Vsesvitnya istoriya - novitni chasi 11 klas

додаткової підготовки продовжувати навчання у вищих навчальних закладах. У результаті зростала кількість напівграмотних випускників, не здатних виконувати найелементарніші операції на виробництві, прості професійні доручення в установах.

Для подолання кризи в системі освіти уряди розвинутих країн вкладали у цю сферу великі кошти. Зростають видатки на освіту, більше уваги приділяється професійній підготовці, вивченню природничих, математичних дисциплін. Концепцію безперервного навчання, прийняту світовим співтовариством як стратегічну, покладено нині в основу освітньої політики цивілізованих країн. «Наша головна стратегія, - зазначено в документі про реформу шкільництва в Японії (1989), - перехід до безперервної освіти, яка буде навчати і збагачувати людину протягом усього її життя». З'явилися нові, доступні для всіх бажаючих навчальні заклади: коледжі, спеціальні школи, відкриті університети. Розширюються можливості для неформального навчання, поза межами звичних шкіл і вузів.

У 80-х роках в індустріальних країнах було прийнято закони про обов'язкове навчання у школах обчислювальної техніки і основ інформатики. Комп'ютеризація стала одним з основних чинників модернізації навчання. Провідне місце в цій справі займає Японія. Пошук нових ідей і підходів та їх реалізація спонукали до розробки і прийняття національних і міжнародних проектів реформ освіти. Серед них виділяються масштабними змінами і, відповідно, чималими капіталовкладеннями програмні проекти, опрацьовані у США, Японії та Франції.

Посилюється інтеграція освіти. Найбільший її розвиток спостерігається в країнах Західної Європи. З середини 60-х років відбуваються щорічні наради міністрів освіти країн Європейського Союзу, на яких обговорюються проблеми уніфікації освітніх програм для початкових і середніх шкіл. У системі структур ЄС створено Центр досліджень у галузі освіти, який розробляє стратегію нововведень у навчальний процес, займається заснуванням експериментальних міжнародних шкіл, фондів для фінансової підтримки освіти.

На тлі значних успіхів в організації освіти пекучою проблемою сучасності залишається масова неписьменність у країнах, що розвиваються. Тривале колоніальне панування, слабкий економічний розвиток, вкорінені етнічні та родові традиції призвели до значного відставання цих країн в організації освіти і забезпеченні письменності населення. Наприклад, в Індії, Пакистані, Бангладеш, Ірані частка письменного населення становить лише 20 %, а в Афганістані, Судані, Чаді, Мавританії - не більше 10 %. У ЗО країнах, що розвиваються,

360

взагалі відсутнє законодавство про обов'язкову освіту, в 48 державах рівень обов'язкової освіти обмежується 5 - 6 роками. Але й ці вимоги не виконуються. За даними ЮНЕСКО, у 88 країнах, що розвиваються, лише 60 % дітей навчається протягом 4 років, тобто досягають рівня елементарної грамотності. У цілому неписьменність у світі зменшується, хоча й дуже повільно. Розрив у рівні освіти між населенням індустріальних держав і країн, що розвиваються, у 90-х роках не тільки не скоротився, а навпаки, збільшився. Як показує світовий досвід, покласти край бідності, зробити ривок до нау- ково-технічної цивілізації можна лише підвищенням рівня освіченості суспільства, збільшенням його інтелектуального потенціалу.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1.Розкрийте суть реформ освіти в індустріальних країнах у післявоєнний період.

2.Які проблеми в організації освіти існують в країнах, що розвиваються?

3.Доведіть, що позбутися бідності окремим народам можна лише підвищенням освітнього рівня населення.

§44. НАУКА: ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ І НАЙВАЖЛИВІШІ ДОСЯГНЕННЯ

У другій половині XX ст. людство увійшло у епоху нау- ково-технічної революції (НТР). В усіх наукових галузях, зокрема у фізиці, хімії, біології, геології, астрономії відбулися докорінні зрушення, було зроблено численні наукові відкриття, внаслідок чого виникли нові самостійні науки і напрями наук. Надзвичайна складність наукових експериментів, постійно зростаюча вартість обладнання спонукали вчених до об'єднання своїх зусиль, створення великих лабораторій, цілих наукових комплексів. Відбувається перехід від учених-одинаків до масової участі в науково-дослідній роботі людей, які створюють своєрідні «мозкові центри». Близько 80 % учених, яких дало людство за весь час своєї історії, живуть і працюють сьогодні. Вони щорічно видають сотні тисяч книг і статей, виходить друком близько ЗО тис. наукових журналів. Різко скоротився період від наукового винаходу до впровадження його у виробництво. З'єднання науки і виробництва стало визначаль-

361

ною рисою другої половини XX ст. Внаслідок цього наука перетворюється на безпосередню продуктивну силу сучасного суспільства.

Технічний прогрес прискорено відбувався в тих країнах, де в широких масштабах було розгорнуто науково-дослідну роботу і здійснювалося найбільше наукових відкриттів. У післявоєнний період в усіх індустріальних країнах різко зросли видатки на освіту і наукові дослідження. Вони становили від 4 до 10 % валового внутрішнього продукту. У США, наприклад, видатки на науково-дослідну роботу з 1950 по 1980 р. зросли в 4 рази. Тут 90 % зростання продуктивності праці забезпечувалося за рахунок технічного прогресу. Такі ж показники характерні для Японії та ФРН.

Лідерство в галузі наукових розробок у повоєнний період захопили США. Найбільша кількість лауреатів Нобелівських премій з фізики, хімії, фізіології і медицини є серед американців. З 50-х років обсяг експорту наукової продукції значно збільшили ФРН, Франція, Велика Британія, а з 70-х - Японія, яка помітно потіснила позиції США та інших країн. В окремих галузях, пов'язаних переважно з військовим виробництвом, провідне місце поряд із США належало Радянському Союзові. Серед найзначніших технологічних винаходів другої половини XX ст. вчені вважають генну інженерію, інтернет, лазери, кремнієві мікросхеми.

Розкол світу на два військово-політичні табори спричинив значні витрати на гонку озброєнь. У США, СРСР, Китаї, меншою мірою - у Великій Британії, Франції, ФРН, великі кошти вкладались у галузі, пов'язані з військовим виробництвом. Донедавна кожен четвертий вчений у світі займався питаннями, прямо чи опосередковано пов'язаними з військово-промис- ловим комплексом. Мілітаризація науки завдала значних матеріальних втрат людству, перешкоджала розв'язанню глобальних проблем сучасності: боротьбі з голодом, неписьменністю, невиліковними хворобами.

Яскравим показником визначних наукових досягнень у другій половині XX ст. є успіхи у дослідженні космосу. Запуск

вСРСР 4 жовтня 1957 р. штучного супутника Землі започаткував освоєння людиною космічного простору. Воно відбувалося

вумовах гострого суперництва двох наддержав - СРСР і США. Успіхи в цій галузі розцінювались як гарантія перемоги у військовому протистоянні і в майбутньому світовому збройному конфлікті. До середини 60-х років у цьому суперництві США помітно відставали. Перший американський супутник було запущено на орбіту 1 лютого 1958 р. На радянському космічному кораблі «Восток» Ю. Гагарін 12 квітня 1961 р.

362

уперше здійснив орбітальний політ навколо Землі, а американський астронавт А. Шепард 5 травня того ж року провів лише суборбітальний політ. Перший орбітальний політ США провели лише 20 лютого 1962 р. У серпні того ж року П. Попович і А. Ніколаєв здійснили перший груповий політ, знову випередивши американців, а в березні 1965 р. космонавт О. Леонов уперше вийшов у відкритий космос. Виведення американцями на стаціонарну орбіту штучного супутника зв'язку в 1964 р., висадка у 1969 р. американців Н. Армстронга і Е. Олдріна на Місяць а також запуск першого космічного апарату, який у 1973 р. вийшов за межі Сонячної системи, свідчили, що США

укосмічному суперництві з СРСР почали його випереджати.

Улипні 1975 р. вперше відбулося стикування в космосі кораблів «Аполлон» (США) і «Союз» (СРСР), запущених з територій двох держав. Американські астронавти і радянські космонавти виконували спільну наукову програму. Цей політ продемонстрував реальні можливості співробітництва двох провідних космічних держав. З 1981 р. в США стали запускати кораблі багаторазового використання. В дослідженні космосу беруть участь й інші країни. Зокрема, виводили штучні супутники Землі на орбіту Франція (1965), Австралія (1967), Японія (1970), Китай (1970), Велика Британія (1971). Деякі країни запускали свої супутники за допомогою ракет-носіїв США, СРСР, Франції. На радянських і американських кораблях до середини 90-х років побувало в космосі чимало космонавтів інших держав. Протягом 70 - 80-х років здійснено запуски космічних апаратів для вивчення інших планет - Венери, Юпітера, Марса. Спільний політ американських, французьких і російських космонавтів на станції «Мир» 1998-1999 рр., українського космонавта Л. Каденюка на американському кораблі ще раз засвідчили про широкі перспективи міжнародного співробітництва в освоєнні космосу. Американсько- українсько-норвезька програма запуску ракет з водного простору, успішно розпочата в 1999 р. на основі апаратів, виготовлених українським підприємством «Південмаш», розширює можливості вивчення Всесвіту.

Дослідження космосу з допомогою супутників і цілих станцій призвели до суттєвих змін в уявленнях про фізичні властивості навколоземного простору. Відкрито радіаційні пояси Землі, виміряно й уточнено її магнітне поле. Одна з найновіших галузей науки - фізика атмосфери - зробила прорив у галузі загальних знань людини про Всесвіт. З'явилися нові наукові галузі: космічна медицина і космічна біологія.

Протягом повоєнних десятиліть помітно розширилися дослідження в традиційних і нових напрямах фізичної науки.

363

Відкриття в оптиці, механіці, радіофізиці, фізиці твердого тіла, в галузі рентгенофізики, магнетизму привели до комп'ютерної революції, стали основою для подальшого розвитку таких галузей науки, як кібернетика, автоматика, для удосконалення найновіших технологій. У 1947 р. американські вчені винайшли транзистор, який замінив електронні лампи, працював швидше і був значно меншим за розмірами. У 1957 р. на цій основі створено першу в світі мікросхему, що вміщалася на маленькій платівці кремнію. Відтоді мікросхеми почали застосовуватись у комп'ютерах - машинах, що зберігають і обробляють інформацію. У 50-60-х роках здійснено перехід до нових комп'ютерів на транзисторах. З середини 70-х років, коли з'явилися комп'ютери з дуже малими і швидкодіючими мікросхемами, почалась епоха масової комп'ютеризації.

Особливу увагу індустріальні країни приділяли ядерній фізиці, результати досліджень якої використовувалися здебільшого у військових цілях. Щоправда, починаючи з 50-х років учені приступили до використання технологій, розроблених у процесі створення ядерної бомби, для будівництва атомних електростанцій. Відкриття в галузі ядерної фізики і фізики плазми привели до створення нових напрямів - атомної і плазмової технологій. Увагу фізиків-ядерників було прикуто і до елементарних частинок, які надходять на Землю у вигляді космічного випромінювання.

Великих успіхів досягли фізики-оптики. Оптичні прилади дають змогу оглядати й фотографувати з космічних просторів не тільки важкодоступні місця Землі, а й поверхні інших планет Сонячної системи. Винайдені в 1955 р. оптичні волокна, або світловоди (гнучкі скляні нитки), що пропускають світло, прислужилися створенню ендоскопа. Виникла волоконна оптика, за допомогою якої можна вивчати внутрішні органи людини.

У галузі математичних наук у післявоєнні роки успішно вирішувалися теоретичні проблеми, а також завдання програмного управління новими засобами розрахунків і автоматизації.

Відкриття в галузі хімії привели до її спеціалізованого поділу і виникнення нових напрямів. Як наука про матерію, її перетворення і використання, хімія стала повсюдною, проникла в межі фізики, біології. Виникли її нові галузі - фізична хімія, електрохімія, фотохімія, радіохімія, хімія високих енергій. На сьогодні хімікам відомо близько 3 млн органічних сполук і понад 50 тис. неорганічних. Відкриття у галузі хімії та матеріалознавства дають можливість створювати матеріали із запрограмованими властивостями, які значно перевищують своїми якісними характеристиками природні.

364

Визначних успіхів у післявоєнні роки досягнуто у біології та медицині. Окремі з них - пересадка людських органів, створення штучних апаратів, які їх заміняють, - здавалися фантастичною мрією ще в першій половині нашого століття. Значна частина відкриттів у біології та медицині була результатом інтеграції цих наук з фізикою та хімією. На стиках інтеграційних процесів виникли такі нові галузі і напрями, як біофізика, біохімія, радіаційна біологія, біоніка, космічна біологія, біотехнологія. У генетиці зроблено відкриття, які породили нову галузь - генну інженерію.

У 1953 р. англієць Ф. Крік і американець Дж. Уотсон зробили важливе відкриття, відтворивши модель дуже складної молекули ДНК у вигляді двох переплетених ланцюжків хімічних сполук - подвійної спіралі. Це відкриття проклало дорогу технології зміни властивостей організму шляхом трансформаційного генного коду. Генна інженерія дала змогу синтезувати в лабораторних умовах таку органічну речовину, як людський інсулін, що застосовується при лікуванні цукрового діабету. В 1988 р. було видано перший патент на генетично модифіковану тварину, а в 1997 р. англійські вчені здійснили клонування першого ссавця - вівці на ім'я Доллі. Вчені впритул підійшли до розв'язання проблеми клонування людини. Однак експерименти в цьому напрямі викликали протести в усьому світі, й такі спроби було законодавчим шляхом заборонено через непередбачуваність їх наслідків.

У1955 р. вперше в хірургічній практиці здійснено пересадку нирки. Хірург К. Бернард (Південно-Африканська Республіка) вперше в 1967 р. здійснив пересадку людського серця.

Зтого часу аналогічні операції провели хірурги інших країн. Хоч досі ще не з'ясовано проблеми відторгнення чужорідних органів, до кінця 90-х років значно зросла кількість успішних операцій з пересадки серця. Альтернативою пересадці служить застосування апаратів, які заміняють органи або стимулюють їх роботу.

Удругій половині XX ст. майже вдалося покінчити з інфекційними хворобами, від яких раніше масово гинули люди: чумою, холерою, віспою. Прояви їх в окремих районах негайно ліквідовуються. До 1978 р. повністю знищено на Землі збудника такої масової хвороби, як віспа. З 1979 р. припинено щеплення населення проти цієї хвороби в усіх країнах світу. Незважаючи на успіхи медицини, окремі хвороби і досі залишаються невиліковними. У 1982 р. зареєстровано перший випадок невідомого раніше захворювання - синдрому набутого імунного дефіциту (СНІДу), який через невиліковність і швидке поширення названо «чумою XX століття».

365

Значно розширили сферу досліджень гуманітарні науки. Різко зросла кількість науковців-гуманітаріїв, зокрема після здобуття незалежності і виходу на міжнародну арену більш як 60 новоутворених держав. їх національне відродження відбувалося в умовах зростання інтересу до історії, мови, фольклору свого народу і супроводжувалося розбудовою дослідницьких центрів. Гуманітарії почали успішно впроваджувати досягнення математичних і технічних наук. Комп'ютеризація, моделювання, застосування кількісних методів прискорюють науководослідницькі роботи в усіх гуманітарних науках, допомагають глибоко і всебічно вивчати питання, які раніше були незрозумілими і недосяжними для вчених.

Угалузі філософії, історії, юриспруденції, психології зроблено спроби з вершин наукових досягнень XX ст. узагальнити підсумки розвитку цих наук. Проте на гуманітарних науках негативно відбилось ідеологічне протистояння демократії та тоталітаризму, оскільки розвиток цих наук перебуває в прямій залежності від таких суспільно-політичних умов, як свобода слова та інших невід'ємних атрибутів демократичного суспільства. Цілком очевидно, іцо найбільших успіхів гуманітарні науки в післявоєнний період досягли в країнах традиційної демократії. У тоталітарних державах, в яких насаджували єдину ідеологію, а плюралізм думок розцінювали як антидержавну діяльність і всіляко переслідували, гуманітарні науки були приречені на пристосовництво, появу різноманітних антинаукових схем і побудов. Тривале насаджування комуністичної ідеології в СРСР, країнах Центральної та Східної Європи, яке супроводжувалося переслідуванням, а не раз і фізичним знищенням інакодумців, завдало непоправної шкоди розвиткові всіх галузей гуманітарних наук. Лише наприкінці 80-х років виникли передумови для їхнього успішного розвитку. Однак і нині в комуністичних країнах та інших тоталітарних державах відсутні належні умови для розвитку гуманітарних наук. У центрі уваги гуманітаріїв усіх країн стоїть питання про ставлення до загальнолюдських цінностей: свободи особистості, рівності людей незалежно від раси, статі, національної та релігійної приналежності, розуміння добра і зла. Гуманітарним наукам, які в основному формують свідомість людей, належить вирішальна роль у будівництві демократичних суспільств.

Уцілому, в другій половині XX ст. наука набула прискореного розвитку, її плоди стали доступними для загалу, вони допомагають людям полегшити працю, зробити її більш продуктивною, зменшити страждання від хвороб і взагалі позбутися їх, продовжити вік і зробити життя людини духовно і

366

матеріально багатшим. Спираючись на наукові досягнення, людина зробила ривок в навколоземні простори з метою дальшого пізнання світів, щоб прогнозувати планетарні та космічні загрози і уберегти від них Землю, забезпечити життя людства.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1.Розкрийте основні тенденції розвитку науки в другій половині XX ст.

2.Складіть таблицю «Основні наукові досягнення в другій половині XX ст.» за такою схемою:

3.Які три наукові винаходи другої половини XX ст. є, на вашу думку, найвизначнішими?

§45.ЛІТЕРАТУРА

Література другої половини XX ст., спираючись на кращі світові традиції класиків попередніх поколінь, утверджувала ідеї гуманізму, сприяла загальнолюдському прогресу. На її розвитку позначались трагічні наслідки Другої світової війни, розкол світу на два табори з ідейним і ядерним протистоянням, глибокі екологічні та соціально-політичні проблеми, породжені науково-технічною революцією. Певні зміни суспільних настроїв людей післявоєнного світу спричинила високорозвинута технологія виробництва та інформації, яка сприяла перетворенню кожного члена суспільства в інтегрального робота.

Література розвивалась у найтіснішому зв'язку з філософією та іншими гуманітарними науками. Друга половина XX ст. - це й час зародження національних літератур багатьох народів, які стали на шлях самостійного розвитку.

У світовій літературі другої половини XX ст. знайшли рельєфний прояв два стовпові шляхи розвитку: традиційний реалізм і модернізм у різних його формах. Як і в попередні періоди, найбільшої художньої майстерності й виразності досягли ті письменники, які реально відображали життя, відгу-

367

кувались своїми творами на найболючіші проблеми людства і зрозуміло трактували антагонізми сучасної цивілізації.

Яскравої виразності літературі післявоєнного періоду надають твори письменників - лауреатів Нобелівської премії: Франсуа Моріака (1885-1970), Альбера Камю (1913-1960), Сен-Жон Перса (1887-1975), Клода Сімона (1913-1987) (Франція); Томаса Еліота (1888-1965), Вільяма Голдінга (1911-1983) (Англія); Вільяма Фолкнера (1897-1962), Ернеста Хемінгуея (1899-1961), Джона Стейнбека (1902-1968) (США); Генріха Белля (1917-1985) (Німеччина); Кавабата Ясунарі (1899-1972) (Японія); російських авторів Бориса Пастернака (1890-1960), Олександра Солженіцина (нар. 1918 р.), Йосифа Бродського (1940-1996), польської поетеси Віслави Шимборської (нар. 1923 р.) та ін.

У перше повоєнне десятиліття в художній літературі більшості країн Європи провідною темою стало зображення антифашистської боротьби, в тому числі руху Опору, трагічних наслідків війни, її злочинної жорстокості для мільйонів людей. Авторами цих творів, як правило, були фронтовики, учасники руху Опору, політв'язні концтаборів.

Західнонімецькі письменники у своїх творах осмислювали національну катастрофу і відображали її гіркі наслідки для «малої людини». Від імені покоління, яке перенесло всі жахи окопного життя і повернулося до розореної і окупованої країни, виступив Вольфганг Борхерт. Герої його романів страждають від національного і соціального приниження, голоду, бездомності (романи «Ввечері ворони відлітають додому», «Кава без смаку», драма «За дверима»). Його послідовники об'єдналися після смерті письменника в 1947 р. в «Групу-47» (Г.В. Ріхтер, Е. Шнабель, А. Ауерт). Пізніше до «Групи-47» примкнув Г. Белль, який поряд з воєнною тематикою започаткував у ФРН нову тему «нездоланного минулого». Її в 50-60-ті роки продовжили В. Каппен (роман «Смерть у Римі»), 3. Ленц («Дуель з тінню», «Людина в потоці», «Хліб та ігри»).

Французькі письменники, зображаючи жахливі роки окупації, героїчний рух Опору, намагалися проаналізувати і причини національної катастрофи. Цій тематиці присвятили свої твори Робер Мерль («Смерть - моє ремесло»), Жан Фревіль («Колабораціоністи»), Луї Арагон («Рабство і велич французів»), Жан Лаффіт («Ми ще повернемося за пролісками»).

В середині 50-х років в літературах індустріальних країн майже одночасно відбувається відхід від класичного жанру «традиційного роману». На перший план висуваються твори «нового роману», або «антироману», для яких характерними ознаками є відмова від ідейності, соціальної відповідальності, традиційного розгортання сюжету і зображення персонажів.

368

Після тривалих років фашистської диктатури відбувається відродження італійської літератури. Основною тенденцією в її розвитку був неореалізм з епічними полотнами про долю народу в роки історичних випробувань. Творам неореалізму притаманне поєднання ліризму і розвінчання соціального зла. Антифашистська тематика та ідеї відродження нації характерні для творів Р. Вігано («Аньєзе іде на смерть»), В. Пратоліні («Квартал», «Повість про бідних закоханих»), Фр. Іовіне («Землі Сакраменто»). В цих творах головними героями є проста людина - ремісник, селянин. Взагалі селянська тематика в післявоєнній італійській літературі користується широкою популярністю.

В літературі США і Великої Британії воєнна тематика не стала провідною. На перше місце висувалися проблеми пристосування до життя солдатів, що поверталися з армії, політичний кар'єризм. Викриття конформізму, аморальності кар'є- ристів і політиків, осмислення колізій сучасного політичного життя - на довгі роки стали визначальними для американських і англійських письменників.

У рік закінчення світової війни у США вийшов роман Р.П. Уоррена «Вся королівська рать», який перевидавався понад ЗО разів. В основу роману покладено історію карколомної кар'єри аморального політика, для якого не існує ніяких суспільних і етичних норм, переконаного, що для завоювання влади підходять усі засоби.

Нестабільність і тривожність післявоєнних років, крах життєвих надій, негативні сторони індустріального виробництва - все це викликало незадоволення людей, виразником інтересів яких у 50-ті роки стали письменники, що отримали в Англії назву «розгнівані молоді люди». Серед них виділяються своїми романами Дж. Уейн («Поспішай вниз»), Кінгслі Еміс («Щасливчик Джим»), Джон Брейн («Шлях нагору»). Типовим героєм цих романів є молода претензійна людина, що постійно потрапляє у неприємні ситуації, конфліктує з сім'єю, начальством. Часто такий герой стає комічною людиною. В США в цей же період зародився рух письменників «бітників», що виражали інтереси охопленого духовною кризою «розбитого покоління», яке намагається протиставити свою поведінку традиційному способу суспільного життя.

Найвидатнішим представником американських «бунтівників» був Джек Керуак, який у своїх творах зображав цей рух як бунт молоді. Одночасно з напрямком «бітників» у американській літературі 60-х років з'являються твори про проблеми буття афроамериканців у США, становлення їх політичної свідомості, боротьбу з расизмом. Осмислення історії США не білою людиною, а чорношкірим американцем, усвідомлення

369