23.Методика вивчення таких художніх засобів, як персоніфікація, пейзаж та інтер’єр у середніх класах.

Уособлення або персоніфікація — вид метафори — вираз, що дає уявлення про яке-небудь поняття або явище шляхом зображення його у вигляді живої особи, наділеного властивостями даного поняття. Наприклад, зображення у міфах греків і римлян щастя у вигляді капризної богині Фортуни і т. п. Вельми часто уособлення застосовується при зображенні природи, яка наділяється тими або іншими людськими рисами.

(Ой не крийся, природо, не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі (П. Тичина). Вишня пишається білим цвітом. Грім розсердився.)

Пейзаж — один із композиційних компонентів художнього твору: опис природи, будь-якого незамкнутого простору зовнішнього світу. Існують статичні П. (спокійне, врівноважене зображення природи), динамічні (під час вирування стихійних сил). П. за тематикою поділяються на: степовий, лісовий, мариністичний (опис моря), урбаністичний (опис міста), індустріальний (опис заводів, домн, шахт).

Письменники дуже часто у своїх творах звертаються до опису пейзажу. Пейзаж допомагає авторові розповісти про місце і час зображуваних подій. Пейзаж може створювати емоційний фон, на якому розгортаються події. Він може виступати як одна з умов, які визначають життя і побут людини, тобто як місце для вкладання людиною його праці. І в цьому сенсі природа і людина виявляються нероздільними,сприймаються як єдине ціле. Пейзаж, як частина природи, може підкреслювати певний душевний стан героя, відтіняти ту чи іншу особливість його характеру з допомогою відтворення співзвучних або контрастних картин природи. За допомогою пейзажу висловлюють свою точку зору на події, а також своє ставлення до природи, героям твору. (Вербівка в "Миколі Джері" І. Нечуя-Левицького чи дорога в "Твоїй зорі" О. Гончара)

Інтер'єр — в літературі вид опису, змалювання внутрішніх приміщень та предметів, які в них знаходяться і безпосередньо оточують персонажів твору. Інтер’єр конкретизує місце подій, допомагає окреслити соціальне становище персонажа, його духовні запити, смаки, професію, вдачу, психологічний стан тощо. Інтер’єр сприяє глибшій характеристиці персонажів, часто має важливе ідейно-композиційне значення. Наприклад: "Я ходжу по свому кабінету, ходжу вже третю безсонну ніч, чуткий, як настроєна арфа, що гучить струнами од кожного руху повітря. Моя лампа під широким картоновим абажуром ділить хату на два поверхи — вгорі темний, похмурий, важкий, під ним — залитий світлом, із ясними блисками і з сіткою тіней. Послана на кушетці й неторкана постіль особливо ріже око. За чорними вікнами лежить сніг, [...] а моя хата здається мені каютою корабля, що пливе десь у невідомому чорному морі разом зо мною, з моєю тугою і моїм жахом" (М.Коцюбинський, "Цвіт яблуні"). Опис зовнішнього вигляду певної будівлі чи урбаністичної композиції (майдан, вулиця тощо) називається екстер'єром.

24. Методика вивчення автобіографічних творів (на прикладі «Зачарованої Десни» о. Довженка).

«Зачарована Десна» — автобіографічна кіноповість. Написав її О. Довженко, щоб «усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел». Великим і захоплюючим був дитячий світ Сашка, сповнений веселих пригод, вражень і наївних вірувань. Не можна без хвилювання читати рядки повісті, в яких розкривається любов письменника до людей праці, синівська любов до батьків. Тонко передав автор весняне буяння природи.

«Зачарована Десна» — це літопис відкриття селянським хлопчиком широкого світу. У полоні спогадів про дитячі мрії автор піднімає завісу над першими печалями й радощами білоголового хлопчика. Тут і страх перед гадюкою у густій смородині, і перший гріх за вирвану моркву, по-дитячому наївне розуміння картини Божого суду, «що на неї боявсь дивитися навіть Пірат». Олександр Довженко зумів правдиво передати світ мрій сільського хлопчика, якому приємно обнімати лоша, бродити по калюжах, ловити руками щук, спати в човні під час весняної повені, дивитись на зоряне небо. Ці «незабутні чари дитинства» залишилися назавжди в уяві письменника-життєлюба.

Сашкова сім'я жила у хаті, яка була збудована невідомо коли і ким. «Здавалося, ніби її зовсім ніхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця, між грушею і погребом, і схожа була також на стареньку білу печерицю. Дуже мальовнича була хата. Одне, що не подобалося в ній, і то не нам, а матері, вікна повростали в землю і не було замків». Така хата була символом нужденності Полісся. Насправді ж хата Довженків дуже відрізнялася від літературної, і ми це можемо побачити на фотографіях, вміщених у біографічних книжках письменника. Звичайно, вона не була палацом, але й через п'ятдесят років її вікна розміщені високо над землею. Просторі будівлі на кілька кімнат в ті часи мали заможні господарі. Промовистим є той факт, що батько Довженка крім сільської роботи підробляв: «своїми кіньми возив торгівців на ярмарок». Скоріше за все, коні ці не були бідняцькими шкапами, адже торгівці мали гроші і могли найняти собі власника добрих коней. А хіба міг бідний неписьменний сільський дядько дати своїм дітям не тільки початкову освіту, а й відправити сина й доньку продовжувати навчання «в городі»? Сашків батько все життя не міг пробачити дідові Семену «своєї темноти» і мріяв вивчити сина. Спочатку повів його у сільську школу, і Довженки стали перед учителем Леонтієм Опанасенком. Той почав розпитувати Сашка перекрученою російською мовою, і, коли переляканий хлопець не зміг назвати імені батька, вчитель виніс свій вердикт — «неразвитой!» Скільки ж було по Україні таких нерозумних вчителів, які не вміли говорити до ладу російською, калічили її, а зобов'язані були вчити дітей тільки чужою мовою. Перша зустріч зі школою неприємно вразила Сашка, і в повісті «Зачарована Десна» Довженко з більшим задоволенням згадує своє вільне дитинство, майстерно описує картини природи. Саме в таких епізодах письменник найбільш автобіографічний.

Малий Сашко сховався в клуні і перебирає в пам'яті приємне і неприємне в його світі. Він боїться бабиних прокльонів і Страшного Суду, не любить, коли довго йде дощ і коли п'явка впивається в ногу, коли гавкають на нього чужі пси або гуска сичить і скубе за штани. Він не любить носити в одній руці велике відро води, полоти і пасинкувати тютюн. Неприємно бачити батька п'яним, ходити босими ногами по стерні, їхати на возі з сіном, коли здається, що віз от-от перекинеться. Але на світі для хлопчика є дуже багато приємних речей. Він любить дивитися на малий вогонь і обнімати лоша або прокинутися рано-вранці і побачити в хаті теля. Приємно знайти пташине гніздо і їсти паску, приємно ходити по теплих калюжах і спати в човні. Це був світ перших дитячих вражень хлопця, його стихія, Усе далеке й близьке сприймалося в образах, і все це вбирала вразлива Сашкова душа, щоб пізніше наповнити повість «Зачарована Десна».