Тезаурус до теми 10: Комунікації тварин

Комунікація у тварин – передача інформації від однієї особини до іншої (“мова тварин”). Закрита природжена система сигналів (звуків, виразних поз рухів тіла, запахів), що посилаються одним тваринам і адекватно сприйманих іншим.

Ритуалізовані компоненти поведінки – видотипічні, генетично фіксовані сигнали (пози, рухи тіла, звуки), що виконуються підкреслено демонстративно (іноді у формі “діалогу”), в певній послідовності у вигляді “ритуалів” (“церемоній”) з чітким інформативним змістом. Інформативний зміст комунікативних дій (зоосемантика) може відноситися до сфер пізнання (пізнання приналежності особини до певного вигляду, співтовариства, підлоги, пізнання індивіда серед родичів і т. п.), мотивації поведінки (інформація про фізіологічний стан тварини, наприклад про стан голоду, статевого збудження і т. д.), відносин з середовищем (сповіщення про небезпеку, знаходження корму, місця для відпочинку та ін.).

Основні категорії сигналів:

- сигнали, призначені статевим партнерам і можливим конкурентам;

- сигнали, що забезпечують обмін інформацією між батьками і потомством;

- крики тривоги;

- повідомлення про наявність їжі;

- сигнали, що допомагають підтримувати контакт між членами зграї;

- сигнали призначені для того, щоб підготувати тварину до дії подальших стимулів, так звана метакоммунікація;

- сигнал-"наміри", передуючі якій-небудь реакції: наприклад, птахи перед зльотом проводять особливі рухи крилами;

- сигнали, пов’язані з виразом агресії;

- сигнали миролюбності;

- сигнали незадоволеності (фрустрації).

Велика частина сигналів тварин строго видоспецифічна, проте серед них є і такі, які можуть бути цілком інформативні і для представників інших видів. Це, наприклад, крики тривоги, повідомлення про наявність їжі або сигнали агресії. Разом з цим сигнали тварин дуже конкретні, тобто сигналізують родичам про щось визначене. Тварини добре розрізняють один одного по голосу, самка дізнається самця, дитинчат, а ті, у свою чергу, чудово розрізняють голоси батьків. Проте, на відміну від мови людини, що володіє властивістю передавати нескінченні об'єми складної інформації не тільки конкретного, але і абстрактного характеру, мова тварин завжди конкретна, тобто сигналізує про конкретне навколишнє оточення або стан тварини. У цьому принципова відмінність мови тварин від мови людини, властивості якої зумовлені незвичайно розвиненими здібностями мозку людини до абстрактного мислення.

Список літератури

1. Вагнер В.А. Сравнительная психология – М.: Рос. психол. общество, 1998.

2. Гачев Г. Естествознание глазами гуманитариев – М.: Педагогика, 1991.

3. Горбовский А.Н., Разумные звери // Наука и жизнь – 1998 – № 8 – с.54-55.

4. Губко О.Т. Основи зоопсихології. Навчальний посібник / За ред. С.І. Болтівця. – К.: Світогляд, 2006, – 190 с.

5. Данилова Н.Н., Крылова А.Л. Физиология высшей нервной деятельности. – М.: Учебная литература, 1997.

6. Дембовский Я., Психология животных. – М.: Мир, 1959.

7. Дольник В. Непослушное дитя биосферы –М.: Педагогика-Пресс, 1994.

8. Зорина З.А., Полетаева И.И. Зоопсихология. Элементарное мышление животных. – М.: Аспект Пресс, 2003. – 320 с.

9. Ладигина –Котс Н.Н. Конструктивная и орудийная деятельность высших обезьян. – М.: Наука, 1959.

10. Леонтьев А.Н., Возникновение сознания человека – М.: Педагогика, 1975.

11. Лоренц К. Агрессия – М.: Прогресс, 1994.

12. Мак-Фарленд Д. Поведение животных – М.: Мир, 1988.

13. Майр Э. Человек, как биологический вид // Природа – 1973 – №12.

14. Милн Л.Дж., Милн М. Чувства животных и человека – М.: Мир, 1966.

15. Мухина В.С. Сравнительные исследования первичных форм графической деятельности детей и человекообразных обезьян // Новые исследования в психологи и возрастной физиологии, 1970 – № 2 – С. 151-156.

16. Павлов И.П. Рефлекс свободы – СПб.: Питер, 2001.

17. Панов Е.Н. Знаки, символы, языки – М.: Мир, 1966.

18. Правоторов Г.В.Зоопсихология для гуманитариев. Учебное пособие. – М.: Изд.-торговая корпорация «Дашков и Ко», 2004. – 392с.

19. Резникова Ж.И. Структура сообществ и коммуникаций животных – НГУ, 1997.

20. Сравнительная психология и зоопсихология. Хрестоматия / Под ред. Г.В. Килягиной – Спб.: Питер, 2003.

21. Судаков К.В. Тайны инстинкта. – М.: Знание, 1967.

22. Токарева Н.А. Братья по разуму: поведение животных //Экология и жизнь – 2003 – №6 – С.41-47.

23. Тюгель Х.Б. Врачующие животные // Гео – 2001 – № 8, –С. 36-44.

24. Фабри К.Э., Основы зоопсихологии – М.: Учебно-методический консилиум «Психология», 2001.

25. Фабри К.Э. Игры животных и игры детей // Вопросы психологии – 1982 – 3, –С. 26-34.

26. Филлипова Г.Г. Зоопсихология и сравнительная психология: Учебное пособие. – М.: Издательский центр "Академия", 2004. – 544 с.

27. Фирсов Л. Чистякова А., Обезьяны рисуют как дети // Наука и жизнь. – 2004 – № 6, – С. 72-75.

28. Фирсов Л.А. Поведение антропоидов в природных условиях – Л.: Наука, 1977.

29. Фишель В. Думают ли животные? – М.: Мир, 1973.

30. Фролов Ю.П. От инстинкта до разума – М.: Военное изд-во Военного Министерства Союза ССР, 1952.

31. Хайд Р., Поведение животных – М.: Мир, 1975.

32. Чебыкина Л. Театр мимики и жестов // В мире животных – 2004 – № 4 – с.38-41.

33. Шевен Ф., Поведение животных – М.: Мир, 1972.

38