Розділ іv методичні рекомендації щодо навчання фразеологічних одиниць на заняттях з турецької мови

4.1. Методика навчання фразеологізмів на заняттях з іноземної мови

Засвоєння лексики є центральною проблемою вивчення будь-якої іноземної мови. Проте лексика є тим мовним рівнем, що зазнає впливу цілої низки чинників, які ускладнюють її практичне засвоєння. Серед чинників, що слід ураховувати в лексичній роботі, науковці називають:

1. різноплановість і багатомірність лексичної системи;

2. чисельні особливості узуально-традиційного вживання;

3. широкий спектр стильового і стилістичного забарвлення, оцінного навантаження [5, с. 296].

Одним із подібних «ускладнень» можна вважати фразеологічні одиниці, сприйняття яких викликає в іноземців досить значні труднощі. Зрозуміло, що вивчення фразеології – це найвищий етап оволодіння мовою. Практично неможливо сформувати стійкі, автоматизовані навички і продуктивні вміння використання фразеологічних одиниць у мовленні студентів на просунутому етапі, тим більше на початковому етапі навчання турецької мови. Але залишити без уваги ці одиниці не можна, оскільки вони широко функціонують у розмовному мовленні, у засобах масової інформації.

Ми переконані, що вивчення фразеологізмів може бути важливим засобом інтенсивного оволодіння турецькою лексикою. Слід ураховувати головний принцип відбору фразеологізмів із навчальною метою, тобто безумовну актуальність мовної одиниці для сучасної мовної свідомості, а також навчально-методичну доцільність обраних одиниць. Саме у фразеологізмах найяскравіше відображено як мовну своєрідність, так і специфіку культури. Правильне використання фразеологізмів сприяє поглибленню комунікативних умінь студентів, увиразнює їхнє мовлення, робить його живим, емоційним. Знання фразеології є одним із показників гарного володіння мовою. Вивчення й доречне вживання фразеологізмів є важливим для майбутніх філологів, оскільки фразеологічні звороти – це одне із невичерпних джерел посилення експресивності та поглиблення логізації викладу, до них часто вдаються у красному письменстві і в публіцистиці.

Інтерес до проблеми навчання фразеології іноземців серед східнослов’янських науковців спостерігають давно: існують праці, у яких розглядаються питання семантизації фразеологізмів, мінімізації фразеологічного складу, урахування рідної мови студентів під час вивчення фразеології та ін. [4, с. 522]. Як відомо, кожна мова внаслідок відмінності лінгвістичного матеріалу повинна мати свою особливу методику.

В даний час методика викладання іноземних мов, в тому числі і турецької як іноземної, визнає кінцевою метою навчання мови формування комунікативної компетенції. Цей вид компетенції включає в себе кілька складових: лінгвістичну, соціолінгвістичних, соціокультурну, соціальну та ін.           Соціолінгвістична компетенція передбачає вміння вибрати потрібну лінгвістичну форму і спосіб вираження в залежності від умов мовленнєвого акту.           Соціокультурна компетенція передбачає знання учнями національно-культурних особливостей, соціальної та мовної поведінки носіїв мови: їх звичаїв, етикету, соціальних стереотипів, історії та культури країни, а також способів користування такими знаннями в процесі спілкування. У формуванні соціокультурної компетенції великого значення набуває робота над фоновою і безеквівалентною лексикою, яка не має відповідників у рідній мові. Це передбачає звернення до лінгвістичного коментарю як засобу розширення фонових знань і, крім цього, використання комплексу вправ, спрямованих на оволодіння саме цією частиною лексики [34, с. 286].           Соціальна компетенція проявляється в бажанні та вмінні вступати в спілкування з іншими людьми, орієнтуватися в ситуації спілкування і будувати висловлювання відповідно до комунікативних намірів мовця. Під лексичною навичкою ми розуміємо здатність автоматизовано викликати з довгострокової пам'яті слово, словосполучення або готову фразу. На підставі існуючих в методиці етапів формування лексичних навичок були визначені етапи формування лексичних навичок стосовно фразеологічних одиниць:

1. етап презентації блоку фразеологічних одиниць;

2. етап порівняння фразеологічних одиниць;

3. етап пізнавання і запам'ятовування фразеологічних одиниць;

4. етап початкового усвідомленого вживання фразеологічних одиниць для реалізації адекватного комунікативного наміру в окремих висловлюваннях і в підготовки продуктивного мовлення;

5. етап навчання вживання фразеологічних одиниць для вираження комунікативного наміру в непідготовленій мові [24, с. 287].

Кожен з етапів має свої завдання і особливості. Для реалізації даних етапів на практиці необхідно наповнити їх спеціально підібраним і послідовним комплексом вправ з навчання фразеологічним одиницям.           Основною одиницею навчального процесу є вправа. Під вправою ми розуміємо спеціально організований захід в умовах одного або багаторазового виконання ряду операцій або дій мовного характеру [4, с. 522]. Однак одинична вправа при навчанні іноземної мови майже ніколи не дає кінцевого ефекту, звідси виникає необхідність узгодження вправ, необхідність створення певної системності вправ для студентів.

Спроби впорядкувати вправи в систему робилися в історії вітчизняної методики представниками різних напрямів – М. С. Ільїним, Б. А. Лапідусом, Є. І. Пасівим, І. В. Рахмановим, С. Ф. Шатиловим та ін. Ще К. Д. Ушинський зазначав, що систематичність вправ є першою і найголовнішою основою успіху, а недоліки цієї систематичності – головна причина, чому численні та довготривалі вправи дають дуже погані результати [13, с. 126].           Під системою вправ розуміється така сукупність необхідних типів, видів і різновидів вправ, що виконуються в такій послідовності і в такій кількості, які враховують закономірності формування навичок і вмінь у різних видах мовленнєвої діяльності в їх взаємодії і забезпечують максимально високий рівень оволодіння мовою [36, с. 239].           Відомо, що система вправ являє собою вищу одиницю в ієрархії груп вправ (група вправ -> цикл -> серія -> комплекс -> підсистема -> система вправ) і є засобом навчання мовним вмінням у всіх видах мовленнєвої діяльності. В нашому випадку при навчанні турецьким фразеологічним одиницям слід говорити про комплекс вправ, який повинен відповідати таким критеріям [34, с. 288]:

• критерій обліку мети при визначенні обов'язкового набору вправ; • критерій обліку стадій формування навичок і розвитку вміння при підборі адекватних вправ і при визначенні їх послідовності;

• критерій урахування конкретних умов навчання при визначенні співвідношення різних видів вправ;

• облік поступового наростання труднощів у засвоєнні матеріалу.

 Виявивши основні критерії комплексу вправ, слід визначити специфічні риси комплексу вправ з навчання турецьким фразеологічним одиницям, які спираються на дані критерії і знаходять своє відображення в приватних вимогах до побудови комплексу вправ для навчання лексичної сторони ідіоматичного усного мовлення.

На основі аналізу особливостей турецьких фразеологічних одиниць слід сформулювати такі приватні вимоги до комплексу вправ для навчання турецьким фразеологічним одиницям:

• комплекс повинен відображати основні етапи формування мовних лексичних навичок стосовно фразеологічних одиниць;

• одиницею комплексу повинні бути словосполучення і складні слова, які виявляють в своїй семантичній і синтаксичній будові специфічні властивості мови, що вивчаються та відображені у змісті вправ;

• комплекс повинен формуватися з урахуванням комунікативного підходу до навчання іноземної мови та в контексті діалогу культур; • комплекс повинен враховувати штучний трілінгвізм учнів.           У методичній літературі не існує єдиного погляду з питання раціональної класифікації вправ. Як відомо, вправи поділяються на мовні та мовленнєві (І. В. Рахманов); умовно-комунікативні / умовно-мовленнєві та комунікативно-мовні (Є. І. Пасів). В основі первинного підрозділу вправ лежить їх спрямованість переважно на оволодіння засобами мови чи мовними засобами та орієнтованість на формування знань і навичок, або на оволодіння мовними вміннями в тому чи іншому вигляді мовної діяльності [36, с. 240].

Для створення комплексу вправ з навчання турецьким фразеологізмам, розподіл вправ на мовні та мовленнєві є, на наш погляд, оптимальним вирішенням питання. Названа класифікація має методичну цілеспрямованість і не залишає без уваги процес формування навичок і вмінь. Таким чином, запропонований комплекс вправ з навчання турецьким фразеологічним одиницям включає вправи двох основних типів:

1. мовні вправи, призначені для осмислення і запам'ятовування структури і значення відібраних фразеологізмів;

2. мовні вправи, спрямовані на розуміння і вживання в мові попередньо вивчених фразеологізмів і сприяють, таким чином, їх міцному засвоєнню.

До мовних вправ, використаних у запропонованому комплексі, належать такі види:

1. розпізнавання фразеологічних одиниць на слух і їх відокремлення із запропонованих діалогів;

2. підбір пропущених компонентів фразеологічних одиниць;

3. зіставлення турецьких фразеологічних одиниць з їх російськими чи українськими еквівалентами;

4. заміна вільних або стійких словосполучень або окремого слова синонімічними виразами;

5. пошук фразеологічних антонімів окремого слова або словосполучення. Підводячи підсумки, треба зауважити, що для студента, який вивчає турецьку мову дуже важливо правильно володіти фразеологічними виразами, які мають синтаксичні і семантичні особливості побудови. Запам'ятовування окремо взятого слова, особливо багатозначного, не забезпечує вміння його правильно використовувати у мові. Справжнє володіння мовою – це уміння говорити і передавати свої думки.