93

Зміст

ВСТУП………………………………………………………………………….

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ КОНФЛІКТАМИ У ПЕДАГОГІЧНОМУ КОЛЕКТИВІ……………………

1. Дослідження проблеми управління конфліктами у педагогічному

колективі…………………………………………………………….

1.2 Види й особливо конфліктів у педагогічному колективі……….

1.3 Труднощі управління конфліктами у педагогічному колективі….

Висновки до розділу 1…………………………………………………………

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ УПРАВЛІННЯ КОНФЛІКТАМИ У ПЕДАГОГІЧНОМУ КОЛЕКТИВІ

2.1 Дослідження стану конфліктів у педагогічному колективі……….

2.2 Аналіз стану проблеми Нижньонагольчицької ЗОШ І-ІІІ ступенів імені В.В.Шевченка…………………………………………………………

Висновки до розділу 2…………………………………………………………..

РОЗДІЛ 3 РОЗРОБКА КОМПЛЕКСНО-ЦІЛЬОВОЇ ПРОГРАМИ ТА МЕТОДИЧНИХ РЕКОМЕНДАЦІЙ ЩОДО ЇЇ ВПРОВАДЖЕННЯ…………

3.1 Розробка структури та змісту комплексно-цільової програми «Удосконалення управління конфліктами у педагогічному колективі»..

3.2 Експертиза комплексно-цільової програми………………………..

3.3 Методичні рекомендації щодо впровадження комплексно-цільової програми в систему роботи закладу освіти…………………………….

Висновки до розділу 3………………………………………………………….

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………..

ВСТУП

У розвитку вітчизняної педагогіки нині спостерігається якісно новий етап. Проблема відновлення сучасної системи освіти пов'язана зі зміною педагогічної парадигми, спрямованої на гуманізацію педагогічної науки й шкільної практики. Проте, переходячи від реальної практики, і методам виховання і навчання, сучасний педагог повинен усвідомлювати цінність педагогічних ідей, досвіду попередників.

Конфлікти притаманні всім областям життєдіяльності людини. Вони є невід'ємною частиною людських взаємин держави і тому існують стільки, скільки існує людина. Сучасна наука розглядає конфлікти як неуникненне явище життя, що походить з властивостей людської природи.

Гуманістичний напрямок у педагогіці потрібен, передусім, для того, щоб унеможливити авторитарні форми спілкування, і шукати шлях до взаємин з урахуванням співробітництва. У процесі педагогічного взаємодії часто не простежуються порозуміння і конфлікти між всіма учасниками педагогічного процесу: учнями, вчителями, батьками та ін. Вивчення конфлікту має особливо важливого значення для педагогіки як в теорії так і на практиці. Педагогу необхідно створити сприятливу, доброзичливу атмосферу групи, оскільки несприятливий клімат затрудняє, а часом унеможливлює нормальну роботу, що почуття задоволення життя у навчальному закладі зникає. Атмосферу міжособистісних відносин створюють самі люди. Своїми вчинками вони можуть порушити оптимальну пропорцію сприятливого клімату, бо з цих вчинків, як з елементів, складається клімат колективу. Однак у силах викладача змінити його, щоб встановився сприяливий особистісному розвитку і рівноправному існуванню всього педагогічного колективу. На цей час у науці нагромаджено значний обсяг знань, який дозволяє досліджувати проблему конфлікту різних аспектів.

Для розв'язання виникаючих негараздів у педагогічному колективі кожному його члену необхідно засвоїти необхідний рівень теоретичних знань і практичних навичок поведінки у конфліктних ситуаціях, і навіть знання про причини виникнення й засоби рішення конфліктів. Конфлікт став домінуючою осередком громадських відносин. Він присутній як і у явних, і у латентних формах. Він пронизує тканину міжособистісних взаємин у педагогічному колективі. Конфлікт має місце і там, де є співробітництво і злагода. Головне питання полягає - у поверненні до безконфліктного стану. Треба навчитися жити з конфліктом, віддаючи усвідомлення його стимулюючому впливу у випадках, коли він розвивається у певних межах, усвідомлюючи його руйнівний характер, коли переростає межі. Представники ранніх шкіл управління, зокрема прибічники школи людських стосунків, вважали, що конфлікт - це ознака неефективної діяльності організації та поганого управління колективом. Нині теоретики і практики управління дедалі більше дійшли тієї точки зору, що деякі конфлікти навіть у найефективнішої організації при кращих взаємовідносинах не тільки можливі, але й бажані. Треба тільки вміло управляти конфліктом.

Мета: виявити основні умови вдосконалення процесу управління конфліктами у педагогічному колективі.

Об'єкт дослідження – процес управління конфліктами.

Предмет дослідження - соціально-педагогічні основи вдосконалення процесу управління конфліктами у педагогічному колективі.

Гіпотеза дослідження: кількість конфліктів у педагогічному колективі можна зменшити, якщо домогтися підвищення індивідуального рівня підготовленості адміністративного і педагогічного персоналу до діяльності з мінімалізації конфліктогенних умов і вирішенню предконфліктних ситуацій міжособистісного спілкування некофліктними способами.

Завдання:

• виявити стан досліджуваної проблеми, уточнити поняттєвий апарат дослідження.

• уточнити уявлення про особливості виникнення конфліктів у педагогічному колективі.

• розкрити проблему управління конфліктами у педагогічному колективі.

• розробити структуру та зміст комплексно-цільової програму.

• надати методичні рекомендації щодо впровадження комплексно-цільової програми в систему роботи закладу освіти.

Методи дослідження: теоретичний аналіз літератури з теми дослідження; спостереження; порівняння;соціометричні методи; вивчення результатів діяльності.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ КОНФЛІКТАМИ У ПЕДАГОГІЧНОМУ КОЛЕКТИВІ

1.1 Дослідження проблеми управління конфліктами у педагогічному колективі

Класики теоретичної конфліктології перешкоджали чіткому визначенню поняття «конфлікт». Лише з їхніх спільних висловлювань можна визначити деякі підходи до того , що таке конфлікт. Одна група вчених-соціологів вважає, що конфлікт має включати особливу зміну розбіжності (Дерендорф). За сформованою думкою інших учених-социологів, конфлікт існує у тому випадку, коли відбувається переборні розбіжності чи протиріччя інтересів (Томас, Аксельдорф). Для третіх представників конфліктології, конфлікт виникає у тому випадку, коли розбіжності припускають протиборчі типи поведінки. Відповідно до концепції психологів-біхевіористів конфлікт сприймається як усвідомлене протиборство індивідів чи груп з суперечливими інтересами і з єдиною метою здійснення власної цікавості за допомогою інтересів інших.

Соціально-психологічна наукова думка передбачає під конфліктом аномальний, деформований стан почуття, установок та відносин між різними сторонами. Отже, що таке конфлікт? Конфлікт (від латів.conflictus зіткнення) — це протиборство громадських суб'єктів для реалізації їх суперечливих інтересів, позицій, цінностей і поглядів. У багатьох інших визначеннях, що належать авторам, котрі представляють різноманітні напрями у науці, конфлікт передусім пов'язують із протиріччям чи однією з його моментів — боротьбою протилежностей [25].

Научними дослідженнями доведено, що у своїй - природі професійна освітня діяльність, як із основних сфер людської взаємодії у суспільстві, значною мірою схильна до конфліктного протистояння. Як слушно зазначав А.А.Бодалев, ситуація, коли людина впливає на іншу, - це ситуація взаємодії, тому ефект впливу, зазвичай, пов'язані з характером співвідношень особливостей, наявних і в однієї, і в другий особистості.

Практика показує, що саме індивідуально-психологічні особливості членів педагогічного колективу створюють схильність до виникнення предконфліктних ситуацій серед різних категорій співробітників. Звісно ж цілком закономірним, першими до вивчення конфліктів у вітчизняної науці звернулися педагоги і психологи. У 20-30 роки Л.С.Виготский, А.С.Залужний та інших досліджували протиріччя у процесі виховання дітей без наголошування на проблемі конфлікту. У 1964 р. виходить стаття

Б.Т. Лихачева «Про конфлікт у дитячому колективі». Починаючи з середини 1970-х років спостерігається стійке зростання інтересу педагогів до вивчення проблеми конфлікту.

Нині проблема конфлікту та його попередження досліджується у педагогіці за такими напрямами: аналіз конфліктів у педагогічному процесі

(Рибакова М.М., СоколоваЕ.А.); конфлікти у педагогічних колективах і їх подолання (Башкатов І.П., ПеленевА.Ф., ЧистяковаТ.А.); подолання конфліктів у колективах учнів (Шуман С.Г., Хвиль М.М., Ященко М.М.); підготовка педагогів до попередження і вирішенню конфліктів у педагогічних колективах серед учнів (БолтуноваГ.М., Лишин О.В., НоводворськаМ.О.). Активно вивчаються також проблеми попередження конфліктів серед військовослужбовців (Анцупов А.Я., Галицький В.П., ПодолякЯ.В., Шипилов А.І.), попередження конфліктів між вчителями й батьками (Дунда Ш.М.) та інших. Є низка вітчизняних і зарубіжних досліджень, у яких пропонуються різні підходи до розуміння управління персоналом з урахуванням неконфліктного спілкування, і поведінки (Вакорин А.В., Єфремов О.Ю., Кикоть В.Я., Скопилатов І.А., Уткін Э.А.,

Зигерт У., Ланг Л., Карнегі Д., Паркінсон Д., Робер М., Тильман Ф.,

Фішер Р., Юрі У.)

При аналізі літератури з управління конфліктами нами була спроба розглянути погляди дослідників цієї проблеми, у конкретно історичному плані. Цей підхід вимагає не забувати основного історичного зв'язку, оцінювати кожне запитання з погляду того, як відоме явище історії виникло, які етапи у своєму розвитку це явище проходило, і з погляду цього розвитку дивитися, якою дана річ стала тепер. Історико-педагогічний аналіз проблеми управління конфліктами дає можливість окреслити етапи, основні протиріччя, та тенденції його розвитку, оцінити статки у сучасних умовах й прогнозувати зміни у майбутньому.

Чимало понять, пов'язані з проблемою попередження конфлікту, настільки звичні для сучасної людини, що навіть може видатися - їх знання виникло майже з її появою людства. Тоді як, це стало об'єктом наукового аналізу порівняно недавно. Лише 1920-1930-і роки з'явилися перші теоретичні і експериментальні дослідження суперечностей і конфліктів, викликаних відхиленнями у поведінці і важким дитинством дітей, суперечностей у процесі їх навчання і виховання (Л.С. Виготский, А.С. Макаренко,

С.Т. Шацкий) [11; 38; 61]. Дослідники цього періоду у тій чи іншій мірі показали роль соціального чинника у формуванні особистості дитини. Вони зробили висновки, що підвищенню конфліктності у поведінці дітей багато в чому сприяють погані умови виховання й відповідне соціальне середовище.

Зауважимо, що їхні висновки дослідження суперечностей і конфліктів серед дітей цікаві для аналізу поведінки дорослих людей тим, що тип поведінки людини в попередженні та вирішенні конфліктів формується, переважно, в дитячі роки.

Тривалий період у педагогіці і психології запобігання конфліктам розглядалося побічно, як придбання дітьми навичок вирішення суперечностей в конфлікті й науково-технічного досвіду поведінки у важких ситуаціях. Так було в повоєнному, 1945 році, В.А. Горбачева розглядає питання педагогічного втручання у конфлікти дітей дошкільного віку і зазначає, що це має стати непросто розтин причинно-наслідкових зв'язків явища, пошуки адекватних ситуацій та їх дозволу, чи формування в дітей навичок поведінки у колі своїх ровесників.

У цей час з'являються перші публікації із конфліктів в психолого-педагогічній літературі, що сприяє розвитку інтересу цієї проблеми. Однією із перших таких робіт була «Про стосунки виховання та розвитку дитини» у журналі «Радянська педагогіка» в 1956 році, у якій Г.С. Костюк закликав педагогів та психологів не боятися пов'язувати проблему суперечностей і конфліктів у поведінці дітей із умовами і якістю їх виховання та розвитку [29]. Наступного року у журналі «Політехнічне навчання» М.М.Хвиль доводить можливість зменшення конфліктів у колективах учнів у вигляді поліпшення організації виробництва їхньої учнівського праці.

Протягом часу з кінця 1930-х років певної частини педагогічної літератури існувала так звана теорія «безконфліктних відносин», якій або заперечувалася наявність суперечностей і конфліктів у житті колективів, або ж підкреслювалися лише негативні сторони цього явища. Тоді увага акцентувалася на негативних моментах, небажаних наслідках конфлікту у розвиток особистості людини, характеру, їх відносин із тими які вас оточують. Особливо безконфліктним вважався старший шкільний вік.

У 60-ті роки виходять цікаві роботи, у яких доводиться необхідність наукового аналізу суперечностей у вихованні, що призводять до конфліктів. Т.А. Власова, М.С. Певзнер вивчають сутність міжлслбистісного конфлікту, й важливість обліку закономірностей його розвитку в дітей для ефективної школи. У педагогіці конфлікти поки що розглядаються як відхилення від норми.

Проте, паралельно названої вище тенденції, розвивається погляд із приводу конфліктів, як у невід'ємну складової частини нормальних взаємин у суспільстві. Б.Т. Лихачев в 1964 року говорить про велику виховну роль конфлікту життя дитини: «Правильно зрозумілий і доведений до кінця конфлікт дає можливість поставити дітей у реальні життєві умови. Конфлікт змінює зрадливий погляд дитини, зміцнює і розширює досвід правильної поведінки».

Серед відомих публікацій, навчальних посібників, у яких йдеться про конфлікт лише на рівні особистості, виділяються праці А.И.Китова. У 1969 році він вперше у розвиваючомуся часі конфлікту виділив ряд етапів: фонове становище, усвідомлення конфліктної ситуації, передконфліктний стан, конфліктний стан, перехідний стан, стан закріплення результату конфлікту у свідомості.

Педагогічна конфліктологія – теоретико-прикладний напрям, основним призначенням якого є вивчення природи й причин педагогічних конфліктів, розробляються методи їх практичного регулювання та ліквідації [5]. Педагогічна конфліктологія розглядається вченими (О.С. Белкиним,

В.Д. Жаворонковим, В.І. Журавльовим, І.С. Зиминой) як наука про гармонічні людські стосунки. У межах конфліктологічної проблематики робота вчених спрямована на вивчення конфліктів у колективах школярів, конфліктологічній компетентності педагога, педагогічного втручання у конфлікти, шляхів їх попередження й розвитку (В.М. Басова, С.В. Березін, А.В. Кошарний, О.Н. Лукашонок, І.П. Прокопьев, М.М. Ященко та інших.). Ведеться дослідження питань сутності конфліктів, причин суперечностей у педагогічних колективах (Э.И.Киршбаум, А.Ф.Пеленев, Т.А.Чистякова). Вивчаються особливості підготовки майбутніх вчителів до розв'язання конфліктів у педагогічному процесі (А.X. Батчаева, Л.И. Белозерова, Г.М. Болтунова, М.М. Рибакова, Л. В. Симонова, М.Є. Щуркова).

Для нас принципове значення мали роботи, у яких розглядаються питання: використання педагогічних методів у вирішенні конфліктних ситуацій (А.Я. Анцупов, В.М. Афонькова, О.М. Бабосов, А.В. Зосимосвкий, Б.Т. Лихачов, О.С. Макаренка, В.А. Сухомлинський, Е.Е. Тонков, М.М. Ященко та інших.); суті доповнень і змісту педагогічного управління конфліктами у професійних колективах, особливостей використання їх у цьому процесі диспозитивно-особистісного підходу (Е.Е.Тонков).

Аналіз конфлікту як соціального феномена включає розгляд його структури та функцій. Не знаючи те й інше, важко управляти конфліктними відносинами і взагалі осмислено підходити до цього явища. У кожному конфлікті, функції залежать від структури, а остання, особливо її суб'єкти, можуть видозмінюватися під впливом домінуючої функції.

Суб'єкти конфлікту. Вирізняють: основних учасників конфлікту, групи підтримки та інших учасників. Основних учасників конфлікту часто називають сторонами чи протиборчими силами. Це суб'єкти конфлікту, які безпосередньо роблять активні (наступальні чи захисні) дії один проти іншого. Протиборчі сторони — ключова ланка будь-якого конфлікту. Коли кожна зі сторін йде з конфлікту, він припиняється.

Ключовим моментом в аналізі конфлікту, вважає А.Турен, є чітке визначення соціальних опонентів та його ціннісних орієнтацій. Для аналізу конфлікту та його динаміки важливо розрізняти суб'єкта, ініціюючого конфліктну дію і домінуючого у цій дії. У реальному конфлікті справжні опоненти (суб'єкти) які завжди виявляють себе, а найчастіше ховаються за другорядними співучасниками протиборства, або ж прагнуть являтися у ролі суб'єктів конфлікту такі групи та молодіжні організації, які лише побічно пов'язані з предметом конфлікту. Провідна сторона конфлікту (ініціатор конфлікту) може видавати себе під якусь іншу силу чи прагне взагалі замаскувати свою участь у конфлікті, або уявити себе як другорядного суб'єкта. Маскування справжнього суб'єкта конфлікту — поширене явище у внутрішньогрупових зіткненнях. Необхідно розрізняти прямих і непрямих учасників конфлікту.Останні є певні сили, котрі переслідують у "чужому конфлікті свої інтереси».

Тепер про об'єкт конфлікту. Матеріальний чи духовний об'єкт життя, щодо якої формується протилежна спрямованість активності людей, є предметом конфлікту. Це можуть бути економічні та соціальні блага, матеріальні і духовні цінності, релігійні вірування, правління та свободи людини, моральні й естетичні ідеали, різноманітні традиції, і багато іншого, що становить елементи цивілізованого соціального життя. У конфлікті поруч із реальним предметом конфронтації може фігурувати вдаваний, як кажуть, квази-предмет. Справжній предмет нерідко криється до певного часу.

Однією з неодмінних елементів конфлікту є об'єкт, тобто. конкретна причина, мотивація, рушійна сила конфлікту. Усі об'єкти поділяються на три види:

- Об'єкти, які можна розділити на частини, володіти ними, що з будь-ким неможливо.

- Об'єкти, які можна розділити у різних пропорціях між учасниками конфлікту.

- Об'єкти, якими обидва учасники конфлікту можуть володіти спільно. Це ситуація «вдаваного конфлікту».

Визначити об'єкт у конкретному конфлікті непросто. Суб'єкти й учасники конфлікту, переслідуючи реальні чи удавані цілі, можуть приховувати, маскувати, замінювати шукані мотиви, що спонукали їх до протиборства. Виявлення основного об'єкта — неодмінна умова успішного рішення будь-якого конфлікту. Інакше він не вирішений у принципі (тупикова ситуація), або ситуація буде вирішена над повною мірою,а тому у взаємодії суб'єктів залишаться «тліюче вугілля» нових сутичок [8].

Будь-який конфлікт виникає, протікає і дозволяється і натомість конфліктної ситуації. Остання — невід'ємна сторона конфлікту, суттєвий елемент його структури. Конфліктна ситуація включає, насамперед, особливості гостроти протиріччя,що утворює основу конфлікту; саме такий, коли обидві протилежності чи одне з них, що вже неспроможні існувати у межах колишнього взаємозв'язку, єдності. Одну на свій бік або обидві не задовольняють, приміром, соціальний статус, рівень участі у системі влади, можливість доступу до розподілу благ тощо. Одне слово, як у Леніна, одні що неспроможні управляти по-старому, інші (маси) США жити як треба [25].

При аналізі конфлікту необхідно виділяти такий елемент, як умови, у яких знаходяться та діють учасники конфлікту, тобто мікро- і макросередовище, у якій виник конфлікт.

Питання про функції конфлікту у літературі в рамках двох взаємовиключаючих парадигм: сприйняття конфлікту як чинника набула і її уявлення про конфлікт лише як руйнівного явища. Волков Б.С. і Волкова Н.В. вважають, що у одних випадках можуть впливати позитивно і на особистість і на групу, розвиваючи, удосконалюючи їх. А може відбутися і негативний вплив конфлікту [10].

Вони наводять такі види функцій:

Позитивні
На особистість	На групу
Пізнання одне одного учасниками контакту (своїх і інтересів іншого)	Усунення протиріччя функціонуванні групи
Послаблення психічного напруження	Поштовх зміни та розвитку системи (дорога для інновацій)
Стимуляція активності людини. Поліпшення якості діяльності.	Стимуляція соціальних процесів (розтин невирішених проблем)
Підвищення авторитету у разі правильної поведінки.	Згуртування однодумців
Негативні
На особистість	На групу
Погіршення настрою.	Порушення міжособистісних відносин.
Відчуття насильства.	Погіршення соціально-психологічного клімату.
Погіршення якості індивідуальної діяльності.	Погіршення якості спільної прикладної діяльності (нерозуміння одне одного).
Закріплення соціальної пасивності особистості.	Зниження згуртованості групи (дух конфронтації змушує боротися, а не розв'язувати проблеми).
Загроза здоров'ю.	Загроза життю і здоров'ю людей.

У різноманітті наслідків конфліктів реалізуються деякі загальні їх функції. Ставлення до них конфліктологів неоднозначне. Деякі вчені становлять близько 30 функцій конфлікту. Ростовський дослідник Запрудский Ю. розділив всі функції на дві групи: «матеріальні» і «духовні», та, «відволікаючись від відмінностей матеріальної та духовної властивості», зазначив три найважливіші загальні функції, властиві будь-яких конфліктів: «сигнальну,диференційовну і динамічну» [24].

Реалізація потенційних позитивних можливостей конфліктів виявляється за успішної умови визнання їх доцільними, плідними як сторону громадських відносин [25].

У процесі свого розвитку конфлікт проходить кілька стадій, які є обов'язковими. По-різному складається й тривалість стадій. Але послідовність в будь-якому конфлікті одна й та ж. Розглянемо тут найбільш загальноприйняту систематику.

Передконфліктна ситуація. Це зростання напруження між потенційними суб'єктами конфлікту, викликаний певними протиріччями. Проте протиріччя які завжди переростають в конфлікт. Лише ті протиріччя, які усвідомлюються потенційними суб'єкти конфлікту як несумісні, ведуть до загострення соціальної напруги. Але найчастіше в цій стадії вже є якісь передумови для конфлікту. Якщо ж напруження у стосунках не обертається на відкриті конфліктні зіткнення і таке зіткнення речей зберігається тривалий час, його називають потенційним, чи латентним (прихованим) конфліктом.

Передконфліктну ситуацію можна умовно розділити на три фази розвитку, котрим характерні наступні особливості у стосунках сторін:

- виникнення протиріч щодо певного спірного об'єкта; зростання недовіри та соціальної напруженості; пред'явлення односторонніх чи взаємних претензій; зменшення контактів, і накопичення образ;

- прагнення довести правомірність своїх домагань і звинувачення супротивника у небажанні вирішувати спірні питання «справедливими методами»; замикання в своїх власних стереотипах; поява упередженості і неприязні в емоційної сфері;

- руйнація структур взаємодії; перехід від взаємних обвинувачень до загроз; зростання агресивності; «формування образу ворога» і розпорядження про боротьбу з нею.

Отже, конфліктна ситуація поступово трансформується на відкритий конфлікт. Однак самі собою вони можуть існувати довго, чекати і не переростати в конфлікт. Щоб конфлікт став реальним, необхідний інцидент.

Інцидент — формальний привід, випадок спершу безпосереднього зіткнення сторін. Інцидент може відбутися випадково, і може бути спровокований суб'єктом (суб'єктами) конфлікту, з'явитися результатом природного перебігу подій. Іноді інцидент готує і провокує якась «третя» сила, яка має свої інтереси у спланованому «чужому» конфлікті.

Можна виділити чотири типи інциденту характером виникнення:

- Об'єктивні цілеспрямовані інциденти.

- Об'єктивні нецілеспрямовані інциденти.

- Суб'єктивні цілеспрямовані інциденти (людина йде на конфлікт, щоб вирішити свої проблеми).

- Суб'єктивні неціленаспрямовані (випадково зіштовхнулися інтереси двох або кількох сторін) інциденти.

Початок відкритого протиборства сторін є наслідком конфліктної поведінки, під яким розуміють дії, створені для конфронтуючого боку захоплення, утримання спірного об'єкта чи примусу опонента до відмови своєї мети або до їх зміни. Конфліктологи виділяють кілька форм конфліктної поведінки:

-активно-конфліктна поведінка (виклик);

-пассивно-конфліктна поведінка (у відповідь на виклик);

-конфліктно-компромісна поведінка;

- компромісна поведінка.

Кожен конфлікт в певній мірі є унікальним. Можна виділити три основні фази у розвитку конфлікту:

Перехід конфлікту з латентного стану на відкрите протиборство сторін. Боротьба ведеться поки що обмеженими ресурсами і має локальний характер. Відбувається перша спроба сил. І на цій сходинці ще реальні можливості припинити відкриту боротьбу і вирішити конфлікт іншими методами;

Подальша ескалація протиборства. Досягнення своєї мети і блокування дій противника вводять нові ресурси сторін. Майже всі можливості знайти компроміс втрачені. Конфлікт стає дедалі некерованим і непередбачуваним. Конфлікт сягає свого апогею та приймає форму тотальної війни із усіх можливих зусиль і коштів. Головною метою протиборства стає нанесення максимальної шкоди противнику. Цю стадію ще називають ескалацією конфлікту (від латів.Scala — драбина), тобто тут конфлікт хібащо «крокує сходами», реалізуючи серії окремих актів — діянь (П.Лазаренка) та протидій конфліктуючих сторін.

Кульмінація. Ця стадія настає тоді, коли ескалація конфлікту наводить одну чи обидві сторони до дій, які завдають серйозної шкоди справі, що їх пов'язує (чи його до родинних зв'язків, чи дружніх стосунків). Кульмінація — це верхня точка ескалації. Кульмінація безпосередньо підводить до того боку усвідомлення потреби перервати подальше загострення стосунків, і посилення ворожих діянь (П.Лазаренка) та шукати вихід із конфлікту на інших шляхах.

Ескалація необов'язково закінчується кульмінацією. Тут має місце «межа терпимості», при перевищенні якого учасники конфлікту втомлюються від свого протиборства, виникає бажання якось залагодити розбіжності.

Дозвіл конфлікту. Тривалість і інтенсивність конфлікту залежить від цілей й установки сторін, ресурсів, засобів і методи ведення боротьби, реакцію конфліктів довкілля, символів перемоги та поразки, наявних (і мінуси можливих) способів (механізмів) перебування консенсусу тощо.

На певнії стадії розвитку конфлікту у протиборчих сторін може істотно змінитися ставлення до можливостей своїх колег та противника. Однак настає час переоцінки цінностей, обумовлений новими взаємовідносинами, розстановкою сил, усвідомленням реальну ситуацію — неможливості досягти цілей чи непомірною ціною успіху. Усе це стимулює зміна тактики і стратегії конфліктної поведінки. І тут конфліктуючі сторони починають шукати шляху примирення, і розпал боротьби, зазвичай, зменшується. Відтоді фактично починається процес завершення конфлікту, що не виключає нових загострень [1].

На стадії владнання конфлікту можливі варіанти розвитку подій:

- очевидна перевага однієї зі сторін дозволяє їй нав'язати слабшому опонентові умови припинення конфлікту;

- боротьба йде до поразки однієї зі сторін;

- боротьба приймає затяжний, млявий характер через брак ресурсів;

- сторони роблять взаємні поступки в конфлікті, вичерпавши ресурси, і не виявивши явного (потенційного) переможця;

- конфлікт, можливо зупинено під тиском третьої сили.

Способи завершення конфлікту пливуть переважно на зміну самої конфліктної ситуації, або певним шляхом на учасників, або шляхом зміни характеристики об'єкта, або іншими засобами. Назвемо деякі з тих способів:

- усунення об'єкта конфлікту;

- заміна одного об'єкта іншим;

- усунення однієї сторони учасників конфлікту;

- карусель однієї зі сторін;

- зміна характеристик об'єкту і суб'єкти конфлікту;

- отримання нових відомостей про об'єкт або створення додаткових умов;

-недопущення прямої чи опосередкованої взаємодії учасників;

- прихід учасників конфлікту до єдиного рішення чи звернення до арбітражу за умови підпорядкування кожному його рішенню.

Переговори. Завершальний етап стадії владнання конфлікту передбачає переговори. Зазвичай однією з умов початку переговорного процесу є тимчасове перемир'я.

Переговори припускають взаємний пошук компромісу конфліктуючих сторін і включають різноманітні процедури:

- визнання наявності конфлікту;

- твердження процедури, правил і норм;

- виявлення основних спірних питань;

- дослідження можливих варіантів розв'язання проблеми;

- пошук угоди з кожного спірного питання оцінки і врегулювання конфлікту в цілому;

- виконання всіх прийнятих взаємних зобов'язань.

В основу переговорного процесу, можливо покладено метод компромісу, що заснований на взаємні поступки сторін, чи метод консенсусу, орієнтованого на вирішення численних існуючих проблем.

Методи ведення переговорів та його результат залежить не тільки від відносин між сторонами, а й від внутрішнього становища кожної зі сторін, відносини з союзниками та інших внеконфліктних чинників [55].

Післяконфліктна стадія. Завершення безпосереднього протиборства сторін який завжди означає, конфлікт цілком завершено. Ступінь задоволеності чи незадоволеності сторін ув'язненими мирними домовленостями залежатиме від наступних положень:

- наскільки вдалося під час конфлікту, й наступних переговорів досягти переслідуваної мети;

- якими методами і засобами велася боротьба;

наскільки великі втрати сторін;

- наскільки великою є ступінь утиску відчуття власної гідності тієї чи іншої сторони;

- вдалося внаслідок переговорів зняти емоційну напругу сторін;

- які методи було закладено в основу переговорного процесу;

- наскільки вдалося збалансувати інтереси сторін;

- якою була реакція навколишнього соціального середовища від результатів конфлікту.

Післяконфліктна стадія знаменує нову об'єктивну реальність: нову розстановку сил, нові відносини опонентів один до одного і до навколишнього соціального середовища; нове бачення існуючих труднощів і нову оцінку своїх рис і можливостей.

Историко-педагогічний аналіз проблеми управління конфліктами дозволяє зробити висновок, що протягом деякого часу в психолого-педагогічному середовищі заперечувалася наявність конфліктів у життя колективів, чи підкреслювалися лише негативні сторони цього явища. Паралельно розвивався погляд із приводу конфліктів, як невід'ємну складову частину нормальних взаємин у суспільстві. У межах конфліктологічної проблематики, робота вчених спрямовувалася на вивчення конфліктів у колективах школярів, конфліктологічної компетентності педагога, педагогічного втручання у конфлікти, шляхи їх попередження й дозволу. Вивчаються особливості підготовки майбутніх вчителів до розв'язання конфліктів у педагогічному процесі.