті Сталіна (1953) стала поштовхом для пробудження української нації. Першими це усвідомили інтелігенти. Це було покоління проти течії, покоління, яке навіть народилося — всупереч. Більшість із шістдесятників прийшли в цей світ двома роками раніше чи пізніше сумнозвісного 1937 — року найбільших сталінський репресій, коли було винищено цвіт нації, її духовну еліту. Відтак покоління шістдесятників ознаменувало природну регенерацію українства, засвідчивши незнищенність національного духу. Цією генерацією природа начебто компенсувала нашому народові ті жахливі втрати, особливо в 30—40 роки — добу голодоморів, розстрілів і — Другої світової [4 с.7—8]. Для засвоєння основних теоретичних понять з теми учням слід запропонувати опорний конспект «Українське шістдесятництво», над яким одинадцятикласники попрацюють в парах за методом «читання з позначками» . Опорний конспект Шістдесятництво — соціокультурний рух опору підрадянської України, започаткований у 60-х pp. ХХ ст., духовна революція проти тоталітаризму. Шістдесятники — покоління творчої молоді початку 60-х pp. ХХ ст., сформоване в період тимчасової лібералізації суспільного життя в СРСР у 1956—1964 pp. Представники шістдесятництва: поети (Д. Павличко, Л. Костенко, В. Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський, Б. Олійник, В. Стус, І. Капинець), прозаїки (Г. Тютюнник, Є. Гуцало, В. Дрозд, В. Шевчук, Р. Іваничук, Р. Федорів, Н. Бічуя), майстри художнього перекладу (М. Лукаш, Г. Кочур, А. Перепадя, А. Содомора), літературні критики (І. Світличний, І. Дзюба, Є. Сверстюк, М. Коцюбинська). Соціально-історичні витоки шістдесятництва: • 60-ті pp. в СРСР — «хрущовська відлига» — період деякої лібералізації радянського суспільства у 1956— 1964 pp. (від XX з'їзду КПPC до усунення від влади М.Хрущова). • 60-ті pp. в усьому світі — час великих духовних зрушень, домагання національної свободи, пора оновлення мистецтва (авангардизм у літературі). Культурно-історичні витоки шістдесятництва: • світова культура (зокрема модерна література); • українська література (як класична, так і доби Розстріляного Відродження); • народна творчість. Етичні полюси шістдесятництва: • дисидентство (відверта опозиція до режиму); • конформізм (пристосуванство); • «внутрішня еміграція» (ізоляція у власному внутрішньому світі). Головний інформаційний матеріал учні сприймають від своїх ровесників, які мали індивідуальні домашні завдання і підготували на 3—4 хв. такі повідомлення: . Феномен шістдесятництва 2. Вибір шістдесятників. 3. Василь Симоненко — метеор на небосхилі літературного процесу. 4. Василь Стус — різьбяр власного духу. 5. Неповторність життя і поезії Ліни Костенко. Враховуючи те, що одинадцятикласники мають навички роботи в групах, а у класі протягом семестру працюють незмінні групи, об'єднання в які відбулося за психологічними особливостями учнів, обговорення проблемних питань здійснюватиметься у групах. Розкриваючи унікальність цього явища, учень наголошує: • Відлига була не лише поштовхом до свободи від страху, репресій, беззаконня, а й до свободи творчого самовияву. У культурне життя України увірвалася молода талановита сила, явивши світові плеяду митців, які тепер є славою і гордістю української нації. На сторінках «Літературної газети» за 1961р. з'являються публікації Миколи Вінграновського, Івана Драча, Євгена Гуцала. У цей же час у інших публіцистичних виданнях друкуються твори Василя Симоненка, Василя Стуса, Григора Тютюнника, Бориса Олійника, Романа Іваничука. Наступного, 1962 року, одна за одною з'являються збірки М. Вінграновського («Атомні прелюди»), В. Симоненка («Тиша і грім»), І. Драча («Соняшник»), книги малої прози Володимира Дрозда («Люблю сині зорі») та Євгена Гуцала («Люди серед людей»), а трохи раніше вийшли дебютні книги Дмитра Павличка («Любов і ненависть») та Ліни Костенко («Проміння землі») — митців, які стали немовби «предтечами» руху, що дістав назву — «шістдесятництво». • Шістдесятники, вважає Оксана Пахльовська, заклали генетичний код сучасної України. Вони були першими, хто спромігся на спротив. З їхнього бунту постала нова історична і нова естетична свідомість української літератури . В. Дончик розглядає це суспільне й літературне явище «як живе і ще по сьогодні — живлюще. Луна від вибуху котиться довго. А що то був літературний вибух великої сили — немає жодного сумніву. Отже, зберігши в літературі символізм раннього Тичини, неокласичну ясність Рильського, ліричність Сосюри, романтичну піднесеність Довженка, пісенність Малишка, шістдесятники вибудовували своє поетичне слово на векторах інтелектуалізму, естетизму, елітарності,. У їхньому естетичному ідеалі поєдналися краса, правда і свята віра. 37.У кабінеті є необхідна художня та методична література, таблиці, роздатковий дидактичний матеріал до всіх тем із української мови та літератури шкільного курсу. Цього року планую оформити стенди.Також передплачую журнали "Українська мова та література" і "Вивчаємо українську мову та літературу "видавництва "Основа" та "Шкільний світ", які завжди допомагають стежити за інноваціями у викладанні предмета.

       Я систематизувала комп'ютерну картотеку для зручнішого користування своїм невеличким надбанням. Для перегляду фільмів на уроках літератури використовую сторінку свого блогу "Медіатека",а щоб попрацювати зі словниками онлайн, стає в нагоді сторінка власного сайту "Світ словників та довідників".А як допомагає сторінка "Скринька фразеологізмів" блогу!!!! 

Класна кімната має такі документи та науково-методичне забезпечення: 

- Орієнтовний план роботи кабінету- Положення про кабінет  

-Паспорт кабінету - Нормативно-правові документи 

- Інструкція з безпеки праці - Навчальні програми 

- Календарно-тематичне планування - Методичні посібники 

- Програми спецкурсів, факультативів - Підручники, хрестоматії 

- Словники - Тексти творів письменників, що вивчаються 

- Портрети українських письменників - Малюнки учнів 

- Художню літературу - Фахові журнали та газети 

- Тематичні папки - Реферати з української мови та літератури 

-Навчальні диски Українські фільми за програмою 

- Роздатковий матеріал - Таблиці 

- Наочні посібники і матеріали 39.Види і форми позакласної роботи з літератури. Позакласна робота дозволяє юним читачам спілкуватися з набагато більш широким, ніж на уроці, колом естетичних явищ, стає джерелом різноманітних художніх вражень - читацьких, музейних, театральних, музичних, від зустрічей з цікавими співрозмовниками. Рушійною силою позакласної діяльності виступає інтерес. Якщо робота на уроці, регламентована єдиної і обов'язкової для всіх програмою, спрямована на формування системи знань, умінь і навичок, то позакласна робота імпонує учневі добровільністю участі, свободою індивідуального вибору літературного матеріалу, форм спілкування з мистецтвом, способів творчого самовираження - можливістю робити те, що хочеш і можеш: спробувати себе в ролі актора, художника, екскурсовода і т.п.Тут не останню роль відіграє установка на швидку реалізацію особистісно значимого задуму, на «кінцевий результат» - будь то спектакль, літературний турнір, краєзнавча експедиція. Нарешті, у позакласній роботі більш відверто саме спілкування, різнопланове, поліфункціональне (міжособистісне, пізнавальне, художнє, творче), взаємини ж вчителя і учнів відрізняє відкритість і неформальність, атмосфера справжнього співтворчості. Особливий інтерес до позакласної роботи в сучасній школі пояснюється ще й тим, що, будучи менш інерційної, ніж програмне, урочний викладання, вона задає тон ломці методичних стереотипів, народженню нових підходів до викладання літератури, привносить дух живого діалогу, одкровення, розкутості в пошук істини Томім духовної спрагою поколінням. Позакласна робота стає своєрідною лабораторією творчості словесника, в якій моделюються нетрадиційні для навчального процесу форми спілкування з мистецтвом, адекватні нинішньої соціокультурної ситуації. Сьогодні нас не дивує, що «святая святих» - випускний іспит - може проходити у формі захисту реферату по самостійно обраної учнем темі і навіть у формі колективної гри Прообразом багатьох форм уроку, визнаних інноваційними, є позакласна робота. Позакласна робота з літератури спочатку - в силу природи мистецтва - явище різноманітне, і її сувора класифікація навряд чи можлива. Взаємодія різних видів мистецтва (література і театр, та ін), різних видів діяльності школярів, освоєння конкретної літературної теми, проблеми може визначати профіль позакласної роботи. Виділимо в ній відносно самостійні напрями. Заняття літературним краєзнавством звернені до вивчення літературного життя рідного краю, знайомству хлопців з образом своєї «малої батьківщини» в творах художників слова. Це екскурсії, походи, експедиції, створення шкільних музеїв. Пізнавальна, пошукова, популяризаторська краєзнавча діяльність природним чином замикається в наші дні з культурно-охоронної: просто захоплюватися минулий недостатньо, треба допомагати його берегти. «Літературне краєзнавство допомагає в звичному, повсякденному оточенні виявити високу культурну тенденцію ... Культура починається з пам'яті. Людина, що відчуває шари минулих часів, які його оточують повсякденно, не може Вести себе як дикун. Спілкування з літературою неминуче пов'язане з літературною творчістю юних читачів, спробою виразити себе у слові, образі. Чуйність до слова, володіння літературними жанрами роблять по-справжньому творчим процес читання. «Від маленького письменника - до великого читача» - в цьому бачила мету дитячої літературної творчості М.А.Рибнікова. Гуртки, студії стають школою освоєння літературних жанрів, оволодіння журналістикою, мистецтвом перекладу, а рукописні журнали, альманахи, стінгазети - зборами перших авторських публікацій » Потенціал художньо-виконавської діяльності школярів реалізується в гуртках виразного читання, шкільних театрах, які створюють умови для самовираження через звучить слово, драматичну інтерпретацію (Я про у і ц-кий Е. В. Виразне читання як засіб естетичного виховання. Як правило, названі напрямки в позаурочній роботі пов'язані, з одного боку, з регіональною специфікою літературно-краєзнавчого матеріалу, традиціями школи, невтомним пошуком поколінь вчителів та учнів, з іншого боку, джерелом позаурочної роботи літературно-творчого, художньо-виконавського характеру стають яскраво виражена обдарованість або творчі уподобання педагога - поета, затятого театрала, майстра художнього слова. У масовій практиці шкіл найбільш представлена позакласна робота з освоєння життя і творчості того чи іншого письменника. Вона найчастіше ведеться паралельно програмному • вивчення автора, помітно активізуючись в роки письменницьких ювілеїв. Зупинимося докладніше на цьому типі позаурочної роботи, синтетичної за своїм характером, що включає, зокрема, елементи, як краєзнавства, так і різноманітної творчої діяльності. Свобода, імпровізаційність, жвавий відгук на інтереси і потреби хлопців, властиві позаурочної діяльності, зовсім не означають, що позакласна робота - явище чисто стихійне. Ще в 20-і рр.. М.А.Рибнікова, блискуче реалізувавши системний підхід у позакласній роботі, писала про те, що саме «система повільного читання і тривалої зупинки на одній творчій індивідуальності» створює умови для живого, безпосереднього контакту учнів з письменником. Сформоване в соціології мистецтва та педагогіці положення про те, що художні інтереси особистості реалізуються в трьох видах діяльності (знайомство з художніми творами або «споживання мистецтва»; придбання знань про нього; власне художня творчість), допомагає упорядкувати уявлення про структуру позакласної роботи при освоєнні світу письменника. Причому оптимальним визнається «комплекс трьох орієнтації» Між тим у реальній шкільній практиці позакласна робота нерідко зводиться до епізодичним масовим «заходам» ювілейного характеру, до перегляду екранізації або знайомству з музейною експозицією, тобто спостерігається різнонаправленість елементів естетичної активності, невиправдана диспропорциональность окремих видів і форм позакласної роботи, поняття ж «система» вживається в його повсякденному сенсі - для позначення періодичності в роботі. Піклуючись про те, щоб в художньому досвіді дітей гармонічно були представлені і враження від безпосередніх зустрічей з творами мистецтва, і збагачення запасу мистецтвознавчих знань, і їх власну творчість, важливо пам'ятати про вікову динаміку в прояві відносини школярів до різних видів художньої діяльності. У 30-і рр.. Л. С. Виготським була висловлена ​​гіпотеза: «Кожному періоду дитинства властива своя форма творчості». Певний вид художньої діяльності на даному віковому етапі виявляється провідним, найбільш повно виражає тенденцію віку, але співіснує з іншими видами діяльності та передбачає їх ієрархію. «Процес цей об'єктивний. Той вид художньої діяльності, який найбільш близький дитині даного віку, можна назвати актуальним. Про інші види художньої діяльності можна сказати, що вони не досягли часу вікової актуальності чи, навпаки, вже переступимо-'Чи його рису » В умовах педагогічно організованій позаурочній діяльності різні види позакласної роботи реалізуються в певних формах. Молодших підлітків особливо приваблює гра. П'ятикласники віддають перевагу сюжетно-рольових ігор (драматизація, інсценування літературних творів), іграм-фантазіям. Поступово підсилюється пізнавальна активність підлітків проявляється в тому, що в VI класі стає очевидним особливий інтерес хлопців до різноманітних пізнавальним іграм, що включає рольове початок (наприклад, уявні подорожі, що припускають «роль» екскурсовода). До VII класу спектр форм художньо-пізнавальної діяльності значно розширюється (обговорення книг, кінофільмів, виставок, реферування, екскурсії, конференції, альманахи, турніри знавців і т.д.). Інтерес старших підлітків поступово перемикається в русло сприйняття творів мистецтва з подальшою їх інтерпретацією (читацької, глядацької і т.д.). Динаміка поступово ускладнюються - з урахуванням наступності та перспективності - форм позакласної діяльності підлітків, орієнтована на «зону найближчого розвитку»

^ Позакласний освоєння життя і творчості письменника на прикладі

Позакласну роботу в старших класах необхідно орієнтувати на сприйняття творів мистецтва як актуальний в цьому віці вид діяльності, створюючи умови для різноманітних учнівських інтерпретацій. Разом з тим з віком - у міру самовизначення особистості, виявлення здібностей, пристрастей учня в мистецтві - буде поглиблюватися процес спеціалізації, диференціації у виборі школярами сфер позаурочної роботи.

Своєрідність позакласної роботи в старших класах визначається не тільки відгуком її змісту та форм на вікові можливості та потреби школярів. Смаки, літературні уподобання самого вчителя, його творча індивідуальність не менш важливий чинник вибору шляхів позаурочного освоєння літератури старшокласниками. 12. Самоаналіз уроку вчителем — критичний аналіз власного уроку. Є вчителі, що добре працюють, але не вміють оцінити своєї праці й недо­оцінюють її. Є вчителі (і таких, на жаль, більшість), що переоцінюють свою роботу й не вміють помічати власних недоліків. Погано й те й інше. Самокритичне ставлення до своєї роботи — це не лише вміння бачити вади й виправляти їх, але й уміння бачити позитивне й закріплювати його. Самоаналіз, якщо вчитель опанує його системну методику, не можна порівнювати з аналізом, зробленим директором, завучем або інспектором. Не випадково В. А. Сухомлинський писав про те, що «.. .сильним, досвідченим стає педагог, що вміє аналізувати свою працю...» Якщо аналіз власної роботи перетвориться на органічну частину системи роботи вчителя, то кожен новий навчальний рік буде приносити йому нові успіхи. ^ 13. Важливим моментом аналізу своєї власної роботи, що має пряме відношення до самоаналізу уроку, є аналіз учителем письмових робіт учнів. Водночас це складова всієї системи роботи педагога. Для цього вчителю необхідно таке. Вести систематичний облік помилок, допущених учнями в кожній письмовій роботі. Складати характеристики засвоєння кожного основного розділу граматики на підставі аналізу диктантів, переказів, учнівських зошитів, розкриваючи при цьому причини помилок, а не просто класифікуючи їх. Використовувати результати аналізу кожної письмової роботи в системі подальших письмових робіт. Підводити підсумки після вивчення окремого правила або низки правил. Спиратися на результати аналізу письмових робіт за рік при плануванні роботи на наступний навчальний рік.

106