20. Конфліктостійкість як вид психологічної стійкості особистості. Компоненти конфліктостійкості.

Конфліктостійкість особистості – це здатність протистояти стресовим чинникам, вірно організовувати свою поведінку в складних ситуаціях соціальної взаємодії, неконфліктними способами вирішувати проблеми у стосунках із іншими людьми.

Структура конфліктостійкості:

• Емоційний – полягає в умінні людини контролювати свій емоційний стан у перед конфліктних і конфліктних ситуаціях, здатності відкрито виявляти свої емоції без приниження особистості опонента…

• Вольовий – здатність до свідомого контролю і оволодіння собою, терпимості до інших, самовладання і самоконтролю.

• Пізнавальний – стійкість функціонування пізнавальних процесів особистості, цей компонент включає в себе: визначати початок перед конфліктної ситуації, здійснити об’єктивний аналіз причин її виникнення, прогнозувати розвиток конфлікту і можливі наслідки, швидко приймати правильні рішення.

• Мотиваційний – забезпечує адекватність прагнень в конфлікті, їх спрямованість на пошук шляхів розв’язання суперечностей.

• Психомоторний – забезпеч. правильність дій їх чіткість і відповідність ситуації. Полягає у вмінні контролювати своє тіло,міміку, жести,не допускати тремтіння голосу, скутості рухів.

21. Поняття про конфліктофобію, її прояви та причини. Наслідки конфліктофобії.

Конфліктофобія – це явище яке пов’язане з притаманними повсякденній свідомості негативними установками щодо конфліктів, за якими стоїть страх перед їх можливим руйнівним впливом, через що конфлікт сприймається людиною як небезпека, загроза власному благополуччю, стосунками з людьми, своїй репутації.

Причини:

-потреба в захищеності;

-потреба у позитивних стосунках з іншими людьми;

-негативний досвід взаємодії у конфліктних ситуаціях

- занижена самооцінка

-низький рівень псих.стійкості

-побоювання змін

-особливості виховання.

Наслідки:

-ігнорування і замовчування факту виник.й загострення проблем;

-накопичення невиріш. проблем у стосунках з іншими людьми

-внутрішньоособистісні конфлікти

-різні кризи

-психосоматичні розлади тощо

22. Стратегії поведінки опонентів у конфліктних ситуаціях.

Стратегія поведінки у конфлікті - це орієнтація особистості чи групи щодо конфлікту, настанова на певні форми поведінки у конфліктній ситуації.

П'ять основних стратегій поведінки у конфліктних ситуаціях, описаних К. Томасом:

1. домінування (суперництво, конкуренція, боротьба);

протиборство. Кожна з сторін у даному випадку наполягає на своїй думці і не бажає поступатися ніяких позицій. Відповідна агресія лише підливає масла у вогонь і робить конфлікт більш напруженим, емоційним, сильним. Сторони можуть впливати один на одного за допомогою влади, психологічного тиску і так далі.

2) співробітництво (співпраця, кооперація, інтеграція);

– співпраця. Дана стратегія дозволяє знайти вихід з конфліктної ситуації за допомогою відкритого обговорення становища. На даному обговоренні обидві сторони мають однакову можливість представити і спробувати довести свої позиції. Дана стратегія буде ефективною тільки в тому випадку, якщо сторони будуть намагатися аналізувати доводи один одного, а не просто висловлювати свою думку.

3) ухиляння (уникання, ігнорування);

– ухилення від нього. Багато людей не переносять конфліктних ситуацій і намагаються уникнути їх усіма можливими способами. Часто вони роблять вигляд, що конфлікту не існує. Як правило, вони заперечують його навіть тоді, коли він очевидний.

4) пристосування (поступливість);

– пристосування. Часто люди не хочуть конфлікту, але замість того, щоб вирішити його у відкриту, намагаються піти на поступки протиборчої сторони і тим самим згладити ситуацію. Найчастіше вони починають нехтувати своїми власними інтересами.

5) компроміс.

– компроміс. У даному випадку врегулювання конфлікту відбувається за рахунок поступок, на які погоджуються обидві сторони. По суті справи, немає ні переможців, ні переможених. Компроміс не є кращою тактикою поведінки у конфлікті, тому що учасники можуть затаїти внутрішню образу, яка рано чи пізно проявить себе