2. Бюджетна політика

Фінансово-бюджетне регулювання економіки забезпечує реа­лізацію фіскальної політики держави і передбачає систему уря­дових дій з формування фінансових ресурсів країни та управлін­ня бюджетними видатками з метою забезпечення рівноваги вну­трішнього ринку та розв’язання проблем соціально-економічно­го розвитку.

Державні фінанси за своїм економічним змістом є системою фінансових відносин щодо розподілу та перерозподілу ВВП та асоціюються з коштами державного, місцевого бюджетів та позабюджетних фондів.

Правова основа державних фінансів - Бюджетний кодекс (Закон України «Бюджетний кодекс України» №2542-14 від 21.06.01), регулює відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей та міст Києва і Севастополя.

Доходи Дер­жавного бюджету України, згідно з Бюджетним кодексом, фор­муються за рахунок таких джерел:

1. податкові надходження;

2. неподаткові надходження:

   • доходи від власності та підприємницької діяльності;

   • адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного продажу;

   • інші неподаткові надходження;

   • власні надходження бюджетних установ;

3. доходи від операцій з капіталом (надходження від продажу основного капіталу, державних запасів товарів, а також землі та нематеріальних активів);

4. офіційні трансферти (ко­шти, отримані від інших органів державної влади, органів місце­вого самоврядування, інших держав, міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі);

5. цільові фонди (кошти Пенсійного фонду України, Фонду охорони навко­лишнього природного середовища, Фонду соціального захисту інвалідів, Фонду соціального страхування України та ін.).

Державні видатки, включаючи чисте кредитування, - це витрати, пов’язані з виконанням державою своїх функцій (політичної, соціальної, економічної тощо).

Пріоритетність напрямів бюджетних видатків визначається Бюджетною резолюцією – документ, який розробляє Кабінет Міністрів України та приймає у вигляді постанови Верховна Рада України. Він окреслює основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік. Вперше бюджетна резолюція була прийнята 7 липня 1995 року.

Відповідно до наказу Державного казначейства України №482 від 10.11.2008 р. видатки – це державні платежі, які не підлягають поверненню.

Вони бувають відплатними, тобто здійсненими в обмін на товар чи послугу, або невідплатними (односторонніми, трансферти).

Державні видатки здійснюються за напрямами, сформованими в Бюджетному кодексі України.

Класифікація видатків бюджету: функціональна; економічна; відомча; програмна.

За функціональним призначенням видатки можна об’єднати в три групи:

1. Фінансування державних послуг загального призначення (загальнодержавні функції, оборона, громадський порядок, безпека та судова влада);

2. Фінансування виробництва суспільних товарів (охорона навколишнього природного середовища, житлово-комунальне господарство, охорона здоров’я, духовний та фізичний розвиток, освіта, соціальний захист і соціальне забезпечення);

3. Фінансування державних послуг, пов’язаних з економічною діяльністю (видатки на розвиток галузей матеріального виробництва; на підвищення ефективності господарської діяльності, здійснення структурних перетворень в економіці, створення умов економічного зростання, на реалізацію цільових комплексних програм тощо).

За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на:

Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств (установ, організацій, органів), яка існує на початок бюджетного року, а також фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів. Вони здійснюються у формі бюджетних асиг­нувань та державних трансфертів і передбачають фінансування закладів соціальної інф­раструктури, утримання органів державного управління, форму­вання резервного фонду уряду, соціальний захист населення тощо.

Видатки розвитку спрямовані на забезпечення економіч­ного зростання і стратегічний розвиток національної економіки. Мають форму державного інвестування та кредитування і перед­бачають фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, спрямованої на технічне переоснащення, структурну перебудо­ву, впровадження нових технологій та організацію виробництва згідно з державними пріоритетами та державними програмами.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.

Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом.

Через механізм фінансово-бюджетного регулювання держава виконує декілька функцій в економіці:

• стимулюючу (через сис­тему преференцій і диференціації в оподаткуванні);

• перерозподільчу (через перерозподіл доходів бюджету при формуванні структури видатків);

• доповнення сукупного попиту (через підви­щення розмірів соціальних трансфертів);

• вирівнювання доходів і видатків підприємств, які об’єктивно є збитковими (через меха­нізм дотацій);

• вирівнювання доходів і видатків бюджетів різних рівнів (міжбюджетні трансферти).

Інструментом регулювання міжбюджетних відносин є міжбюджетні трансферти:

• Дотації (лат. dotare - постачати) - використовуються для збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів та покриття касових збитків окремих державних підприємств.

• Субсидії (nam. subsidium - допомога) - це допомоги, які виплачуються з державного бюджету з метою підтримки населення, а також певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей народного господарства, розвиток яких має велике значення для економіки.

• Субвенції (лат. subvenire - приходити на допомогу) - один з видів державної фінансової допомоги центральним або місцевим органам виконавчої влади, що надається на конкретні цілі. Субвенції використовуються також для санації підприємств, яким загрожує банкрутство.

Резервний фонд КМ України - до 2 процентів від обсягу видатків Державного бюджету для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження Державного бюджету.

Оборотна касова готівка - до 2 процентів загального обсягу видатків бюджету для покриття тимчасових касових розривів. Вона має бути відновлена того самого року до розмірів, установлених під час затвердження Державного бюджету.