Діти і рабство

Експлуатація дитячої праці

У 1987 році ЮНІСЕФ установив, що експлуатація дитячої праці визначається будь-яким із таких факторів: повний робочий день у ранньому віці; дуже багато годин за роботою; робота призводить до неприпустимих фізичних навантажень, соціального і психологічного стресу; робота і життя на вулиці у незадовільних умовах; невідповідна оплата праці; дуже велика відповідальність; робота заважає освіті; принизлива робота, наприклад, рабська або кабальна праця, і сексуальна експлуатація; робота заважає всебічному соціальному і психологічному розвиткові [9, С. 29]. Найчастіше дитяча праця носить нелегальний характер. Тому підприємці не сплачують податків, внесків до різних фондів соціального забезпечення, страхових внесків. Це дозволяє їм отримувати прибутки, які за деякими підрахунками становлять близько 2 доларів США за добу із кожної дитини, що експлуатується.

Згідно із наявними даними, у всьому світі нараховується приблизно 186 млн. працюючих дітей віком від 5 до 14 років і 59 млн. віком від 15 до 17 років. У середньому кожну шосту дитину віком від 5 до 17 років можна кваліфікувати як працюючу. Більше двох третин із загальної кількості працюючих дітей, тобто кожна восьма дитина у світі, піддається експлуатації у межах найгірших форм дитячої праці, що у цілому складає майже 180 млн. дітей. Майже дві третини або 111 млн. дітей, які працюють на небезпечних роботах, не досягли 15-літнього віку [7, С. 21].

За останніми результатами є встановленим, що в Україні сьогодні до економічної діяльності залучається майже 700 тис. дітей. Більшість із них працюють у домашньому господарстві, але багато дітей мають постійну роботу. При цьому було виявлено більше 240 тис. працюючих дітей, які не навчаються. Із 347 тис. дітей, опитаних щодо умов праці, майже 33 тис. виконують важку фізичну роботу, 9 тис. піддаються високій нервовій напрузі, майже 4 тис. не мають права на обід чи перерву, 27 тис. працюють в умовах високої запиленості чи загазованості, 12,5 тис. – у холодних приміщеннях. У нормальних умовах, на думку дітей та їх батьків, працюють 244 тис., тобто 100 тис. дітей працюють в умовах, які важко назвати припустимими. Показовим є той факт, що майже половина опитаних працює через бажання мати власні кошти, кожний четвертий – через фінансову скруту, кожний восьмий хоче набути професійні та практичні навики [10].

Зауважимо, що дитяча праця, становлячи, насамперед, проблему країн, що розвиваються, з’являється і у країнах Східної Європи та Азії, що  переходять до ринкової економіки. Існує вона і у багатьох промислово розвинених країнах. Як правило, експлуатуються діти, які належать до національних меншин або іммігрантів.

Численні прояви дитячої праці структуруються на основні види. До них належать: домашня прислуга, примусова або кабальна праця, комерційна сексуальна експлуатація, робота у промисловості і сільському господарстві, робота на вулиці, робота на сім’ю та робота дівчат. Жоден із цих видів праці не є специфічним для якогось одного регіону світу.

На 86 сесії Міжнародної конференції праці в 1998 році більше ста держав  заявили про необхідність прийняття нового документа із проблеми скасування дитячої праці. Йшлося про конвенцію, яка б заборонила усі неприпустимі форми дитячої праці та заповнила прогалини міжнародно-правових актів із цього питання. Такий документ було прийнято у червні 1999 року на Міжнародній конференції МОП.