- •Глава 63. Арогенези росл. Світу
- •Глава 64. Евол. Дих. Сис-ми
- •Глава 65. Дія гормонів
- •Глава 66. Біогенетичний закон
- •Глава 67. Етл. Мітчела
- •Глава 68. Евол. Орг.. Виділ.
- •Глава 69.Теорії еволюції орг.. Світу
- •Глава 70. Оцінку сучасного уявлення про розвиток світу
- •Глава 71. Природний добір на рівні екосистеми.
- •Глава 72. Гаметоутворення та запліднення у рослин.
- •Глава 73. Сучасні кла-ії системи живих організмів.
- •Глава 74. Синтетичної теорії еволюції.
- •Глава 75. Типи розвитку твар. Орг.
- •Глава 76. Генетичні карти.
- •Глава 77. Біорізноманіття
- •Глава 78. Нейрогуморальної регуляції
- •Глава 79. Гетеротрофний спосіб живлення
- •Глава 80. Етапи клітинного дихання.
- •Глава 81. Біохімічні цикли
- •Глава 82. Раси
- •Глава 83. Генетична регуляцію розвитку.
- •Глава 84. В.І. Вернадський - походження життя
- •Глава 85. Ксенобіотики
- •Глава 86. Боротьба за існування
- •Глава 87. Еволюцію екосистем планети
- •Глава 88. Гаметогенезу у тварин.
- •Глава 89. Організ. Спадкової інформації у про- та еукаріот.
- •Глава 90. Успадкування ознак,зчеплених зі статтю.
- •Глава 91. Хромосомної теорії т. Моргана
- •Глава 92. Закони успадкування г. Менделя
- •Глава 93. Мутації.
Глава 63. Арогенези росл. Світу
Аргогенез – развитие группы с существенным расширением адаптивной зоны и с выходом в другие природные зоны под влиянием приобретения группой каких-то крупных, ранее отсутствовавших приспособлений.
Ароморфози — це зміни, які підвищують морфофізіологічну організацію, загальну життєздатність організмів. Це вузлові моменти еволюції, які зумовлюють виникнення нових груп органічного світу — класів, типів.
В світі рослин типовим арогенезом є вихід рослин на сушу.
Поява наземних, або вищих, рослин знаменувало початок нової ери в житті планети. Перші достовірні наземні рослини датуються початком силурійського періоду . Передумов до появи наземних рослин було декілька. а) незалежний перебіг еволюції рослинного світу підготував появу нових , більш досконалих форм. б) за рахунок фотосинтезу морських водоростей в атмосфері відбулась кількісна зміна кисню. в) на початку палеозойської ери відбувались горотворчі процеси, що призвело до «обмеления» морей і поступової прояви суші.
У самих перших наземних рослин, невеликих розмірів, поглинання води здійснювалось за допомогою ризоїдів – одно-або багатоклітинних однорядних ниток. По мірі збільшення розмірів тіла відбувався процес формування складних спеціалізованих органів – коренів і кореневими волосками. Активне поглинання ризоїдами води стимулювало виникнення і удосконалення водопровідної тканини – ксилеми. Вихід рослин на сушу супроводжувався покращенням їх освітленості ,що активізувало процес фотосинтез. Це призводило до збільшення кіл-кі асимілятів, а отже і до збільшення об’єму рослини, що викликало необхідність їх морфологічного розчленування. Незалежно від форми тіла в усіх групах наземних рослин дуже рано почала проявлятися тенденція до утв листків. Велика поверхня листка в поєднанні з зернистою формою хлоропластів сприяє збільшенню ефективності фотосинтезу. Швидкий і рівномірний розподіл пластичних речовин по всьому тілі рослини стало можливим при наявності флоеми .
Таким чином, у вищих рослин відбулось формування тканей – епідермісу, ксилеми, флоеми, механічної тканини і важливих органів - листостеблового пагону і кореня.
Освоєння рослинами суші супроводжувалось появою нових, наземних форм, форм тварин; сполучена еволюція рослин і тварин привела до різноманіття на землі, зміні обліку
Глава 64. Евол. Дих. Сис-ми
Дихання в широкому розумінні — це сукупність реакцій біологічного окиснення органічних еиерговмісних речовин з виділенням енергії, необхідної для підтримання процесів життєдіяльності організму.
В еволюції дихальної системи хордових можна відзначити ароморфози: 1) заміна пасивного дихання активним; 2) інтенсифікація дихання при розчленуванні зябрових дуг на рухомі відділи; 3) подальша інтенсифікація дихання з підсиленням ролі всисного насосу (поява зябрової кришки); 4) поява легенів у наземних хребетних, як основного органу дихання. У нижчих хордових була велика кількість зяброві щілин, в процесі еволюції їх кількість зменшувалась, це є прогресивною ознакою і у риб їх кількість вже дорівнює 5—7; редукція їх йшла, як в передній, так і в задні частині
За способом дихання і будовою дихального апарату виділяють такі типи зовнішнього дихання.
Шкірне дихання — це єдиний шлях газообміну у багатьох безхребетних: губок, кишковопорожнинних, більшості червів і інших. Кисень, що дифундує крізь шкіру у кільчастих червів, далі через кров надходить до всіх органів тіла.
Трахейне дихання здійснюється спеціалізованою дихальною системою, яка доставляє кисень повітря до кожного органа, тканини, клітини без участі крові чи гемолімфи та їхніх кров'яних пігментів. Трахейна система є у комах, багатоніжок та багатьох хеліцерових. Це розгалужена у всьому тілі система трахейних трубочок, що сполучаються між собою. По боках тіла є до 10 пар отворів — дихалець кожне з яких веде до атріальної порожнини. Від останньої відходять трахейні трубочки, багаторазово розгалужуються, сполучаються між собою і закінчуються тонкими трахеолами діаметром менш як 1 мкм. Трахейна система заповнена повітрям, кисень дифундує від дихалець через трахеї до клітин тіла.
Зяброве дихання. Добре розвинені зябра є у ракоподібних, молюсків, голкошкірих, а також у круглоротих і риб. Зябра — це тонкі пластинки ектодермадьного походження, всередині яких є густа сітка кровоносних капілярів. Завдяки утворенню складок, пелюсток, поділу на пучки ниток зябра набувають великої поверхні, що забезпечуж інтенсивний газообмін.У дводишних риб поряд із зябрами з'являються легені, гомологічні легеням наземних хребетних тварин.
Легеневе дихання. На відміну від зябер легені хребетних тварин є інвагінованими, тобто
органами всередині тіла, і мають ентодермальие походження. Серед безхребетних легені чи легеневі мішки є у павуків, скорпіонів, деяких ракоподібних, легеневих молюсків, але походження їх інше, ніж у хребетних.
Дихання наземних хребетних тварин
1)Ланцетник – специализированых органов нет. дыхание происходит всей поверхностью тела.
2)Миноги –зябра розвинуті добре, але за будовою відрізняються від щелепових. Зябра у них мають форму мішків, кількість може бути від 7 до 14. Тонкі зяброві пелюстки звішуються в порожнину мішків, в яких є отвори і вони відкриваються в дихальну трубку. Впереді дихальної труб є клапан, який забезпечує рух води тільки в одному напрямку: із ротової порожнини в дихальну трубку. Так будова дає змогу мінозі здійснювати газообмін в зябер в тому випадку, коли вона присмоктується до жертви і вода не може поступати через ротову порожнину. В цьому випадку вода входить і виходить із зябрових мішків через зовнішні зяброві отвори. В процесі еволюції поступово збільшується інтенсифікація дихання, що пов'язало із ускладненням будови зябер і поступовою диференціацією зябрової решітки, характерної круглоротим. У щелеповоротих перші 4 зяброві дуги перетворюються у щелеповий і під'язиковий апарати, які вони використовували для захоплення та утримання їжі (щелепова дуга) та для опори і з'єднання щелепів з мозковим черепом (всі елементи під'язикової дуги).
3)Хрящевые рыбы Сама зябра являє собою складноскладчате і багате кровоносними судинами утворення, покрите тонким епітелієм. Хрящові риби мають 5—7 пар зябрових дуг, на зовнішній стороні яких знаходяться сполучнотканинні зяброві перегородки, на яких розташовані зяброві пелюстки. Зяброва поверхня представлена в вигляді багаточисельних паралельних зябрових пелюстків, які збільшують ефективну поверхню для газообміну. Всередині їх проходять капіляри, які одним кінцем з'єднуються з кровоносними зябровими артеріями, а другим — з виносними, по яких кроїв іде в спинну аорту, і в сонні артерії. Редукована зяброва щілина у хрящових риб представлена бризгальцем. В ротовій порожнині і в бризгальцях є клапани, які забезпечують потік води тільки в одному напрямку, при скороченні зябрових дуг.
Механізм дихання у хрящових риб, в більшості випадків, нагнітального типу, але у скатів — всисного типу, в зв'язку з тим, що вони ведуть придонний спосіб життя. В цьому випадку вода всмоктується в глотку через ротовий отвір і бризгальце, яке дуже добре розвинень і досягає великих розмірів.
4) Кісткові риби - Зябра кісткових риб мають такий же принциповий план будови, що і у хрящових, але наявність зябрової кришки обумовлює суттєву різницю. Зяброва кришка являє собою кісткове утворення в вигляді парної пластинки панциря, який розташовується між головою і плечовим поясом. Спеціальні м'язи можуть рухати зяброву кришку вбік, збільшувати навколозяброву порожнину і повертати її в вихідне положення, зябра зберігаються на 4 передніх (із 5) зябрових дуг. Зяброві перегородки редукуються, а зяброві пелюстки прикріплюються у більшості випадків безпосередньо до зябрових дуг. Про те, що у кісткових риб бризгальце спершу було, свідчить той факт, що воно збереглося у целоканта і у трьох сучасних груп кістковохрящових риб. У всіх останніх сучасних кісткових риб воно відсутнє, лише на його місці залишився сліпни внутрішній карман.
Завдяки наявності зябрової кришки і її рухові змінився механізм дихання – всисний. додаткові органи дихання: 1) складна система складок слизової оболонки, яка має розгалужену систему кровоносних судин і розташована на спинному боці гортані — це так звані лабіринти; 2) не менш давнім органом повітряного дихання у риб були легені; 3) гомологічним органом легенів є плавальний міхур.
Плавальний міхур :
бере участь в проведенні звуку до внутрішнього вуха;
виконує функцію акустичного резонатору. Дуже різноманітні звуки може утворювати плавальний міхур;
виконує функцію барорецептору — органу, який змінює тиск.
Крім цього, іноді він виконує функцію додаткового органу дихання. Ця його функція добре виражена у панцирників та мулової риби — примітивних променеперих.
Справжні легені є у дводишних і багатоперих риб. Легені відрізняються від плавального міхура тим, що вони зберегли відносно широкий зв'язок з травним трактом через гортанну щілину, яка відкривається в глотку і густою сіткою кровоносних судин в легенях.
Земноводні є перехідною групою між тваринами з водно-зябровим і повітряио-легеневим типами дихання.У хвостатих амфібій це один або два гладкостіниих мішечки, а у безхвостих — парний мішечок, розділений перегородками на чарунки (комірки), що деякою мірою збільшує поверхню легень. Земноводні — це єдиний клас тварин, у яких функціонує нагнітальний механізм дихання: повітря в легені надходить під позитивним тиском. земноводних легені — це парні мішкоподібні органи, які відкриваються в загальну гортанно-трахейну камеру, дихальні шляхи в більшості відсутні. Внутрішня поверхня легенів у деяких видів гладенька, у інших має перегородки, складки, що приводить до збільшення поверхні газообміну.
Необхідність забезпечити шкіру дихальною функцією, викликала цілий ланцюг морфо-фізіологічних перетворень.
Плазуни, вперше з'являється грудна клітина. як переважно наземні сухопутні тварини, захистили свою шкіру від висихання роговими утворами і втратили здатність до шкірного дихання. По-перше, в легенях збільшилась кількість перегородок і чарунок, внаслідок чого збільшилася поверхня газообміну. По-друге, у плазунів з'явились ребра та міжреброві м'язи, завдяки чому дихання почало відбуватись під негативним тиском, тобто повітря засмоктується в легені.До того ж продовжує працювати ро-тоглотковий апарат, вентилюючи повітря в ротовій порожнині. По-третє, збільшилась також частота дихальних рухів, хоча рівень вентиляції легень і газообмін ще далекі від тих, які є у гомойотермних тварин.
У птахів дихання виключно легеневе. Оскільки вони мають значно вищий обмін речовин та енергетичні витрати, це зумовило істотне збільшення легеневої вентиляції та газообміну. Легень -невеликий компактний нееластичний і, отже, не здатний до розтягання парний орган. У легенях птахів немає альвеол, замість них функціонують дуже тонкі бронхіоли, оплетені густою сіткою капілярів. Завдяки великій кількості таких бронхіол легені мають велику поверхню для газообміну. Птахи мають подвійне дихання: як па вдиху, так і на видиху легені заповнені повітрям, вміст 02 і С02 в якому не відрізняється від атмосферного.
Ссавці — це єдиний клас тварин, легені яких мають альвеолярну будову. Для ссавців характерна добре розвинена герметична грудна клітка, утворена ребрами, хребтом, грудниною, а також міжребровими м'язами і діафрагмою. Завдяки скороченням дихальних м'язів відбуваються зміни об'єму грудної клітки, внаслідок чого вдих здійснюється під негативним, а видих під позитивним тиском у легенях.