20. Методика вивчення пейзажної лірики у 5-6 класах (на прикладі віршів п. Тичини «Хор лісових дзвіночків» та в. Сосюри «Люблю весну», «Літо», «Осінь», «Зима»).

Ліриці шкільна програма відводить багато місця і в середніх, і старших класах, тому що вона містить у собі великі можливості для формування людини.

В центрі уваги лірики не зображення певних об’єктів,подій, явищ природи, а, насамперед, змалювання людських почуттів, найпотаємніших думок, переживань, роздумів. Ліричні твори не мають широко розгорнутого сюжету, думки поета розгортаються лаконічно, сконцентровано. В одному віршованому рядку передається те, що іноді в епічних творах розгортається цілі розділи. А тому лірика має багато переваг у вихованні в учнів культури почуттів і переживань.

Аналіз жодного жанру мистецтва не викликає стільки труднощів як аналіз ліричних творів. Аналізувати ліричний вірш – це значить вчити дітей заглиблюватися в його поетичні образи, спостерігати, як вимальовується одна за одною картини або як змінюються почуття, настрої ліричних героїв, чим вони викликані та як усе це безпосередньо виражається в контексті твору. Важливо з’ясувати, що хоче сказати поет, який характер має мова вірша і як вона виражає авторську ідею.

Аналіз не слід зводити до простого переказу його змісту, примітивного перекладу мови поезії на мову прози, в результаті чого руйнуються образи, втрачається поетичність. У процесі аналізу необхідно, щоб учні добре усвідомили ту художню логіку, завдяки якій він набуває своєї поетичної сили.

На перших етапах вивчення ліричних творів вчитель зосереджує увагу на тому, яким настроєм пройнятий вірш, які почуття і переживання поета є домінуючими і чим вони зумовлені. Потім учні усвідомлюють що таке ліричний герой, як конкретне авторське переживання стає типовим і переходить у загальнолюдське.

Одним із наймилозвучніших віршів творчого доробку П.Тичини є вірш «Хор лісових дзвіночків».

Сонце, вітер, дерева, житні колосочки ніби грають й співають у природі, зливаючись в одну прекрасну мелодію лісів і полів — музику рідної землі. Люблять квіти сонце, славлять днину, що панує над усім живим, і тінь, і прохолоду. Коли над землею панує спека, вони запрошують хмари окропити землю живлющою вологою. Бо бажають, щоб новий день починався з повної гармонії в природі.

Співають дзвіночки про ніжність і любов, що повинні огортати людське серце при замилуванні красою рідної землі. Квіти погойдуються від легкого подиху вітру, розповідаючи про красу поля, лугу, трав, хлібів. Здається, у дзвіночків справжній злагоджений хор, пісню якого підхоплює ліс і гукає: «День! День!» А потім мелодія стає тихішою, повільно спадає, мов хвиля, і залишає в душах почуття теплоти й спокою.

Лісові дзвіночки піснею пробуджують чарівну природу, несучи радісну звістку про народження нової днини.

Багато поетів у своїх творах зображували природу, її неповторну велич та красу. Справжнім її співцем вважати В. Сосюру. Коли читаєш його вірш «Зима», здається, що навіть влітку від кожного рядка віє холодом. Я собі уявляю велетенського білого коня, який «б'є об землю копитами», та відчуваю завивання вітру.

Чеше вітер коси білі,розплітає їх...

У полі панує завірюха, і в її володіннях все живе здається безсилим:

Стомлено крилом махає в білій муті крук.

Але в містах хуги зими втрачають свою силу, «згортаючи крила в вулицях вузьких...» І тепер уже зовсім не страшно, а, навпаки, хочеться вискочити на вулицю і розважатися: кататися на лижах чи ковзанах або мчати щодуху на санчатах. І навіть нічого, якщо раптом опинишся носом у кучугурах. На те вона й зима!

На крилах поезії переносить нас Володимир Сосюра у «Весну»: Люблю весну, та хто її не любить, коли життя цвіте, як пишний сад. І перед нами вже картини весни в повному розквіті. Всюди переважають яскраві барви. Шелестить молоде листячко, і духмяно пахнуть квіти. Тепле сонечко своїм промінням обіймає все навкруги, зігріває, дає життєдайну силу. У вірші автор дуже поетично сказав про місяць:

Люблю, коли блукає місяць в травах,хатини білить променем своїм

і п'є тепло ночей ласкавих,а на лугах пливе туманів дим...

У кожному рядку поет наголошує, що любить весну. На відміну від зими весна не лякає нас холодом. Навпаки, напуває всіх ароматом життя. Мабуть, про це і курличуть у небі журавлі, які повертаються на рідну землю з далеких країв. І їхнє курликання ніби перекликається із освідченням у коханні поета весні: Люблю весну...

Про свою улюблену пору року В. Сосюра писав так:

Багряний лист, пожовклі трави, Мелодій осені краса, —

Айстри, жоржини — головні герої його творів про природу.

Облітає під вітром жоржина, Знов печаль на небеснім чолі...

А ось про айстри: І, щастя квіти запізнілі, Сумують айстри у саду...

Осінь приносить смуток... Але вірші поета сповнені оптимізму, любові до життя, І щасливий той, хто «осінь на весну в натхненній пісні обертає».