48. Психоаналіз з. Фрейда (структура особистості, механізми психологічного захисту) Неофрейдизм к. Хорні

Психоаналіз. Предметом психології є несвідоме. Засновник напрямку – З.Фройд. Людська психіка стала витлумачуватися як обумовлена несвідомими, ірраціональними силами – потягами, інстинктами, пригніченим бажанням, витиснутими із свідомості. Головною серед цих процесів була визнана енергія потягу, що має сексуальну природу(«лібідо»). Випробовуючи різні трансформації вона придушується, витісняється, проте проривається крізь «цензуру» свідомості обхідними шляхами, розряджаючись у різних симптомах у тому числі патологічних(розлади рухів, сприйняття, пам»яті і т.д)

Учнями Фройда були К.Юнг і Ф.Адлер. Нововведеннями Юнга було поняття про «колективне несвідоме». Адлер , модифікуючи вихідну доктрину психоаналізу , виділив як фактор розвитку особистості і почуття неповноцінності, що породжуються,зокрема , тілесними дефектами.

Психоаналітичний підхід був розроблений З. Фрейдом (1856 1939) наприкінці ХІХ на початку ХХ століття спершу як метод лікування психічних захворювань, а пізніше для побудови гіпотез і теорій з психології, зокрема для пояснення ролі несвідомого в психіці людини. Фрейд прагнув створити узагальнення не тільки психологічного, а й філософського характеру, побудувати оригінальну теорії психоаналітичної психології та філософії. В структурі особистості Фрейд виділив три взаємодіючі компоненти: "Воно", "Я" "Над-Я". Несвідоме (Воно), за Фрейдом, є успадкованим людською організацією, глибинним шаром, "киплячим котлом інстинктів", невгамовних потягів людини. Свідоме "Я" є посередником між "Воно" і зовнішнім світом. "Я" виконує функції впливу цього світу на несвідоме "Воно". "Над-Я" це "інтерналізована" версія суспільних норм і стандартів поведінки.За Фрейдом "Я" намагається підкорити собі "Воно", а якщо це не вдається, то "Я" підпорядковується "Воно", створюючи тільки видимість своєї зверхності над ним. "Над-Я" також може панувати над "Я", виступаючи в ролі совісті, або несвідомого почуття вини.

Отже, за Фрейдом "Я" немовби стиснуте в лещатах багатьох суперечностей. "Я", зазначає Фрейд, перебуває під загрозою зовнішнього світу з боку клекотіння "Воно" і суворості "Над-Я". Психоаналіз Фрейда поступово зазнавав змін з'явився неофрейдизм. Один з його представників німецько-американський психолог Е. Фромм (1900 - 1980) заперечив біологізм Фрейда, переглянув символіку несвідомого, переносячи акцент із придушення сексуальності на конфліктні ситуації, зумовлені соціальними причинами. Він ввів поняття "соціального характеру", трактуючи його як сполучну ланку між психологією індивіда та соціальною структурою суспільства.

У психоаналізі використовується поняття "інтроекція". Воно має місце при дослідженні механізмів ідентифікації, за допомогою яких людина присвоює характеристики іншої особи.

неофрейдизм (К. Хорні)

У теорії Хорні біологічна орієнтованість, характерна для класичного психоаналізу, замінюється соціокультурної, властивої неофрейдизм. З точки зору Хорні, вирішальним чинником розвитку особистості є соціальні відносини між дитиною і батьками, перш за все стосуються двох найважливіших тенденцій дитинства - Прагнення до задоволення своїх бажань і прагнення до безпеки. Причому провідною є остання тенденція: задоволення потреби в безпеці веде до формування здорової особистості, і навпаки - поведінка батьків, перешкоджають цьому (насмішки, невиконання обіцянок, гіперопіка, надання явної переваги братам і сестрам і т. п.), веде до розвитку в дитини базальної тривоги - відчуття самотності та безпорадності перед обличчям потенційно небезпечного світу.

За Хорні, виражена базальна тривога у дитини веде до формування неврозу у дорослого. Щоб справитися з базальної тривогою, дитина вдається до захисних стратегіям, які отримали назву невротичних потреб, або невротичних тенденцій. Це надмірні потреби 1) в любові і схвалення; 2) в керівництві партнера; 3) в чітких обмеженнях; 4) у владі; 5) у експлуатування інших; 6) у товариств, визнання; 7) у захопленні собою; 8) в честолюбство; 9) в самодостатності і незалежності; 10) у бездоганності і незаперечними.

Пізніше ці потреби були об'єднані в три основні категорії, кожна з яких являє собою стратегію міжособистісних відносин з метою досягнення почуття безпеки, тобто зниження тривоги. Кожній стратегії супроводжує ведуча орієнтація у відносинах з іншими людьми: 1) орієнтація на людей; 2) орієнтація від людей; 3) орієнтація проти людей. Відповідно до цих типів орієнтації було виділено три типи невротичної особистості: поступливий, відокремлений і агресивний. Всі ці стратегії використовує і здорова людина, проте гнучко змінює їх згідно обставинам.