46. Біхевіоризм і необіхевіоризм. Соціальний біхевіоризм

Основні два сторіччя розвиток психології тісно пов’язаний з досягненнями філософської думки та успіхами природничих наук.

Біхевіоризм. Предметом психології виступає – поведінка як сукупність реакцій організму, обумовлена його спілкуванням зі стимулами середовища, до якої він адаптується. Засновник напрямку – Дж. Уотсон. Внесок цього напряму полягав у різному розширенні досліджуваної психологією галузі. Вона відтепер включала доступні зовнішньому об»єктивному спостереженню , незалежні від свідомості стимул – реактивні відносини. Біхевіоризм запровадив у науковий апарат психології категорію дії в якості не тільки внутрішньої, духовної (як старих часів) , але і зовнішньої, тілесної реальності.

( І. Сеченов, І. Павлов ). Філософія прагматизму спричинила появу в американській психології Біхевіоризму, або науки про поведінку ( Д. Уотсон ). Німецькі психологи М. Вертхеймер, В. Келлер, К. Левін на основі спеціальних досліджень висунули ідею структурної психології, стосовно якої було визнання первинності приматів структури, цілісних утворень, які визначають властивості та функції окремих частин, що входять до цілісної психічної діяльності.

Біхевіоризм заперечує свідомість як предмет психології. Предметом біхевіоризму є вивчення поведінки як зовнішніх реакцій організму на стимули, що діють на нього. Поведінка, на думку біхевіористів, формується в результаті неусвідомлюваного відбору фізичних рухів як реакцій на стимули. Основне у поведінці є навички. Мислення біхевіористи зводять до мови та мовних навичок. Провідним у навчанні вони вважають дресирування, під час якого набуваються необхідні навички; при цьому усвідомлення мети, змісту та процесу навчання недооцінюють.

Необіхевіорізм — напрям в американській психології, що виник в 30-х рр. ХХ ст Сприйнявши головний постулат біхевіорізма про те, що предмет психології — об’єктивно спостережувані реакції організму на стимул-реакції зовнішнього середовища, необіхевіорізм доповнив його поняттям змінних проміжних як чинників, службовців посредующим ланкою між дією стимул-реакцій і у відповідь м’язовими рухами. Слідуючи методології операціоналізма, необіхевіорізм вважав, що вміст вказаного поняття (що позначав «спостережені» пізнавальні і мотиваційні компоненти поведінки) виявляється в лабораторних експериментах по ознаках, визначуваних за допомогою операцій дослідника. Необіхевіорізм свідчив про кризу «класичного» біхевіорізма, нездібного пояснити цілісність і доцільність поведінки, його регуліруємость інформацією про навколишній світ і залежність від потреб організму. Використовуючи ідеї гештальтпсихологиі і фрейдизму, (Е. Ч. Толмен), а також Павловського вчення про вищу нервову діяльність (До. Л. Халл), Н. прагнув здолати обмеженість вихідної біхевіорістськой доктрини, зберігши, проте, її основну установку на біологізацію людської психіки.

Формула біхевіоризму була чіткою і однозначною: стимул - реакція. Питання про ті процеси, які відбуваються в організмі та психічному устрої між стимулом і реакцією, не брали до уваги.

В основі такої позиції - упереджена філософія позитивізму: переконання в тому, що для наукового факту характерна безпосередня спостережливість. Як зовнішній стимул, так і реакція були доступні для спостереження кожному, незалежно від його теоретичної позиції. Тому зв´язок «стимул - реакція» є, відповідно до радикального біхевіоризму, непорушною опорою психології як точної науки.

Соціальний біхевіоризм

Крім процесу навчання, біхевіористи вивчали і соціалізацію дітей, набуття ними соціального досвіду і норм поведінки того кола, до якої вони належать.

Американський вчений Джордж Мід (1863-1931), який працював в університеті Чикаго, спробував врахувати своєрідність обумовленості людської поведінки у своїй концепції, названої соціальним біхевіоризму.

Дослідження етапів входження дитини у світ дорослих призвели Д. Міда до думки про те, що особистість дитини формується в процесі його взаємодії з іншими. При цьому у спілкуванні з різними людьми дитина грає різні "ролі". Таким чином, його особа є як би об'єднанням раз особистих ролей, які він на себе бере. Велике значення як у формуванні, так і в усвідомленні цих ролей має гра, в якій діти вперше вчаться приймати на себе різні ролі і дотримуватися певних правил.

Теорія Міда називається також і теорією очікування, тому що, на його думку, діти програють свої ролі в залежності від очікувань дорослого. Саме в залежності від очікувань і від минулого досвіду (спостереження за батьками, знайомими) діти по-різному грають одні й ті самі ролі. Так, роль учня дитина, від якого батьки чекають тільки відмінних оцінок, грає по-іншому, ніж дитина, яку "здали" до школи лише по тому, що це треба, і щоб він хоча б півдня не плутався будинку під ногами.

Мід розрізняє ігри сюжетні та гри з правилами. Сюжетні ігри вчать дітей приймати і грати різні ролі, змінювати їх по ходу гри, як це потім доведеться робити в життя. До початку цих ігор діти знають лише одну роль - дитину у своїй родині. Тепер вони вчаться бути і мамою, і льотчиком, і кухарем, і учнем. Ігри з правилами допомагають дітям розвивати довільність за ведення, опановувати теми нормами, які прийняті в суспільстві, тому що в цих іграх існує, "узагальнений інший", тобто правило, що діти повинні виконувати. Поняття "узагальнений інший" було введено Милом для того, щоб пояснити, чому діти виконують правила у грі, але не можуть ще їх виконати в реальному житті. C його точки зору, у грі правило є як би ще одним узагальненим партнером, який з боку стежить за діяльністю дітей, не дозволяючи їм відхилитися від норми.

Великий інтерес представляють і дослідження асоціальної (агресивного) і просоціального поведінки, зроблені психологами цього напрямку. Так, Д. Доллард розробив теорію фрустрації (фрустрація - дезорганізація поведінки, викликана неможливістю впоратися з труднощами). Теорія Доллард стверджує, що стримування слабких проявів агресивності (що понесені у зв'язку пройшли фрустрацій) може привести до їх складання і створити дуже потужну агресивність. Згідно з цим думку, можливо, що всі фрустрації, які переживаються у дитячому віці, можуть призвести до агресивності в зрілому віці. В даний час це широко поширена думка вважається спірним. (Тим більше, що ряд дослідників доводять неможливість виховання і розвитку дітей без будь-яких фрустраційної ситуацій. Так, підраховано, що щоденно кожна дитина до шкільного віку переживає близько 90 фрустраційної ситуацій в сім'ї і в дитячому садку, але тільки невелике число цих фрустрацій можуть призвести до агресивної поведінки.)

Велике значення мають і роботи Ф. Петермана, А. Бандури та інших вчених, присвячені корекції поведінки, що відхиляється.

Дослідження процесу соціалізації дітей привели біхевіористів і до відкриття таких важливих феноменів, як конформізм і негативізм. Необхідно відзначити, що дослідження вчених цієї школи відкрили багато законів і механізми навчання і тим самим сприяли оптимізації процесу навчання і виховання дітей.