Глава 1. Інтегративна діяльності мозку.

Вища нервова діяльність - інтегративна діяльність головного мозку, що забезпечує індивідуальне пристосування вищих тварин і людини до мінливих умов навколишнього середовища. Наукові уявлення про В. н. д. були розроблені школою академіка І.П. Павлова на основі вчення про умовні рефлекси. Зв'язок організму з навколишнім середо­вищем тим досконаліший, чим більше роз­винена здатність нервової системи аналі­зувати, виділяти сигнали, які впливають па організм, і синтезувати ті з них, які збігаються з певною діяльністю. Аналізується й синтезується також численна інформація, що надходить до мозку з внутрішнього се­редовища організму, в тому числі й пропріоцептивні імпульси, які мають особли­во велике значення для організації ціле­спрямованої рухової поведінкової діяль­ності.

У тварин, які мають розвинені органи чуття, перший етап інтегративної діяль­ності — аналізу і синтезу — починається в рецепторах певної сенсорної систе­ми, яка генетично пристосована реагувати лише на певні види подразників. Другий етап - відбувається в під­кіркових структурах, а третій — у корі ве­ликого мозку.

Найпростіший приклад інтегративної діяльності мозку - форму­вання умовного рефлексу на конкретне подразнення.

Комплексні умовні рефлекси. Значно складніші інтегративні процеси відбува­ються при виробленні умовних рефлексів на комплексні подразнення. Дослідження показали, що після тривалого за­стосування одночасного чи послідовного комплексу подразнень відбувається злит­тя, синтез їхніх окремих компонентів у цілісне подразнення, яке і стає умовним сигналом відповідної умовнорефлекторної реакції. Тому залежно від послідовності дії компонентів комплекси, які складають­ся з однакових елементів, можуть сприйма­тися тваринами як різні подразнення. Про це свідчить можливість диференціювання на такі послідовні (і ланцюгові) комплек­си подразнень, які різняться між собою лише послідовністю дії компонентів.

Здатність тварин розрізняти комп­лексні умовні подразнення з різним порядком компонентів залежить від рівня розвитку кори великого мозку. Так, собака легко відрізнить подразнення з послідовніс­тю елементів А+Б+В+Г від подразнення Г+Б+В+А. Проте у випадку зміни місць цен­тральних компонентів подразнення А+В+Б+Г відрізнити його від комплексу А+Б+В+Г тва­рині вже не вдається. В той же час антропої­ди легко справляються з такими й зі склад­нішими завданнями.

Тварини сприй­мають послідовний комплекс подразнень, а також комплекс із ланцюга подразнень як єдине ціле. Таке сприймання можливе завдяки складній інтегративній діяль­ності мозку.

Динамічний стереотип - най­складніша форма інтегративної діяльності,— зафіксованої в мозку певної послідовно­сті процесів збудження і гальмування. Д.с. формується за не­змінної (стереотипної) послідовності дії подразників (зовнішній стереотип). Він утворюється важко, проте після тривалого застосування подразників міцно фіксується в мозку і виявляється майже автоматично після дії першого подразника або внаслі­док певної пускової ситуації.

Зрозуміло, що зі зміною зовнішнього сте­реотипу повинен змінюватися і динамічний. Проте ця справа нелегка, іноді навіть не­можлива через міцну фіксацію попередньо­го стереотипу. Ось чому так важко позбути­ся поганих звичок або засвоїти нову ме­тодику тренувань. Перероблення міцного динамічного стереотипу може викликати функціональні розлади вищої нервової діяль­ності {невроз).

Умовнорефлекторне перемикання - різновид інтегративної діяльності мозку, коли на те саме подраз­нення у того самого індивіда виникають різні рефлекторні реакції.

В основі умовнорефлекторного переми­кання лежить особливий вид асоціатив­ної пластичності нервових клітин— здат­ність формувати різні відповіді на те саме сигнальне подразнення при різних видах підкріплення, причому мотивація є тим основним чинником, що створює такий рівень центрального тонусу, який потрібен для вибору програми і здійснення адек­ватної умовнорефлекторної поведінки.

Рівні інтегративної діяльності мозку у тварин:

І рівень — встановлення од­нозначної відповідності між подразнення­ми зовнішнього середовища і пристосов­ною реакцією, тобто утворення умовного рефлексу.

ІІ рівень — здатність спонтан­ного формування багатьох можливих ва­ріантів досягнення мети відповідно до умов довколишнього середовища (наприк­лад, умовнорефлекторне перемикання).

III рівень — здатність виявляти складні закономірності дії різних чинни­ків зовнішнього середовища і враховувати їх у реалізації існуючої потреби. (каузальними рефлексами - наприклад, рефлекс обхідного шляху у мавп).

Майже у всіх хребетних тварин можна виявити елементи узагальнення й абстракції в поведінкових реакціях. (найвищий розвиток у мавп - здатні відрізняти однакові предмети за їхніми відносними ознаками, розрізняти поняття "подібність" і "відмінність", "трикутник" і "багатокутник".

Антропоїди досить успішно розв'язують завдання на виготовлення і застосування "знарядь" та на "обхідні шляхи". Шим­панзе здатний перенести павичку, набуту під час вибору за ознакою розміру, в іншу си­туацію, де потрібний вибір за кількістю. Врешті-решт у нього формується узагаль­нення на зразок "більше — менше взагалі". Проте процес мислення у мавп характери­зується прямолінійністю і однозначністю, у стандартних ситуаціях вони не утрудню­ють себе пошуками інших, пестереотиппих рішень, і лише в незвичних умовах можна виявити їхні природжені розумові здібності.

Дельфіни за рівнем розумового розвитку вони не поступають­ся антропоїдам, хоча й відрізняються від них інертністю і незрівноваженістю нервових процесів. Високий рівень розумової діяльності поєднується з такою озна­кою, як обов'язкова автоматизація будь-якої рухової павички, відсутністю довіль­ної корекції поведінки під час виконання умовного рефлексу, відмова від роботи в разі незначної зміни завдання, низький рівень орієнтовно-дослідницької діяльності у випадках зміни умов досліду. Проте дель­фіни виявляють максимально можливий для тварин ступінь узагальнення на зразок "пра­воруч— ліворуч, взагалі".

Тваринам притаман­не пізнання дійсності переважно па рівні явищ, що здійснюється за допомогою най­простіших асоціацій, а у людини дійсність відображується не тільки у формі відчуттів, сприймань і уявлень (що, ймовірно, власти­во й вищим тваринам), а також у поняттях, судженнях, висновках, пов'язаних із вико­ристанням слів і різних систем символіки.