[Ред.] Федеральні міністерства

Завданням федеральних міністерствє організація державної адміністрації на федеральному рівні. Політичне керівництвофедеральним міністерствомздійснює відповіднийфедеральний міністр. Координацію окремих напрямків діяльності міністерства здійснюютьдержавні секретарі, разом зміністромвони належать до керівництва міністерства.Державні секретарістановлять проміжну ланку між політичним керівництвом в особіміністрата бюрократичним апаратом міністерства і підпорядкованих йому органів державної адміністрації. Бюрократична робота здійснюється вміністерствіокремими рефератами, на чолі кожного реферату стоїть керівник реферату. Декілька рефератів міністерства об'єднуються в відділ, який очолює начальник відділу, який і несе політичну відповідальність за роботу свого відділу.Державні секретаріта начальникb відділів належать до категорії державних службовців з політичним статусом, тобто на відміну від звичайних державних службовців, законодавчо захищених статусом державного службовця, можуть бути у будь-який момент достроково відправленіурядому відставку. Самфедеральний міністрстатусу державного службовця не має, його посада є посадою політичною, а не посадою державної служби.

Не зважаючи на те, що керівництво міністерств визначається політиками, на практиці в Німеччиніспостерігається відносна автономність діяльності бюрократичного апарату міністерства та підпорядкованих йому органів державної адміністрації. Політики не можуть необмежено ігнорувати думку та волю професійних державних службовців на вищих щаблях державної адміністрації (керівників рефератів міністерств). Можливостіміністравжити санкцій по відношенню до окремої посадової особи сильно обмежені законодавством про державну службу. Окрім того великій кількості професійних державних службовців кореспондує незначна кількість політичних керівників міністерств та державної адміністрації. Тому вНімеччиніу порівнянні з іншими країнами слабо виражений політичний контроль за федеральною державною адміністрацією. Це має особливе заначення в тому контексті, що більшість законопроектів готується вфедеральних міністерствах. У більшості випадків вплив політики на їх конкретне формулювання проявляється у дуже пізніх стадіях і в незначному обсязі.

Кількість федаральних міністерств та міністрів та обсяг іх компетенцій визначає федеральний канцлер. Здебільшого партії домовляються про це під час коаліційних переговорів, а також визначають особистий склад політичного керівництва міністерств – кандидатурифедеральних міністрівтадержавних секретарів. На даний момент вФРНіснує 15 федеральних міністерств.

22. Роль глави держави у політичній системі Росії

Тема поділу влади є в даний час актуальними для Російської держави. Актуальність темиобгрунтовується тим, що в період соціалістичного ладу тема поділу влади не знаходила відображення у вітчизняній правовій концепції табудівництвосучасноїдемократичноїдержави стикається з відсутністю історичного досвіду. Для розкриття теми "Принцип поділу владиі його роль у політичній системі Росії" необхідно розглянути питання, що стосуються історії виникнення принципу поділу влади, реалізації даного принципу і ролі гілок влади в Росії, а також проблеми пов'язані з реалізацією принципу поділу. Короткий огляд літератури При написанні даноїроботивикористовувалися нормативні документи,матеріалиперіодичної наукової літератури, навчально-наукові матеріали. Особливу увагу приділено Конституції Російської Федерації [1] - документу, що визначає основи поділу влади в Росії, який визначаєфункціїгілок державної влади. Використовувалися і коментарі до Конституції заредакцієюЛ.А. Окунькова [2] і під редакцією В.Д. Карповича [3], в яких учені дають правову оцінку окремих статей Конституції.Довідник"Соціально-економічні проблеми Росії" [4] дозволяє досить повно представити еволюцію пристрої політичної системи Росії протягом останніх десяти років. Інтерес представляють роботи А.С. Сиротіна "Поділ влади" [5], Р.Я. Евзорова "Парламентаризм і розподіл влади в сучасній Росії" [6], В.Є. Чіркіна "Реформа російської Конституції: етапи і проблеми" [7], О.М. Писарєва "Проблеми розмежування законодавчих повноважень у галузі оборони між Федеральними Зборами Росії та Головою російської держави" [8], А. Ніколаєва "Проблеми реалізації принципу поділу влади в конституції РФ" [9], в якихмовайде про відмінні особливості поділу влади в Росії , недоліки, проблеми та можливих шляхів їх вирішення.

Історіяпринципу поділу влади і його зміст В історії політичних вчень розроблено безліч ідей проподіл влади. Принцип поділу влади є найважливішим елементом функціонування демократичної держави, що виключає можливість з'єднання законодавчої, виконавчої та судової влади в одних руках.Теоріяподілу влади зародилася у Франції в середині 18 століття і стала логічним продовженням розвитку політико-правових ідей, що виникли в 17 столітті в Англії.Теорія поділу владибула створена декількома дослідниками політики [5, 10]: Дж. Локком, Ш. Монтеск 'є, А. Гамільтоном, Д. Медісон, Д. Джеєм та ін Класичною теорією поділу влади вважаєтьсятеоріяШ. Монтеск' є (1689 - 1755) . Метою теорії поділу влади є створення ефективного механізму функціонування державних органів, створення безпеки громадян від свавілля і зловживань влади, забезпечення політичних свобод. Згідно з класичним принципом поділу влади в державі діють три гілки влади: законодавча, що видає закони; виконавча, що здійснюєуправлінняна підставі виданих законів; судова, контролююча дотримання законів і здійснює правосуддя.Відповіднодо теорії поділу влади: 1) законодавча, виконавча ісудова владанадаються різним людям і органамвідповіднодо Конституції, 2) всі влади рівні перед законом і собою, 3) ніяка влада не може користуватися правами, наданимиКонституцієюіншої влади; 4) судова владає незалежною від політичного впливу, судді незмінюваність, незалежні, є недоторканними і підкоряються лише закону. Крімтого, поділ владина три гілки в державі обумовлюється необхідністю: 1) чіткого визначення функцій, компетенції та відповідальності різних державних органів; 2) забезпечення можливості контролювати державними органами один одного наконституційнійоснові, 3) ефективної боротьби зі зловживаннями владою. Принцип поділу влади підпорядкований завданню створення противаги кожному виду влади. Оскількидержавна владаєдина, то її гілки постійно взаємодіють, що породжує боротьбу, зіткнення, суперництво і т.п. Законодавча влада втручається в повноваження виконавчої і навпаки. Щоб не відбулося повного, абсолютного поглинання однієї гілки влади іншою, була вироблена система стримувань і противаг. Її сутність полягає в тому, щоб врівноважити влади, не дати можливості кожної з них залишатися безконтрольною. Іншими словами, в самій ідеї поділу влади закладено їх протистояння. Необхідно відзначити, що елементом системи стримувань і противаг є і опозиція. Істотний внесок урозвитоктеорії поділу влади вніс Ж.-Ж.Руссо, який вважав, що "законодавча, виконавча і судова влади - особливі прояви єдиної влади народу". Вперше своє юридичне оформлення принцип поділу влади знайшов у КонституціїСША (1778) [11], вконституційнихактах Великої французької революції (1789-1794). Сьогодні цей принципконституційнозакріплений у більшості країн світу з урахуваннямісторичнихособливостей конкретної держави. Наприклад, у Великобританії дієпарламентарнамодель поділу влади у виглядіконституційноїмонархії [12].Процесінформатизації суспільства, що почався в XX столітті привів до того, що в сучаснійтеорії держави і правастали виділяти ще одну гілку влади - "четверту владу" -засоби масової інформації.Засоби масової інформаціїможна розглядати як гілка влади, оскількителебачення, радіо, друк,інтернетдоступні всім верствам населення. Вони не просто інформуютьсуспільствопро будь-яких політичних подіях, але й іноді нав'язують свою оцінку того, що відбувається, мають можливості по маніпулюванню громадською думкою, тобто можуть робити істотний вплив на його формування. Засоби масової інформації відіграють дуже важливу роль у системі "стримувань і противаг", стримуючи дії органів держави. Принцип поділу влади в Російській Федерації У Російській Федерації принцип поділу влади вперше з'явився у Декларації про державний суверенітет РРФСР [4]. У 1991 р. в Росії склалася система органів влади, яку в центрі очолили Президент і Верховна Рада, а в суб'єктах Федерації -Порадиі глави адміністрацій. Останні мали подвійне підпорядкування: Президенту тавідповіднійРаді. Ця система, розвиваючись за своїми законами, до середини 1992 р. забезпечилаконтрольвлади над діями один одного. На початковій стадії російського реформування взаємодія гілок державної влади в Росії здійснювалося у формі гострої, непримиренної боротьби, що не допускалакомпромісів, угод. Часто політичні моменти превалювали над правовими. Форма і зміст проблем, які перебували у фокусі взаємодії влади, часто взаємозаперечень один одного, в результаті чого простілюдине розуміли і не брали реформаторські ідеї, положення, програми. Деякі обласні Ради стали повноцінними представницькими органами влади. Однак, отримавши можливість реально використовувати всевладдя, Поради своїм втручанням нерідко блокували діяльність виконавчих органів. Зрештою, такедвовладдяперейшло в протистояння, що закінчилося восени 1993 р. збройним протистоянням та припиненням діяльності Рад. Це спонукало владу до прийняття нової Конституції.КонституціяРосійської Федерації 1993 р. [1, 2, 3] фіксує принцип поділу влади як одну з основ конституційного ладу. Основним законом визначено такі гілки влади: законодавча, виконавча і судова.Державнувладу на рівні Федерації здійснюютьПрезидент РФ, ФедеральнеЗбори (верхня палата -Рада Федерації, нижня -ДержавнаДума), уряд, суди -Конституційний, Верховний, Вищий Арбітражний.Такийподіл владиспрямоване на те, щоб не допустити узурпації всієї влади однією особою чи органом; і сприяє підвищенню ефективностіуправління державою, запобігає помилкові рішення. Система стримувань і противаг полягає в тому, що права і повноваження органів однієї гілки влади визначаються і контролюються іншими гілками. Поділ влади не виключає, а передбачає їх кооперацію у вирішенні найважливіших завдань, що стоять переддержавоюі суспільством. Загострення відносин між законодавчою і виконавчою владою здатне послабити і навіть паралізувати управління країною. Доцільно коротко розглянути елементи гілок влади в Російській Федерації, їх роль і функції. Особливістю російської структури влади є те, що згідно з концепцією поділу влади,президентськавлада зазвичай розглядається як виконавча, однак, за російською Конституцією 1993 року Президент -глава держави, а виконавчу владу здійснює уряд РФ. Президент як глава держави в Росії не входить в систему поділу володій, а підноситься над нею, здійснюючи координуючі функції. Президент РФ - глава держави, гарант Конституції, прав і свобод людини і громадянина.Віноб'єднує всі влади, сприяючи їх узгодженої та ефективної роботи. Свої повноваження Президент зобов'язаний здійснювати, не підміняючи жодну з гілок влади, не порушуючи їх самостійності і не втручаючись в їхконституційніповноваження. Йому наданоправовикористовувати погоджувальні процедури для розв'язання розбіжностей між органами влади Федерації і її суб'єктів. Він представляє Росію усередині країни і на міжнародній арені, визначає основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави. Президент Росії обирається на чотири роки громадянами Росії на основі загального рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Президент Росії виконує такі функції: 1) призначає вибори до Державної Думи, розпускаєДержавнуДуму; 2) призначаєреферендум, вносить законопроекти уДержавнуДуму, підписує і оприлюднює федеральні закони, 3) призначає за згодою Державної Думи Голови Уряду Російської Федерації, подає Державній Думі кандидатури на посади: Голови Центрального банку Російської Федерації; Голови Рахункової палати і половини складу її аудиторів, Уповноваженого з прав людини; 4) маєправоголовувати на засіданнях Уряду; 5) маєправоприйняти рішення про відставку Уряду; 6) розглядає рішення Державної Думи про недовіру Уряду; 7) погоджує з Радою Федерації призначення та звільнення з посади: Генерального прокурора Російської Федерації; суддів Конституційного Суду, Верховного Суду, Вищого Арбітражного Суду; 8) є Верховним Головнокомандувачем Збройними СиламиУкраїни, вводить на території країни військовий стан; 9) при певних обставин, вводитьнадзвичайний стан, вирішує питання громадянства Росії і здійснює помилування. Президент Росії володіє недоторканністю. Він може бути усунутий з посади Радою Федерації з ініціативи Державної Думи. Однак процедура відмови надзвичайно складна.Виконавча владапредставлена ​​урядом, яка самостійно і діє поряд з Президентом.Уряд Російської Федераціїздійснює в країні виконавчу владу. Воно складається з Голови Уряду, заступників Голови Уряду Російської Федерації і федеральних міністрів. Уряд Російської Федерації - це колегіальнийорганвиконавчої влади держави і суб'єктів Федерації, який здійснює державну владу на всій російській території. Серед повноважень Уряду Російської Федерації можна виділити наступні: 1) розробка та подання Державній Думі федеральногобюджетута забезпечення його виконання, а також подання Державній Думі звіту про виконання федерального бюджету; 2) забезпечення проведення в Російській Федерації єдиної фінансової, кредитної та грошової політики, 3 ) забезпечення проведення в Російській Федерації єдиної державної політики в галузі культури,науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, екології; 4)здійсненняуправління федеральної власністю; 5) здійсненнязаходів щодо забезпечення оборони країни, державної безпеки, реалізації зовнішньої політики Російської Федерації, 6 ) здійснення заходів щодо забезпечення законності, прав і свобод громадян з охорони власності та громадського порядку, боротьбі зі злочинністю; 7) здійснення інших, покладених Конституцією Російської Федерації, федеральними законами повноважень. У Росії федеральний Уряд несе політичнувідповідальністьперед Федеральними Зборами, насамперед у плані розробки і виконання федерального бюджету. Недовіру Голові Уряду, по суті, спричиняє значні перестановки в складі Уряду. Замість виходу у відставку члени Уряду можуть звернутися до Президента, щоб він скористався своїмконституційнимправом розпустити Державну Думу і призначити нові вибори. Законодавча влада втілена у Федеральному Зборах. З визначення Федеральних Зборів якпарламентуслід, що цей орган повинен виступати в якостіколективноговиразника інтересів і волі російського народу, який є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в країні. Виходячи з принципу поділу влади, російськийпарламентпредставляє законодавчу гілку державної влади в Росії. Головнафункція- законотворча діяльність. Федеральне Збори складається з двох палат - Ради Федерації і Державної Думи.ДепутатиДерждуми обираються населенням, а членами Ради Федерації (відповіднодо нового закону про порядок формування СФ) є представники законодавчих та виконавчих органів регіонів (або їх нинішні голови до закінчення повноважень). Необхідно відзначити, що спочатку статус Ради Федерації був визначений таким чином, що за способом свого формування він порушував принцип поділу влади і вимоги до професіоналізму парламентської діяльності. До його складу увійшли і глави виконавчої влади суб'єктів федерації, для яких діяльність на постійній основі в Раді Федерації, як правило, просто неможлива. До відання Ради України належить: 1) затвердження зміни кордонів між суб'єктами Російської Федерації; 2) затвердження Указу Президента про введення воєнного та надзвичайногостану; 3) вирішення питання про можливість використання Збройних Сил; 4) призначення виборів Президента; 5) відмова Президента від посади ; 6) призначення на посаду суддів Конституційного Суду, Верховного Суду, Вищого Арбітражного Суду; 7) призначення та звільнення з посади Генерального прокурора. Серед повноважень Державної Думи, закріплених у Конституції, можна виділити: 1) надання згоди Президенту на призначення Голови Уряду, 2) вирішення питання про довіру Уряду; 3) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Центрального банку; 4) оголошення амністії; 5) висування обвинувачення проти Президента для усунення його від посади. У Конституції закріплено право обох палат контролювати діяльність уряду. Для цього створена Рахункова палата Федеральних Зборів. Держдума заслуховуєзвітуряду про виконання федерального бюджету і звіти міністрів з актуальних питань.Судова владатак само самостійна, як дві інші гілки.Судпоставлений на вищий щабель системи правопорядку і законності, захисту індивідуальних іколективнихправ. Він покликаний захищати громадян від свавілля виконавчої влади, прийняття і виконання законів, що порушують їх конституційні права і свободи. У Російській Федерації судова влада здійснюється за допомогою конституційного, цивільного, адміністративного та кримінального судочинства. Судова владав цілому єдина і неподільна, проте умовно правосуддя можна підрозділити наконституційне, загальне та арбітражне. Відповіднодо цього існує і три вищих судових органу Російської Федерації:Конституційний Суд, Верховний Суд, ВищийАрбітражний Суд. Суди незалежні і підкоряються тільки Конституції і федеральному закону. Судді незмінюваність і недоторканні. Фінансування судів здійснюється тільки з федерального бюджету.КонституційнийСуд: 1) вирішує справи про відповідність Конституції федеральних законів та інших нормативних актів, нормативних актів суб'єктів Російської Федерації, міжнароднихдоговорів, договорів між органами державної влади Росії, 2) дає тлумачення Конституції. Верховний Суд є найвищим судовим органом у цивільних,кримінальних, адміністративних та інших справах, що підсудні судам загальної юрисдикції; здійснює нагляд за їх діяльністю; дає роз'яснення з питань судової практики. Вищий Арбітражний Суд є найвищим судовим органом для розв'язання економічних суперечок та інших справ, розглянутих арбітражними судами, здійснює судовий нагляд за їх діяльністю. Проблеми реалізації принципу поділу влади в Російській Федерації Досвід багатьох країн, давновстановилиподіл влади, свідчить про те, що його важливим елементом є певний баланс повноважень між главою держави іпарламентом, контролюючим уряд. У Росії в даний час такого балансу не існує в силу ряду причин [6, 7, 8, 9]. Доцільно зупинитися на основних з цих проблем. Перш за все, в Росії немає чіткого правового закріплення повноважень кожної з гілок державної влади, що розмиває принцип поділу влади в питаннях організації структур тамеханізмівфункціонування держави в цілому. Відсутня взаємодія гілок через те, що кожна з гілок державної влади намагається досягти поставлених цілей лише на базі власної автономії, самостійності, винятковості, абсолютної незалежності від інших гілок влади. Взаємодія гілок російської державної влади, як правило, обмежується взаємовпливом законодавчої і виконавчої федеральної влади, а також взаємодією федеральних органів державної влади з регіональними органами державної влади суб'єктів Федерації.Механізмицього взаємодії, не відрегульовані, правове забезпечення не налагоджено. Звідси - низька ефективність влади. Повноваження двох палат розділені за конституційнимипідставами, але очевидна деяка штучність їх поділу, порушує цілісність єдиного представницького органу. Деякі найважливіші питання вирішує Рада Федерації, по чисельності народних представників поступається Державній Думі. У президентській республіці Росії при "жорсткому" розподілі влади повноваження окремих її гілок, їх інститутів не збалансовані, що впливає напроцесвзаємовідносин між ними, веде до конфронтації.Конституція(ч. 3, ст. 90)встановлюєієрархію правових актів видаються органами державної влади. Укази і розпорядження Президента не можутьсуперечитиКонституції і федеральним законам, а постанови і розпорядження Уряду повиннівідповідатиКонституції, федеральним законам і указам Президента. У ст. 90 Конституції РФ не йдеться про дотриманні всіх указів глави Російської держави федеральним законам. Відсутня і перелік питань, що підлягають регулюванню виключно законом. Перший Президент Росії неодноразово видавав укази з питань, віднесених до відання уряду. Подібна практика, сприяє виникненню правових колізій, а також частого невідповідності одних нормативних актів іншим. Такийстан справ аж ніяк не сприяє ефективності поділу влади. Повноваження Президента Росії за Конституцією РФ досить великі в порівнянні з повноваженнями інших гілок влади. Вони включають такі положення, які допускають можливість для Президента виходити далеко за рамки Конституції, оскільки він є її "гарантом". Для Президента існує можливість монополізувати право накардинальністратегічні доленосні для країни рішення, оскільки його прерогатива - "визначення основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики". Також існує можливість "підім'яти" під себе і законодавчу, і виконавчу владу, використовуючи щодо останньої свої права вирішувати кадрові питання. Провозглашаемая Конституцією самостійність органів законодавчої і особливо виконавчої влади стає дуже проблематичною. Існує ряд органів, що формуються Президентом, і недостатньо регульованих або зовсім не регулюються поточним законодавством. У Росії президентська адміністрація, Рада Безпеки не є конституційно закріпленими органами федеральної державної влади. Але вони займають важливе місце в нинішній системі державних органів, роблять помітний вплив на гілки державної влади, що може породжувати поява корпоративних структур, що вносять плутанину в механізми взаємодії влади, лімітують самостійність виконавчої влади. У сучасній Росії законодавча влада в особі Державної Думи час від часуконфліктуєз виконавчою владою - Урядом і главою держави Президентом. Протистояння виражається у взаємних звинуваченнях і спробах однієї гілки влади реалізувати свої цілі за рахунок ослаблення інший. Слід зазначити, що російські законодавці часто не стільки виражають інтереси виборців, скільки в якості діючої опозиції мають на меті доступу до виконавчої влади, включаючи і боротьбу за посаду Президента. У таких умовахконфліктміж законодавчою і виконавчою гілками влади в Росії може час від часу купувати гострий характер.ДепутатиДержавної Думи, часто нехтують правилами принципу поділу влади, намагаючись привласнити прерогативи президентської чи виконавчої влади. Багато в чому це пояснюється тим, що всупереч конституційній практиці, яка існує в багатьохдемократичнихдержавах, Державна Дума в Росії позбавлена ​​контролю над виконанням законів і не бере участі у формуванні федерального уряду, за винятком призначення його глави. Важливою з політичної точки зору є дача згоди Президенту на призначення Голови Уряду. Однак реалізація даного повноваження Державної Думою пов'язана з деякими умовами. Зокрема, рішення Державної Думою має бути прийнято не пізніше тижневого строку з дня внесення Президентом пропозиції про кандидатуру Голови Уряду. Крім цього встановлюється, що після триразового відхилення представлених кандидатур Голови Уряду Президент призначає Голову Уряду, розпускає Державну Думу і призначає нові вибори. У зв'язку з цим напрошується висновок про досить вільному праві нарозпуск Парламентупри вельми сумнівних, а може бути навіть спровокованих обставин, оскільки може бути висунута свідомо не підходяща кандидатура на пост Голови Уряду. У цьому випадкуПарламентперетворюється на безвладний орган, над яким нависає загроза його дострокового розпуску. Це впливає на поведінку і навітьправосвідомістьдепутатів. Голова уряду також має право поставити перед нижньою палатою питання про довіру уряду. У разі відмови в довірі з'являється ще одна можливість для розпуску Думи. Одним з головних недоліків Основного закону є обмежений набірконтрольнихповноваженьпарламенту. Специфічною формою контролю може вважатися можливість відмови Президента від посади, яка вкрай утруднена і практично не можлива для реального здійснення (ст. 93).Контрольніповноваження парламенту щодо органів виконавчої влади зводяться їх до контролю за виконанням федерального бюджету, вирішення питання про довіру уряду і ратифікації міжнародних договорів. Дума має право висловити уряду недовіру, що може, хоча це і не так просто, привести до його відставки. Однаквиконавча владане зводиться до діяльності лише уряду. Виконавча влада від прем'єр-міністра до пересічного державного службовця, має можливості не виконувати будь-які постанови та укази у силу власної не зацікавленості в їх виконанні. Прагнення парламентаріїв посилити свій контроль над виконавчою владою, затверджувати кандидатуру прем'єр-міністра, ставлячи свою згоду в залежність від можливості впливати на весьскладуряду, виявляються малоефективними. Так як в цьому випадку партійні, корпоративні інтереси, стикаючись всередині уряду, будуть заважати його роботі. Разом з тим, для підвищення ефективності роботи уряду йому потрібна великасвободау сфері виконання рішень. Проблемою в судовій системі є те, що суди не виконують або занадто повільно виконують свої функції черезбраксуддів, недостатності їх кваліфікації. Немає можливості змінити суддівський склад, вихований у дусі суто обвинувального судочинства і панування "телефонного права", незмінюваність суддів часом обертається їх недобросовісністю. Судові рішення не виконуються, допомогти цьому тепер маютьсудові пристави, але їм уготована мізерна зарплата. Вже тим самим людині, справа якого відтепер не може вирішити тільки суд, стає не легше, а важче. Також необхідно відзначити, що порушення принципів і положень Конституції, норм законів не тягнуть за собою відповідальності, не розроблений юридичний механізм захисту прав громадянина. У законодавчих актах різного рівня містяться положення, щосуперечатьКонституції Російської Федерації. Здавалося б:Конституційний суд Російської Федераціїповинен оперативно реагувати на це, визнаючивідповідніположення або містять законодавчі акти у цілому неконституційними, і таким чином ставити бар'єрна шляхупорушення законності. Але він не може зробити цього з власної ініціативи. Для цього необхідний офіційний запит будь-якого з уповноважених на це суб'єктів. А це означає, щоКонституційний Суд Російської Федераціїопинився в положенні борця зазаконністьіз зв'язаними руками. Висновок. У даній роботі розглянуті питання, що стосуються принципу поділу влади, особливості реалізації даного принципу в Росії, розглянуто роль і функції гілок російської влади, а також проблеми пов'язані із взаємодією влади та принципом поділу влади. На підставі даного дослідження можна зробити висновок про те, що період становлення російської державної влади продовжується і в даний час. Необхідно відзначити, що система поділу влади постійно вдосконалюється: здійснюються роботи по судовій реформі, запроваджено інститут повноважних представників президента Росії у федеральних округах з метою підвищення ефективності діяльності федеральних органів державної влади та вдосконалення системи контролю за виконанням їхніх рішень (Указ Президента РФ від 13 травня 2000 року № 849), і т.д. У зв'язку з вище викладеним можна сподіватися, що з часом зросте ефективність функціонування державної влади і принцип поділу влади набуде більш чітких обрисів.