Vsesvitnya istoriya - novitni chasi 11 klas

почали виявлятися чимраз більші відмінності в підході до відродження країни. Американські, британські та французькі окупаційні власті у своїх зонах прагнули до побудови демократичного громадянського суспільства, заснованого на свободі людини, дотриманні її невід'ємних прав, приватній власності та ініціативі. Було дозволено діяльність демократичних партій і організацій. Зокрема, на території трьох західних зон створено Християнсько-демократичний союз (ХДС), а в землі Баварія - Християнсько-соціальний союз (ХСС). Ці партії, основані на релігійному світогляді й близькі за політичними принципами, залишаючись самостійними, утворили «робочу співдружність ХДС/ХСС». Головою ХДС став Конрад Аденауер, відомий політичний діяч періоду Веймарської республіки, який зазнав переслідувань у роки нацистського режиму. Вплив ХДС/ХСС швидко зростав. Політичні діячі ліберального напряму утворили Вільну демократичну партію (ВДП), що стала виразницею інтересів деяких кіл промисловців, верхівки середніх верств. Відновила діяльність Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН), під впливом якої перебували відроджені профспілки. Знову з'явилась Комуністична партія (КПН).

Західні держави прагнули до розширення господарських та інших контактів між своїми окупаційними зонами. У грудні 1946 р. США і Велика Британія підписали угоду про економічне об'єднання своїх зон, яке одержало назву Бізонія. Після приєднання у 1948 р. французької зони окупації Бізонія перетворилась у Тризонію. Швидкій відбудові зруйнованої економіки Західної Німеччини значною мірою сприяло її включення до «плану Маршалла». До середини 50-х років Західна Німеччина одержала близько 4 млрд доларів американської допомоги та кредитів.

На відміну від політики своїх недавніх союзників СРСР спрямовував проведення соціально-економічних і політичних перетворень у своїй окупаційній зоні в напрямі створення підвалин майбутнього тоталітарного режиму. Вже влітку 1945 р. радянські власті відновили Комуністичну партію Німеччини (КПН) на чолі з Вільгельмом Піком. Саме на неї спиралася Радянська військова адміністрація в Німеччині (РВАН). Комуністам надавали керівні посади в органах самоврядування, в управлінні промисловими підприємствами, справами освіти й культури. Було дозволено діяльність Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН), очолюваної Отто Гротеволем, яка відразу ж заявила про готовність співпрацювати з комуністами. Тоді ж створено кілька «буржуазно-демократичних» партій - Християнсько-демократичний союз (ХДС), Ліберально-

110

демократичну партію Німеччини (ЛДПН) та ін. Вони мали суто фасадовий характер. Для легшого спрямовування діяльності дозволених політичних угруповань їх було об'єднано у Блок антифашистсько-демократичних партій під фактичним керівництвом КПН, а вже 1946 р. КПН і СДПН з'єднано у Соціалістичну єдину партію Німеччини (СЄПН). Керівні пости залишилися за комуністами. Об'єднання, по суті, ліквідувало соціал-демократію.

За наказом РВАН було секвестровано і передано органам самоврядування понад 9 тис. промислових та інших підприємств під тим приводом, що вони належали активним нацистам, воєнним злочинцям і власникам монополій. У такий спосіб було одержавлено дві третини промислового виробництва.

Упродовж 1946-1949 рр. загострювалися незгоди й суперництво між СРСР і західними державами з усіх проблем світового розвитку, зокрема з німецького питання. У червні 1948 р. в Тризонії та західних секторах Берліна проведено грошову реформу, яка зупинила інфляцію й створила стійку валюту. Радянські власті під тим приводом, що сепаратна грошова реформа підриває економіку східної зони, заборонила вільне сполучення із західними зонами, а також наземне сполучення між Західною Німеччиною і Західним Берліном. Останній опинився у стані блокади, а його населення - без продо-

«Повітряний міст» із Західного Берліна. 1948 р.

111

вольства і товарів першої потреби. США і Велика Британія терміново організували «повітряний міст» між Західною Німеччиною і Західним Берліном: засобами авіації було налагоджено постачання населенню міста продуктів і товарів.

Блокада Західного Берліна тривала до травня 1949 р. Переконавшись, що «викурити» своїх колишніх союзників із Західного Берліна не вдасться, радянські власті змушені були зняти блокаду й відновити попередній зв'язок із Західним Берліном. Проте економічні відносини між Західною і Східною Німеччиною так і не нормалізувалися.

США, Велика Британія і Франція розпочали підготовку до відбудови Німецької держави на території трьох західних зон окупації. Було опрацьовано й затверджено верховними комісарами зон Основний закон (конституцію) створюваної держави - Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). Конституція запроваджувала у ФРН парламентську форму правління, закріплювала за громадянами демократичні права і свободи. Основний закон (ст. 23) проголошував, що ФРН - держава перехідного періоду, створена від імені всіх німців з перспективою майбутнього возз'єднання з нею решти німецьких територій у кордонах 1937 р.

У серпні 1949 р. відбулися вибори до бундестагу (парламенту) ФРН. Найбільшу кількість голосів зібрали партії ХДС/ХСС, які й сформували уряд. Главою уряду - федеральним канцлером ФРН - обрали Конрада Аденауера, який обіймав цю посаду до 1963 р. Головним опозиційним угрупованням у бундестазі стала СДПН.

Проголошення Федеративної Республіки Німеччини відбулося 20 вересня 1949 р. У відповідь на це 7 жовтня з ініціативи СРСР на території радянської зони окупації утворено Німецьку Демократичну Республіку (НДР). Зі створенням ФРН і НДР було довершено розкол Німеччини, який став закономірним наслідком протистояння в Європі та світі двох могутніх війсь- ково-політичних блоків, очолюваних США і СРСР.

ФЕДЕРАТИВНА РЕСПУБЛІКА НІМЕЧЧИНА У 50-80-х РОКАХ

Економіка ФРН розвивалася швидкими темпами. Обсяг промислового виробництва до 1955 р. зріс удвічі, а до 1965 р. - вчетверо. За рівнем економічного розвитку Західна Німеччина вийшла на одне з перших місць у світі. Бурхливе економічне піднесення у 50-х роках назвали «німецьким економічним дивом».

У зовнішній політиці західнонімецький уряд вживав найактивніших заходів щодо здобуття юридичної рівноправності ФРН з державами-переможницями та іншими країнами

112

Європи, найшвидшого входження у військово-політичні та економічні структури Заходу. В 1952 р. було підписано Загальний договір між ФРН і трьома західними державами. Ним передбачалося скасування окупаційного статуту в ФРН, проте т й с ь к а західних держав продовжували залишатися на території Західної Німеччини з метою її оборони від можливої агресії зі Сходу. На основі Паризьких угод 1954 р., укладених західними державами і ФРН, останній дозволялося сформувати армію - бундесвер у складі 12 дивізій (500 тис. військовослужбовців). У 1955 р. Західну Німеччину було прийнято у члени НАТО. Вона ставала важливим міжнародним чинником у Європі й у світі. Навіть Радянський Союз, який на перших порах «не визнавав» ФРН, у 1955 р. встановив з нею дипломатичні відносини. Використовуючи свій могутній економічний потенціал, ФРН стала найактивнішим ініціатором європейської інтеграції, однією із засновниць 1957 р. Європейського економічного співтовариства (Спільного ринду).

У 60-х роках позиції ХДС/ХСС стали слабшати. Позначились економічні ускладнення, а також незгоди з ВДП - партнером по урядовій коаліції. Було зроблено спробу сформувати уряд «великої коаліції», до якого ввійшли представники ХДС/ХСС і СДПН, але він виявився недовговічним (1966-1969). Після парламентських виборів 1969 р. утворився уряд «малої коаліції» в складі СДПН і ВДП, який очолив лідер соціал-де- мократів Віллі Брандт, а з 1974 р. - Гельмут Шмідт. Блок ХДС/ХСС уперше змушений був піти в опозицію.

Характерною рисою діяльності уряду «малої коаліції» стала його «нова східна політика», спрямована на поліпшення відносин з СРСР і оздоровлення обстановки на Європейському континенті. У 1970 р. було укладено договір з СРСР. Обидві сторони проголосили принцип непорушності існуючих кордонів усіх держав у Європі. Того ж року було підписано договір між ФРН і Польщею про основи нормалізації взаємних відносин. ФРН визнала кордон по Одеру і Нейсе. У 1972 р. укладено договір між ФРН і НДР про основи відносин. У договорі зазначалося, що обидві держави, які досі не визнавали одна одну, встановлюють нормальні добросусідські відносини, підтверджують непорушність наявних кордонів і зобов'язуються поважати територіальну цілісність одна одної. В 1973 р. обидві німецькі держави стали членами ООН. Було нормалізовано відносини ФРН з іншими країнами Центральної та Східної Європи.

Нерозв'язані проблеми економічного розвитку країни, незгоди між СДПН і ВДП призвели до розпаду «малої коаліції». У 1982 р. бундестаг обрав канцлером ФРН голову ХДС Гельмута

113

Колля, котрий сформував кабінет у складі представників ХДС/ХСС і ВДП. Новий уряд вважав головним завданням своєї діяльності поліпшення господарського становища, що ускладнилося внаслідок економічних криз 1974 - 1975 і) 1980-1982 рр. З 1983 р. в економіці відбувалося поступове піднесення, яке тривало до 1990 р.

СХІДНА НІМЕЧЧИНА У 50-80-х РОКАХ

НДР розвивалася подібно до інших комуністичних країн Центральної та Східної Європи - сателітів СРСР. Давалися взнаки економічні диспропорції, що виникли в результаті розриву економічних зв'язків із Західною Німеччиною. Сприяти розв'язанню цих проблем мав перший п'ятирічний план (1951-1955). Він передбачав зростання промислової продукції вдвічі порівняно з довоєнним рівнем. З одного боку, було взято надто високі темпи розвитку важкої індустрії, що перевищували реальні можливості країни. Це викликало сповільнення темпів розвитку тих галузей, які працювали безпосередньо на задоволення потреб населення. З другого - будівництво великих промислових підприємств вимагало значних капіталовкладень і, щоб їх знайти, доводилося скорочувати фонд споживання й видатки на соціальні потреби. Одночасно розгортався наступ на приватний капітал і заможне селянство. Все це позначилося на стані економіки республіки, викликало перебої в постачанні населенню потрібної продукції.

Однак партійно-державне керівництво брало чимраз стрімкіший курс на «побудову основ соціалізму» та «загострення класової боротьби». Розпочалася колективізація сільського господарства. Як і всюди, її здійснювали шляхом грубого примусу. В промисловості адміністративним шляхом, без усяких погоджень з робітниками, запроваджували завищені норми виробітку, що означало фактично суттєве зниження реальної заробітної плати.

Політика «закручування гайок» призвела до соціальнополітичного вибуху. В Берліні 17 червня 1953 р. спалахнуло народне повстання проти комуністичного режиму, яке відразу ж охопило понад 270 населених пунктів, у тому числі й найбільші міста. Влада НДР виявилася нездатною справитися з бурхливими подіями і звернулася за допомогою до радянських військ, дислокованих у Східній Німеччині. Повстання було жорстоко придушено.

Після його розгрому правляча верхівка НДР за рекомендаціями Москви змушена була дещо пом'якшити внутрішньополітичний курс. Водночас у зв'язку із входженням Західної Німеччини до НАТО керівники СРСР прийняли рішення про

114

створення свого власного військового блоку - Організації Варшавського договору (1955) з участю НДР і про формування збройних сил Східної Німеччини. На початку 1956 р. було створено так звану Національну народну армію НДР.

На зламі 50-60-х років знову загострилося питання про долю Західного Берліна. Наявність між ним і НДР відкритого кордону дала змогу в 1949-1961 рр. втекти із Східної Німеччини, населення якої становило 16-17 млн, 2,7 млн її громадян (16-17 % її людності). Це дуже пошкодило репутації так званого «реального соціалізму». Щоб перетнути шлях потокові втікачів, керівники СРСР і НДР вирішили «перекрити» кордон із Західним Берліном. У ніч на 13 серпня 1961 р. територію Західного Берліна було по всьому периметру оточено військовими та поліційними силами НДР, за якими стояли радянські війська. Одночасно гарячково споруджувався величезний бетонний мур з технічними спорудами протяжністю 155 км, що унеможливлювало втечі до Західного Берліна, і він опинився повністю ізольованим від території НДР . Спорудження Берлінського муру викликало протести в усьому вільному світі.

Попри всі негаразди економіка НДР у 60-ті роки вийшла на перше місце серед комуністичних країн. Забезпечення населення продуктами й товарами широкого вжитку, житлові умови, загалом ступінь і якість життя у Східній Німеччині були вищими, ніж в усіх інших країнах «соціалістичної системи», в тому числі й СРСР. Однак від ФРН за цими показниками НДР безнадійно відставала.

Міжнародне становище Східної Німеччини до початку 70-х років було дуже складним. Її визнавали і підтримували з нею дипломатичні відносини лише комуністичні держави й деякі країни «третього світу». Тільки після нормалізації відносин між ФРН і НДР Східна Німеччина одержала офіційне визнання західних країн.

Історія НДР 70-80-х років небагата на події. У політичному та культурному житті продовжував панувати цілковитий застій. Наростали економічні труднощі.

РЕВОЛЮЦІЯ 1989-1990 рр. В НДР ОБ'ЄДНАННЯ НІМЕЧЧИНИ

Правляча верхівка Східної Німеччини з недовір'ям і тривогою зустріла суспільно-політичні зміни в СРСР, започатковані 1985 р. Лідер СЄПН Еріх Хонеккер та його оточення недвозначно заявляли, що наслідувати радянський приклад, проводити в своїй країні «перебудову» вони аж ніяк не збираються. Однак, незважаючи на порівняно високий життєвий рівень,

115

Тим часом все ширшими верствами суспільства НДР і ФРН оволодівала ідея об'єднання двох німецьких держав, відновлення єдиної Німеччини. Опозиційні угруповання НДР і влада ФРН висловлювалися за швидке возз'єднання країни на основі ст. 23 Основного закону ФРН, що передбачала можливість вжодження Східної Німеччини до складу ФРН.

На дострокових виборах до Народної палати (парламенту) 18 березня 1990 р. переконливу перемогу здобули ХДС і споріднені угруповання. Було сформовано коаліційний уряд. ПДС перейшла в опозицію.

Новий уряд узяв курс на швидке об'єднання Східної Німеччини з ФРН. У травні 1990 р. було підписано державний договір між ФРН і НДР про створення починаючи з 1 липня валютного, економічного і соціального союзу двох німецьких держав. Однак уже незабаром настав економічний крах НДР. Її господарство виявилося зовсім не пристосованим до вільних ринкових відносин. Чимало підприємств закрилося, виникло безробіття.

31 серпня у Берліні укладено договір обох держав про об'єднання, який передбачав входження Східної Німеччини до складу ФРН 3 жовтня 1990 р. Для врегулювання міжнародних аспектів об'єднання Німеччини було проведено переговори представників ФРН, НДР, СРСР, США, Великої Британії й Франції. 12 вересня у Москві підписано Договір про остаточне врегулювання питання щодо об'єднання Німеччини. Ним передбачалося, що до об'єднаної Німеччини входитимуть території ФРН, НДР і всього Берліна. Отже, ні до кого ніяких територіальних претензій Німеччина не висовуватиме. На момент об'єднання країна здобуде повний суверенітет; права й відповідальність чотирьох держав на її території будуть скасовані; СРСР і Німеччина укладуть договір про виведення радянських військ із Східної Німеччини впродовж трьох-чо- тирьох років; Німеччина скоротить армію; країна відмовляється від виробництва, збереження й застосування атомної, біологічної та хімічної зброї. Тоді ж було погоджено, а в листопаді укладено Договір про добросусідство, партнерство та співробітництво між СРСР і Німеччиною.

В урочистій обстановці 3 жовтня 1990 р. відбувся акт возз'єднання Німеччини, що стало подією великої історичної ваги не тільки для німецького народу, а й для Європи і всього світу. 2 грудня було проведено вибори до бундестагу об'єднаної Німеччини, на яких переміг альянс ХДС/ХСС. Федеральним канцлером залишився Г. Колль, котрий сформував уряд у коаліції з ВДГІ.

117

Економічне становище Німеччини після об'єднання виявилося непростим. Східній її частині довелося перетерпіти болісний процес переходу від «соціалізму» до капіталізму, переведення всього господарства й укладу життя на ринкові рейки, що було пов'язано з тимчасовим згортанням виробництва, безробіттям, зниженням рівня соціальної захищеності тощо. Після ейфорії возз'єднання широкі верстви населення «нових земель» ФРН під тягарем економічних труднощів охопило почуття розчарованості, апатії й навіть ностальгії за старими часами. З другого боку, активізувалися праворадикальні, неонацистські сили. Для подолання кризи й перебудови «нових земель» уряд ФРН асигновував величезні суми: протягом 90-х років на ці цілі було витрачено понад трильйон марок. Тим не менш повністю адаптувати «нові землі» до умов політичної та економічної системи ФРН ще не вдалося: за підрахунками експертів, для цього потрібно буде 20-25 років.

Водночас економіку «старих земель» зачепив світовий економічний спад, який у ФРН виявився значно глибшим, ніж в інших розвинутих країнах. З метою стабілізації економіки урядові довелося підвищувати податки, що, природно, не сприяло зростанню його популярності. Хоча з 1994 р. ситуація почала поліпшуватися, в цілому темпи господарського розвитку були невисокими: впродовж 1991-1998 рр. валовий внутрішній продукт країни зріс лише на 12-13 %. Нерозв'язаною проблемою залишалося небачене раніше безробіття.

Нездатність уряду Г. Колля вивести країну з економічного застою призвела до його поразки на парламентських виборах у вересні 1998 р. На перше місце вийшли соціал-демократи. Один з лідерів СДПН Герхард Шредер був обраний канцлером. До складу нового уряду поряд із соціал-демократами вперше увійшли також представники Партії зелених. Новий уряд поставив своїм першочерговим завданням стабілізацію економіки та скорочення безробіття, однак це йому не вдалося зробити ні під час першого строку свого правління, ні після наступних виборів 2002 р., коли соціал-демократи у спілці із «зеленими» знову одержали більшість у бундестазі й залишилися при владі, а Г. Шредер сформував новий коаліційний уряд. Темпи розвитку економіки залишалися низькими, а в 2003 р. валовий внутрішній продукт країни вперше після спаду 1993 р. виявився меншим за попередній рік. Коли наприкінці 80-х років ВВП ФРН у розрахунку на душу населення був на 20 % вищий, ніж у середньому по країнах тодішнього спільного ринку, то в 2003 р. ВВП уперше впав нижче за середній на душу населення по Євросоюзу. Кількість же безробітних не тільки не скоротилася порівняно з кінцем 90-х років,

118

а навіть дещо зросла, перевищивши 10 млн осіб (понад 10 % усіх працездатних).

Крім того, впродовж останніх десятиліть у Німеччині (як і в інших країнах Європи) постають серйозні демографічні проблеми: скорочення народжуваності призводить до постаріння населення, співвідношення працюючих і пенсіонерів змінюється у бік невпинного збільшення кількості останніх. У результаті державний бюджет відчуває дедалі більші труднощі щодо виплати пенсій та різних видів соціальної допомоги, зокрема по безробіттю. Уряд опрацював програму економії бюджетних витрат, насамперед на соціальні цілі. Такі наміри, поєднані з постійним нарощуванням податкового тиску, викликали хвилі протесту з боку робітників і службовців, організованих у профспілки. Соціал-демократи зазнали дошкульних поразок на виборах до ландтагів (парламентів) ряду земель. Отже, «червоно-зелена» коаліція стоїть перед необхідністю проведення важких і непопулярних заходів.

У галузі зовнішньої політики уряд Г. Шредера всіляко сприяв подальшому поглибленню європейської економічної інтеграції, розширенню ЄС. Незважаючи на господарські негаразди останніх 10-15 років, Німеччина залишається економічно найрозвиненішою державою Євросоюзу, відповідно вона робить найбільші внески до спільного бюджету ЄС.

Останнім часом виникли ускладнення у досі безпроблемних відносинах ФРН із США. Уряд Г. Шредера не підтримав військову операцію Сполучених Штатів та Великої Британії в Іраку й відмовився брати у ній будь-яку участь. Вашингтон зі свого боку оголосив про свій намір у 2005-2006 рр. закрити ряд своїх військових баз у Німеччині і вивести звідти 30-40 тис. вояків, тобто половину американського контингенту в Німеччині. Це означатиме звільнення з роботи кількадесяти тисяч німецьких робітників - обслуговуючого персоналу американських баз.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1.Що спричинило розкол Німеччини після Другої світової війни?

2.У чому основні відмінності в політичному й соціальному устрої ФРН і НДР?

3.Охарактеризуйте економічний розвиток і зовнішню політику ФРН у 50-80-х роках.

4.Назвіть причини економічного відставання НДР від ФРН. Які факти свідчили про кризові явища в політичному й економічному житті НДР?

5.Які наслідки для подальшого розвитку ФРН і НДР мали договори, підписані на початку 70-х років?

6.Розкрийте хід революції 1989 р. у Східній Німеччині. Чому тоталітарний режим зазнав краху?

119