Vsesvitnya istoriya - novitni chasi 11 klas

Темпи зростання ВВП країни впали з 7 % у 1995 р. до неповних 2 % у 2001 р. За цей же період безробіття досягло 3 млн осіб (18 % усіх працездатних). До того ж репутацію уряду (як і попереднього) дуже псували гучні корупційні скандали, у яких виявилися замішаними високі посадовці. Тож Л. Міллеру довелося йти у відставку як з поста лідера СДЛС, так і прем'єрміністра. Остаточну долю нинішньої влади вирішать парламентські вибори, що мають відбутись у 2005 р.

Після падіння тоталітаризму суттєво змінилася зовнішня політика Польщі. Пріоритетним став розвиток відносин із країнами Західної Європи і США. У 1999 р. Польща стала членом НАТО, у 2004 р. увійшла до складу ЄС. Польща першою 3 держав світу визнала незалежність України і встановила з нею дипломатичні відносини. У 1992 р. між обома країнами укладено Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. Активно розвиваються політичні й економічні відносини, культурні зв'язки.

УКРАЇНСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ В ПОЛЬЩІ

Ряд споконвічних українських земель - Лемківіцина, Надсяння, Холмщина, Підляшшя - після Другої світової війни залишилися в складі Польської держави. У вересні 1944 р. між урядом Української РСР і ПКНВ було укладено угоду про обмін населенням. Згідно з нею з Польщі в Україну переселено 480 тис. українців. У 1947 р. польська влада під приводом ліквідації українського збройного підпілля здійснила безпрецедентну за своїм характером каральну акцію «Вісла». Протягом кількох місяців практично все українське населення східних прикордонних територій у кількості понад 140 тис. чоловік було насильно переселено на західні та північні землі, одержані Польщею від Німеччини. Спочатку українці в Польщі були позбавлені будь-яких можливостей національнокультурного розвитку: не існувало шкіл, культосвітніх установ, церков, преси.

Після 1956 р. становище українського населення значно покращилося. Виникло Українське суспільно-культурне товариство (УСКТ), яке розгорнуло активну діяльність у створенні мережі українського шкільництва, осередків культури. Почав виходити український тижневик «Наше слово», який видається і понині. У 70-80-х роках в українському середовищі посилились асиміляційні процеси. Скоротилася кількість учнів в українських школах, ослабла діяльність культурно-мистецьких установ.

Крах комуністичного режиму й відновлення демократичного ладу в Польщі відкрили широкі можливості для національ- но-культурного розвитку українського населення, якого за

200

мінімальними оцінками налічується приблизно 300 тис. чоловік. У 1990 р. УСКТ було реорганізовано в Об'єднання українців в Польщі. Воно спрямовує всю роботу серед українців. Створено також ряд професійних та громадських організацій. Існує понад 50 пунктів для вивчення української мови, кілька українських шкіл і ліцеїв. Працюють понад 20 українських бібліотек, близько 50 колективів художньої самодіяльності.

У 2002 р. у Варшаві відкрито пам'ятник Тарасові Шевченку. Близько 80 % українського населення Польщі за віросповіданням - греко-католики. Лише після краху комуністичного режиму в країні було легалізовано греко-католицьку церк-

ву. Діють близько ста парафій, об'єднаних в окрему єпархію.

ДОКУМЕНТИ

ПРОГРАМА НЕЗАЛЕЖНОЇ САМОВРЯДНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ СПІЛКИ «СОЛІДАРНІСТЬ»

(схвалена І Загальногюльським з'їздом Спілки восени 1981 р.) (Витяг)

...19. Світоглядний, суспільний, політичний та культурний плюралізм має стати основою демократії самоврядної Польщі. 20.Справжнє самоврядування трудящих буде основою самоврядної Польщі.

21.Самостійні в юридичному, організаційному та майновому відношеннях територіальні органи самоврядування мають стати справжнім представництвом місцевої громади.

22.Організації й органи самоврядування повинні бути представлені на рівні найвищої державної влади.

23.Юридична система має гарантувати основні громадянські свободи; поважати принципи рівності перед законом усіх громадян та всіх установ громадянського життя.

24.Судочинство мас бути незалежним, а каральний апарат повинен перебувати під суспільним контролем.

25.У Польщі як правовій державі ніхто не може бути переслідуваний за переконання ані примушений до дій, що суперечать його сумлінню.

26.Особи, винні у занепаді країни, мають понести за це повну відповідальність.

(Рапкоюісг А. Нізіогіа. Роїзка і зісіаі юзроісгезпу. - УУагзгата, 1991.- 8. 283).

З ДИРЕКТИВНОГО ЛИСТА ЦК КПРС РАДЯНСЬКИМ ПОСЛАМ У СОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇНАХ від 13 грудня 1981

Відвідайте (тт. Т. Живкова, Я. Кадара, Е. Хонеккера, Ю. Цеденбала, Г. Гусака, Ф. Кастро, Ле Зуана, К. Фомвіхана) і, пославшись на доручення ЦК КПРС, передайте наступне:

201

Як друзям відомо, польське керівництво запровадило в країні воєнний стан, оголосило про створення Військової Ради національного порятунку та ізолювало найбільш екстремістські елементи з «Солідарності», Конфедерації незалежної Польщі та інших антисоціалістичних груп...

Умовою успішного проведення акції польські товариші вважали сувору секретність. Про неї було відомо лише у вузькому оточенні В. Ярузельського. Завдяки цьому друзям вдалося приголомшити противника, й операція поки що проходить задовільно...

За нашою попередньою оцінкою, дії польських друзів є активним кроком відсічі контрреволюції і відповідають у цьому сенсі спільній лінії братніх країн.

У цих умовах виникає питання про надання політичної та моральної підтримки польським товаришам, а також додаткової економічної допомоги...

(Документи «комиссии Суслова» // Новая и новейшая история. - 1994. - № 1.-С. 103-104).

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1.Охарактеризуйте процес встановлення комуністичної системи у Польщі в перші повоєнні роки.

2.Покажіть на конкретних прикладах прояви кризи комуністичного режиму у 50-80-х роках. Яку роль у консолідації демократичних сил відігравала католицька церква?

3.Прочитайте уривок з документа і розкрийте суть політичних вимог «Солідарності».

4.Як відбулося повалення комуністичного режиму у Польщі?

5.Розкрийте труднощі й успіхи у відродженні економіки країни в 90-х роках.

6.Дайте оцінку політики польського комуністичного режиму щодо українського населення у Польщі.

7.Які зміни намітились у політиці Польщі щодо України в 90-х роках?

§25.ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА.НЕЗАЛЕЖНІЧЕСЬКА

ІСЛОВАЦЬКАРЕСПУБЛІКИ

Коли і внаслідок чого Чехословаччина втратила свою незалежність? Як було розподілено територію країни? Які сили брали участь у визволенні країни від нацистської окупації?

ЗАХОПЛЕННЯ ВЛАДИ КОМУНІСТАМИ

На початку 1945 р. на території Чехословаччини розгорнувся наступ радянських військ. Тоді ж у результаті переговорів, що відбувалися в Москві з участю президента Чехословацької Республіки (ЧСР) Едуарда Бенеша і чеських та словацьких політичних діячів, було сформовано новий чехословацький уряд, в якому під тиском радянського керівництва міцні позиції одержали представники Комуністичної партії Чехосло-

202

ваччини (КПЧ). До складу уряду ввійшли також представники ряду демократичних партій.

Спираючись на підтримку радянських властей комуністи крок за кроком розширювали і зміцнювали свій вплив у країні, взяли під контроль ключові пости в державному апараті. Навесні 1945 р. започатковано проведення земельної реформи, згідно з якою конфісковували і розподіляли між селянами землю, яка належала особам німецької національності й зрадникам батьківщини. Згодом були також експропрійовані маєтки великих землевласників. Восени цього ж року націоналізовано банки, страхові компанії, металургійні заводи, шахти та інші промислові підприємства.

Було зроблено спроби врегулювати міжнаціональні відносини всередині ЧСР. Словаччина одержала обмежену автономію. Більшість німецького населення, що проживало на території Чехословаччини (3,5 млн чол.), вислали в Німеччину. У червні 1945 р. підписано Договір між ЧСР і СРСР, за яким Закарпатська Україна передавалася Радянському Союзові з включенням її до складу Української РСР.

Завдяки державно-правовим традиціям, що залишалися від довоєнної Чехословаччини, впливові демократичних партій у громадсько-політичному житті в країні у перші повоєнні роки певною мірою ще зберігалися демократичні свободи, порівняно вільно функціонували засоби масової інформації. Однак уже незабаром КПЧ відкрито взяла курс на встановлення своєї диктатури. У лютому 1948 р. вона вчинила державний переворот, захопивши всю повноту влади в країні.

«БУДІВНИЦТВО СОЦІАЛІЗМУ»

Відтак КПЧ приступила до зміцнення тоталітарного режиму, реорганізації всього життя країни на радянський взірець. У 1948 р. було прийнято закон про націоналізацію промислових підприємств, згідно з яким практично вся промисловість, за винятком дрібних майстерень, стала власністю держави. Прийнято нову конституцію, що проголосила найближчою метою «побудову соціалізму». Проведено «вибори» до Національних зборів, на яких було висунуто винятково кандидатів від комуністів або їхніх прихильників, і вони «одержали» близько 90 % голосів. (Такі «вибори», як і в інших європейських країнах, регулярно проводилися протягом усіх років існування комуністичного режиму). Президента Е. Бенеша було відправлено у відставку, а цей пост зайняв лідер комуністів Клемент Готвальд. Демократичні партії зазнали поразки і були розгромлені. Соціал-демократичну партію приєднали до КПЧ.

203

Проголошений компартією курс на «будівництво соціалізму» знайшов втілення у п'ятирічних планах, перший з яких був розрахований на 1949-1953 рр. і спрямований на розбудову важкої індустрії. Розпочалася колективізація села. «Будівництво соціалізму» відбувалося в умовах жорстокого терору проти всякого інакодумства.

«Відлига» в СРСР, що настала в 1953-1956 рр., мало позначилася на внутрішньому житті Чехословаччини. У другій половині 50-х років КПЧ провела кампанію по завершенню колективізації. Комуністична пропаганда оголосила, що, оскільки «соціалістичні відносини» стали панівними як у місті, так і на селі, то це означає «перемогу соціалізму» в Чехословаччині. Відповідно до цього у 1960 р. було прийнято нову конституцію, за якою держава дістала нову назву - Чехословацька Соціалістична Республіка (ЧССР). Проголошувалося, що комуністична партія здійснює «керівну роль» у державі. Конституція зміцнювала унітарний характер державного устрою ЧССР: і без того куцу автономію Словаччини було зведено нанівець.

РУХ ЗА РЕФОРМИ ТА РАДЯНСЬКА ІНТЕРВЕНЦІЯ 1968 р.

«Перемога соціалізму» виявилася звичайним ідеологічним міфом. Уже на початку 60-х років у країні загострились економічні труднощі. Водночас визрівало широке суспільне невдоволення тоталітарним режимом, партійним диктатом, відсутністю громадянських прав і свобод. У країні виникла гостра політична криза. На початку 1968 р. партійне керівництво очолив Александр Дубчек, який зарекомендував себе прихильником реформ, а президентом ЧССР став герой Другої світової війни генерал Людвік Свобода, оновилося партійно-державне керівництво в цілому. Було накреслено широку програму докорінних суспільних перетворень, метою якої було запровадити «соціалізм з людським обличчям». Започатковано демократизацію політичного життя в країні. Значно більшу свободу одержала преса, радіо і телебачення. Державний лад передбачалося перебудувати на принципах федералізму. В економічній галузі замість командно-бюрократич- них методів запроваджувалися ринкові елементи.

Лідери СРСР і країн-сателітів, а також консерватори в керівництві самої КПЧ зустріли чехословацькі реформи в штики, характеризуючи їх як «підрив соціалістичних засад». На ЧССР було вчинено шалений політичний тиск, а оскільки це не дало бажаних результатів, у Москві зважилися на збройну інтервенцію у Чехословаччину. 21 серпня 1968 р. радянські війська, а також збройні сили інших держав - членів Організації Варшавського Договору увірвалися до ЧССР і окупу-

204

«Празька весна» 1968 р.

вали її. «Празька весна», як назвали нетривалий період реформ, закінчилася. До влади прийшли відверті колабораціоністи, які були на послугах Москви. У 1969 р. першим секретарем ЦК КПЧ, а згодом і президентом республіки став партійний діяч із Словаччини Густав Гусак (з фаху кравецький підмайстер).

Настала доба реакції. Було проведено докорінну «чистку» КПЧ (з її лав виключили 1/4 членського складу), державного апарату, установ науки, культури й освіти, засобів масової інформації. Особливих гонінь зазнала інтелігенція. Дедалі посилювався централістичний характер держави. Щоправда, в жовтні 1968 р. прийнято конституційний закон про федеральний устрій країни, за яким ЧССР мала б перетворитися у федерацію двох республік - Чеської та Словацької, однак цей захід був радше декларативним, позбавленим реального змісту.

Внаслідок проведення реакційної «нормалізації» (так називали відновлення попередніх тоталітарних порядків) гро- мадсько-політичне життя в країні на два десятиліття наче завмерло. Суспільні суперечності, які після розгрому «Празької весни» були приглушені, згодом знову почали виявлятися. В другій половині 70-х років активізується дисидентський рух. У 1977 р. створено правозахисну організацію «Хартія-77», серед засновників якої відзначався драматург Вацлав Гавел. Уряд спрямував проти дисидентського середовища поліцейські репресії, ставлячи метою не допустити його розростання.

«ОКСАМИТОВА» РЕВОЛЮЦІЯ 1989 р. І РОЗПАД ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ

Докорінні зміни, що розпочались у 1989 р. в Польщі та Угорщині, крах комуністичного режиму в НДР підштовхнули революційний вибух у Чехословаччині. Його детонатором став розгін міліцейськими підрозділами студентської демонстрації

205

у Празі 17 листопада того ж року, що викликало обурення по всій країні. Всюди виникали антиурядові виступи, перетворившись на масовий народний рух, в якому брали участь сотні тисяч людей. Всенародне піднесення відзначалося витримкою, організованістю учасників, відсутністю насильницьких дій, що дало підставу характеризувати його як «ніжну», «оксамитову» революцію. Виникло об'єднання опозиційних угруповань - «Громадський форум» (ГФ) на чолі В. Гавелом. ГФ став фактичним центром руху. Майже одразу комуністична влада втратила

Староместська площа в Празі контроль над ситуацією. Як і в сусідніх країнах, виявилося, що у

тоталітарного режиму захисників, по суті, немає, що й зумовило його безперешкодний розвал. Одночасно перестала існувати в дотеперішньому вигляді і КПЧ.

Швидко пройшов демонтаж тоталітарної системи. Держава стала називатися Чеська і Словацька Федеративна Республіка (ЧСФР, Чехо-Словаччина). Її президентом було обрано В. Гавела. У червні 1990 р. відбулися перші за кілька десятиліть вільні парламентські вибори. ГФ і його словацький аналог - об'єднання

«Громадськість проти насильства» - провели майже половину депутатів до Федеральних зборів. Новий чехословацький уряд розпочав економічну реформу, основою якого був курс на приватизацію, конвертованість валюти (крони), лібералізацію цін. На відміну від Польщі, реформа не передбачала заходів «шокової терапії». Тоді ж було прийнято закон про землю, який повертав земельну власність та інше майно, експропрійовані комуністичним

206

шено виведення з території Чехо-Словаччини підрозділів радянської армії, що перебували тут від 1968 р.

Між тим у політичному житті ЧСФР дедалі більшої сили набували відцентрові тенденції. У 1992 р. словацькі лідери почали вимагати перетворення Чехо-Словацької федерації на конфедерацію або навіть на ефемерну «унію» двох фактично самостійних держав. На ці домагання чеські політичні діячі твердо відповіли: або збереження федерації в тому її вигляді, що склався після краху комуністичного режиму, або «розлучення». Словаки врешті-решт прийняли другий варіант. У результаті переговорів з представниками Чехії було ухвалено взаємопогоджене рішення: від 1 січня 1998 р. ЧСФР припиняє існування, натомість проголошуються дві незалежні держави - Чеська Республіка і Словацька Республіка.

Кілька місяців, що залишилися до початку незалежного життя, обидві республіки використали на взаємне розмежування і влаштування своїх внутрішніх проблем. «Розлучення» відбувалося в чітко виражених цивілізованих формах. Зокрема, полюбовно, пропорційно кількості населення (2:1) було поділено спільне майно, спільні кошти. Прийнято конституції Словацької та Чеської Республік.

З 1993 р. почалося роздільне існування двох держав. Обох їх було прийнято до ООН та інших міжнародних організацій. Президентом Чехії було обрано Вацлава Гавела (1998 р. переобраний на наступний строк), Словаччини - Міхала Ковача. Політичне становище Чехії від самого початку відзначалося більшою стабільністю. На парламентських виборах здебільшого вела перед і формувала уряд Чеська соціал-демократична партія (ЧСДП). Її основним конкурентом виступала Громадянська демократична партія (ГДП) правоцентристського спрямування. Президентом Чехії після закінчення у 2003 р. повноважень В. Гавела було обрано лідера соціал-демократів Вацлава Клауса. У 2002 р. відбулись останні загальні вибори, на яких ЧСДП здобула найбільше голосів (понад ЗО %). Її представник Станіслав Гросс у 2004 р. очолив уряд.

Політичне життя Словаччини у перші роки самостійного існування було менш стабільним. Внутрішньополітична боротьба не раз виходила за рамки демократичних процедур. Набули гостроти міжнаціональні проблеми (15% населення Словаччини становлять національні меншини: угорці, цигани, чехи, українці). У 1994 р. в країні виникла політична криза, для розв'язання якої знадобилися дострокові парламентські вибори. Перемогу на них знову здобув Рух за демократичну Словаччину, лідер якого В. Мечіар втретє став прем'єрміністром. Однак нова розстановка політичних сил не призве-

207

ла до стабілізації. Лише нові парламентські вибори 1998 р./ які виграли демократичні, проєвропейськи налаштовані сили, змінили ситуацію на краще. Уряд очолив Мікулаш Дзюрінда. Ці ж партії перемогли і на останніх виборах 2002 р., і М. Дзюрінда залишився прем'єр-міністром. Президентом Словацької Республіки у 2004 р. став представник Руху за демократичну Словаччину Іван Гашпарович.

На перших порах давався взнаки неоднаковий рівень господарського розвитку Чехії та Словаччини. Економічно більш розвинута Чехія мала кращі стартові умови незалежного існування: тут було незначне безробіття (менше 3 % працездатного населення), порівняно невисока інфляція (10 % на рік). Водночас у Словаччині безробіття досягло 18 %, інфляція - 25 % на рік. Тим не менш словацька економіка змогла подолати наявні труднощі й пішла шляхом впевненого розвитку.

Від часу перемоги революції 1989 р. зовнішня політика спочатку ЧСФР, а потім - Чеської та Словацької Республік була зорієнтована на Захід. Обидві держави було прийнято до НАТО та Європейського Союзу. Встановилися дружні стосунки Чехії та Словаччини з Україною. Відбулися взаємні візити керівних діячів. З обома державами Україна уклала договори про дружні відносини, добросусідство і співробітництво; розвиваються економічні та культурні зв'язки.

УКРАЇНЦІ У СЛОВАЧЧИНІ

Кілька районів Східної Словаччини (Пряшівщина) становлять землі, де здавна проживає українське населення - лемки. Тут є понад двісті українських сіл і ще приблизно сто, де українці становлять значну частину людності. Всього, за оцінками дослідників, у Словаччині проживає близько 150 тис. українців.

На зламі 1944-1945 рр. українські райони Словаччини стали епіцентром запеклих боїв і зазнали значних руйнувань. У 1947 р. через ці райони, прориваючись на Захід, проходили загони УПА.

Протягом попередніх десятиліть серед українського населення Чехословаччини гостро стояло питання національного самоусвідомлення. Одні вважали себе українцями, невід'ємною частиною українського народу, інші ж твердили, що вони становлять окрему русинську народність. Консолідації національної свідомості не було досягнуто і в післявоєнний час.

У 1952 р. у школах для українського населення в наказовому порядку було запроваджено винятково українську літературну мову. Однак не всі русини-українці позитивно сприйняли цей захід: частина з них вважала, що навчання слід проводити місцевою говіркою.

208

У50-х роках громадське життя українців очолила Культурна спілка українських трудящих (КСУТ). Існувало понад 200 українських шкіл, театр, ансамбль пісні й танцю. У Пряшеві виходили газета й журнали, велися радіопередачі українською мовою.

У60-80-х роках відбувався процес асиміляції українського населення. Занепало шкільництво: наприкінці 80-х років залишилося тільки 22 українські школи й одна гімназія.

Після революції 1989 р. українське населення здобуло свободу слова, невід'ємні людські права. Відродилася грекокатолицька церква, заборонена за комуністичного режиму (більшість українців Словаччини - католики східного обряду). КСУТ була реорганізована в Союз русинів-українців Словаччини. Розпочалося відродження громадських і культурно-освітніх установ, яке, однак, проходило не без проблем. Відновилося протистояння прихильників української та «русинської» орієнтації. Припинено державну допомогу національним спілкам і громадським організаціям.

ДОКУМЕНТИ _ _ _ _ _ _

ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА. 1968 РІК. ПОГЛЯД З МОСКВИ

(З робочих записів засідання політбюро ЦК КПРС від 17 липня)

Ю. Андропов. Я вважаю, що у плані практичному ця зустріч* мало що дасть... Вони зараз відстоюють свою шкуру, запекло відстоюють... Праві на чолі з Дубчеком міцно стоять на своїй платформі, і готуємося не лише ми, готуються й вони, і готуються дуже старанно. Вони зараз готують робітників, робітничу міліцію. Все йде проти нас...

О. Косигін. На мій погляд, вони ведуть боротьбу не за власну шкуру, вони відстоюють соціал-демократичну програму. Ось суть їхньої боротьби. Вони ведуть запеклу боротьбу, але за зрозумілі їм цілі, щоб перетворити Чехословаччину в Югославію, а далі у щось подібне до Австрії...

А. Громико. Квітневий та липневий пленуми ЦК підтвердили, що ми не віддамо Чехословаччини... Двостороння зустріч за теперішніх обставин необхідна. На цій зустрічі нам слід сказати їм усе. Очевидно, вони не приймуть наших пропозицій. Але тоді вже ми свідомо будемо підходити до вирішення питання про застосування крайніх засобів. Нам зараз дуже багато говорять про дружбу з СРСР... Ми знаємо ціну тих розмов. Про таку дружбу, про яку зараз іде мова, говорить і Джонсон, і всі інші кандидати на пост президента Сполучених Штатів, які рвуться до нас на прийом... Слід подумати про те, що ж спричинять крайні заходи?

Ядумаю, що зараз міжнародна обстановка така, що крайні захо-

*ЦК КПЧ і ЦК КПРС

209