- •2.Міждисциплінарні зв’язки психологічної науки
- •3 Класифікація та характеристика методів загальної психології
- •5.Наукова,життєва та народна психологія як основні джерела знань про психіку
- •6. Розвиток наукових знань про природу психіки:донауковий та науковий період
- •7.Поява і розвиток форм психічного відображення у живій і неживій природі
- •8.Стадії і рівні психічного відображення у тварин
- •9.Відмінність психіки тварин від психіки людей
- •10.Свідомість людини як вищий рівень відображення. Структура свідомості.
- •11.Несвідоме в психіці людини
- •12.Психофізіологічна проблема. Мозок і психіка. Зв'язок мозку психіки за принципом кодування інформації.
- •13.Свідомість і буття як психологічна проблема. Складові свідомості
- •14.Відчуття.Фізіологічні основи відчуттів. Класифікація та види відчуттів
- •15. Основні властивості відчуттів
- •16.Поняття про сприймання. Загальні особливості та види сприймання. Індивідуальні відмінності у сприйманні людей
- •17.Память та її природа.Теорії памяті
- •18.Класифікація і види памяті
- •19.Процеси і закономірності памяті
- •20.Поняття про мислення. Розумові дії та операції. Форми мислення
- •21.Мислення як процес розв’язування задач
- •22.Види мислення
- •23.Поняття про уяву,її види,процеси. Фізіологічні основи процесів уяви
- •24.Розвиток та виховання уяви у дітей
- •25.Загальне поняття про увагу. Феноменологія та властивості уваги
- •26.Увага і особистість.Неуважність і її причини
- •27.Розвиток уваги у школярів.Основні критерії вихованості уваги
- •28.Загальна характеристика емоційних явищ.,їх феноменологія
- •29.Почуття. Вияв та форми переживання почуттів. Вищі почуття
- •30. Поняття про волю. Воля як вища психічна функція. Вольова регуляція поведінки особистості
- •31.Активність і діяльність. Основні характеристики активності. Провідний вид діяльності
- •32. Структура діяльності. Основні види діяльності та особливості їх засвоєння
- •33. Сутність та основні характеристики особистості. Поняття «індивід», «людина», «субєкт», «особистість», «індивідуальність» і їх взаємозв’язок.
- •34.Психологічна структура особистості. Аналіз сучасних зарубіжних теорій особистості
- •35. Особистість у теоріях л. С. Виготського, с. Л. Рубінштейна, о. М. Леонтьєва, б. Г. Ананьєва, г. С. Костюка
- •36. Спрямованість особистості. Самосвідомість та я – концепція особистості
- •37. Природа психічної не нормативності та її межі. Не нормативність на різних рівнях психічного розвитку людини
- •38. Темперамент. Тип вищої нервової діяльності як основа темпераменту.
- •39. Роль темпераменту в праці та навчанні. Темперамент і проблема виховання.
- •41. Поняття про характер. Провідні риси характеру. Акцентуйовані риси характеру.
- •42. Вчинок і формування характеру.
- •43.Поняття про здібності та їх види.
- •44. Якісна і кількісна характеристика здібностей.
- •45. Здібності, обдарованість, талант
- •46. Біхевіоризм і необіхевіоризм. Соціальний біхевіоризм
- •47. Загальна характеристика гештальтпсихології ( м. Вертгеймер, к. Кофка, в. Келлер)
- •48. Психоаналіз з. Фрейда (структура особистості, механізми психологічного захисту) Неофрейдизм к. Хорні
- •49. Аналітична психологія к.Г Юнга (структура особистості, архетипи)
- •50. Індивідуальна психологія Адлера.
- •51. Гуманістична психологія а. Маслоу.
- •52. Теорія рис особистості г. Олпорта.
- •53. Феноменологічна психологія к. Роджерса
11.Несвідоме в психіці людини
Несвідоме — дія природжених інстинктивних потягів у психічному житті людини, що в свою чергу ще й біологічно детермінуються, забуваючи при цьому про соціальні та природні чинники в детермінації людської життєдіяльності. В психології несвідоме звичайно протиставляється свідомому, однак у рамках психоаналізу несвідоме і свідоме розглядається як поняття різного рівня: не все, що не відноситься до несвідомого — усвідомлюється.
Загальна ідея про несвідоме, що сходить до вчення Платона про пізнання-спогад (анамнез), залишалася панівною аж до нового часу. Інший характер вона одержала після постановки Рене Декартом проблеми свідомості. Ідеї Декарта, що стверджував тотожність свідомого і психічного, послужили джерелом уявлень про те, що за межами свідомості може мати місце тільки чисто фізіологічна, але не психічна, діяльність мозку.Концепція несвідомого вперше чітко сформульована Годфрідом Лейбніцем («Монадологія», 1720). Вона трактувала несвідоме як нижчу форму душевної діяльності, що лежить за порогом усвідомлених уявлень, які піднімаються, наче острівці, над океаном темних сприйнятть.
Першу спробу строго матеріалістичного пояснення несвідомого здійснив Д. Гартлі (Англія), який пов'язував несвідоме з діяльністю нервової системи. Німецька класична філософія розглядала в основному гносеологічний аспект несвідомого. Іммануїл Кант пов'язує несвідоме із проблемою інтуїції, питанням про чуттєве пізнання (несвідомий апріорний синтез).Інший характер знайшло несвідоме у поетів-романтиків і теоретиків романтизму, що розвивали на противагу раціоналізму Просвітництва свого роду культ несвідомого, як глибинного джерела творчості.Ірраціоналістичне вчення про несвідоме висунув Артур Шопенгауер, продовжувачем якого виступив Едуард Гартман, який поставив несвідоме у ранг універсального принципу, основи буття й причини світового процесу.В XIX столітті почалася лінія властиво психологічного вивчення несвідомого (німецькі вчені Йоган Фрідріх Гербарт, Г. Фехнер, Вільгельм Вундт, Т. Ліппс). Динамічну характеристику несвідомого вводить Гербарт (1824), відповідно до якого несумісні ідеї можуть вступати між собою в конфлікт, причому слабші витісняються зі свідомості, але продовжують на нього впливати, не втрачаючи своїх динамічних властивостей.Новий стимул у вивченні несвідомого дали роботи в області психопатології, де з метою терапії стали застосовувати специфічні методи впливу на несвідоме (спочатку — гіпноз). Дослідження, особливо французької психіатричної школи (Жан Мартен Шарко й ін.), дозволили розкрити відмінну від свідомої психічну діяльність патогенного характеру, не усвідомлювану пацієнтом.Несвідоме у вченні Зигмунда Фрейда [ред.]
Експериментальна розробка поняття несвідомого була вперше проведена Зигмундом Фрейдом, який показав, що багато дій, реалізацію яких людина не усвідомлює, мають осмислений характер і можуть бути пояснені за рахунок дії потягів (переважно — сексуальних). Ним було розглянуто, як та або інша мотивація проявляється в сновидіннях, невротичних симптомах і творчості. Відомо, що головним регулятором людської поведінки служать потяги й бажання суб'єкта. Будучи лікарем, він зіштовхнувся з тим, що ці неусвідомлювані переживання і мотиви можуть серйозно обтяжувати життя й навіть ставати причиною нервово-психічних захворювань. Це спрямувало його на пошуки засобів рятування своїх пацієнтів від конфліктів між тим, що говорить їхня свідомість, і несвідомими спонуканнями. Так народився фрейдівський метод психоаналізу.
Несвідоме у вченні Карла Юнга [ред.]Надалі поняття несвідомого було істотно розширене. Зокрема учень Фрейда Карл Густав Юнг у рамках створеної ним наукової дисципліни — аналітичної психології — увів термін «колективне несвідоме», і істотно змінив його значення порівняно з психоаналізом.На думку Юнга, існує не тільки несвідоме суб'єкта, але й сімейне, родове, національне, расове й колективне несвідоме. Колективне несвідоме несе в собі інформацію психічного світу всього суспільства, у той час як індивідуальне — інформацію психічного світу конкретної людини. На відміну від психоаналізу, вчення Юнга розглядає несвідоме як сукупність статичних патернів, зразків поводження, які є вродженими й лише мають потребу в актуалізації. Так само несвідоме поділяється на латентні, тимчасово неусвідомлювані й подавлені, витиснуті за межі свідомості процеси й стани психіки.Несвідоме у вченні Жака Лакана [ред.]Французький психоаналітик Жак Лакан запропонував гіпотезу, що «несвідоме структуровано як мова», саме тому психоаналіз — на відміну від психотерапії і психології — з його включенністю в світ значень, з його суб'єктивним становленням у мові. Однієї із психоаналітичних технік, розроблених Лаканом стала «клініка означаючого»: у самій основі суб'єкта лежить його зустріч зі словом, тому й можливий переклад, перезапис усередині психічного апарата, а talking cure може виступати діючим терапевтичним механізмом навіть у найважчих психічних випадках. Теза Лакана являє собою метафору: несвідоме подібне мові, працює за схожими правилами, але не вичерпується законами лінгвістики, тому й «клініка означаючого» є лише одним з можливих методів роботи з несвідомим, що розвивають у сучасних лакановських школах.Несвідоме у дослідженнях радянських психологів [ред.]У радянській психології проблема несвідомого розроблялася переважно у зв'язку з теорією установки Д. Н. Узнадзе. Психофізіологічні аспекти несвідомого, що вивчалися І. М. Сеченовим і І. П. Павловим, досліджувалися у зв'язку з аналізом сну й гіпнотичних станів, коркових і підкіркових утворень, явищ автоматизму в трудовій і спортивній діяльності й т.д.