45.Охарактеризуйте шляхи пересування речовин через мембрани.

Пасивний транспорт.Якщо речовина рухається через мембрану з області з високою концентрацією в бік низької концентрації(тобто за градієнтом концентрації цієї речовини)без витрати клітиною енергії,то такий транспорт називається пасивним,або дифузією.Розрізняють два типи дифузії:просту і полегшену.Проста дифузія.Х-на для невеликих нейтральних молекул(H2O,CO2,O2),а також гідрофобних низькомоле-кулярних орг.реч.Ці молекули можуть проходити без будь-якої взаємодії з мембран-ними білками через пори або канали мембрани до тих пір,поки буде зберігатися градієнт концентрації.Полегшена дифузія.Х-на для гідрофільних молекул,які перено-сяться через мембрану також за градієнтом концентрації,але за допомогою спеціальних мембранних білків-переносників.Для полегшеної дифузії,на відміну від простої,х-на висока вибірковість,так як білок переносник має центр зв'язування комплементарний транспортованій речовині,і перенесення супроводжується конфо-рмаційними змінами білка.Один з можливих механізмів полегшеної дифузії може бути наступним:транспортний білок(транслоказ)пов'язує речовина,потім зближується з протилежною стороною мембрани,звільняє це речовина,приймає вихідну конфо-рмацію і знову готовий виконувати транспортну функцію.Можливий механізм переносу передбачає участь кількох білків-переносників.У цьому випадку спочатку пов'язане з'єднання саме переходить від одного білка до іншого,послідовно зв'язуючись то з одним,то з іншим білком,поки не виявиться на протилежній стороні мембрани.Активний транспорт.Має місце в тому випадку,коли перенесення здійснюється проти градієнта концентрації.Таке перенесення вимагає витрати енергії клітиною.Активний транспорт служить для накопичення речовин всередині клітини. Джерелом енергії часто є АТФ.Для активного транспорту крім джерела енергії необхідно участь мембранних білків.Одна з активних транспортних систем в клітині тварин відповідає за перенесення іонів Na+ і K+ через клітинну мембрану.Ця система називається Na+-K+-насос. Вона відповідає за підтримку складу внутрішньо-клітинного середовища, в якій концентрація К + вище,ніж Na +.

46. Охарактеризувати теорію пангенезису Дарвіна. Ламаркізм. Сучасний стан проблеми.

Пангенезис—гіпотеза успадкування ознак у роботах Ч.Дарвіна і інших вчених.В 1868 році була викладена в книзі Ч.Дарвіна«Изменения домашних животных и культурных растений».У главі XXVII «Тимчасова гіпотеза пангенеза»Дарвін припустив,що у всіх тканинах організмів присутні субмікроскопічні гранули— геммули,які несуть спадкові ознаки із клітин тіла в статеві клітини,забезпечуючи тим самим можливість спрямованих(а не випадкових)змін у ході еволюції живих організмів.Дарвін запропонував цю гіпотезу з метою дати задовільне пояснення описаним у його роботах фактам успадкування набутих ознак,включаючи такі явища, як реверсія(Атаві́зм—поява у окремих організмів якогось виду ознак,які існували у віддалених предків,але були втрачені в процесі еволюції)й вегетативна гібриди-зація.Рухаючись із током крові,геммули,згідно із припущенням Дарвіна,збираються в статевих елементах.Дарвін попереджав,що пангенез—не більш,ніж тимчасова гіпотеза;Ламаркізм-перша цілісна концепція еволюції живої природи, сформульована Ж.Б.Ламарком у трактаті Філософія зоології.По Ламарку,види тварин і рослин постійно змінюються,ускладнюючись у своїй організації в результаті впливу зовнішнього середовища і якогось внутрішнього прагнення всіх організмів до вдосконалення. Це спроби пояснити еволюцію на основі вроджених прагнень. Погляди самого Ламарка досить складні для розуміння,оскільки базуються на ряді зовсім неінтерпретуємих у рамках сучасної науки концепцій XVIII століття (первинно-створені Богом матерія як пасивний початок і природа як порядок і енергія для його здійснення;концепція п'яти елементів,з яких найважливішу роль відіграє ефір,у вигляді"тонких флюїдів"циркулюючий в органічних тілах;постійне мимовільне зародження життя,у тому числі її складних форм,з неорганічної й органічної матерії;заперечення вимирання видів;заперечення наявності нервової системи й статевого розмноження в "нижчих тварин" і т.п. ).У зв'язку із цим, сучасний "ламаркізм" нагадує їх лише загалом.У широкому змісті до ламаркистских відносять різні еволюційні теорії (в основн,що виникли в XIX-першої третини XX століть),у яких в якості основної рушійної сили еволюції (зміни видів) розглядається внутрішньо властиве організмам прагнення до вдосконалювання.Як правило,велике значення в таких теоріях надається й впливу "вправи" і "невправи" органів на їхні еволюційні долі,оскільки передбачається,що наслідки вправи або невправи можуть передаватися в спадщину.Теза ламаркізму про спадкування придбаних змін викликав найбільшу кількість суперечок,які тривають і донині.У другій половині XX століття ламаркізм був скомпрометований у професійному співтоваристві завдяки тому,що радянський агроном Т.Д.Лисенко,методи якого йшли врозріз із діями більшості біологів,дотримувався поглядів,близьких до ламаркізму (так званий"радянський творчий дарвінізм").Проте,і в цей час ряд вчених продовжують виступати з лимарки-стськими концепціями.З найбільш значимих спроб слід зазначити праці австралій-ського імунолога Д.Стила,який думає,що описані їм явища в області трансплантації тканин одержують більш задовільне пояснення з ламаркистских позицій.Згідно Ламарку,у природі не існує систематичних підрозділів,а є тільки особини,зв'язані "природнім відношенням подібності".Його можна з'ясувати,порівнюючи частини й органи істот у порядку їх важливості й досконалості.Із практики такого порівняння природно випливає перше теоретичне твердження Ламарка-принцип градації,тобто споконвічно властиве всьому живому прагнення до досконалості.Різноманітність на кожному щаблі градації Ламарк пояснював впливом середовища.Залежно від складності організму середовище може впливати безпосередньо на органи (у рослин і нижчих тварин)або викликати потреби,що приводять до вправи,а отже,розвитку,або невправи й подальшій втраті органів(у більшості тварин),а також зміна органів внаслідок вольового зусилля(у вищих тварин і людину).У всіх випадках зміни виявляються споконвічно доцільними.У цьому полягає другий принцип Ламарка- адекватної мінливості.Як би не виникали зміни,у результаті вдосконалювання або впливу середовища,вони передаються потомству.Це твердження становить третій принцип-успадкування мінливості.відповідно за двома останніми принципами одиницею еволюції,по Ламарку,виявляється окрема особина.У сучасній біології ламаркізм звичайно відкидається на підставі центральної догми молекулярної біології -твердження про односпрямований перенос інформації від ДНК через РНК до білка. У той же час доведена можливість регуляції спадкування ознак цитоплазматичними, головним чином білковими,факторами,такими як епігенетична спадковість,зміна структури РНК білком едитазой,зворотна транскрипція й альтернативний сплайсинг. Це дозволяє допустити можливість спадкування придбаних ознак,однак масштаби й значення цього явища для мікро- і макроеволюції залишаються неясними.