2. Борис Грінченко

Борис Грінченко у педагогічній роботі застосовував прогресивні методи навчання Слідом за Яном Каменським вважав що клас доцільно ділити на групи очолювані добре підготовленими учнями Цю систему взаємного навчання в той час запроваджували по всій Європі

У своїх працях Борис Грінченко проводив думку про єдність людини й природиОдним з важливих принципів навчання вважав систематизацію знань

Втілив цей принцип у підготовлених ним підручниках Зокрема в ілюстрованому від руки підручнику Рідне слово написаному в 1889 р

для доньки Насті

Борис Грінченко зробив значний внесок у розвиток вітчизняної педагогікиУзагальнюючи свій досвід роботи в школі та розвиваючи ідеї Ушинського він доводив що тільки навчання рідною мовою національна освіта і національна система виховання можуть принести користь народовіЦі думки він викладає в численних теоретичних працях—«Народні вчителі і вкраїнська школа»(1906),«Якої нам треба школи»(1906),«На беспросветном пути: об украинской школе»(1905) та ін.

Борис Грінченко став активним учасником дискусії про мову,

яка розгорнулася в 90- х роках XIX ст. на сторінках галицької преси.

У статті«Народні вчителі і вкраїнська школа»він зазначав, що всім народам Росії треба волі для їхнього слова, всім треба національної школи.

Всі діти мають ходити до народної школи. Брак українських шкіл призводить до денаціоналізації населення й трагічних культурно-освітніх,морально-економічних наслідків. Навчання чужою мовою гальмує духовний розвиток дитини.Будь-яка граматика має бути написана рідною мовою дитини. Природною основою розвитку дитини є її спадкові особливості. Лише тоді, коли сформовані національні мовні стереотипи, можна засвоювати іншу мову.

Борис Грінченко виступав проти духовної асиміляції будь-якого народу. Українська дитина в російськомовній школі одержує менше знань, ніж російська, вважав він. Намагаючись відвернути трагедію, що нависла над українським народом, він активно популяризував ідею національної школи у своїй громадській діяльності, у літературних і педагогічних творах.

Піднімав питання самовдосконалення учителя, поліпшення його матеріального становища.

На літературну діяльність Бориса Грінченка великий вплив мав Шевченків«Кобзар». Саме після знайомства з творами великого поета він почав писати українською мовою свої поезії,оповідання, повісті й драми, публікуючи їх у київських,галицьких і буковинських виданнях.

Крім того, видавав книжечки для науки дітей і для освіти народу.

Борис Грінченко передусім був громадським діячем і педагогом.Літературна діяльність служила йому засобом пробудження національної відомості народу, поширення ідей народної освіти й

виховання.

В поличних творах він енергійно закликав до праці, до відродження рідного краю.

У численних публіцистичних творах на педагогічні теми,в художніх оповіданнях про школу Борис Грінченко критикував стан народної освіти, її схоластичність, систему зазубрювання, засилля релігії, шкільні підручники та засуджував фізичні покарання.

Ще працюючи вчителем, він всупереч царській забороні нелегально вів навчання українською мовою, використовуючи при цьому самостійно складений рукописний буквар, який уперше був виданий 1907 р. під назвою«Українська граматка до науки читання й писання» та перевиданий 1917 р.

Підручник має три розділи: власне азбука, «читання після азбуки» та зразки каліграфії.

Тексти мають велике виховне значення

Буквар побудовано за фонетичним принципом. Його зміст свідчить про прагнення автора зробити підручник доступним і цікавим для дітей.

Це стосується й складеної Борисом Грінченком однієї з перших українських читанок—«Рідне слово»(видана 1917 р.).

З його ініціативи був організований випуск дешевих видань народних казок. Він підносить роль книги у вихованні дітей,яка, на його думку, має бути пронизана ідеалами добра, правди й гуманізму.

Талановитий педагог і письменник, Борис Грінченко дбав про естетичне виховання дітей. Звідси його вимоги до художнього змісту й технічного оформлення дитячих книг.

Важливим завданням школи Борис Грінченко вважав трудове виховання. Адже праця є необхідною умовою повсякденного життя. Вона забезпечує кращий фізичний розвиток виробляє спритність, навички володіння інструментом. Фізична праця робить людину добрішою. Ці думки Борис Грінченко виклав у творах«Каторжна»,«Грицько», «Украла», «Кавуни», «Панько», «Батько йдідусь».

3.Внесок Сухомлинского

Сухомлинский создал оригинальную педагогическую систему, основывающуюся на принципахгуманизма, на признании личности ребёнка высшей ценностью, на которую должны быть ориентированы процессы воспитания и образования, творческая деятельность сплоченного коллектива педагогов-единомышленников и учащихся. Самая сущность этики коммунистического воспитания Сухомлинского заключалась в том, что воспитатель верит в реальность, осуществимость и достижимость коммунистического идеала, измеряет свой труд критерием и меркой идеального.

Сухомлинский строил процесс обучения как радостный труд; большое внимание он уделял формированию мировоззрения учащихся; важная роль в обучении отводилась слову учителя, художественному стилю изложения, сочинению вместе с детьми сказок, художественных произведений.

Сухомлинский разработал комплексную эстетическую программу «воспитания красотой». В советской педагогике своего времени стал разрабатывать гуманистические традиции отечественной и мировой педагогической мысли.

В целостном виде взгляды Сухомлинского представлены в «Этюдах о коммунистическом воспитании» (1967) и других произведениях. Его идеи воплощены в практике многих школ. Были созданы Международная ассоциация В. А. Сухомлинского и Международное объединение исследователей Сухомлинского, педагогический музей Сухомлинского в Павлышской школе (1975).

Сухомлинский — автор около 30 книг и свыше 500 статей, посвящённых воспитанию и обучению молодёжи. Книга его жизни — «Сердце отдаю детям» (Государственной премии УССР — 1974, посмертно). Его жизнь — воспитание детей, личности. Он воспитывал в детях личное отношение к окружающей действительности, понимание своего дела и ответственности перед родными, товарищами и обществом и, что главное, перед собственной совестью.

В.А. Сухомлинский о режиме труда и отдыха школьников

Лучше всего чувствуют себя те, кто рано ложится спать, спит достаточно времени, рано пробуждается и занимается интенсивным умственным трудом в первые пять-десять часов после пробуждения (в зависимости от возраста). В последуующие часы бодрствования интенсивность труда должна ослабевать. Совершенно недопустим напряженный умственный труд, особенно заучивание, в последние 5-7 часов перед сном. На многих фактах мы убедились, что, если ребенок в течение нескольких часов перед сном сидит за уроками, он становится неуспевающим.

5.Диференційоване навчання в школі

Класно-урочна система потребує вдосконалення навчального процесу диференціацією завдань і методики навчання залежно від можливостей учнів. Навчально-виховний процес, що враховує типові індивідуальні особливості учнів, прийнято називати диференційованим, а навчання за таких умов — диференційованим навчанням. У навчальному процесі застосовують такі види диференціювання. За здібностями. Учнів розподіляють на навчальні групи за загальними або за окремими здібностями. У першому випадку за результатами успішності учнів розподіляють по класах А, Б, В і навчають за відповідними програмами. Можливі переведення з одного класу до іншого. У другому випадку їх групують за здібностями до певної групи предметів (гуманітарних, природничих, фізико-математичних). Таке диференціювання викликає сумніви. Дитина, яка потрапила до класу здібних учнів, може вважати себе кращою за інших, що нерідко спричиняє відхилення від норми у вихованні. І навпаки, діти, зараховані до класу менш здібних, щодня почуватимуться неповноцінними. Крім того, слід мати на увазі, що здібності дитини розвиваються, і важливе значення для її розвитку мають умови, в які вона потрапляє. Якщо її оточують більш розвинені однолітки, то вона отримує більше шансів для свого розвитку. До того ж, здібності людини можуть виявлятися на різних вікових етапах. За відсутністю здібностей. Учнів, що не встигають з тих чи тих предметів, групують у класи, в яких ці предмети вивчають за менш складною програмою і в меншому обсязі (такий розподіл за класами дуже поширений у Франції). Найбільший недолік такого диференціювання в тому, що учні здобувають неоднакову освіту й тому не мають рівних можливостей для її продовження. За майбутньою професією. Навчання дітей у школах музичних, художніх, з поглибленим вивченням іноземних мов. За інтересами учнів. Навчання в класах або школах з поглибленим вивченням фізики, математики, хімії, інших предметів. Такі класи створюють у школах за умови великої кількості учнів, які виявляють підвищений інтерес до певних предметів, їх формують з восьмого року навчання, коли учні вже отримали певний рівень загальноосвітньої підготовки, на базі якої можна організувати диференційоване навчання. За талантами дітей. Пошук талановитих дітей і створення умов для їх всебічного розвитку. Пошук здійснюють через проведення різноманітних конкурсів, олімпіад. Кожен з розглянутих видів диференціювання має свій зміст і методику навчання, що є предметом вивчення спеціальних галузей педагогіки. Розглянемо можливі шляхи організації диференційованого навчання в загальноосвітній школі. Диференційоване навчання у практичній діяльності вчителя може виражатися в тому, що всі учні отримують завдання однакової складності, але слабшим з них під час їх виконання надають індивідуальну допомогу, або слабшим учням дають окремі, посильні для них завдання. Інколи учням пропонують легкі завдання, згодом ускладнюють додатковим завданням, яке вони виконують відповідно до своїх можливостей. Загалом диференціювати завдання за змістом можна за кількістю завдань, за ступенем їх складності, за ступенем самостійності виконання. Складніший і ефективніший вид диференційованого навчання — його здійснення в умовах поділу класу на групи залежно від рівня навчальних можливостей учнів. У практиці такого поділу використовують методику Ю. Бабанського, який увів поняття реальних навчальних можливостей учнів, їх зміст визначають такі критерії:

а) психологічні компоненти (здатність до аналізу, синтезу, порівняння, вміння виділити суттєве, робити узагальнення; раціональність, самостійність, гнучкість, темп мислення, спостережливість, логічність мовлення, пам'ять, увага);

б) навички навчальної праці (самоконтроль, планування, темп обчислень, письма, читання, організованість у навчальній роботі, дотримання розпорядку дня;

в) окремі компоненти вихованості (наполегливість у навчанні, старанність, свідома навчальна дисципліна, громадська активність, ставлення до навчання, учителів, однокласників); г) позашкільний вплив сім'ї, однолітків;

ґ) біологічні компоненти (фізична працездатність, стан здоров'я, дефекти мовлення, слуху, зору). З урахуванням цих критеріїв учнів за їх навчальними можливостями можна умовно поділити на такі групи: Учні з дуже високими навчальними можливостями — характеризуються здатністю швидко засвоювати матеріал, вільно вирішувати завдання, з інтересом самостійно працювати, потребують завдань підвищеної складності. Учні з високим рівнем навчальних можливостей — мають міцні знання, володіють навичками самостійної роботи, не поступаються першій групі в засвоєнні матеріалу, але не завжди старанно закріплюють вивчене, бо їм не властива висока працездатність, потребують корекції їхньої роботи, періодичного контролю навчальної діяльності.