Vsesvitnya istoriya - novitni chasi 11 klas

робітників і службовців, що збільшувало собівартість американських товарів, а отже, знижувало рентабельність виробництва. Як наслідок, частка США у світовому промисловому виробництві (без країн комуністичного блоку) зменшилася з 62 % у 1946 р. до 45 % у 1960 р.

РОБІТНИЧІ ВИСТУПИ.

РУХ ЗА ГРОМАДЯНСЬКІ ПРАВА

Відразу по війні трудності, пов'язані з переведенням економіки на рейки мирного розвитку, зокрема тимчасове зниження заробітної плати, різко активізували страйковий рух. У 1946 р. страйкували 4,5 млн чоловік. У наступні роки через стабілізацію економіки кількість страйків зменшилась, однак робітничий рух залишався досить активним. Страйкову боротьбу очолювали робітники сталеливарної промисловості. Вони провели кілька загальнонаціональних страйків, у кожному з яких брали участь понад півмільйона працюючих.

На відміну від західноєвропейських країн, у США так і не виникла масова робітнича партія. Профспілки ж охоплювали близько чверті всієї робочої сили. Тим не менш існували два профспілкові центри - поміркованіша за своїм політичним спрямуванням Американська федерація праці (АФП) і радикальніший Конгрес виробничих профспілок (КВП), які у повоєнні роки зблизилися. Це уможливило їх об'єднання наприкінці 1955 р. Об'єднаний профцентр став називатись АФП-КВП. До нього ввійшли близько 15 млн працівників різних галузей господарства.

Помітним явищем у суспільно-політичному житті США стало розгортання руху, спрямованого проти поширеної, особливо у південних штатах, расової нерівноправності чорношкірих американців. Пожвавлення їхньої боротьби проти дискримінації, за свої громадянські права було викликано низкою чинників. Насамперед змінювалася соціальна структура афроамериканського населення, яке становило 10-11% людності країни. Якщо раніше воно здебільшого проживало у сільській місцевості південних штатів, то під час і після війни відбувається масове переселення чорношкірих у міста. Причому не тільки Півдня, а й значною мірою Півночі й Заходу США, де вони поповнювали лави робітництва, становлячи найубогішу верству міського населення. Активна участь афроамериканців у збройних силах США у війні, залучення їх до міського життя, нарешті зростання національно-визвольного руху в колоніальних і залежних країнах, насамперед в Африці, - все це сприяло підвищенню самосвідомості чорношкірих американців. їх найбільше обурювала расова сегрегація - політика примусового відокремлення негрів від білих, що існувала в південних штатах у на-

50

вчальних закладах, у сфері побутового обслуговування, у громадських місцях, на транспорті.

Іскрою, що спричинила спалах «негритянської революції», став інцидент у міському автобусі у Монтгомері (штат Алабама) 1955 р., коли чорношкіра американка відмовилась поступитися місцем білому пасажирові. Незначний, на перший погляд, випадок викликав неочікуваний резонанс: у Монтгомері розпочалася кампанія бойкоту міського транспорту, яка поширилася на інші міста Півдня. Це спонукало Верховний суд країни оголосити, що сегрегація в автобусах суперечить конституції США.

Важливим об'єктом боротьби стало питання про викорінення сегрегації зі шкіл. Ще у 1954 р. Верховний суд ухвалив постанову, яка оголосила антиконституційність законів про роздільне навчання білих і чорних дітей. Однак расисти південних штатів чинили цьому відчайдушний опір. Гостро стояло питання про виборчі права чорношкірих. На шляху їх здійснення в південних штатах створювалися всілякі перешкоди. Конгрес у 1957 і 1960 рр. ухвалив закони про громадянські права, які передбачали заходи щодо забезпечення виборчих прав афроамериканців та кримінальну відповідальність за насильницькі дії з метою перешкодити користуванню цими правами.

Негритянський рух очолив молодий баптистський пастор Мартін Лютер Кінг. Він проповідував активні, але ненасильницькі методи боротьби, засновані на християнських засадах. Рік у рік рух за громадянські права набирав дедалі більшої гостроти.

ЗМІЦНЕННЯ МІЖНАРОДНОГО АВТОРИТЕТУ США

Характер зовнішньої політики США у повоєнні роки обумовлювався значним посиленням їх військово-політичної могутності, а отже, ролі у світі. Серйозним суперником Сполучених Штатів був СРСР, який, встановивши своє панування у країнах Центральної та Східної Європи, прагнув поширити вплив на інші регіони світу. Недопущення поглинення нових країн Радянським Союзом і міжнародним комунізмом стало стратегічним завданням американської дипломатії.

Найважливішим регіоном протистояння двох наддержав стала Західна Європа. Щоб не допустити захоплення західноєвропейських країн Радянським Союзом, з боку США необхідно було надати їм економічну та політичну допомогу. На початку 1947 р. загроза нависла над Грецією й Туреччиною. Для підтримки тамтешніх урядів США прийняли програму допомоги цим країнам, відому під назвою «доктрина Трумена». Відповідно до неї Греції та Туреччині було виділено фінансову допомогу, направлено туди військові місії. Того ж року американський уряд висунув широку програму економічної відбудови Європи,

51

яка дістала назву «план Маршалла» - за прізвищем тодішнього державного секретаря США Дж. Маршалла, який оприлюднив цей проект. Радянський Союз і під його тиском країни Центральної і Східної Європи відхилили цей план. Натомість держави Західної Європи його прийняли. Вони одержали від США допомогу на суму понад 13 млрд доларів (більше 60 млрд доларів за теперешніми цінами), що значно прискорило справу господарського відродження західноєвропейського регіону.

«План Маршалла» підготував ґрунт для тіснішого військо- во-політичного співробітництва США з тими країнами. 4 квітня 1949 р. США, Канада і 10 країн Західної Європи підписали у Вашингтоні Північноатлантичний договір. Утворилась організація Північноатлантичного договору (НАТО), яка проголосила своєю метою колективну оборону від можливої агресії.

Другим за значенням полем конфронтації двох наддержав став у повоєнні роки Далекий Схід. У 1945-1949 рр. тривала прихована, але запекла боротьба СРСР і США за Китай. Сполучені Штати її програли, й у Китаї було встановлено комуністичний режим. У ході війни в Кореї (1950-1953) війська США та їхніх союзників, що діяли під прапором ООН, перешкодили спробам північнокорейського комуністичного режиму захопити Південну Корею. З метою протистояння комуністичній експансії у 1954 р. було укладено договір про колективну оборону Південно-Східної Азії (СЕАТО), який разом із США, Великою Британією і Францією підписали Австралія, Нова Зеландія, Пакистан, Таїланд і Філіппіни.

Вцілому, в Західній Європі, на Близькому та Далекому Сході,

вЛатинській Америці та інших регіонах світу США створили систему військових союзів, яка охоплювала 70 держав.

Щодо безпосередніх відносин між США і СРСР, то вони на зламі 40-50-х років впали до найнижчого рівня, зводячись до

52

ДОКУМЕНТ

ЗАКОН «ПРО ВНУТРІШНЮ БЕЗПЕКУ» 23 ВЕРЕСНЯ 1953 р. (ВИТЯГ)

... Засновується комітет, який називатиметься Комітетом з контролю за підривною діяльністю і складатиметься з п'яти членів, призначених Президентом за згодою сенату...

До обов'язків комітету належить:

за заявою міністра юстиції... або іншої особи... визначити, чи є та або інша особа членом тієї чи іншої організації комуністичної дії, яка зареєструвалась, або до якої Комітет висунув вимогу зареєструватись...

Якщо існує остаточний наказ Комітету... про визнання організації організацією комуністичної дії чи організацією комуністичного фронту, вона визнається незаконною:

Членові такої організації забороняється:

займати будь-яку невиборну посаду чи виконувати роботу за наймом для Сполучених Штатів...

займати посаду або працювати за наймом у робітничій організації.

(Хрестоматия по истории государства и права зарубежньїх стран. Под ред. З.М. Черниловского. - Москва, 1984. - С. 394-395).

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1.Визначте найважливіші риси політичного життя США 40-х - 50-х років.

2.Прочитайте текст з наведеного документа і визначте, які конституційні права громадян США обмежував «закон Маккарена»?

3.Якими особливостями відзначався економічний розвиток США в 40-50-ті роки?

4.Які факти свідчать про зміцнення позицій США на міжнародній арені в повоєнні роки?

§8. США У 60-х РОКАХ

ЛІБЕРАЛЬНІ РЕФОРМИ АДМІНІСТРАЦІЇ ДЖ. КЕННЕДІ ТА Л. ДЖОНСОНА

У 1960 р. президентом США було обрано представника Демократичної партії 43-річного Джона Кеннеді. Син мільйонера, дипломата, католик за віросповіданням, Дж. Кеннеді під час Другої світової війни був офіцером флоту США, а в повоєнний час - членом палати представників.

Розпочинаючи діяльність на посаді президента, він висунув програму досягнення «нових рубежів». Її наріжним каменем мало стати стимулювання економічного зростання США шляхом розширення капіталовкладень, дальшого розгортання НТР. Програма передбачала проведення важливих заходів у соціальній сфері: комплексну перебудову відстаючих районів,

53

підвищення мінімальної заробітної плати, перекваліфікацію безробітних, допомогу фермерам, розширення соціального забезпечення. Належне місце в програмі президента посідали проблеми громадянських прав, становища чорношкірого населення. У сфері зовнішньої політики передбачалося зростання військової могутності країни в умовах змагання з Радянським Союзом, який демонстрував дедалі новіші досягнення у галузі космічних досліджень і нарощування ракетно-ядерних озброєнь. Втілення в життя цих накреслень вимагало посилення регулюючої ролі держави й величезних бюджетних асигнувань, передусім на соціальні потреби.

Свою програму Дж. Кеннеді неухильно втілював у життя. Успіхові реформ значною мірою сприяло оздоровлення економіки: спад 1960-1961 рр. змінився стрімким господарським піднесенням.

Реформаторська політика Дж. Кеннеді неоднозначно сприймалася в американському суспільстві. В той час, як широкі верстви громадянства вітали її, впливові ультраконсервативні сили піддавали курс президента нищівній критиці. Це ж стосувалося і зовнішньої політики його адміністрації, що поєднувала непохитність у справі підтримання ролі США як лідера західного світу, готового заступити шлях радянським зазіханням, з прагненням до діалогу з СРСР, схильністю до розумних компромісів, до зниження рівня міжнародної напруженості. В умо-

Автостради - символ економічної могутності Сполучених Штатів

54

вах різкої поляризації суспільно-політичних сил усередині США 22 листопада 1963 р. в м. Даллас (штат Техас) президента Дж. Кеннеді було вбито. Ця подія вразила американський народ і всю світову громадськість.

1036 днів - менше трьох років провів Дж. Кеннеді на посту президента США. За цей короткий період він виявив себе видатним діячем, людиною з широкими і нестандартними поглядами. Дж. Кеннеді ввійшов в історію як один з найталановитіших і найяскравіших керівників Американської держави.

Відповідно до конституції президентські повноваження перебрав віце-президент Ліндон Джонсон. Наступного 1964 р. він здобув перемогу на чергових президентських виборах. У галузі внутрішньої політики Л. Джонсон в основному продовжував курс, започаткований його попередником. Новий президент висунув широкий план соціальних реформ під гаслом побудови «великого суспільства». Вона йшла далі досягнення «нових рубежів» Дж. Кеннеді. У програмі Л. Джонсона робилася спроба комплексного розв'язання найскладніших соціальних проблем, що дозволило б значно піднести рівень життя мільйонних мас американського населення. Однак центральним завданням програми «великого суспільства» стала боротьба за викоренення бідності. Питання це було невідкладним, оскільки у США налічувалося понад 36 млн громадян (близько 20 % населення країни), чиї доходи були нижчими за рівень бідності. У 1964 р. з ініціативи уряду конгрес ухвалив закон, який запроваджував заходи щодо подолання бідності. Наголос робився на допомозі незаможним людям у здобутті освіти, набутті професій, розширенні соціальних пільг. Намічені заходи вже незабаром дали відчутні результати. До 1968 р. кількість бідняків скоротилася до 25 млн чоловік - майже на 30 %.

Адміністрація демократів в умовах небувалого піднесення антирасистського руху чимало зробила у справі ліквідації нерівноправності афроамериканців. Нові закони про громадянські права 196411968 рр. та інші акти конгресу забороняли дискримінацію при реєстрації виборців, при наймі й звільненні працівників, у шкільництві, в громадських місцях, при продажу і здачі в оренду житла. Було створено відповідні важелі для неухильного виконання цих законів.

Загалом же соціальні та політичні реформи у США в середині 60-х років досягли розмаху, якого країна не знала від часів «нового курсу» Ф. Рузвелта. Однак реформаторська діяльність Л. Джонсона після багатообіцяючого старту 1964-1965 рр. загальмувалась, і не в останню чергу через втягнення США у війну в Індокитаї, ведення якої потребувало чимраз більших коштів. Соціальні програми стали згортатися, відповідно й падала популярність адміністрації демократів.

55

ПРИСКОРЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Вирішальний вплив на піднесення тогочасної американської економіки справило дальше розгортання НТР. Відбулось якісне перетворення основних складових виробництва, насамперед його автоматизація. Значно зросло застосування комп'ю- терної техніки. НТР дозволила США обігнати СРСР у галузі освоєння космосу, тісно пов'язаній з військовим виробництвом. Свідченням успіхів США став політ на Місяць 20 липня 1969 р. космічного корабля «Аполлон-11» з трьома астронавтами на борту.

НТР спричинила значні структурні зрушення в економіці США. Першорядного значення набули галузі промисловості, пов'язані з найновішими досягненнями науки і техніки: електроенергетика, радіотехніка, хімічна промисловість, найсучасніші види машинобудування. Найповнішого технічного переоснащення зазнало сільське господарство. Швидкими темпами НТР охоплювала й галузі невиробничої сфери - торгівлю, обслуговування, кредитно-фінансову систему, апарат управління.

Показником розгортання НТР став стрімкий злет освіти, зокрема вищої. Якщо в 30-х роках лише 4 % молоді студентського віку навчались у вузах, то в середині 60-х - 35 % . Водночас суттєво підвищився рівень кваліфікації працівників.

Результатом згаданих процесів було прискорення темпів економічного зростання. За вісім років (1961-1968) промислове виробництво США збільшилося на 50 % . Економічні успіхи сприяли зростанню життєвого рівня американців. Але Сполученим Штатам у 60-ті роки так і не вдалося подолати відставання за темпами економічного розвитку від країн Західної Європи та Японії.

НАРОСТАННЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ РУХІВ

Характерною рисою внутрішнього становища країни було помітне загострення соціально-політичної напруженості і в зв'язку з цим - активізація суспільно-політичних рухів різноманітної спрямованості. Щоправда, робітничий рух був менш інтенсивним, ніж у перші повоєнні і навіть у 50-ті роки. Це було пов'язано з невпинним поліпшенням життєвих умов широких верств народу.

Досяг небаченого досі в історії Америки щабля рух чорношкірого населення. Популярності набрали такі форми боротьби проти расової дискримінації, як «сидячі демонстрації» та «рейси свободи». Групи чорних і білих борців за громадянські права вирушали автобусами до південних штатів. Зупиняючись у містах Півдня, учасники рейсів домагалися, щоб афроамериканців у громадських місцях обслуговували нарівні з

56

білими. У результаті протягом двох років боротьби сегрегацію в громадських місцях було скасовано у більш як 200 містах Півдня. Вінцем загальнонаціональної кампанії на підтримку громадянських прав став очолюваний Мартіном Лютером Кінгом улітку 1963 р. похід 250 тис. чорношкірих і білих на Вашингтон, який завершився багатолюдним мітингом біля пам'ятника президентові А. Лінкольну.

У другій половині 50-х і на початку 60-х років антирасистський рух за всієї своєї масовості мав винятково мирний, ненасильницький характер. Пізніше мирні форми боротьби відступили на другий план, а дедалі більшої популярності набули радикальні, екстремістські настрої. У середині й другій поло-

вині 60-х років Сполучені Штати охопила хвиля заколотів, бунтів і заворушень у «чорних» кварталах («гето») міст. Причому кількість таких випадків зростала. Вони супроводжувалися підпалами, пограбуваннями, було чимало жертв.

4 квітня 1968 р. від кулі вбивці загинув М.Л. Кінг. Упродовж тижня негритянські повстання охопили понад 200 міст країни. Для наведення порядку власті направили 100 тис. полісменів, національних гвардійців та солдатів. Заворушення, що послідували за вбивством М.Л. Кінга, були останнім спалахом масового негритянського руху, після чого він швидко зійшов нанівець, оскільки на той час досяг своїх основних цілей.

Водночас у 60-ті роки стрімко піднісся молодіжний рух, у першу чергу студентський. Спалах студентської активності був пов'язаний насамперед з помітним кількісним зростанням цього прошарку та змінами в його соціальному складі. Переважна частина студентства походила тепер не з елітарних груп суспільства, як це було раніше, а з середніх верств та робітництва. На тлі суспільно-політичної поляризації в країні студентський рух набирав чимраз радикального спрямування.

Починаючи з 1965 р. основною проблемою студентського руху стала боротьба проти участі США у в'єтнамській війні. Радикальне студентство стало ініціатором і основною рушійною силою антивоєнного руху. В масових антивоєнних демонстраціях, що прокотилися по всій країні в 1969-1971 рр., брали участь сотні

57

тисяч людей. Разом з тим вимоги студентів торкалися й університетського життя: запровадження студентського самоврядування, оновлення навчального процесу тощо. Кульмінаційним моментом руху став студентський страйк, який влітку 1970 р. охопив понад 500 навчальних закладів країни.

НОВІ ПІДХОДИ У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ

Відразу ж після приходу до влади демократи вжили заходів щодо підвищення обороноздатності країни. Оскільки Радянський Союз у ході гонки озброєнь домігся вагомих результатів у створенні та виробництві ракетно-ядерної зброї стратегічного призначення, США приділили першочергову увагу розгортанню саме цих видів озброєння. Зросла чисельність регулярних збройних сил.

Адміністрацію Дж. Кеннеді непокоїло становище в Латинській Америці та Карибському басейні. Щоб не допустити поширення впливу кубинської революції (а отже, і радянської експансії) в цьому регіоні, в 1961 р. було розроблено програму «Союз в ім'я прогресу».

У зв'язку зі спробою розміщення радянських ракетно-ядер- них установок на Кубі в 1962 р. різко загострились американорадянські відносини, що знайшло прояв у Карибській кризі. Мирне, компромісне розв'язання кризи дало американському урядові надію на можливість вирішення нагальних проблем міжнародного життя шляхом переговорів з керівництвом СРСР і взаємних поступок.

Каменем спотикання для адміністрації демократів стала, починаючи з 1964 р., безпосередня участь США у війні в Індокитаї. Хоча чисельність американських військових, оснащених найновішою військовою технікою, у Південному В'єтнамі перевищила 500 тис. чоловік, американцям не вдалося досягти значних успіхів у цій війні. Участь США у війні розколола американське суспільство: частина американців виступала за її продовження, інші ж рішуче наполягали на припиненні втручання США. Нездатність американського експедиційного корпусу у В'єтнамі добитися перелому у війні призвела до послаблення позицій правлячої Демократичної партії й особисто президента Л. Джонсона.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. У чому суть програми «нових рубежів» Дж. Кеннеді?

2. Які соціальні та політичні реформи проведено в США у 60-ті роки? 3. Обґрунтуйте конкретними фактами прискорення економічного

розвитку США у 60-ті роки.

4. Чим відзначаються суспільно-політичні рухи 60-х років у США?

58

§ 9. США У 70-х РОКАХ

ЗАГОСТРЕННЯ ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ БОРОТЬБИ. «УОТЕРГЕЙТСЬКА СПРАВА»

На виборах 1968 р. президентом було обрано кандидата Республіканської партії Річарда Ніксона. У 1953-1960 рр., за президентства Д. Ейзенхауера, він був віце-президентом.

Р. Ніксон прийшов до влади в період, коли економічне становище країни ускладнювалось, і ці тенденції мали тривалий характер. Уже з другої половини 60-х років помітно сповільнилися темпи господарського розвитку, а згодом посилилась інфляція. На початку 70-х років послабилися зовнішньоекономічні позиції США, похитнулися міжнародні позиції долара. Свою економічну політику Р. Ніксон намагався узгоджувати з різкими змінами господарської кон'юнктури.

Широкомасштабною була соціальна політика адміністрації Р. Ніксона: по суті вона становила продовження курсу, започаткованого у 60-ті роки демократами. Збільшувались обсяги виплати пенсій та інших видів соціальної допомоги; особливо широкого розповсюдження набула допомога родинам з доходами, нижчими офіційної межі бідності. Загальна кількість осіб, що одержували різні види допомоги, становила в середині 70-х років 33 млн.

На чергових президентських виборах 1972 р. Р. Ніксона було обрано президентом на новий термін. Зрештою, демократи, як і в 1968 р., здобули перемогу на виборах до конгресу, зберігши стійку більшість в обох його палатах. «Поділене правління» - коли виконавча влада належала республіканцям, а законодавчу контролювали демократи - породжувало чимраз більшу напруженість між цими владними структурами. Як і його попередники, Р. Ніксон прагнув до розширення президентських повноважень. Не раз він діяв в обхід законодавчого органу. Роздратовані цим палати конгресу нерідко «провалювали» внесені президентом законопроекти (зокрема, стосовно урядових асигнувань) та пропоновані ним кандидатури на урядові посади, а президент, у свою чергу, часто-густо накладав вето на ухвалені палатами законопроекти.

Найбільш рельєфно протистояння виконавчої та законодавчої гілок влади проявилось у т. зв. «уотергейтській справі». Під час виборчої кампанії 1972 р. у штаб-квартирі Демократичної партії, у вашингтонському кварталі Уотергейт, поліція затримала групу зловмисників, які намагалися встановити підслуховуючу апаратуру. Спочатку на цей, здавалося б, дрі- б'язковий епізод не звернули особливої уваги, і він нітрохи не перешкодив Р. Ніксону здобути перемогу. Однак після виборів

59