37. Політична система швейцарії

Швейцария - федеративная республика. Рабочая конституция была принята в 1999 году. В ведении федеральных властей находятся все ключевые вопросы, такие как войны и мир, внешняя политика, армия, железные дороги, связи, денежная эмиссия и другое. Президент—глава государства — возглавляет также правительство (Федеральный совет). Законодательный орган — Феде­ральное собрание, состоящее из Совета кантонов и Национального совета. Национальный совет состоит из 200 депутатов и избирается населением на 4 года по системе пропорционального представительства. Совет кантонов насчитывает 46 депутатов, которые избираются населением по мажоритарной системе относительного большинства в 20 двухмандатных округах и 6 одномандатных, то есть по 2 чел. от каждого кантона и по одному от полукантона на 4 года (в некоторых кантонах — на 3 года). Право выбирать начинается с 18-летнего возраста. Высшая исполнительная власть принадлежит правительству — Федеральному совету, состоящему из 7 членов, каждый из которых возглавляет один из департаментов (министерств). Члены Федсовета избираются на совместном заседании обеих палат парламента. Все члены Федерального совета поочередно занимают посты президента и вице-президента. Все кантоны имеют свои конституции; законодательная и исполнительная власть принадлежит большим советам (парламентам) и кантональным советам (правительствам), избираемым гражданами на срок от 1 до 5 лет. В округах (возглавляются префектом, назначаемым кантональным советом) и общинах избираются органы самоуправления — общие собрания граждан — «ландсгемайнде» (в немецких кантонах) и общинные советы (во французских кантонах). Исполнительными органами в общинах являются муниципалитеты или малые советы, возглавляемые мэрами или синдиками. Швейцария издавна занимает позицию политического и военного нейтралитета, однако принимает активное участие в международном сотрудничестве. На территории Швейцарии расположено множество международных организаций. В настоящее время 22 международные организацие имеют штаб-квартиры в Женеве, 2 в Берне и 1 в Базеле. Кроме того, с 6 квази-межправительственными организациями заключены фискальные соглашения, и более чем 200 неправительственных организаций-советников ООН базируются в Швейцарии.

43. Політична система України на сучасному етапі

Політична система тісно пов´язана із середовищем, у якому вона функціонує і розвивається, що зумовлює способи реалізації влади, сукупність прийомів, засобів і методів здійснення. Україна, як й інші постсоціалістичні країни, перебуває на етапі трансформації своєї суспільно-політичної системи. Йдеться про перехід від авторитарно-тоталітарного суспільно-політичного устрою до демократичної, соціальної, правової держави, а в майбутньому — до високорозвиненого громадянського суспільства.

Україна подолала початковий етап перехідного періоду — проголошення незалежності й набуття атрибутів державності — і перейшла до етапу розвитку демократичних процесів, політичного та економічного облаштування, обравши демократичний тип політичної системи суспільства. Все чіткішими стають контури сучасної, повноцінної та цивілізованої країни з політичною та економічною визначеністю. Але цей процес відбувається складно, суперечливо, на тлі перманентних криз у політичній, економічній, соціальній та духовній сфері.

Політична еліта сучасної України, становлення якої відбулося здебільшого ще до проголошення незалежності, виявилася неспроможною вирішувати державні проблеми на рівні загально цивілізованих правил і норм. Посилюється апатія людей до діяльності владних структур: сподівання на оптимізацію суспільно-політичного та економічного життя після парламентських виборів 1998 та 2002 років не виправдалися. Влада в особі всіх її гілок неухильно втрачає довіру народу. Країна переживає своєрідний синдром політичної перевтоми. Результати соціологічних опитувань, проведені в жовтні 1998 p. україно-американським Центром стратегічних досліджень, свідчать: 48,5% опитаних вважало, що реальна влада у країні належить кримінальним структурам, мафії, 37,2% — “приватному капіталу”. І лише 14,6% респондентів стверджували, що влада належить Президентові, 11,4% — уряду, 9,2% — Верховній Раді, 10,1% — місцевим органам влади; 78,9% відповіли, що інтереси народу влада не захищає; 58,5% вважали, що правосуддя в Україні несправедливе і не захищає права та інтереси громадян. Цифри засвідчують невдоволеність владою загалом.

Складна ситуація і в економічній сфері. Процес формування ринкової системи в Україні розпочався за відсутності зрілих ринкових структур, досвіду поведінки економічних суб´єктів у ринковому середовищі. За переважання державної власності значно деградувало державне управління економічними процесами, що разом з іншими чинниками призвело до гіперспаду, гіперінфляції. За роки незалежності Україна втратила майже половину промислового і сільськогосподарського потенціалу. Зовнішній борг її на початок квітня 2001 p. становив 10,33 млрд дол. На його обслуговування тільки в 1999 p. витрачено 2,5 млрд дол.

Економічні труднощі спричинені не тільки необхідністю подолання потворних явищ адміністративної системи, а й серйозними управлінськими помилками, яких припустилися останніми роками. Через малоефективну неузгоджену діяльність законодавчих і виконавчих владних структур, відсутність стратегії ринкових реформ, безоглядний розрив економічних зв´язків з пострадянськими державами, а також з державами Центральної і Східної Європи українська економіка ризикує опинитися на узбіччі світового економічного процесу.

У соціальній сфері не вдалося подолати поглиблення майнової нерівності, зупинити процес зубожіння переважної частини населення. Для соціальне незахищених прошарків населення дедалі гострішою стає проблема фізичного виживання. Знецінено чинники, які гарантують соціальну стабільність. Значна частина інтелігенції, насамперед науково-технічні та висококваліфіковані працівники, залишають виробництво, переходять у торговельно-підприємницьку сферу.

У сфері ідеологічній посилюється криза духовності, невпевненість багатьох людей у своєму майбутньому. Деструктивно впливають на духовну сферу міжконфесійні конфлікти, правовий нігілізм, злочинність, корупція, наростання ідеологічного авторитаризму, монополізація ЗМІ, виникнення заборонених для критики зон, збідніння інформаційної сфери.

Криза, в якій опинилася Україна на зламі XX— XXI ст., є системною за своїм характером. Відповідно перед суспільством постало питання, якою має бути політико-ідеологічна доктрина державотворення. Щодо цього окреслилося два підходи. Прихильники одного з них стверджують, що “оптимальною формою організації буття нації на сучасному етапі може бути тільки національна держава”, поза як молода українська державність є не просто наслідком розпаду радянської імперії, а закономірним історичним підсумком багатовікової боротьби українського народу за збереження власної етнокультурної ідентичності та побудову національної незалежної держави як найдієвішого чинника консолідації української нації.

Безперечно, національна ідея (національно-етнічний погляд на минуле, сучасне і майбутнє України) має бути повною мірою врахована в політико-ідеологічній доктрині державотворення. Але в багатонаціональній державі, якою є Україна, вона — надто делікатний інструмент, невміле поводження з яким може зруйнувати соціально-політичну стабільність.

Прихильники іншого підходу вважають, що пріоритет у державотворенні має належати громадянсько-правовій ідеї. В Україні суб´єктом права на самовизначення проголошено не націю, яка дала назву країні, а її народ загалом, тобто не етнічну спільність, а поліетнічне громадянське суспільство. За громадянським принципом, який відображено в Конституції України, формуються владні структури, здійснюється адміністративне і військове будівництво.

Перехід від командної економіки до ринкового господарства, від авторитарно-тоталітарної системи до демократичної, соціальної, правової держави зумовлює необхідність відповідної політичної культури населення, формування національного менталітету, адекватного ринковій економіці та плюралістичній демократії. І якщо європейська політологічна думка орієнтує громадян на дотримання ними своїх обов´язків і повагу до держави та її законів, а американська на передній план висуває інтереси особи, її вміння вирішувати власні проблеми в цивілізованому співробітництві зі співвітчизниками, то в Україні на перехідному етапі її розвитку важливим є врахування як потреб окремої особи, так й інтересів держави.

Національна ідея має сприйматися більшістю населення України, позаяк вона, за словами академіка П. Толочка, — не етнічна, а державно-політична категорія. Для національної ідеї, спроможної консолідувати народ України на будівництво нового суспільного устрою, потрібна політична нація, до якої в Україні належать українці, росіяни, білоруси, румуни, угорці, євреї, кримські татари та інші етнічні групи. Становлення політичної нації можливе лише на загальноцивілізованих принципах громадянського суспільства. І лише їй під силу вивести з кризи національну економіку, науку, освіту, культуру, підняти до рівня державної українську мову, сприяти розвитку мов інших етнічних груп, позбутися відчуття меншовартості тощо.

Проте, сьогодні в нашій державі відбувається активний процес становлення нового типу політичної системи, що відображається у формуванні системи органів місцевого самоврядування, запровадженні інституту президентської влади, поділі політичної влади та наявності механізму стримувань і противаг.

Якщо узагальнити, то політична система України характеризується як:

- перехідна від неправового до правового типу;

- легітимна для більшості населення;

- перехідна до втілення консесуальної моделі соціальних конфліктів (але при збереженні можливості на практиці суто конфронтаційної моделі);

- миролюбна, неагресивна;

- позбавлена власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів;

- система, яка поки що нездатна забезпечити зростання рівня й якості добробуту усіх основних верств населення, але яка зберігає елементи "соціальної держави ";

- світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної);

- етатизована (одержавлена);

- система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики;

- система з політичним домінуванням певних соціальних верств "реформованої традиційної номенклатури ", нової "номенклатури " та ін.

Основними напрямками формування і розвитку політичної системи України є:

- побудова демократичної соціальної правової держави;

- утвердження громадянського суспільства;

- подальший розвиток й вдосконалення політичних відносин, політичних принципів та норм;

- зростання політичної свідомості та політичної культури суспільства і особи;

- вдосконалення діяльності засобів масової інформації.

44. Реформа 2004 в Україні

Реформа 2004 года, в результате которой Украина из президентско-парламентской превратилась в парламентско-президентскую республику, принята с нарушением законодательства, — такое решение огласил Конституционный суд республики.Оппозиция заявляет: сегодня на Украине произошел конституционный переворот. В пятницу Конституционный суд Украины признал неконституционной политическую реформу, проведенную в стране в 2004 году, по которой часть президентских полномочий перешла к парламенту и правительству. Речь идет о законе №2222−IV от 8 декабря 2004 года «О внесении изменений в Конституцию Украины», предусматривавший переход от президентско-парламентской к парламентско-президентской форме правления. Он вступил в силу с 1 января 2006 года.Суть вопросаРешение об неконституционности закона №2222−IV зачитал глава Конституционного суда Анатолий Головин. КС Украины обратился к органам власти с требованием незамедлительно привести законодательство в соответствие с Конституцией 1996 года. То есть форма правления на Украине возвращается из парламентско-президентской в президентско-парламентскую. Виктор Янукович был недоволен политической системой, при которой Украина являлась парламентско-президентской республикой. Ему хотелось располагать теми полномочиями, какие были в 1990−х годах президента Леонида Кучмы. Впрочем, реализовать мечту Януковичу было сложно, хотя бы потому что для изменения конституции ему требовались 300 из 450 голосов в Верховной раде (конституционное большинство). У нынешней власти их нет.Победа благодаря «оранжевым»Однако сложностей у Президента Украины не возникло. В восстановлении полномочий больше всех ему помогли его противники из «оранжевого» лагеря. Во время революции в декабре 2004 Виктору Ющенко надо было любой ценой добиться поддержки всей Верховной рады, чтобы получить разрешение на так называемый третий тур президентских выборов, благодаря которому он пришел к власти. За это он отдал раде существенные полномочия, в первую очередь, право формировать правительство. Но в спешке «оранжевые» забыли соблюсти юридические формальности. Согласно конституции, для принятия изменений в основной закон рада должна в первый раз проголосовать за поправки, затем заручиться одобрением Конституционного суда и только потом окончательно принять новую редакцию основного закона двумя третями голосов. Во время революции депутаты получили одобрение КС, но после этого внесли существенные изменения в поправки и, не отдав их судьям на экспертизу, окончательно проголосовали за новую редакцию конституции страны. Так что отмена поправок не составила для действующих властей никаких сложностей. В июле 2010 депутаты от правящей коалиции во главе с Партией регионов (поддерживает Президента Виктора Януковича) направили в КС представление с просьбой отменить принятые с нарушениями поправки 2004 года.Украина 14 лет назадОбнародование решения было назначено на 1 октября, но уже накануне депутаты из «оранжевого» лагеря заговорили о том, что судьи КС решили поддержать отмену революционных поправок. Решение поддержали 17 из 18 судей КС, поясняли они. Как писала «Украинская правда», единственным судьей, который отказался поддержать представление правящей коалиции, оказался Виктор Шишкин – его дочь состоит в блоке Тимошенко, а сам он был назначен в КС еще президентом Ющенко. Правда, в пятницу глава КС Анатолий Головин при оглашении решения пояснил, что «за» проголосовали все 18 судей КС, однако «некоторые судьи приложили отдельные мнения». Согласно постановлению суда, с сегодняшнего дня начинает действовать Конституция в редакции от 1996 года. Украинские СМИ пишут: по сути состоялась вторая инаугурация Януковича, потому что во время зимних выборов он не получил таких огромных полномочий. Теперь Президент Украины, как и Президент России, может самостоятельно вносить кандидатуру премьер-министра на рассмотрение парламента. Президент имеет право в любой момент отправить правительство в отставку. Кроме того, к нему вернулись полномочия образовывать и распускать любые органы госвласти, назначать чиновников на многие ключевые посты и даже руководить работой правительства не указами, как это было до сих пор, а распоряжениями. Таким образом, Украина вновь стала президентско-парламентской республикой.Думская участьВ оппозиции решение конституционного суда назвали «началом ГКЧП». «Председатель Конституционного суда, макеевская марионетка, сегодня зачитал решение о начале украинского ГКЧП. С этой минуты Украина действительно стала новой, а точнее – другой», — заявила Юлия Тимошенко. Депутат от партии Виктора Ющенко «Наша Украина – народная самооборона» Андрей Парубий был так разгневан, что даже отказался комментировать событие по-русски, хотя обычно Infox.ru удавалось поговорить с Парубием на «иностранном языке». «Сегодня на Украине совершен конституционный переворот», — это дословный перевод его сообщения по-украински. Оппозиция, по словам Парубия, опасается того, что Янукович теперь узурпирует законодательные функции, а «парламент может превратиться в такой же дурацкий орган, как Дума в России». Пресса в эти дни тоже постоянно проводит параллели с Россией, где «парламент не место для дискуссий». Впрочем, по мнению директора украинского центра социальных исследований «София» Андрея Ермолаева, Верховной Раде российская участь пока не грозит. «В украинском обществе есть самые разные традиции и запросы на разные идеологии: национальную, либеральную, консервативную и так далее. Попытки унификации и создания единой партии власти всегда были неуспешны», — рассказал он. Ермолаев подчеркнул, что «украинская политика всегда будет многополярной».Что дальше?Вероятно, политические перемены на этом не закончатся. В ближайшее время украинским законодателям, по требованию КС, надлежит привести все действующее законодательство в соответствие со старым-новым основным законом. В связи с изменениями у оппозиции возник вопрос к власти, легальна ли теперь она и не предстоят ли Украине новые выборы. «По моему глубокому убеждению, сегодня должна быть отставка президента Украины и сегодня должна быть отставка кабинета министров Украины, Верховная Рада должна быть распущена на ближайшей сессии», — заявил депутат блока Юлии Тимошенко Сергей Власенко. Он пояснил, что все органы власти были сформированы и избраны в соответствии с утратившей силу редакцией конституции, поэтому и должны быть переизбраны. «Все это говорят люди с политического мусорника. Не слушайте их», — призвал Infox.ru депутат от Партии регионов Михаил Чечетов. В правящей коалиции уверяют, что намерены строго исполнить то, что записано в решении суда. «А где в постановлении суда говорится про новые выборы?» — спросил Чечетов. По мнению наблюдателей, вместо роспуска органов власти теперь может идти речь о внесении изменений в конституцию 1996 года или даже принятие новой редакции. «Я предложил бы действовать таким образом: собрать профессионалов-конституционалистов – пусть они напишут конституцию, — призвал первый президент страны Леонид Кравчук. – Президент ее прочитает, внесет в парламент, в Верховной Раде примут, а после этого следует вынести ее на референдум и утвердить. Не принять, подчеркиваю, а утвердить. И ни у кого тогда не будет возникать большое желание и возможность даже думать, что конституцию можно подстроить под себя».

45. Система місцевого самоврядування в Україні

Система місцевого самоврядування в Україні

Визначення системи місцевого самоврядування та її елементів є досить складним, оскільки саме поняття місцевого самоврядування, як було вказано раніше, може розглядатися в різних площинах. Оскільки за сучасного стану справ в Україні кожна з цих площин-аспектів виражається у певних формах, то в процесі опису системи українського місцевого самоврядування необхідно враховувати всі ці аспекти.

Певної складності додає і законодавець, формулюючи в ст.5 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду, сільську, селищну, міську раду, сільського, селищного, міського голову, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, районні та обласні ради, органи самоорганізації населення. Але із самого поняття місцевого самоврядування, яке дає нам Закон «Про місцеве самоврядування», випливає, що це не тільки право, а й реальна здатність громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення. А цю здатність громада може самостійно реалізувати тільки використовуючи різноманітні форми безпосереднього народовладдя. Тому законодавче визначення системи місцевого самоврядування є неповним і може розглядатися тільки як система суб’єктів місцевого самоврядування, або, як зазначається в деякій навчальній літературі, як система місцевого самоврядування в структурно-організаційному плані.

Згідно зі ст.5 Конституції народ здійснює свою владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, закріплюються дві основні групи форм реалізації народовладдя: форми безпосереднього і опосередкованого народовладдя. Аналогічним чином визначаються ці форми на місцевому рівні.

Отже, система місцевого самоврядування може бути розглянута у двох аспектах. Потрібно розрізняти систему форм здійснення місцевого самоврядування і систему суб’єктів місцевого самоврядування.

Систему форм здійснення місцевого самоврядування складають:

1. Форми безпосередньої демократії, які використовуються в системі місцевого самоврядування. До них відносяться:

– місцевий референдум – форма вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення;

– місцеві вибори – вибори депутатів відповідної місцевої ради та сільських, селищних, міських голів;

– загальні збори громадян – збори всіх або частини жителів територіальної громади за місцем проживання для вирішення питань місцевого значення;

– місцеві ініціативи – пропозиція членів громади про обов’язковий розгляд на відкритому засіданні ради будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. Порядок внесення місцевої ініціативи визначається радою або статутом громади. Внесена місцева ініціатива підлягає обов’зковому розгляду на відкритому засідання ради за участю членів ініціативної групи;

– громадські слухання – це заслуховування не рідше одного разу на рік громадою звітів депутатів ради і посадових осіб місцевого самоврядування, під час якого можуть порушуватися різні питання і вноситися пропозиції з питань місцевого значення;

– організація і участь в мітингах, походах, демонстраціях, пікетуваннях на місцевому рівні;

46. Президентські вибори 2010 в Україні

Вибори Президента України 2010— черговівибори Президента України. Спочатку були призначеніВерховною Радою Українина25 жовтня2009року^[1], але ця дата була оскаржена чинним Президентом УкраїниВіктором ЮщенкомуКонституційному Суді^[2]. Після того, як Конституційний Суд визнав таке рішення протиправним, Верховна Рада призначила вибори на17 січня2010року^[3].

На виборах використовувалася система абсолютної більшості. У разі відсутності кандидата, що набрав абсолютну більшість від числа тих, що взяли участь у виборах, передбачався 2-й тур, у якому змагалися двоє, що набрали найбільше голосів. У 2-му турі для перемоги досить було набрати голосів більше, ніж у суперника.

Вибори Президента України 2010 року коштували державному бюджету України 1 млрд. 532 млн. грн^[4]