Об’єктивні методи вивчення поведінки та психіки тварин

На початку 20 століття з’являється комплекс суміжних самостійних дисциплін – зоопсихологія, експериментальна і порівняльна психологія, фізіоологія ВНД, біхевіорізм.

Іван Петрович Павлов (1849-1936) створив новий напрям у фізіології – вчення про вищу нервову діяльність, метою якого було об’єктивне вивчення психіки тварин і людини. У основі вчення І.П. Павлова покладено рефлекторний принцип, а “елементарною одиницею” всіх проявів ВНД було визнано умовний рефлекс. Разом з поглибленим дослідженням особливостей формування умовних рефлексів тварин і людини як в нормі так і в патології, в лабораторії І.П. Павлова проводився аналіз “безумовнорефлекторної діяльності”, проблеми онтогенезу поведінки, і генетики ВНД.

Біхевіоризм. Американський вчений Едвард Торндайк (1874-1949) першим застосував до вивчення психіки тварин експериментальний підхід (застосував метод “проблемних ящиків”). На основі експериментальних даних Е. Торндайк сформулював ряд законів поведінки при вирішенні тваринами завдань методом “проб і помилок”; використав графічне зображення успішності формування навички; порівняв швидкість навчання у представників різних таксономічеськіх груп.

Джон Уотсон (1878-1958) запропонував ідею про те, що предметом психології є така поведінка, прояв якої можна оцінити кількісно і зареєструвати. Біхевіористи активно відстоювали тезу, що дослідження психіки повинні зводиться до вивчення поведінки, перш за все до аналізу зв’язків між стимулами і виникаючими на їх основі реакціями.

Берхаус Ф. Скінер (1904-1990) впровадив інструментальний метод (оперантних, умовних рефлексів) для дослідження здатностей до научіння у тварин.

Едвард Толмен сформулював нову концепцію (необіхевіоризм), що допускала існування фізіологічних процесів, які опосередкують прояв реакції на стимул. Його концепція грунтується на визнанні целеспрямованості поведінки тварин. Е. Толмен висунув гіпотезу про те, що в процесі научіння тварина придбає знання про всі деталі ситуації, зберігає їх у формі внутрішніх уявлень і може використовувати в потрібні моменти. У тварини формується “когнітивна карта” або “мисленевий план” всіх характеристик лабіринту, а потім по ньому будує свою поведінку.

Німецкий психолог Вольганг Келлер, один з основоположників гештальтпсихології, в експерименті продемонстрував, що шимпанзе здатні до прояву елементарного мислення – термінового рішення нових задач. У дослідах В. Келлера всі предмети, необхідні для знаходження правильної відповіді знаходилися в межах зорового поля тварини і була можливість вирішити завдання за рахунок її структури і подальших адекватних дій, а не методом “проб і помилок”, а за рахунок іншого механізму – інсайту. Він визначав інсайт як рішення задачі на основі розуміння логічних зв’язків між стимулами і подіями: сприймаючи всю ситуацію в цілому, з усіма внутрішніми зв’язками, тварина може ухвалювати адекватне рішення. В. Келлер описав здатність шимпанзе до ігрової та конструктивної діяльності і вважав її переконливим доказом наявності у них елементів мислення.

Ніколас Майер, американський дослідник, вивчав здібність білих щурів до пошуку “обхідного шляху”, до подолання різних перешкод, до навчання в лабіринтах. Учений намагався з’ясувати, чи здатні тварини до розсудливої діяльності, чи можуть знайти нове рішення за ситуації, коли знайомі лише із загальними обставинами, а деталі виявляються новими. Щури в його дослідах виявилися здатними “спонтанно інтегрувати ізольовані елементи минулого досвіду, створюючи нову адекватну ситуації поведінкову реакцію, що може свідчити про наявність елементарного мислення”.