Vsesvitnya istoriya - novitni chasi 11 klas

було оприлюднено факти про те, що президент і його найближче оточення не тільки були поінформовані щодо згаданої акції, але й всіляко намагалися затушкувати цей неприємний інцидент. Вибухнув гучний скандал, справа стала предметом розслідування у конгресі та вищих судових інстанціях.

Тим часом назрів новий скандал: віце-президенту Спіро Агню було пред'явлено офіційні звинувачення у хабарництві, здирстві та ухилянні від сплати податків. Під тягарем доказів С. Агню визнав себе частково винним і подав у відставку. Відповідно до конституції, Р. Ніксон призначив на посаду віце-президента Джеральда Форда - лідера республіканців у палаті представників.

Що ж до самого Р. Ніксона, то слідство у його справі зайшло так далеко, що конгрес розпочав процедуру імпічменту - усунення президента від займаної посади. За такої ситуації Р. Ніксону не залишалося нічого іншого, як піти у відставку (серпень 1974 р.), президентом став Дж. Форд.

Хоч «уотергейтська справа» була явно роздута засобами масової інформації й спрямовувалася з-за лаштунків політичними колами, зацікавленими у «поваленні» Р. Ніксона, тим не менше, ця кампанія сколихнула всю американську громадськість. У ширшій перспективі вона пішла на користь суспільству: розслідування «уотергейтської справи» засвідчило непохитність засад американської демократії й те, що у правовій державі ніхто не може безкарно зловживати владою, в тому числі й президент.

Дж. Форд «амністував» Р. Ніксона, якому загрожував судовий процес. Громадська думка піддала за це нового президента гострій критиці. Не дуже вдалою виявилася й економічна політика Дж. Форда. Не найкращим чином складались і його відносини з конгресом.

На президентських виборах 1976 р. переміг кандидат від Демократичної партії Джеймс Картер - колишній губернатор штату Джорджія. Він наголошував на своїй непричетності до корумпованої вашингтонської верхівки, афішував близькість до простолюду, побожність (за віросповіданням - баптист), підкреслював важливість у політиці високих моральних норм і правил. У результаті виборів до конгресу демократи зберегли більшість в обох палатах.

Дж. Картер прийшов у Білий дім у час, коли економічне становище країни покращувалося, криза 1974-1975 рр. лишилася позаду. Зусилля його адміністрації в господарській сфері були спрямовані на якнайшвидшу ліквідацію наслідків спаду: прискорення темпів економічного зростання, скорочення безробіття. На відміну від попередніх адміністрацій демократів, Дж. Картер обрав інші засоби для досягнення своїх цілей: скорочення державних видатків, насамперед на соціальні потреби,

60

ізменшення податків для заохочення нових капіталовкладень

векономіку. Загалом економічна стратегія Дж. Картера продовжувала започаткований Дж. Фордом курс на згортання державного регулювання економіки; шляхом надання пільг корпораціям уряд заохочував розширення інвестицій.

Характерною рисою суспільно-політичних рухів 70-х років був помітний спад їхньої активності порівняно з бурхливими 60-ми аж до цілковитого занепаду таких донедавна могутніх рухів, як антирасистський, молодіжний, антивоєнний. Пішов на спад також профспілковий рух: кількість членів профспілок помітно скоротилася. Зате у зв'язку з ускладненням економічного становища країни зросла страйкова активність. Знову, як у післявоєнні роки, відродилися загальнонаціональні страйки, хоча їх розмах тепер був значно меншим.

Натомість у 70-ті роки у США, як і в інших країнах, розгорнувся новий масовий рух - екологічний, або рух «зелених». Причиною його зародження було погіршення довкілля внаслідок надмірної й непродуманої його експлуатації. Саме на екологічну тематику переключилося чимало учасників масових рухів 60-х років. Першим масштабним виступом на захист навколишнього середовища було урочисте відзначення 22 квітня 1970 р. Дня Землі, в якому взяли участь близько 10 млн чоловік. Уже в 70-ті роки під впливом екологістів було ухвалено законодавчі акти, які створили правовий механізм державного регулювання природокористування та контролю за якістю довкілля.

ЕКОНОМІЧНІ ТРУДНОЩІ. ДРУГИЙ ЕТАП НТР

Розвиток американської економіки в 70-ті роки був складним і неоднозначним. Основною її тенденцією (як в усіх індустріально розвинутих країнах загалом) було зниження темпів господарського зростання. Тричі протягом цього періоду економіка США зазнавала кризових спадів: у 1969-1970, 19741975 і з 1979 рр. Депресія 1974-1975 рр. була найглибшою за весь повоєнний період: абсолютне падіння промислового виробництва склало близько 9 %. Ще серйознішою загрозою стала інфляція, яка під час економічних спадів не тільки не вгавала, як це завжди було раніше, а, навпаки, посилювалася. Чималої шкоди завдала американській економіці світова енергетична криза.

Потужне американське господарство протистояло труднощам. На світове подорожчання енергоресурсів воно зреагувало переведенням виробництва на ресурсозберігаючі технології. Це вимагало докорінної перебудови всієї технологічної бази економіки. Згаданий процес розпочався 1977 р. й одержав назву «реіндустріалізація». Робилися величезні приватні та державні

61

інвестиції, у першу чергу в такі галузі, як машинобудування, електроенергетична, видобудовна та хімічна промисловість.

На вищий щабель піднялась автоматизація виробництва. Звичним стало застосування ЕОМ, мікропроцесорів, верстатів з програмним управлінням, автоматизованих ліній і промислових роботів. Автоматизація, незважаючи на великі початкові затрати, забезпечувала значний техніко-економічний ефект: скорочувалися загальні витрати виробництва, підвищувалася продуктивність праці та якість продукції.

Саме американська економіка проторувала шлях другому етапові НТР, який з середини 70-х років розгорнувся в індустріально розвинутих країнах. Важливим було й те, що призупинилося відставання темпів економічного розвитку США від інших передових країн.

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ІНІЦІАТИВИ США І ПРОЦЕС РОЗРЯДКИ

Основні засади зовнішньої політики США впродовж кінця 60-х і 70-х років зазнали певного перегляду. Р. Ніксон змушений був зважати на нарощування стратегічних озброєнь радянським блоком, у результаті чого на початку 70-х років встановилася приблизна військова рівновага (паритет) обох світових блоків. Через це Р. Ніксон вважав за необхідне у відносинах із СРСР та його союзниками робити наголос на переговорах, а не на погрозі застосування сили.

Ці засади втілилися насамперед у підході до в'єтнамської проблеми, яка залишалася найболючішою для США. Спочатку Р. Ніксон намагався вийти з цього глухого кута шляхом «в'єтнамізації» війни, переклавши основний її тягар на південнов'єтнамську армію, реорганізовану й оснащену американцями. Натомість переважна більшість американських військ мала бути виведена з В'єтнаму. Це намагання, однак, не мало успіху. Нарешті, на початку 1973 р. було підписано угоду про припинення війни та відновлення миру у В'єтнамі.Тоді ж завершилося виведення американських військ з Індокитаю. Ніксон назвав це «почесним миром».

Однак мир виявився для Сполучених Штатів зовсім не почесним. У в'єтнамській війні США втратили 56 тис. чоловік убитими. їхні загальні видатки на війну перевищили 110 млрд доларів, що вдвічі перевищувало затрати на війну у Кореї. Результати війни завдали Америці величезної морально-політичної шкоди. Вони означали суттєве порушення територіального балансу між двома світовими блоками, що склався у післявоєнні роки, на користь комуністичного табору. Весь Індокитай незабаром опинився під комуністичною владою. І все ж сам факт

62

припинення в'єтнамської війни став важливим зовнішньополітичним кроком адміністрації Р. Ніксона. До того ж невдача США у В'єтнамі зовсім не означала повної втрати їхніх позицій у Південно-Східній Азії.

Другою визначною дипломатичною ініціативою Р. Ніксона було врегулювання відносин з комуністичним Китаєм, які досі мали виразно конфронтаційний характер. На початку 1972 р. Р. Ніксон здійснив офіційний візит до Пекіна, де провів переговори з китайськими керівниками, домовившись про подальшу нормалізацію відносин між обома країнами. Пізніше, 1979 р., було укладено угоду про взаємне визнання і встановлення дипломатичних відносин.

Налагоджуючи відносини з «червоним» Китаєм, американська дипломатія водночас прагнула до поліпшення стосунків з СРСР. У 1972-1974 рр. відбувся ряд американо-радянських зустрічей на найвищому рівні. В результаті переговорів було підписано низку важливих документів. Серед них - «Основи взаємовідносин між США і СРСР», де зазначалося, що в ядерну епоху не існує іншої основи для підтримання відносин між обома державами, крім мирного співіснування. Також було укладено два надзвичайної ваги пакти, спрямовані на стримання гонки озброєнь: Договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО) і Тимчасову угоду про деякі заходи обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-1).

Американо-радянські домовленості відіграли значну роль не лише в розвитку двосторонніх відносин. Вони стали найважливішим чинником у процесі загальної розрядки міжнародної напруженості в 70-ті роки. Свідченням того, як далеко зайшов прогрес у відносинах між обома наддержавами, став спільний американо-радянський космічний політ та стикування кораблів «Аполлон» і «Союз» у липні 1975 р.

У червні 1979 р. у Відні відбулася зустріч між президентом США Дж. Картером і головою Президії Верховної Ради СРСР Л. Брежнєвим, у ході якої було підписано Договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-2). Ці обмеження сягали значно далі Тимчасової угоди 1972 р.

Однак поряд з прогресом у відносинах між США та СРСР нагромаджувались і взаємні претензії, зберігались обопільні побоювання та недовір'я. Незважаючи на укладені договори та угоди, гонка озброєнь тривала, і Радянський Союз попри всю миролюбну риторику всіляко намагався випередити Сполучені Штати. Наприкінці грудня 1979 р. СРСР вчинив інтервенцію в Афганістан, й розрядку було зірвано. Адміністрація Дж. Картера призупинила процедуру ратифікації договору ОСО-2 (він так і не набув чинності). Відносини між наддержавами знову загострилися.

63

На роки президентства Дж. Картера припало особливе нарощування Радянським Союзом своєї військової могутності, розширення ним свого військово-політичного впливу в деяких державах Африки і навіть Латинської Америки. Дж. Картера американці звинувачували в тому, що його адміністрація дозволила Радянському Союзові випередити Сполучені Штати у гонці озброєнь, розширити експансію в світі. Президентові докоряли, що його реакція на радянське вторгнення в Афганістан була недостатньо рішучою. За Дж. Картером закріпилася репутація слабкого і невдалого президента.

Всі ці обставини негативно вплинули на передвиборну президентську кампанію демократів, які 1980 р. знову висунули Дж. Картера своїм кандидатом. Найбільше однак підірвала його шанси несприятлива економічна кон'юнктура: з кінця 1979 р. США вступили у смугу чергової економічної кризи. Натомість республіканці прийшли до виборів згуртованішими за своїх суперників. їхній кандидат Рональд Рейган - лідер правого крила Республіканської партії - здобув перемогу.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1.Проаналізуйте і визначте характерні ознаки для США в 70-ті роки: а) політичного життя; б) економічного розвитку; в) зовнішньої політики.

§10. США У 80—90-х РОКАХ XX ст.

ТА НА ПОЧАТКУ XXI ст.

ПРЕЗИДЕНТСТВО Р РЕЙГАНА, ЙОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СТРАТЕГІЯ

У січні 1981 р. Р. Рейган приступив до виконання своїх обов'язків. Він народився 1911 р. і, отже, став президентом у 70-річному віці. Походить з ірландської родини, батько був торгівцем. Замолоду Р. Рейган був актором у Голлівуді, потім працював на радіо і телебаченні. В роки війни перебував на військовій службі, проте безпосередньої участі в боях не брав. У 60-ті роки змінив професію й став активним політичним діячем Республіканської партії. У 1968 і 1976 рр. прагнув домогтися висунення своєї кандидатури у президенти, але не одержав підтримки на з'їздах республіканців.

Рейган став президентом у час, коли країна переживала гостру економічну кризу, яка супроводжувалась інфляцією. Тому в ділянці внутрішньої політики новий президент поставив своєю найголовнішою метою докорінне оздоровлення розладнаної економіки. Р. Рейган висунув свою економічну програму

64

під назвою «Новий початок для Америки: програма відновлення економіки». Газети придумали для неї свої назви: «рейганоміка» і навіть «рейганівська революція». Основною метою цієї програми було приборкання інфляції, зменшення безробіття, виведення економіки з застою, поступове збалансування державного бюджету. Поставленої мети Р. Рейган мав намір досягти загальним зменшенням податків, що мало допомогти пожвавленню ділової активності; різким скороченням федеральних видатків, зокрема на соціальні потреби, з метою приборкання інфляції; суттєвим послабленням державного втручання в економіку.

Методи, які обрав Р. Рейган для розв'язання економічних проблем, були досить незвичними. Усі його попередники, починаючи від Ф. Рузвелта, з метою подолання економічних труднощів вдавалися до державного регулювання. Щоправда, вже Дж. Форд і особливо Дж. Картер стали відмовлятися від цього механізму, який у складній і суперечливій обстановці 70-х років ставав дедалі менш ефективним. Р. Рейган же пішов значно далі. Він вбачав засіб досягнення своєї мети в тому, щоб звільнити приватну ініціативу від державних пут, які її сковують, скасувати обтяжливе регламентування, тобто звести до мінімуму втручання держави в економічне життя.

«Рейганоміка» мала стати основою далекосяжних планів адміністрації. Першою метою була згадувана вже «реіндустріалізація», тобто повне оновлення промислового потенціалу США. Ця програма вимагала величезних коштів - 1,5-2 трлн доларів протягом найближчих 15 років. Друга мета, що також потребувала чималих затрат, - докорінне підвищення військової могутності країни.

Багато серйозних економістів відразу ж поставили під сумнів дієвість економічних рецептів адміністрації. Все ж конгрес затвердив з деякими змінами цю програму.

ЕКОНОМІЧНЕ ПІДНЕСЕННЯ 80-х РОКІВ

Тим часом економічну кризу, яка в 1982 р. досягла своєї найнижчої позначки, змінило швидке відновлення виробництва. На 1983-1989 рр. припало найтриваліше за весь повоєнний період господарське піднесення. На другому етапі НТР небаченими темпами впроваджувались у виробництво найновіша техніка і технологія, зокрема в обробці інформації, засобів зв'язку, контрольно-вимірювальних приладів. Використання комп'ю- терів зросло майже у 20 разів. В економіці наростали глибокі структурні зміни. Протягом попередніх десятиліть питома вага матеріального виробництва неухильно скорочувалася за рахунок зростання невиробничої сфери (торгівлі, фінансів, освіти,

охорони здоров'я). Уже в середині 50-х років кількість зайнятих у виробничій і невиробничій галузях зрівнялась, а наприкінці 80-х років частка зайнятих у сфері послуг наближалася до 70 %. Це було яскравим свідченням того, що економічний розвиток США досяг якісно нового, постіндустріального щабля.

Разом з тим у 80-ті роки рельєфно виявилися й хронічні слабкості американського господарства, які виявили себе уже в попередні десятиліття і які не вдалося подолати. Значно зріс імпорт продукції до США, наприклад, автомобілів, верстатів та устаткування, побутової електротехніки, товарів широкого вжитку. Це свідчило про загострення конкуренції на внутрішньому американському ринку, куди швидко просувалися вироби з Японії, Західної Європи, «нових індустріальних країн».

Все ж, незважаючи на низку нерозв'язаних проблем, 80-ті роки були сприятливим періодом в економічному розвиткові США. Реформи Р. Рейгана призвели до суттєвого зниження інфляції (з 10-12 % наприкінці 70-х років до 3 - 4 %), до зменшення безробіття (майже з 10 % у 1985 р. до 5,4 % у 1988 р.). Знизилися податки, особисті доходи американців збільшилися майже на 13 %, поліпшилося пенсійне забезпечення та медичне обслуговування населення. Ці позитивні результати «рейганоміки» населення високо оцінювало.

Разом з оновленням економіки найголовнішою турботою адміністрації Р. Рейгана було розгортання широкомасштабного військового будівництва, щоб випередити СРСР у гонці озброєнь. Видатки на військові потреби було доведено до небаченого раніше рівня: у 1981-1988 рр. вони становили 3,2 трлн доларів. Реалізувалася прийнята в 1981 р. довгострокова програма нарощування стратегічних озброєнь, розміщувалися міжконтинентальні балістичні ракети (МБР), атомні підводні човни, стратегічні бомбардувальники, крилаті ракети великої дальності, ракети середньої дальності, нейтронні боєприпаси.

У 1983 р. Білий дім ухвалив рішення про розробку високоефективної протиракетної оборони - програми стратегічної оборонної ініціативи (СОІ), або, як її назвала преса, - «зоряних воєн». Програма передбачала розгортання принципово нової, високоефективної протиракетної оборонної системи, здатної відбити або принаймні значно ослабити удар противника.

При втіленні в життя економічної та військової стратегії Р. Рейгана виявились і її недоліки, насамперед гостра нестача фінансових ресурсів. Усе це призвело до зростання державного боргу, який збільшився з 900 млрд доларів у 1980 р. до 2,6 трлн у 1988 р.

На виборах 1984 р. Р. Рейгана було переобрано на другий строк. Однак останні роки його президентства були позначені

66

Михайло Горбачов та Рональд Рейган

Західної Європи американських ракет. Загострення взаємин досягло найвищої точки, коли Р. Рейган оголосив Радянський Союз «імперією зла» й висунув програму СОІ.

З приходом до влади в СРСР нового партійно-державного керівництва на чолі з М. Горбачовим (1985) клімат американорадянських відносин став поступово поліпшуватися. Це сприяло оздоровленню міжнародної обстановки в цілому. Відбулася низка зустрічей на найвищому рівні між Р. Рейганом, а потім Дж. Бушем і М. Горбачовим. У результаті в 1987 р. підписано американо-радянський Договір про повну ліквідацію ракет середнього і меншого радіуса дії, а влітку 1991 р. - Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1).

Після розпаду СРСР Сполучені Штати визнали нові незалежні держави і встановили з ними дипломатичні відносини. З Росією, що оголосила себе правонаступницею СРСР, тривав діалог, розпочатий у середині 80-х років. У 1993 р. підписано американо-російський Договір про подальше скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-2). Згодом американо-ро- сійські відносини дещо ускладнилися: зокрема, Росія рішуче виступає проти розширення НАТО за рахунок східноєвропейських країн, на що США дали згоду.

Проблемою українсько-американських взаємин було питання про статус України щодо ядерного озброєння, про долю міжконтинентальних балістичних ракет з ядерними боєголовками, що знаходилися на території України. США наполягали, щоб Україна ліквідувала свій ядерний арсенал. У результаті тристоронніх переговорів, що відбулись у 1994 р. в Москві, президенти України, США та Російської Федерації підписали заяву «Про ліквідацію ядерної зброї на території України», якою було декларовано без'ядерний статус Української держави й зазначено, що США і Росія поважатимуть територіальну цілісність, недоторканність кордонів, суверенітет і незалежність України.

68

Непросто складалися відносини США з КНР. З одного боку, візити до Пекіна президентів Р. Рейгана і Дж. Буша свідчили про те, що Китай продовжує посідати значне місце у зовнішній політиці США. Однак підтримка Сполученими Штатами традиційних відносин з Тайванем, включаючи поставки останньому озброєння, зустрічало спротив з боку КНР, і це вносило розлад в американо-китайські відносини. Після жорстокої розправи китайських комуністичних властей над студентами-маніфес- тантами в Пекіні у червні 1989 р. сенат США схвалив пакет санкцій проти КНР, який включав відмову від багатьох спільних економічних і торговельних програм.

На Близькому Сході США продовжували підтримувати Ізраїль і добиватися його примирення з арабськими державами

йОрганізацією визволення Палестини.

У1989-1991 рр. виникла гостра міжнародна криза у Перській затоці в зв'язку з анексією Іраком держави Кувейт. США та їхні союзники здійснили військову акцію проти Іраку. Було визволено Кувейт, відновлено його незалежність, запроваджено суворі військово-політичні та економічні санкції проти тоталітарного режиму Саддама Хусейна в Іраку. Нова фаза америка- но-іракського протистояння припала на 1998-1999 рр., коли іракський лідер зробив спробу порушити накладені санкції. Американська військова авіація піддала бомбардуванню оборонні об'єкти в Іраку.

ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ КУРС В. КЛІНТОНА

На виборах 1992 р. переконливу перемогу здобув Вільям (Білл) Клінтон - кандидат від Демократичної партії, губернатор штату Арканзас. 42-й президент США народився 1946 р. в штаті Арканзас у незаможній сім'ї. Навчався у Джорджтаунському, Оксфордському (Велика Британія) та Сльському університетах. За фахом - юрист. 1976 р. у 30-річному віці його було обрано генеральним прокурором Арканзасу, а через два роки - губернатором штату.

Економічна програма В. Клінтона головними цілями адміністрації проголошувала подолання спаду в економіці, створення нових робочих місць, підвищення рівня доходів американців, значного скорочення дефіциту державного бюджету. Останнє намічалося здійснити за рахунок зменшення витрат, зокрема оборонних (у зв'язку з крахом СРСР і докорінною зміною міжнародної обстановки) та збільшення податків, хоча під час виборчої кампанії В. Клінтон обіцяв їх зменшити. План президента передбачав інвестиції у провідні галузі економіки. Важливою статтею видатків залишилися соціальні заходи.

Характерною рисою економічної програми В. Клінтона, схваленою конгресом, було те, що федеральні органи одержали

69