Vsesvitnya istoriya - novitni chasi 11 klas

риканських країнах між окремими угрупованнями перетворювалась на справжній геноцид проти власного народу (Судан, Уганда, Руанда, Сомалі, Ліберія, Сьєрра-Леоне та ін.).

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК НОВИХ ІНДУСТРІАЛЬНИХ ДЕРЖАВ

Сучасний розвиток Азії визначається не стільки великими розмірами територій, чисельністю населення, природними багатствами, скільки надзвичайно швидкими і в цілому стабільними (до 1997 р.) темпами економічного розвитку значної частини країн континенту. Поряд з Японією на передові економічні позиції у світі висунулись Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг. їх назвали «азійськими тиграми», або «новими індустріальними країнами Сходу».

«Економічне диво» у нових індустріальних азійських країнах стало можливим тому, що держава була провідником та ініціатором структурної перебудови економіки. Там надавались пільгові безвідсоткові кредити приватним фірмам у пріоритетних галузях, заохочувався експорт продуктів власного виробництва.

Кожен з «тигрів» мав власний шлях розвитку, проте усі вони спирались на фінансову та економічну допомогу Заходу. Так Південній Кореї тільки за період з 1953 по 1962 р. США надали інвестицій на суму близько 2,5 млрд доларів. Активно розвивались відносини Сеула з колишньою метрополією - Японією. Наприкінці 50-х років у процесі становлення південнокорейської економіки виникла так звана «трикутна модель», за якою технологія, верстати довозились з Японії, вироби виготовлялись руками малооплачуваних робітниківкорейців, а готова продукція вивозилась на американський ринок. США не заперечували проти появи на своєму ринку дешевого і якісного текстилю не стільки з економічних міркувань, скільки з політичних: необхідно було підтримати у нестабільному далекосхідному регіоні південнокорейський режим.

З моменту прийняття у 1962 р. першого п'ятирічного плану економічного розвитку Республіки Кореї обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) збільшувався в середньому на 8 % щороку. Це дало змогу у 70-ті роки значно модернізувати економіку. Країна перейшла до випуску автомобілів, кораблів, радіоелектроніки та продуктів інших сучасних галузей промисловості. Піднялись гіганти південнокорейської економіки - корпорації «Самсунг», «Лаккі Голдстар», «Хенде», «Деу» та ін. З'явились досвідчені менеджери, утворилась ефективна організація управління економікою. У 80-ті роки Республіка Корея впевнено увійшла в десятку провідних світових експор-

240

терів. Стратегія економічного розвитку все більше зосереджувалась на експорті товарів з використанням вигідних міжнародних економічних умов, зокрема принципу вільної торгівлі.

На відміну від Південної Кореї, де на перший план економічного життя вийшли могутні корпорації, особливістю тайванської економіки є те, що вона майже на 90 % базується на дрібних підприємствах сімейного типу. Процедура реєстрації фірм спрощена і не викликає зайвих клопотів. Вулична торгівля не вимагає навіть реєстрації: досить поліцейського дозволу із зазначенням, на якому відтинку вулиці можна торгувати.

З початку 70-х років Тайвань надавав перевагу розвитку передових технологій в галузі телекомунікацій, електроніки, напівпровідників, хімікатів, фармацевтики, аерокосмічного виробництва. Значно зріс життєвий рівень населення. В 1952 р. доход на душу населення в Тайвані становив приблизно 200 доларів на рік, а тепер сягає 10 тис. доларів. За обсягом золотовалютних резервів сьогодні Тайвань займає третє місце в світі (попереду Японія та Китай).

Високі темпи зростання ВВП спостерігались і в колишній англійській колонії - Сінгапурі. У другій половині 80-х - першій половині 90-х років вони становили 7-10 % на рік при випереджаючому розвитку таких секторів, як послуги банків, торгівля, транспорт і зв'язок, обробна промисловість.

Поштовхом для економічного розвитку колишнього володіння Великої Британії - Гонконгу стала перемога комуністів у Китаї, після якої весь банківський, торговельний та інший бізнес переїхав із Шанхая - «Парижа Сходу» - до Гонконгу. Стабільна політична ситуація перетворила місто у значний центр іноземних інвестицій. Вони в основному вкладались у текстильну, металообробну, а пізніше - в електронну, хімічну, годинникарську галузі промисловості. Основними інвесторами були американські та японські компанії.

За темпами економічного зростання Гонконг займав провідні позиції серед країн світу. (У 1987 р. вони сягали 13,8 %). Місто-колонія стало третім у світі фінансовим центром після Нью-Йорка та Лондона. Після приєднання Гонконгу до Китаю, колишня колонія завдяки інтегрованості у світову економіку зберегла свій особливий економічний статус і є своєрідним «вікном у світ» для Пекіна, через яке проходить

40% експорту Китаю на Захід.

Удругій половині 1997 р. на гонконгівській біржі розпочалася фінансова криза, яка мала далекосяжні наслідки для багатьох країн світу, передусім для Південно-Східної Азії. Криза породила сумніви щодо правильності економічної політики «тигрів». Курси національних валют стрімко падали, зменшу-

241

валися золоті запаси країн, збанкрутувала значна кількість банків та фірм. Для порятунку «азійських тигрів» Міжнародний валютний фонд виділив значні фінансові резерви. Так лише Південна Корея отримала позичку у 57 млрд доларів (найбільша одноразова допомога в історії міжнародних фінансів). Це дало змогу молодим індустріальним країнам Сходу поступово починаючи з 1999 р. стабілізувати економічне становище.

Серед індустріальних країн Сходу найбільш тісні зв'язки встановилися між Україною та Південною Кореєю. Наприкінці 90-х років торговельний оборот між країнами сягнув 40 млн доларів. Тоді ж виникло спільне підприємство на базі Запорізького автомобільного заводу з участю корпорації «Деу». Фінансова криза смертельно вразила один із найпотужніших концернів країни, у 2000 р. «Деу» збанкрутував.

МІЖНАРОДНІ ОБ'ЄДНАННЯ КРАЇН АЗІЇ ТА АФРИКИ

Глобальне протистояння СРСР та США і «холодна війна» позначились на міжнародному становищі країн Сходу. Супротивні блоки почергово кредитами та постачанням зброї привертали ту чи ту молоду країну на свій бік, а тій залишалось лише «виторговувати» умови. Складалися парадоксальні ситуації. Так, до 1977 р. правлячий режим у Сомалі дотримувався «соціалістичної орієнтації», тобто виступав з різкою критикою Заходу і вважався «найкращим другом» СРСР в Африці. Однак підтримка Москвою Аддис-Абеби у сомалійськоефіопській війні призвела до різкої переорієнтації Сомалі на Захід, аж до надання Сполученим Штатам права будувати на своїй території військову базу. Схожі ситуації виникали у Єгипті, Судані та ін.

Все ж таки більшість країн, які визволилися від колоніалізму, визначили власний курс у зовнішній політиці. Спочатку він мав назву «позитивного нейтралітету» і означав активну протидію блоковій політиці США та СРСР. Біля його джерел стояли визначні лідери національно-визвольних рухів - Джавахарлал Неру (Індія), Ахмед Сукарно (Індонезія), Гамаль Абдель Насер (Єгипет).

У квітні 1955 р. незалежні країни Азії й Африки вперше зібрались на свою конференцію у м. Бандунг (Індонезія). У підсумкових документах конференції її учасники закликали народи світу до загального миру й співробітництва. Афроазіатські країни у 1961 р. стали ініціаторами утворення Руху неприєднання. Доктрина Руху відбиває прагнення молодих країн проводити незалежну політику, не допускати диктату та насильства у міжнародних відносинах.

242

Першорядними завданнями країн Азії й Африки є економічні. Для їх реалізації ці країни об'єдналися у «групу 77», названу за початковою кількістю держав-членів. Вона сформувалася на першій сесії Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) у 1964 р. На початку 90-х років група розширилася до 129 держав. «Група 77» прагнула стабілізувати ціни на експорт сировини, домогтися пільг для збуту товарів на ринках розвинутих держав, фінансових інвестицій в економіку молодих країн.

Країни Азії й Африки утворили й регіональні організації, назви яких відбивають характер об'єднань: Ліга арабських держав (1945), Організація «Ісламська конференція» (1969), Організація африканської єдності (1963) та інші. Для них характерні прагнення до реалізації спільних програм економічного і культурного розвитку, координація зовнішньої політики.

У 1967 р. утворилась Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), яка спочатку об'єднувала Індонезію, Малайзію, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни. Пізніше в АСЕАН увійшли Бруней, В'єтнам. На підході до вступу Лаос, Камбоджа, М'янма (колишня Бірма). Основою об'єднання є економічні інтеграційні процеси регіону.

Держави Сходу одними із перших визнали незалежність України. Туреччина, Іран, Індія, КНР, Індонезія, В'єтнам, Нігерія, арабські та інші країни заявили про наміри співробітництва з нею у всіх сферах діяльності. Україна як одна із засновниць ООН широковідома серед країн Сходу послідовною політикою підтримки процесу деколонізації, встановлення справедливого міжнародного економічного порядку.

ДОКУМЕНТИ _____

ЗАКЛЮЧНЕ КОМЮНІКЕ КОНФЕРЕНЦІЇ КРАЇН АЗІЇ І АФРИКИ 18-20 КВІТНЯ. БАНДУНГ

(Витяг)

A. Економічне співробітництво

1.... Учасники Конференції висловили загальне прагнення до економічного співробітництва на основі взаємного зацікавлення і поважання національного суверенітету...

2.Країни-учасниці згідні надавати технічну допомогу одна одній в максимально можливих розмірах...

B.Культурне співробітництво

1.Конференція країн Азії і Африки переконана в тому, що одним з найбільш сильних засобів сприяння взаєморозуміння між країнами є розвиток культурного співробітництва. Азія і Африка є колискою великих релігій і цивілізацій, які збагатили інші культури і цивілізації...

243

2.Конференція країн Азії і Африки приймає той факт, що існування колоніалізму в багатьох частинах Азії і Африки, в якій би формі це не проявлялося не тільки перешкоджає культурному співробітництву, але також придушує національні культури народів... Конференція засуджує таке заперечення основних прав в галузі освіти і культури в деяких частинах Азії і Африки...

особливо конференція засуджує расизм як засіб придушення культури...

С.Права людини і самовизначення

1.Конференція країн Азії і Африки заявляє про свою повну підтримку основних принципів прав людини, викладених в Статуті Організації Об'єднаних Націй, приймає до відома загальну Декларацію прав людини як загальний зразок для всіх народів і всіх націй...

2.Конференція країн Азії і Африки засуджує політику расової сегрегації і дискримінації...

О.Проблеми залежних народів

... Конференція погодилась:

a)Заявити, що колоніалізм у всіх його проявах являє собою зло, яке необхідно швидко припинити;

b)підтвердити, що підкорення народів іноземному поневоленню, пануванню і експлуатації є запереченням основних прав людини, що суперечить Статуту Організації Об'єднаних Націй і перешкоджає міжнародному миру і співробітництву;

c)Заявити про свою підтримку справи свободи і незалежності всіх таких народів...

1. Складіть таблицю «Розпад колоніальної системи» за такою схемою:

2. Визначте основні причини труднощів у розвитку незалежних держав Азії й Африки.

3. Охарактеризуйте «нові індустріальні країни Сходу».

4. Які ви знаєте міждержавні об'єднання країн Азії й Африки? Яка спільна ознака цих об'єднань?

5. Проаналізуйте уривок з комюніке Бандунзької конференції країн Азії й Африки і визначте, які проблеми розглядала ця конференція.

244

§ 31. ЯПОНІЯ

Друга світова війна закінчилась розгромом Японії. На завершальному етапі війни вперше в історії було застосовано атомну зброю, б та 9 серпня 1945 р. на японські міста Хіросіма та Нагасакі американська авіація скинула атомні бомби. Наприкінці серпня 1945 р. на територію Японії висадились війська США. Внаслідок капітуляції Японії, згідно з рішенням союзників - переможців у війні, верховна влада в країні перейшла до рук американської окупаційної армії на чолі з відомим полководцем генералом Дугласом Макартуром.

Американці повністю роззброїли японську армію. Військових злочинців було суворо покарано Міжнародним трибуналом. Окупаційна влада провела ретельну чистку державних установ. Було звільнено зі служби осіб, пов'язаних із попереднім мілітаристським режимом. У країні встановлювалися демократичні свободи - слова, друку, зборів, організацій, віросповідання. Дозволялася діяльність політичних партій і профспілок. Жорстко обмежувалися повноваження усіх силових відомств (й досі в Японії відсутні міністерство внутрішніх справ та Служба безпеки).

У листопаді 1945 р. утворено Ліберальну та Прогресивну (з 1946 р. - Демократична) партії. Через 10 років вони об'єднались у Ліберально-демократичну партію (ЛДП), яка була правлячою до середини 90-х років. Американці надали право легальної діяльності Соціалістичній, традиційно найсильнішій серед опозиційних, та Комуністичній партіям.

Окупаційна влада запровадила у країні загальне виборче право і посприяла проведенню в квітні 1946 р. перших післявоєнних виборів до японського парламенту. Більшість місць одержала Ліберальна партія, лідер якої Сігеру Йосіда сформував уряд. Йому належить концепція післявоєнного розвитку Японії, якої дотримувались усі наступні уряди. Згідно з цією доктриною магістральний шлях Японії мав пролягати через відновлення та посилення позицій у міжнародній торгівлі і тому енергію народу належало спрямовувати на розбудову економіки, використовуючи дешеву довізну сировину, а зовнішню політику проводити під захистом наймогутнішої держави світу - США.

245

У листопаді 1946 р. парламент затвердив нову конституцію Японії. Вона зберегла монархію, однак статус імператора було докорінно змінено. З майже абсолютного монарха він перетворився на «символ єдності нації», тобто фактично позбавлявся політичної влади. Було проголошено суверенну владу народу. Конституція встановила рівність усіх громадян перед законом і основні демократичні права та свободи. Двопалатний парламент оголошувався найвищим і єдиним законодавчим органом влади. Уряд, який раніше призначав імператор, за новою конституцією обирається парламентом. Принципово новим у міжнародній практиці державного права була стаття 9 про відмову Японії «від війни як суверенного права нації, а також від загрози або застосування збройної сили як засобу вирішення міжнародних суперечок».

Окупаційна адміністрація провела в країні ряд прогресивних реформ. Почало діяти антимонопольне законодавство, за яким, зокрема, були розформовані найбільші концерни. Американські фінансові радники розробили реформу податкової системи. Було зменшено податки на підприємницьку діяльність. Встановлювався твердий обмінний курс японської валюти - єни. Реформи пожвавили і посилили конкуренцію підприємців, сприяли зростанню економіки країни.

Запровадження земельної реформи призвело до ліквідації поміщицького землеволодіння. Держава викупила у поміщиків і продала селянам близько 80 % усіх сільськогосподарських угідь. Дрібне, клаптикове селянське господарство стало переважаючим у японському селі. Посилилася конкуренція між виробниками, і, як результат, зросла продуктивність праці, врожайність сільськогосподарських культур. Ті, хто не витримував конкуренції, залишали свої ділянки і йшли у міста, де створювалася нова японська промисловість. Міграція до міст особливо зросла з кінця 50-х років. Це призвело до скорочення частки працездатного населення, зайнятого в сільському господарстві Японії, з 48 до 8 % на сьогодні.

Важливе значення мало впровадження трудового законодавства, за яким встановлювався восьмигодинний робочий день, впроваджувалася система оплачуваних відпусток, охорони праці.

Перебудова торкнулась і системи освіти. Зі шкільних програм вилучено матеріали, пов'язані з ідеологією мілітаризму. Запроваджено.нову систему освіти, яка передбачала 12-річний термін навчання у середній школі, спільне навчання хлопчиків та дівчаток.

246

САН-ФРАНЦИСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР

Встановлення комуністичних режимів у Китаї та Північній Кореї викликало загострення міжнародної ситуації на Далекому Сході. У липні 1950 р., незабаром після початку агресії КНДР проти Республіки Кореї, генерал Макартур наказав сформувати в Японії поліцейський резервний корпус чисельністю 75 тис. чол., названий «силами самооборони».

Корейська війна прискорила укладення мирного договору з Японією; разом з тим схилила Токіо до військового союзу з Вашингтоном. У вересні 1951 р. в Сан-Франциско (США) відбулась міжнародна конференція. В ній брали участь 52 країни. Коли стало відомо, що Японія вслід за мирним договором підпише угоду про військовий союз із СПІА, делегація Радянського Союзу залишила конференцію.Отже, формально СРСР і Японія продовжували перебувати у стані війни.

Мирний договір відновив суверенітет Японії. Територіальні статті передбачали визнання Японією незалежності своєї колишньої колонії Кореї. Колишні японські підмандатні території - Каролінські, Маріанські та Маршаллові острови - було передано під управління США. Японія уклала кілька договорів та угод із Сполученими Штатами, зокрема «Пакт безпеки», договір про торгівлю і навігацію, угоду про допомогу у взаємній обороні та ін. Сан-Франциська система договорів зробила Японію союзницею США. Американці отримали право мати на японській території військові бази, найбільша з яких розташовувалася на острові Окінава. З укладенням мирного договору окупаційний режим у Японії перестав існувати.

Складним був процес нормалізації відносин Японії з СРСР. Лише у жовтні 1956 р. було підписано Спільну декларацію про припинення стану війни між ними, відновлено дипломатичні відносини. Мирний договір за час існування Радянського Союзу так і не було підписано. Японська сторона неодмінною умовою його укладення висувала повернення їй чотирьох островів Курильської гряди - Кунашир, Ітуруп, Шикотан, Хабомаї. Якщо на переговорах 1956 р. лідер Радянського Союзу М. Хрущов погоджувався частково задовольнити вимоги японців - передати їм острови Хабомаї та Шикотан, то його наступники категорично відмовлялись навіть обговорювати цю проблему, заявляючи про необґрунтованість японських вимог.

У 1956 р. Японію було прийнято до ООН, і вона стала повноправним членом міжнародного співтовариства.

«ЯПОНСЬКЕ ЕКОНОМІЧНЕ ДИВО»

Так назвали у світі перетворення, які відбулись у цій країні в ділянці господарства. Протягом усієї післявоєнної історії Японії збільшувалися капіталовкладення у промисловість.

247

Уряди ЛДП взяли курс на перебудову провідних галузей економіки, використання найсучаснішої техніки.

Поштовхом для піднесення японської промисловості стала корейська війна. Американці відмовилися від репарацій, більш того, надали японцям численні військові замовлення. За перші повоєнні роки промислове виробництво виросло майже вдвічі, й у 1951 р. Японія вийшла на довоєнний рівень. Зароджувалися промислові гіганти. Наприклад, невелика майстерня з ремонту військових вантажівок перетворилася на могутню автомобільну корпорацію «Тойота».

Перебуваючи під захистом США, Японія менше всіх країн витрачала на оборону (військові видатки не перевищували за конституцією 1% валового внутрішнього продукту на рік), натомість більше за інші країни робила інвестиції у розвиток промисловості.

У березні 1952 р. набув чинності закон про сприяння раціоналізації підприємств. Згідно з ним надавалась державна допомога, податкові та інші фінансові пільги на модернізацію виробництва, оновлення устаткування. Більшість промисловців скористалися з цього закону, адже на тих поодиноких заводах, які збереглися після війни, майже дві третини устаткування було застарілим.

Виникали нові галузі промисловості, технічно переозброювались існуючі. Зокрема, розвиток чорної металургії йшов шляхом спорудження доменних печей великої потужності, застосування новаторської киснево-конверторної виплавки сталі з безперервним розливом, встановлення потужних автоматизованих прокатних станів, впровадження матеріалота енергозберігаючої технології тощо. Внаслідок цих нововведень японська металургія досягла найвищих у світі показників ефективності праці. Наприкінці 70-х років Японія перетворилась на один із найпотужніших світових центрів металургійного виробництва.

Великі зрушення у 50-60-х роках відбулись у судно-, машинота приладобудуванні, автомобільній промисловості. Конкурентна боротьба на світовому ринку змушувала японські фірми звертати увагу на якість продукції, постійно вдосконалювати технологічні процеси. Чільне місце посідало перспективне конструювання. Ці та інші чинники вивели Японію на передові позиції в промисловому світі. Зокрема, в середині 70-х років половина кораблів, які спускали на воду в усьому світі, будувалась у Японії.

У нових галузях промисловості широко використовувалися найновіші, передусім американські, винаходи. Чимало значних технічних нововведень було запроваджено на японських

248

фірмах:у другій половині 50-х років - нейлон, транзисторні приймачі, у 60-70-х роках - аудіостереосистеми, відеокамери та відеомагнітофони, у 80-х - комп'ютеризовані роботи, мікросхеми на кремнієвих кристалах (чіпи) та ін. Японія домінує у такій наукомісткій та технічно передовій галузі, як електронна промисловість.

Темпи зростання японської економіки були найвищими у світі. У 60-70-х роках вони становили 11 % щорічно. У 1968 р. Японія впевнено посіла друге, після США, місце за обсягом валового внутрішнього продукту і перше місце за виробництвом сталі, радіо- і телеприймачів, аудіота відеомагнітофонів, фотоапаратів, іншої продукції. В 1981 р. вона випустила більше автомобілів, ніж США.

Головний чинник піднесення економіки - повсякденна наполеглива праця більш як 120-мільйонного японського народу. Критерієм гідності японців є не стільки багатство, скільки ставлення до праці й освіти. Зі шкільної лави вони не шкодують зусиль на навчання, щоб стати висококваліфікованими фахівцями.

У повоєнній Японії на підприємствах виробилась так звана система пожиттєвого найму. Фірми самі підшуковують собі робітників серед перспективної молоді, дбають про постійне підвищення їхньої кваліфікації, умови відпочинку, добробуту. За кожний рік роботи адміністрація значно підвищує зарплату, тому працівник не прагне переходити до конкурента. Сам перехід до останнього часу був явищем надзвичайно рідкісним і сприймався у суспільстві з осудом, як зрада фірмі. Японський робітник, порівняно з європейським чи американським, працює інтенсивніше за нижчу платню, у нього триваліший робочий день, тиждень. Більшість робітників свідомо не використовує повністю своїх відпусток. Уже це впливає на зниження собівартості продукції.

Зовнішньоекономічні зв'язки, насамперед зовнішня торгівля, набули для Японії особливого значення. Імпорт сировини, якої у країні майже немає, відбувається за низькими цінами з держав, що розвиваються. Готову продукцію Японія вивозить до розвинутих держав - США, Канади, Австралії, країн Європи. З 80-х років країна бере курс на активний експорт технічних проектів та технологій.

Найбільшим торговельним партнером Японії традиційно є США. Японія (швидкісний поїзд)

249