21. Методика вивчення байки у 6 класі (на прикладі байок «Щука», «Вовк та ягня», «Мірошник» Леоніда Глібова).

Байка — невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного характеру. Життя людини в ньому відображається в образах тварин, рослин чи речей або ж зводиться до умовних стосунків. Фабула байки завжди стисла, дія розвивається швидко. Іноді цьому сприяє діалогічна будова твору. Пишуться байки переважно так званим вільним віршем. Важливе місце в композиції твору посідає мораль, тобто головний висновок байки, який подається наприкінці її, рідше — на початку.

Жанр байки один з найстаріших жанрів і генетично сходить до казки про тварин, від якої він поступово відокремлюється. Сталої жанрової форми набуває в давній Греції. Основоположником давньогрецької байки вважають напівлегендарного байкаря Езопа (VI ст. до н. є.).

Вершин своїх художніх можливостей жанр досягає в XVII—XIX століттях у творчості Лафонтена, Лессінга, Крилова. З XVII століттям також пов'язана і якісна видозміна байки. Якщо традиційна байка вважалася цілком дидактичним жанром, що ставив моралізаторські завдання й мало звертав уваги на художню форму, то з появою в XVII столітті байок Ж. Лафонтена на перше місце в байці виступає її естетична, власне, художня функція. В українській літературі жанр байки активно розроблюється у XVIII—XIX століттях (Г. Сковорода, Л. Боровиковський, Є. Гребінка, Л. Глібов, С. Ру-данський, І. Манжура, М. Старицький). З кінця XIX — початку XX століття жанр байки в художній літературі використовується менше.

Найвиразнішою є байка «Щука» — зразок сатири на панський суд.

Страшні злочини скоїла Щука: «Того заїла в смерть, другого обідрала». Отже, звинувачення цілком слушні, судді змушені жорстоко покарати «катюгу». Але стряпчий проголошує таку промову перед добренькими й плохенькими суддями, яка вимагала найжорстокішого вироку Щуці:

Щоб більше жаху їй завдатьІ щоб усяк боявся так робити,—

У річці вражу Щуку утопити!

Таким чином, кара перетворилася на милість, і «Щуку кинули — у річку». Л.Глібов викрив несправедливий царський суд, який виправдовував багатих, жорстоких кривдників, хабарництво та кругову поруку чиновників.

Байка «Вовк та Ягня» викриває непримиренні суперечності феодально-кріпосницького ладу, які особливо загострилися напередодні скасування кріпацтва. В алегоричному образі Вовка втілено всевладдя пана, нелюдськість його вчинків, зажерливість, брутальність. Вовк присікується до Ягняти, рикає на нього, шукає зачіпки, аби тільки надати видимість законності звичайнісінькій розправі. Спроба Ягняти виправдатися наперед приречена на невдачу, бо Вовкові ніякі спростування не потрібні: він вирішив з'їсти Ягня — і цього досить. Головний його аргумент — «він Вовк, він пан». Вовк у байці вчиняє з Ягням те, що в житті щоденно пани робили з безправними кріпаками.

Занепад кріпосницького ладу, марнотратство деяких дворян Глібов відтворив у байці «Мірошник». Мірошник Хома «не гаразд за діло брався», сподіваючись, що води в річці вистачить на його вік. Коли ж млин став, ледачий Хома зігнав злість на безвинних курах, що прийшли до греблі води напитися. Про те, що в цьому разі висміюються не звичайні людські вади, а соціальні, байкар недвозначно говорить у моралі:

На світі є такі пани: Без діла сотні всюди сують,

А за недогарок вони людей і лають, і мордують.