Vsesvitnya istoriya - novitni chasi 11 klas

Революція 1989 р. змінила характер зовнішньої політики Румунії. Як і інші країни регіону, вона прагне увійти до складу НАТО і Європейського Союзу. Неоднозначно складаються відносини Румунії з сусідніми державами. Добросусідські взаємини встановилися з Молдовою. Водночас існує напруженість у відносинах з Угорщиною у зв'язку із становищем угорського населення Трансільванії, яке скаржиться на утиски його національних прав і свобод. У 1997 р. після тривалих і складних переговорів підписано Договір про дружбу, добросусідство і партнерство між Україною і Румунією. У договорі, зокрема, підтверджено непорушність існуючих між обома державами кордонів. Проте територіальні претензії з боку Румунії до України продовжували висуватися і в наступні роки.

У 2004 р. Румунію було прийнято до НАТО. Країна є кандидатом на прийом упродовж найближчих років до Європейського Союзу.

УКРАЇНСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ В РУМУНІЇ

За підрахунками дослідників, у Румунії проживає 250-300 тис. українців. У Південній Буковині (Сучавський повіт) і Марамарощині (Марамуреський повіт) вони є корінним населенням. Крім того, українці проживають у Банаті (південний захід) і Добруджі (південний схід країни). Українське населення - це здебільшого селяни.

У довоєнній Румунії будь-які прояви українського національного життя зазнавали переслідувань. У перше повоєнне десятиліття чимало було зроблено у справі відродження української культури та освіти. Були організовані школи з навчанням українською мовою, створено українські клуби, бібліотеки, колективи художньої самодіяльності. Видавали україномовну літературу й пресу. Такі ж умови було створено

йдля інших національних меншин.

Здругої половини 50-х років національна політика румунського комуністичного режиму стала змінюватись у напрямі асиміляції нерумунського населення. Поступово було ліквідовано українське шкільництво й культурні осередки. Це, а також масова міграція української сільської молоді до міст сприяло денаціоналізації української людності.

Становище українців стало змінюватись на краще після повалення комуністичного режиму. Вже наприкінці 1989 р. було створено Союз українців Румунії - громадську організацію, що має представляти інтереси українського населення. Виходить газета «Вільне слово», українською мовою видаються журнали, книжки. У румунських школах є класи з викладанням українською мовою.

220

Більшість українців Румунії за віросповіданням - православні, належать до Румунської православної церкви. У м. Сігеті створено український вікаріат, який опікується розв'язанням релігійних проблем.

ДОКУМЕНТИ

«ЗОЛОТА ЕПОХА» ЧАУШЕСКУ

За спогадами очевидців [у Брашові 15 листопада 1987 року] ...

близько 7 тис. робітників зібрались біля будинку мерії (вона ж - повітовий комітет РКП), вимагаючи хліба, купити який неможливо було навіть за талони, припинення систематичних перебоїв у водопостачанні та зменшення вирахувань, які досягли 40 % зарплати. Мер (він же - секретар повітового комітету РКП) погрожував робітникам, що через місяць вони та їхні діти раді будуть їсти солому. Коли робітники штурмом взяли мерію, вони виявили там бенкетні столи, що ломились від усяких наїдків з приводу обрання «першої повітової особи» до Великих національних зборів. Обурені робітники зірвали зі стін кабінетів портрети Чаушеску і спалили їх на площі перед мерією. Виступ робітників Брашова було потоплено в крові, багато з них зникли безслідно.

(Язькова АЛ. Крах «золотой зпохи» Чаушеску // Вопроси истории. - 1991.- М 9-10. - С. 21-22).

1.Які заходи вжили радянські власті та комуністи Румунії для встановлення комуністичного режиму?

2.У чому знайшло прояв наслідування практики СРСР у «будівництві соціалізму» в Румунії?

3.Які факти свідчать про прояви непослуху Москві в проведенні зовнішньої політики у 60-80-ті роки?

4.На конкретних прикладах покажіть назрівання економічної та політичної кризи в Румунії у 80-ті роки.

5.Як було повалено режим Н. Чаушеску?

6.Розкрийте нову розстановку політичних сил Румунії та її економічні проблеми після повалення тоталітарного режиму.

7.Охарактеризуйте становище українців у Румунії.

§28. БОЛГАРІЯ

ФОРМУВАННЯ ТОТАЛІТАРНОЇ СИСТЕМИ

На початку вересня 1944 р. радянські війська з Румунії вступили на територію Болгарії. Заздалегідь опрацьованим планом підпільне комуністичне керівництво, спираючись на свої

221

озброєні загони, в ніч на 9 вересня вчинило державний переворот. Було утворено уряд Вітчизняного фронту (ВФ) - об'єднання антифашистських сил країни, очолюване комуністами.

Опорою нового уряду стали радянські військові власті. Наприкінці жовтня 1944 р. було підписано перемир'я з державами антигітлерівської коаліції. Відповідно до його умов, Болгарія вступила у війну з Німеччиною. Нагляд за виконанням угоди про перемир'я здійснювала Союзна контрольна комісія (СКК), очолювана радянським генералом.

Комуністи усунули стару Регентську раду - найвищий державний орган, що після смерті в 1943 р. царя Бориса правив країною в зв'язку з неповноліттям нового царя Симеона II. Парламент - Народні збори - було розпущено. Розформовано жандармерію та поліцію, проведено чистку в армії. Заборонено праві партії й організації. Спираючись на органи державної безпеки і внутрішніх справ, комуністи з перших днів після захоплення влади розгорнули тотальний терор проти представників поваленого ладу і взагалі проти всіх потенційних політичних противників. Багато з них - колишніх регентів, міністрів попередніх урядів, депутатів Народних зборів, генералів - було розстріляно.

Розправившись з противниками, компартія прагнула обмежити політичний вплив своїх партнерів по ВФ. їй вдалося розколоти впливову селянську партію Болгарський землеробський народний союз (БЗНС), а також Соціал-демократичну партію (СДП) і забезпечити собі більшість на сфальсифікованих виборах до Народних зборів, що відбулися восени 1945 р. (опозиційні партії їх бойкотували). Було сформовано новий уряд, до якого представники демократичної більшості БЗНС і СДП не ввійшли.

Після того як комуністи позбулись опозиції в парламенті і сформували цілком підлеглий собі уряд, вони отримали можливість розгорнути наступ на економічні позиції заможних верств населення. У 1946 р. було експропрійовано 2300 підприємств, обмежено розміри земельної власності (великого поміщицького землеволодіння в Болгарії не було), встановлено прогресивний подоходний податок.

Не влаштовувало комуністів й існування, навіть формальне, монархічної форми правління. Восени 1946 р. було проведено референдум з питання про державний лад Болгарії - залишатися їй монархією, чи стати республікою. Переважна більшість учасників референдуму висловилася за ліквідацію монархічного ладу. Держава одержала назву Народна Республіка Болгарія (НРБ).

222

Таким чином, комуністи порівняно легко добилися встановлення тоталітарного режиму в країні. Значно складнішою була справа з його міжнародним визнанням. США і Велика Британія не визнавали ні уряду ВФ, ні результатів парламентських виборів 1945 р. Прагнучи забезпечити більшу «легітимність» своєму режимові, особливо під час підготовки мирного договору з Болгарією, комуністи змушені були погодитися на проведення восени 1946 р. виборів до Великих народних зборів (ВНЗ), покликаних опрацювати нову конституцію. Цього разу у виборах взяли участь й опозиційні партії, зокрема БЗНС, очолюваний Николою Петковим, і СДП на чолі

зКостою Лулчевим. Комуністи та їхні прихильники одержали на виборах 70 % голосів. Новий уряд очолив лідер компартії Георгій Димитров, який восени 1945 р. повернувся до Болгарії

змосковської еміграції.

Улютому 1947 р. було укладено мирний договір з Болгарією. США і Велика Британія нарешті визнали болгарський уряд. СКК, в якій були й представники названих держав, припинила своє існування. Тепер комуністи могли остаточно розправитися з опозицією.

За тим же сценарієм, що і в сусідніх країнах, органи державної безпеки розкрили «антидержавну змову», в якій начебто брало участь керівництво опозиційного БЗНС. «Змовників» заарештували й засудили, зокрема Н. Петкова, депутата ВНЗ,

-до страти. Очолювану ним партію було розпущено.

Утаких умовах ВНЗ наприкінці 1947 р. прийняли конституцію НРБ. У ній, зокрема, проголошувалося, що «загальнонародна» власність є головною опорою держави, а приватна власність може бути обмежена і відчужена. Відповідно до цього, ВНЗ прийняли закони про націоналізацію промислових підприємств і банків. Тепер практично все промислове виробництво зосередилось у руках держави. Одночасно почався наступ на заможні верстви селянства. В них відібрали млини, маслобойні, сільськогосподарський реманент.

Було ліквідовано залишки багатопартійної системи. Як і в інших країнах регіону, Соціал-демократичну партію «очистили» від «опортуністичних елементів», а відтак у 1948 р. її приєднано до компартії. Інші партії змушені були саморозпуститися. Єдиною з них, яку комуністи з тактичних міркувань вважали за доцільне зберегти, був БЗНС на чолі з Г. Трайковим. Однак це угруповання було позбавлене всякої самостійності й стало чисто фасадовою структурою. На з'їзді Болгарської комуністичної партії (БКП) наприкінці 1948 р. проголосили, що її стратегічною лінією є побудова соціалізму.

223

Відбулися персональні зміни на найвищому щаблі влади. Після раптової смерті в 1949 р. Г. Димитрова лідером БКП став Вилко Червенков, який незабаром також очолив і уряд.

Процеси й події, які розпочалися в Болгарії на зламі 40-50-х років, подібні до тих, що відбувалися в інших східноєвропейських країнах. Було ухвалено перший п'ятирічний план на 1949-1953 рр., в основі якого лежала програма індустріалізації країни. Одночасно розпочалася колективізація сільського господарства, що незабаром стала масовою кампанією, яку проводили шляхом адміністративного тиску на селянство. Комуністичний режим забезпечував своє існування, застосовуючи політичний терор. Було створено концентраційні табори, які проіснували аж до початку 60-х років.

ДИКТАТУРА Т. ЖИВКОВА

Політична «відлига» в СРСР позитивно вплинула на Болгарію. У 1954 р. керівництво БКП очолив Тодор Живков, змінивши на цьому посту прихильника жорсткої лінії В. Червенкова і поступово витіснивши останнього з правлячої верхівки. У квітні 1956 р. Живков став по суті єдиновладним правителем Болгарії.

Нове керівництво дещо пом'якшило попередній курс, зокрема в аграрній політиці. Проте воно не відмовилося від проведення колективізації й до 1958 р. завершило цей процес - раніше, ніж в усіх інших країнах «народної демократії».

Правління Живкова мало стабільний характер, було позбавлене різких стрибків і поворотів (за винятком останніх років перебування при владі). Період з кінця 50-х і аж до середини 80-х років, як і в інших східноєвропейських країнах, виявився скупим на суспільно-політичні події. Від своїх попередників Г. Димитрова і В. Червенкова Живков успадкував безмежну відданість КПРС, Радянському Союзові та їх керівникам. Болгарський лідер старанно копіював усі ідеологічні «новації» КПРС. Так, у 1971 р. з'їзд БКП проголосив стратегічним завданням побудову «розвинутого соціалістичного суспільства». У цьому ж дусі було складено нову конституцію НРБ, в якій закріплювалася керівна роль комуністичної партії в суспільстві і державі.

Болгарське керівництво багато уваги приділяло проблемам економіки, зокрема індустріалізації країни. За роки комуністичного режиму значно зріс економічний потенціал Болгарії. За даними офіційної статистики, національний доход на душу населення в середині 80-х років порівняно з довоєнним рівнем збільшився у 9 разів. Найважливішими галузями промисловості стали енергетика, машинобудування, хімія, металургія, в останні

224

роки також електроніка та електротехніка. Однак болгарська економіка, сформувавшись як планово-бюрократична за своїм характером, успадкувала всі притаманні цій системі вади. З 80-х років стали спадати темпи промислового виробництва.

Гострі проблеми виникли і в сільському господарстві. Ще на початку 70-х років з метою концентрації виробництва кооперативні землеробські господарства, держгоспи, а також підприємства харчової промисловості були об'єднані в аграр- но-промислові комплекси. Одержувані ними прибутки розподілялися централізовано, а селяни-кооператори по суті перетворювались у сільськогосподарських робітників, мало зацікавлених у результатах діяльності підприємств. З середини 80-х років Болгарія змушена була імпортувати зерно та іншу сільськогосподарську продукцію. В країні відчувалася нестача продовольства. Зростала зовнішня заборгованість. Знижувався життєвий рівень народу.

У національній політиці чимраз виразніше виявлялися риси великодержавного шовінізму. З середини 80-х років розпочалася кампанія, спрямована на асиміляцію турецької національної меншини.

З початком у 1985 р. політичних змін в СРСР Живков почав маневрувати. Партійне керівництво оголосило програму «докорінної перебудови» болгарського суспільства. Однак ці «перетворення» були показними, косметичними. Проводити кардинальні соціально-економічні й політичні зміни режим Живкова

Під впливом політичних подій у Польщі, Угорщині та НДР болгарське керівництво зважилося на зміну свого лідера. З боку Москви заперечень не було, і 10 листопада 1989 р. пленум ЦК БКП усунув Живкова з поста генерального секретаря. На наступних пленумах із складу керівництва було виведено найбільш скомпрометованих діячів. Було вжито заходів щодо демократизації державного ладу, зокрема: скасовано закони, що обмежували громадянські права і свободи, анульовано статтю конституції про керівну роль БКП, ліквідовано політичні органи у збройних силах і міністерстві внутрішніх справ, реабілітовано громадян, що зазнали політичних переслідувань.

Тоталітарний режим, отже, було ліквідовано. При цьому БКП, проводячи демократичні реформи, намагалася докорінно реформувати саму себе, не випускаючи влади зі своїх рук. У 1990 р. партія змінила свою програму, статут і навіть назву - стала йменуватися Болгарською соціалістичною партією (БСІ1).

Разом з тим уже незабаром після початку революційних подій почали виникати нові політичні партії й угруповання. Кільканадцять з них уже на початку грудня 1989 р. об'єдналися у коаліцію Союз демократичних сил (СДС). Як БСП, так і опозиційні сили розпочали боротьбу за перемогу на виборах до Великих народних зборів. БСП виступала за мирний перехід до демократичного соціалізму, СДС - за створення суспільства й держави на засадах демократії та приватної власності. На виборах, що відбулись у червні 1990 р., БСП одержала понад 50 % і сформувала уряд. Однак президентом Болгарії було обрано лідера опозиції, видатного філософа і соціолога Желю Желєва. Великі народні збори провели чималу роботу у справі створення нового державного ладу. У липні 1991 р. вони прийняли нову демократичну конституцію Республіки Болгарії (так стала тепер іменуватися держава). Виконавши свою основну місію, ВНЗ саморозпустилися.

Між тим гостре політичне суперництво СДС і БСП тривало. На виборах до Народних зборів, що відбулись у вересні 1991 р., обидва угруповання одержали майже однакову кількість голосів, причому ні одне, ні друге не мало більшості в парламенті. Змінювались уряди. Оскільки не було перспектив сформувати стабільний кабінет, президент Ж. Желєв розпустив парламент. Дострокові вибори до Народних зборів, що відбулись у 1994 р., принесли впевнену перемогу БСП.

Одним з найпекучіших питань внутрішньополітичної боротьби були економічні перетворення. СДС, перебуваючи при владі, намагався проводити безкомпромісні ринкові реформи, однак вони наштовхнулися на опір лівих сил і частини суспільства. БСП, на відміну від правих, виступала за помірковані темпи реформ, наголошуючи на необхідності заходів, спрямованих на соціальний захист населення. Водночас парламент прийняв закон про землю, за яким вона поверталася колишнім власникам або їхнім спадкоємцям, а створені в роки комуністичного режиму кооперативи розпускалися.

Тим часом економічне становище Болгарії погіршувалося. Спад виробництва становив 60 % рівня 1989 р. В результаті безробіття, інфляції, що досягала 150 % на рік, різко впав матеріальний рівень життя населення: три чверті болгар перебували за межами рівня бідності. Після приходу в 1994 р. БСП до влади господарське становище ще більше загострилося. У країні відчувалася нестача продовольства, особливо хліба. Уряд виявився нездатним справитися з труднощами.

Це не в останню чергу спричинило посилення позицій СДС. Його лідер Петр Стоянов у 1996 р. був обраний президентом Болгарії. У 1997 р. було проведено дострокові парламентські

226

вибори, на яких СДС здобув перемогу. Новий уряд, очолюваний Іваном Костовим, узяв курс на прискорення економічних реформ. З 1998 р. відновилося, нарешті, зростання виробництва.

Зовнішня політика нової Болгарії орієнтована на Захід. Країна є кандидатом на прийняття в наступні роки до Європейського Союзу. Уряд СДС домагається вступу Болгарії до НАТО. Разом з тим вона підтримує добросусідські відносини з країнами Центральної та Східної Європи, а також з новими незалежними державами, у тому числі з Україною. У 1992 р. в Софії підписано Договір про дружні відносини та співробітництво між Україною та Болгарією, розвиваються економічні та культурні зв'язки. У 2004 р. Болгарію було прийнято до НАТО. Вона є кандидатом на прийняття в найближчі роки до Європейського Союзу.

1.Як формувалася політична система управління в Болгарії?

2.На конкретних фактах покажіть, як комуністи Болгарії наслідували практику «соціалістичного будівництва» в СРСР. Що зумовило таку залежність від Москви?

3.Визначте проблеми економічного розвитку Болгарії у 60-80-ті роки.

4.Охарактеризуйте перехід до демократії і визначте основні проблеми соціально-економічного розвитку країни після повалення тоталітаризму.

§29. ЮГОСЛАВІЯ. НОВІ ПІВДЕННОСЛОВ'ЯНСЬКІ ДЕРЖАВИ

у русі Опору?

ВИЗВОЛЕННЯ КРАЇНИ І ФОРМУВАННЯ КОМУНІСТИЧНОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

У квітні 1941 р. Югославія стала жертвою агресії з боку Німеччини та її союзників. Однак загарбники відразу ж наштовхнулися на збройний опір. Зокрема, широкого розмаху набрав партизанський рух, організований компартією Югославії. На його чолі став лідер КПЮ Йосип Броз Тіто. На базі партизанських загонів сформувалися регулярні військові частини - Народно-визвольна армія Югославії (НВАЮ). У 1944 р. вона вже контролювала значну частину території країни. В ході антифашистської боротьби створювалися владні структури майбутньої комуністичної диктатури.

Тим часом радянські війська у вересні 1944 р. ввійшли на югославську територію і з'єдналися з НВАЮ. 20 жовтня спільними зусиллями було визволено Белград. У березні 1945 р. утворився Тимчасовий народний уряд Югославії, який очолив Й. Броз Тіто. У квітні 1945 р., під час перебування югославської урядової делегації на чолі з Тіто в Москві, було підписано югославсько-радянський договір про дружбу, взаємну допомогу та післявоєнне співробітництво. Бої НВАЮ, яка навесні 1945 р. налічувала 800 тис. бійців, за визволення Югославії тривали до середини травня 1945 р. За роки війни країна втратила 1,7 млн чол. Було знищено 2/3 промислових підприємств.

Після закінчення війни комуністи, застосовуючи методи грубого терору, зміцнювали свою владу в країні. У листопаді 1945 р. проведено вибори до Установчої скупщини (зборів). Виборчий механізм повністю перебував у руках компартії, й вона забезпечила потрібний результат: за КПЮ та її прибічників «проголосували» 90 % виборців. Комуністи одержали практично всі місця у скупщині.

29 листопада 1945 р. Установча скупщина проголосила Югославію Федеративною Народною Республікою (ФНРЮ). У січні 1946 р. було ухвалено конституцію, згідно з якою Югославія ставала союзною державою, до складу якої увійшло шість республік: Сербія (з двома автономними утвореннями - Воєводина і Косово), Хорватія, Словенія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Чорногорія.

Одночасно з формуванням політичної системи тоталітарного режиму комуністи приступили до економічних перетворень. Згідно з законом про аграрну реформу, ухваленим у серпні 1945 р., підлягали вилученню у приватних власників земельні ділянки розміром понад 25 - 35 га. Наприкінці 1946 р. Скупщина прийняла закон про націоналізацію промисловості, внаслідок чого 90 % промислового виробництва перейшло до рук держави. Було ухвалено перший п'ятирічний план на 1947-1951 рр., який ставив завданням перетворення Югославії в розвинуту індустріально-аграрну державу.

РОЗРИВ ТІТО З МОСКВОЮ.

ЗАПРОВАДЖЕННЯ «САМОВРЯДНОГО СОЦІАЛІЗМУ»

На відміну від керівників інших східноєвропейських країн, які були не більш ніж маріонетками Москви, Тіто і його соратники відігравали самостійнішу роль. КПЮ спиралася на досить широку соціальну базу, мала репутацію організатора масової боротьби проти окупантів. В Югославії не було радянських військ та й взагалі СРСР знаходився на значній відстані від країни. Враховуючи ці обставини, югославське керівництво

228

Й. Броз Тіто під час візиту до Радянського Союзу

при всій відданості комуністичним ідеям, Радянському Союзові й особисто Сталінові, діяло досить незалежно, не оглядаючись на Москву.

Відстоювання Югославією своїх державних інтересів у відносинах з СРСР викликало обурення Кремля. У червні 1948 р. було опубліковано резолюцію Комінформбюро, в якій югославському керівництву ставилося за вину те, що воно відійшло від марксизму-ленінізму, стало на шлях зради справи міжнародної солідарності трудящих і перейшло на позиції націоналізму. Потік звинувачень наростав. Уже незабаром СРСР і його союзники розірвали з Югославією практично всі зв'язки.

Розрив з Радянським Союзом спонукав югославське керівництво докорінно переглянути курс внутрішньої і зовнішньої політики. Не відмовляючись від цілей соціалістичного будівництва і принципу державної власності на засоби виробництва, воно почало шукати власні методи цього будівництва. Зокрема, було взято курс на створення системи самоврядування. Керування державними підприємствами передавалося їх трудовим колективам, які обирали робітничі ради. Це був крок до відмови від прийнятої в СРСР і його сателітах командно-адміністративної системи. Стали дедалі ширше використовуватися ринкові регулятори господарства. Водночас югославське керівництво відмовилося від продовження примусової колективізації, розпочатої в 1949 р. У 1953 р. переважну більшість «селянських трудових кооперативів» було розпущено.

229