18. Методика вивчення оповідання у 5-6 класах (на прикладі оповідання Марка Вовчка «Горпина» або є. Гуцала «Лось»).

Епічні твори, вивчення яких передбачене програмою з української літератури для середньої школи, різноманітні (казки, оповідання, байка, поема, новела, повість, памфлет, роман та ін.).

Основою епічного твору є сюжет, який собою становить послідовний ланцюг подій, умотивований ідейним задумом письменника. Важлива роль в епічному творі належить і поза сюжетним елементам – портретам, пейзажам, описам обстановки, публіцистичним, ліричним відступам.

У кожному класі є свої особливості аналізу епічних творів, які зумовлюються рівнем літературної підготовки школярів. Своєрідність епічного твору осмислюється поступово. На перших етапах її літературної освіти основна увага переважно зосереджується на розвитку сюжету, вчинках персонажів.

П’ятикласники вже можуть простежити тісний взаємозв’язок картин, епізодів твору. Вміють без теоретичних узагальнень осмислювати художній твір. У п’ятому класі учні складають простий план (звичайний і цитатний), у шостому – складний план. З метою розвитку в учнів відтворюючої уяви практикують так зване «усне малювання», яке ще називають уявним малюванням.

Марко Вовчок «Горпина».

Вражає глибиною трагічного звучання оповідання про долю жінки — «Горпина». З виключною художньою силою показано руйнування материнського щастя. Звернувшись до художнього домислу, Марко Вовчок побудувала надзвичайно стрункий сюжет у оповіданні «Горпина».

Головна героїня оповідання — Горпина. Вона була "білолицю, гарною й веселою, а прудкою, як зайчик: і в хаті, й надворі в'ється, порядкує, господарює, і співає, і сміється, аж чують гучно її голосок дзвенячий"(учні відразу відчувають ставлення автора до героїні). У Горпини народилася донька. Молода мати не могла натішитися дитиною: співала над нею, цілувала її, хрестила. Горпина нікому не довіряла доньку, навіть на панщину її із собою брала. Тяжке кріпацьке життя дісталося жінці, але радість їй давала донька.

Старий пан, при якому жилося тяжко, помер. Почав господарювати молодий пан, і при ньому жити стало ще тяжче: тепер кріпаки працювали не п'ять, а шість, а потім і сім днів на тиждень. Молодий пан любив жити в розкоші. Улюбленим заняттям пана було грати в карти на гроші. Кріпакам молодий пан обіцяв нові хати, казав також, що мужиків треба й жалувати, і наукам різним вчити. Так мудро десь його навчили. Але ж насправді то все були ліберальні побрехеньки. Кріпакам стало жити важко, як ніколи. А хати не те що нові не побудували, а й старі порушилися.

Горпині теж довелося взнати ласки пана. У жінки занедужала дитина, а час уже був іти на панщину. Вона ризикнула взяти доньку із собою. Її зустрів пан і розлючено наказав десятнику негайно віднести дитину додому, щоб, мовляв, не відволікала кріпачку від роботи. А на Горпину гримнув і наказав, щоб вона робила діло, якщо не хоче бути покараною. Дитина кріпачки без материнського догляду та будь-якої допомоги померла. Горпина збожеволіла від горя.

Розповіддю про смерть дитини й божевілля жінки письменниця поглибила трагізм ситуації і не тільки не порушила життєвої правди, а, навпаки, підкреслила цим антикріпосницьку спрямованість твору. Протягом усього твору підкреслюється сила материнських почуттів. Для такої натури — чистої, глибокої, люблячої — смерть довгожданого первістка та ще за таких обставин стала причиною другої трагедії — божевілля.

Увиразнення страдницької долі жінок-селянок, знівечених панами-людоїдами, підсилювалося недвозначними оцінками поміщиків. Письменниця, показуючи хиже, людиноненависницьке єство кріпосників, зривала з них маску лібералізму. Письменниця була переконана, що кріпаччина є рабством, і що ліберали не кращі за звичайних панів. Поміщик, який загнав у могилу дочку Горпини, завдав матері нелюдських мук, призвів її до божевілля, у чужих очах поставав добрим покровителем своїх кріпаків.

Марко Вовчок наділила свою героїню всіма позитивними рисами національного характеру, висловлюючи свою любов і повагу до простого народу України.