1. Охарактеризувати вищі форми інтегративної діяльності мозку.

Вища нервова діяльність-інтегративна діяльність головного мозку,що забезпечує індивідуальне пристосування вищих тварин і людини до мінливих умов навк. середовища.Наукові уявлення про ВНД були розроблені школою академіка Павлова на основі вчення про умовні рефлекси.Зв'язок організму з навколишнім середо­вищем тим досконаліший,чим більше роз­винена здатність нервової системи аналі­зувати,виділяти сигнали,які впливають па організм,і синтезувати ті з них,які збігаються з певною діяльністю.Аналізується й синтезується також численна інформація,що надходить до мозку з внутрішнього се­редовища організму,в т.ч. й пропріоцептивні імпульси,які мають особли­во велике значення для організації ціле­спрямованої рухової поведінкової діяль­ності.У тварин,які мають розвинені органи чуття,перший етап інтегративної діяль­ності—аналізу і синтезу—починається в рецепторах певної сенсорної систе­ми, яка генетично пристосована реагувати лише на певні види подразників.Другий етап- відбувається в під­кіркових структурах,а третій—у корі ве­ликого мозку.Найпростіший приклад інтегративної діяльності мозку-форму­вання умовного рефлексу на конкретне подразнення.Комплексні умовні рефлекси.Значно складніші інтегративні процеси відбува­ються при виробленні умовних рефлексів на комплексні подразнення. Дослідження показали,що після тривалого за­стосування одночасного чи послідовного комплексу подразнень відбувається злит­тя,синтез їхніх окремих компонентів у цілісне подразнення,яке і стає умовним сигналом відповідної умовнорефлекторної реакції. Тому залежно від послідовності дії компонентів комплекси,які складають­ся з однакових елементів,можуть сприйма­тися тваринами як різні подразнення.Про це свідчить можливість диференціювання на такі послідовні(і ланцюгові)комплек­си подразнень,які різняться між собою лише послідовністю дії компонентів.Здатність тварин розрізняти комп­лексні умовні подразнення з різним порядком компонентів залежить від рівня розвитку кори великого мозку.Так,собака легко відрізнить подразнення з послідовніс­тю елементів А+Б+В+Г від подразнення Г+Б+В+А. Проте у випадку зміни місць цен­тральних компонентів подразнення А+В+Б+Г відрізнити його від комплексу А+Б+В+Г тва­рині вже не вдається.В той же час антропої­ди легко справляються з такими й зі склад­нішими завданнями.Тварини сприй­мають послідовний комплекс подразнень,а також комплекс із ланцюга подразнень як єдине ціле.Таке сприймання можливе завдяки складній інтегративній діяль­ності мозку. Динамічний стереотип-най­складніша форма інтегративної діяльності,—фіксація в мозку певної послідовно­сті процесів збудження і гальмування.Д.с. формується за не­змінної(стереотипної)послідовності дії подразників(зовнішній стереотип).Він утв. важко,проте після тривалого застосування подразників міцно фіксується в мозку і виявляється майже автоматично після дії першого подразника або внаслі­док певної пускової ситуації.Зрозуміло,що зі зміною зовнішнього сте­реотипу повинен змінюватися і динамічний.Проте ця справа нелегка,іноді навіть не­можлива через міцну фіксацію попередньо­го стереотипу.Ось чому так важко позбути­ся поганих звичок або засвоїти нову ме­тодику тренувань.Перероблення міцного динамічного стереотипу може викликати функціональні розлади ВНД (невроз).Умовнорефлекторне перемикання-різновид інтегративної діяльності мозку,коли на те саме подраз­нення у того самого індивіда виникають різні рефлекторні реакції.В основі умовно-рефлекторного переми­кання лежить особливий вид асоціатив­ної пластичності нервових клітин—здат­ність формувати різні відповіді на те саме сигнальне подразнення при різних видах підкріплення,причому мотивація є тим основним чинником,що створює такий рівень центрального тонусу,який потрібен для вибору програми і здійснення адек­ватної умовнорефлекторної поведінки.Рівні інтегративної діяльності мозку у тварин:І рівень—встановлення од­нозначної відповідності між подразнення­ми зовнішнього середовища і пристосов­ною реакцією,тобто утворення умовного рефлексу.ІІ рівень—здатність спонтан­ного формування багатьох можливих ва­ріантів досягнення мети відповідно до умов довколишнього середовища (наприк­лад, умовнорефлекторне перемикання).III рівень—здатність виявляти складні закономірності дії різних чинни­ків зовнішнього середовища і враховувати їх у реалізації існуючої потреби.(каузальними рефлексами-наприклад,рефлекс обхідного шляху у мавп).Майже у всіх хребетних тварин можна виявити елементи узагальнення й абстракції в поведінкових реакціях.(найвищий розвиток у мавп-здатні відрізняти однакові предмети за їхніми відносними ознаками,розрізняти поняття "подібність" і "відмінність","трикутник" і "багатокутник".Антропоїди досить успішно розв'язують завдання на виготовлення і застосування "знарядь" та на "обхідні шляхи".Шим­панзе здатний перенести навичку,набуту під час вибору за ознакою розміру,в іншу си­туацію, де потрібний вибір за кількістю.Врешті-решт у нього формується узагаль­нення на зразок "більше—менше взагалі".Проте процес мислення у мавп характери­зується прямолінійністю і однозначністю,у стандартних ситуаціях вони не утрудню­ють себе пошуками інших,пестереотиппих рішень,і лише в незвичних умовах можна виявити їхні природжені розумові здібності.Дельфіни за рівнем розумового розвитку вони не поступають­ся антропоїдам,хоча й відрізняються від них інертністю і незрівноваженістю нервових процесів. Високий рівень розумової діяльності поєднується з такою озна­кою,як обов'язкова автоматизація будь-якої рухової навички, відсутністю довіль­ної корекції поведінки під час виконання умовного рефлексу, відмова від роботи в разі незначної зміни завдання,низький рівень орієнтовно-дослідницької діяльності у випадках зміни умов досліду.Проте дель­фіни виявляють максимально можливий для тварин ступінь узагальнення на зразок "пра­воруч— ліворуч".Тваринам притаман­не пізнання дійсності переважно на рівні явищ,що здійснюється за допомогою най­простіших асоціацій,а у людини дійсність відображується не тільки у формі відчуттів,сприймань і уявлень (що,ймовірно,власти­во й вищим тваринам),а також у поняттях,судженнях,висновках,пов'язаних із вико­ристанням слів і різних систем символіки.