Розсудлива поведінка включає:

1) здібність тварини до детальної дослідницької операції з реальністю, до самостійного виявлення всіх доступних особливостей оточення;

2) здібність до класифікації явищ, до об’єднання фактів реальності в групи за довільною ознакою;

3) здібність до комбінування розумовими актами дій, до примноження ідеальних моделей досягнення мети;

4) утримання в пам’яті ланцюжків доцільних дій в скороченій і спрощеній, в порівнянні з реальністю, формі;

5) можливість оцінювати вірогідність досягнення мети за допомогою кожної з представлених в думці моделей та їх індивідуальну прийнятність (привабливість, посильність);

6) здатність здійснювати розумові моделі як дискретні послідовності реальних дій, відповідні ідеальним зразкам.

У різних видів тварин є своєрідні анатомо-фізіологічні передумови для ефективності розсудливої діяльності. Розум, еволюційно новий механізм пристосування до оточення, що дозволяє створювати своєрідне для кожної окремої тварини уявлення про дійсність. Включає уміння розрізняти властивості середовища і будувати можливі доцільні образи дій, потім здійснювати їх в думці, далі у фізичному світі. Механізми розуму дуже тісно пов’язані з індивідуальною пам’яттю.

Структурні передумови розсудливої поведінки

1) великий об’єм мозку створює більше можливостей для впорядкованості його функцій;

2) для детальнішого сприймання середовища, що є необхідною умовою для вирішення логічних завдань, потрібно, щоб окремі нейрони об’єднувалися в безліч функціональних констеляцій. Морфологічним апаратом об’єднання нейронів є синапси;

3) У сірій речовині кори головного мозку, в так званих екранних його структурах, будь-які операції виконуються локально;

4) пов’язано з формуванням двох нових властивостей мозку, які роблять його по справжньому здібним до аналізу і синтезу;

5) поява особливого механізму “свідомості”, який сприяє оперативному відбору тих констеляцій нейронів, які необхідні для вирішення логічних завдань, що мають біологічну значущість;

6) здібності до оцінки емоційної значущості вирішуваної задачі.

Теорії, що пояснюють інтелектуальну поведінку тварин

Перша теорія інсайт – осяяння, проникнення, винахід, належить американському психологу Йєрксу. Теорія ця полягає в тому, що людиноподібна мавпа відрізняється від решти тварин наявністю ознак розуму (коли вона намагається вирішити завдання та відчуває безплідність своїх спроб і раптом її осяює думка – інсайт; це і лежить в основі її інтелектуальної поведінки). Ця теорія була позитивна тим, що вона звернула увагу дослідника на ті факти, що зближують поведінку тварини з людською поведінкою. Але негативна сторона цієї теорії полягає в тому, що, описуючи деякі факти, вона не розкриває їх механізмів, але просто описово констатує щось близьке до інтелекту.

Другою є теорія ряду американських авторів Е. Торндайка, Б. Скінера, де вони вирізняють взагалі інтелектуальний характер поведінки тварин. Досліди Б. Скінера полягають в наступному: тварина поміщається в спеціальний ящик, двері якого закривалися і приманка виявлялася за дверима. Єдиний спосіб дістати приманку полягав в тому, щоб натиснути на педаль або важіль, тоді двері відкривалися і тварина отримувала приманку – досліди з інструментальним “обумовленням”. За результатами досліду виробляється розумна поведінка, при якій тварина натискає на важіль і відкриває двері, далі цей рух закріплюється, виникає велика вірогідність його в порівнянні з рухом, який не підкріплювався – пояснюється це умовно-рефлекторними механізмами. Дана теорія заперечує інтелектуальний характер цих форм поведінки, і свідчить про те, що немає принципової різниці між утворенням навички та інтелектуальною поведінкою.

Третя теорія, називається перцепторною (структурною) теорією інтелектуальної поведінки, автором якої є німецький психолог В. Келлер. В основі її покладено теорію структурного характеру сприйняття. Спостерігаючи поведінку мавпи, поставленої в складні умови, В. Келер бачив, що вона спочатку намагається вирішити завдання безпосередньо, прагне до прямого рішення, потім виснажується і нерухомо сидить та дивиться на ситуацію. Ось у цей момент розгляд ситуації, коли гальмуються її рухи і тварина дивиться на навколишню ситуацію, на думку В. Келера, виникає “ага-переживання” або рішення. Коріння цього рішення задачі, потрібно шукати не в явищі “інсайту”, а в закономірностях цілісного сприйняття. Мавпа дивиться на мету, на палицю, і ця мета і палиця начебто об’єднуються в її наочному сприйнятті; цим замикається відомий цілісний зв’язок, в сприйнятті створюється наочний ситуативний зв’язок між палицею і метою. Якщо цей зв’язок замкнутий в сприйнятті, він виявляється замкнутим також у дії. Ключем до інтелектуальної поведінки мавпи є, не закон її руху, а закон її сприйняття. Принципово кажучи, закони інтелектуальної поведінки, по В. Келеру, майже не відрізняються від законів цілісного сприйняття, і саме це, на його думку, є ключем до механізмів, що покладено в основі інтелектуальної поведінки тварин.

Четверта теорія, належить німецькому психологу К. Бюлеру. Він не заперечує факти, які описав В. Келер, але вважає трактування їх недостатнім. Оскільки, не можна пояснити інтелектуальну поведінку тварини, не враховуючи її минулий досвід. Перенесення досвіду неминуче повинно брати участь в рішенні складних задач. Тварина виокремлює з свого минулого досвіду те, що мало успіх, ці елементи включаються в ситуацію рішення даної задачі. К. Бюлер пояснює інтелектуальну поведінку тварин законами пам’яті, тобто законами спогаду елементів минулого досвіду, перенесенням його в нову ситуацію. Цінним і позитивним в теорії К. Бюлера є екологічний підхід, де аналіз інтелектуальної поведінки пояснюється, виходячи з минулого біологічного досвіду даного виду. Слабкою стороною цієї теорії є недостатній аналіз, якому К. Бюлер піддає факти, та недостатнє вивчення механізмів.

П’ята теорія І.П. Павлова який, не заперечуючи наявність інтелектуальних форм поведінки мавп, назвав їх мислення – ручним мисленням. Одне з положень до поясненння інтелектуальної діяльності полягає в тому, що будь-яке пристосування до зовнішнього середовища здійснюється тваринами в процесі активної рефлекторної діяльності. Друге положення полягає у визнанні того, що будова цієї активної діяльності на різних етапах еволюції неоднаково і що тільки з погляду еволюції можна підійти до формування у вищих тварин інтелектуальних форм поведінки. На основі дослідів І.П. Павлова визначено, що виникнення правильного рішення є результат не попередньої розумової дії у мавпи, а відбувається в процесі “ручного мислення”, тобто в процесі безпосередньої орієнтовної діяльності. Ця схема побудови і привела фізіологів і психологів до нової концепції поведінки тварин. Ця концепція відрізняється від класичної концепції, тричленної рефлекторної дуги (стимул, внутрішня реакція і переробка). Адекватною для пояснення поведінки тварин є не тричленна дуга, а схема складного рефлекторного кільця, в яку включається складна орієнтовно-дослідницька діяльність тварини.

Тезауруси до теми 5: Навчання та індивідуально-пристосувальна діяльність тварин

Научіння у вітчизняній психології мається на увазі феномен придбання нового досвіду або кінцевий результат.

Навчанням розуміється, як процедура, процес, що приводить до вказаного результату.

Научіння – це вироблення у тварини зміненої реакції на знайому ситуацію, коли вона починає поводитися адекватним чином (тобто адаптується), це здатність тварини самостійно створювати і доповнювати образ простору, в якому вона знаходиться. Здійснюється научіння шляхом активної взаємодії суб’єкта із сприйманими їм елементами середовища, а досвід, що формується в результаті цього, накопичується і своєчасно використовується для пристосування до середовища в цілому. Пам’ять є механізмом фіксації нового в навколишньому середовищі. Спогад – це прояв зміненої досвідом поведінкової реакції. Навчання, це прояв адаптивних змін індивідуальної поведінки в результаті придбання досвіду.

Здібність до навчання базується на властивості центральної нервової системи – пластичності. Пластичність – це властивість системи змінювати свою реакцію на зовнішні дії як результат тих, або інших внутрішніх перетворень на основі попередніх дій. Вона виявляється в здатності системи змінювати реакції на повторюваний подразник, а також у випадках його сумісної дії з іншими чинниками. Пластичність може мати різну спрямованість: чутливість до подразника може підвищуватися – це явище називається сенситизацією, або знижуватися, тоді говорять про звикання.

Форми научіння:

1) неасоціативне научіння (звикання);

2) асоціативне научіння (класичні умовні рефлекси, інструментальні умовні рефлекси);

3) когнітивні процеси (латентне научіння, вибір за зразком, навчання, засноване на уявленнях про простір).

Неасоціативне научіння (звикання, габітуація) полягає в ослабленні реакції при повторних пред’явленнях подразника.

Послаблення у відповідь реакції можна вважати дійсним звиканням тільки у тому випадку, коли воно обумовлене змінами в ЦНС, а не адаптації рецепторів або стомленні.

Сенситизація – це явище посилення відповіді на слабкий специфічний стимул, в тому випадку, якщо він поєднується в часі з неприємною дією, реакція протилежна звиканню.

Асоціативне научіння. При асоціативному научінні в ЦНС формується тимчасовий зв’язок між двома стимулами, один з яких спочатку був для тварини байдужий, а інший виконував роль винагороди або покарання. Формування цього зв’язку виявляється у зміні поведінки тварин, які залежно від своєї структури називаються або класичними, або інструментальними умовними рефлексами.

Умовний рефлекс (УР) – індивідуально (у досвіді), придбана реакція на раніше байдужий подразник.

Асоціативний зв’язок між двома подіями може знижуватися або навіть зникати, якщо навченій тварині довго пред’являти один тільки умовний сигнальний стимул, це явище називається – затуханням.

Принцип утворення умовного рефлексу полягає в наступному: дія будь якого нейтрального (або індеферентного) для тварини подразника спільно із стимулом, що викликає у нього певну реакцію (наприклад, відсмикування кінцівки при больовій стимуляції), призводить до того, що поступово цей (раніше нейтральний) стимул починає викликати таку саму реакцію.

Пред’явлення безумовного стимулу, що слідує за умовним в процесі вироблення умовного рефлексу називається підкріпленням. Якщо при виробленні УР застосовується підкріплення, відповідне мотивації (наприклад, харчове підкріплення в стані голоду), називається позитивним і умовний рефлекс також називається позитивним. Вироблення умовного рефлексу із застосуванням негативного підкріплення (покарання), тобто такої дії, якої тварина прагне уникнути – негативне підкріплення (удар електричного струму, дія повітряного струменя).

Класичні умовні рефлекси, ті що вивчалися в лабораторних умовах І.П. Павловим – рефлекс слюновиділення та мигання рогової плівки.