1.3. Упровадження проектних технологій у навчально-дослідну роботу з хімії в знз

Принциповим надбанням педагогічної науки початку XXI століття стало усвідомлення потреби в дидактичному забезпеченні процесу про­будження суб'єктного потенціалу особистості учня й усвідомлення нею потреби в системному саморозвитку. Український педагог Григорій Ващенко диференціював методи навчання за ролями, які виконує учень у навчально-виховному процесі:

• учень є об'єктом педагогічного впливу вчителя під час використання пасивних методів чи методів готових знань (лекції, розповідь учите­ля, художнє і творче оповідання, метод книжкових завдань тощо);

• більш ефективними є напівактивні методи, що дозволяють учням не механічно, а свідомо засвоювати навчальний матеріал (метод роз­мов, евристичний метод, лабораторно-ілюстративний метод тощо);

• тільки активні методи перетворять учня на суб'єкт педагогічного процесу, серед них— дослідницький метод (учень — учений-теоретик) і метод проектів (учень — практичний діяч).

У сучасних умовах розвитку суспільства складається нове уявлення про культуру, що пов'язано з феноменом проектної культури. Проектність — один із вимірів рівня культури народу, уміння проектувати у ве­ликому і малому, вибрати найбільш оптимальні, у той же час конкурентноздатні варіанти розвитку. На перший план виступає випереджальний розвиток самої людини, формування творчої особистості, яка проектує й організує своє життя і доцільно перетворює навколишній світ [26,7].

Метод проектів був відомий ще у 20-ті рокиXX століття у США. Спочатку його називали «методом проблем», і розвивався він у межах гуманістичного напряму у філософії та освіті, у педагогічних поглядах та експериментальній роботі Джона Дьюї. На основі концепції прагма­тизму американського педагога Дж. Дьюї (1859—1952) його послідовник Вільям Кілпатрік розробив «проектну систему навчання», або метод проектів. Учні включалися безпосередньо у практичну діяльність, через яку вони мали опановувати теоретичні знання, необхідні для виконання конкретного завдання. Але за наявності позитивних сторін метод про­ектів має і слабку сторону— за надмірної захопленості прагматичною спрямованістю навчання може бути знижений загальний теоретичний рівень освіти. Саме надмірне захоплення методом проектів на шкоду систематичному навчанню призвело до «розчарування» педагогів у цьо­му методі в середині XX бтоліття [18,13].

Однак останнім часом у зв'язку зі становленням парадигми осрбистісно орієнтованої освіти метод проектів переживає друге народження як ефективне доповнення до інших педагогічних технологій, що сприя­ють становленню особистості — суб'єкта діяльності та соціальних від­носин.

Найбільш поширене визначення методу проектів таке: це «система навчання, за якої учні здобувають знання й уміння в процесі планування і виконання поступово ускладнюваних практичних завдань-проектів». У процесі відродження методу проектів сьогодні перед нами стоять ті ж завдання, які стояли перед його фундаторами. Вони полягають у ви­хованні людини, «яка вміє працювати, постійно виявляючи свою ініціа­тиву, яка ставить собі широкі практичні завдання і може їх виконувати» (В. Кілпатрік) [9].

Використання методу «проектів» дозволяє реалізувати особистісно-діяльнісний (В. Давидов, Ш. Амонашвілі) й особистісно орієнто­ваний підходи до освіти школярів (І. Якиманська, І. Бех, С. Подмазін та ін.). Ці підходи базуються на застосуванні знань і вмінь, отриманих під час вивчення різних дисциплін на різних етапах навчання, інтегру­вати їх у процесі роботи над проектом. Це забезпечує позитивну мотива­цію і диференціацію у навчанні, активізує самостійну творчу діяльність учнів під час виконання проекту [21].

Метод проектів створює умови, за яких учень може самостійно здо­бувати знання чи застосовувати отримані раніше, причому замість дій за зразком в основному виступають пошукові й дослідницькі дії. Основний акцент робиться на творчий розвиток особистості. Учень повинен не тільки засвоїти необхідні знання й уміння, а й навчитися шукати і зна­ходити об'єкти їх практичного застосування. Усе зазначене присутнє, у першу чергу, в роботі з творчими проектами. Під творчим проектам ми (за В. Симоненком) маємо на увазі «самостійну творчу завершену робо­ту, виконану під керівництвом викладача». Таким чином, мета творчих проектів — сприяти самостійному формуванню інтелектуальних, спе­ціальних і загальнокультурних знань і вмінь учнів, сприяти розвиткові таких умінь, як ініціатива, співробітництво, навички роботи в колекти­ві, логічне мислення, бачення проблем і прийняття рішень, одержання і використання інформації, самостійне навчання, планування, розви­ток комунікативних навичок. Метод проектів орієнтований «на творчу самореалізацію особистості, що розвивається, у процесі навчання».

Тільки активні дослідницькі методи і метод проектів перетворюють учня на суб'єкт педагогічного процесу. Обидва спрямовані на розвиток творчих здібностей учня, обидва є методами пошуку. Так школа може наблизитися до виконання свого головного завдання — створення умов для розвитку вільних особистостей, вільних громадян (за Кілпатріком).

В. Кілпатрік виділив такі типи шкільних проектів:

• створюваний (продуктивний) проект, пов'язаний з трудовою діяльністю (підготовкою макета, конструкторською діяльністю тощо);

• споживчий (його метою є споживання в найширшому розумінні, включаючи розваги) — підготовка екскурсій, розробка і надання різних послуг тощо;

• проект розв'язання проблеми (науково-дослідний проект) — дослі­дження впливу хімічних речовин на навколишнє середовище тощо;

• проект-вправа (проекти навчання і тренування для оволодіння певними навичками) [42,15].

Найперспективнішими видами проектної діяльності, з огляду на її потенційні психолого-педагогічні можливості, є колективні міжпред­метні чи надпредметні проекти, що не тільки виступають як інтегру­ючий фактор і фактор сучасної освіти, що не тільки систематизують знання, а й забезпечують його максимальне наближення до реальних потреб життя, творчої самореалізації, природовідповідного розвитку і конструктивної соціалізації особистості учнів.

Проблемна технологія розглядається як особливий вид пізнавальноїактивності, мотивований проблемним протиставленням відомого й невідо­мого, що має на меті активізацію процесу пізнання й осмислення нового.

Проблема — це такий різновид питання, відповідь на яке не полягає в накопичених учнями знаннях і способах діяльності, а містить у собі пізнавальне утруднення, тому вимагає відповідних практичних і теоре­тичних дій, відмітних від простого інформаційного пошуку. Результатом цього є суб'єктивно нові знання і способи дій.

Визначення проблеми, її формулювання — це вже певна форма її пізнання, вихід за межі відомого у сферу того, що необхідно пізнати. Коректне формулювання проблеми означає певною мірою і визначення шляхів його розв'язання. Проблему школяр може усвідомити, якщо створено умови для мотивації в самому процесі навчання, щоб він відчував позитивні емоції від задоволення своєї допитливості. Тому проблема, повинна виклика­ти подив під час зіставлення нового зі старим, незадоволення запасом знань, умінь. Необхідно також, щоб проблеми відбивали специфіку на­уки, конкретного предмета. У тематиці проектних завдань необхідно враховувати індивідуальні особливості пізнавальної діяльності учнів [2,10].

Проектне навчання є непрямим, і тут цінні не тільки результати, а й ще більшою мірою сам процес, у якому відбувається особистісне зростання учасника проекту. Проект може бути індивідуальним, але, як правило, він є результатом скоординованих спільних дій групи учнів.

Фахівці з країн, які мають великий досвід у цій справі, вважають, що проектне навчання варто використовувати як доповнення до інших ви­дів прямого чи непрямого навчання, як засіб прискорення росту і в особистісному вимірі, і в академічному.

Різнопланова колективна проектна діяльність дозволяє широко практикувати принципи змінності, кооперації і вільного вибору у функціонуванні цільових учнівських мікрогруп. Це дає змогу розширювати сферу спілкування учня та актуалізувати потребу в набутті соціально ко­рисних, конструктивних психологічних якостей [17,34].

Підготовка і захист колективних проектів у більшості випадків спрямовують у русло позитивної міжособистісної взаємодії агресивну енер­гію юнаків, що з різних причин (фізичні недоліки, недоліки характеру тощо) незадоволені своїм становищем у класі й прагнуть якимось чи­ном виявити себе. Проектна діяльність надає їм шанс розбудити, розви­нути й реалізувати в колективі ті особливі якості, що нарешті матимуть суспільну цінність і визнання. Колективне проектування, таким чином, максимально індивідуалізує процес конструктивної соціалізації особис­тості та її природовідповідної самореалізації.

Найперспективнішими видами проектної діяльності, з огляду на її потенційні психолого-педагогічні можливості, є колективні міжпред­метні чи надпредметні проекти, що не тільки виступають як інтегруючий фактор і фактор сучасної освіти, що не тільки систематизують знання, а й забезпечують максимальне його наближення до реальних потреб життя, творчої самореалізації, природовідповідного розвитку і конструк­тивної соціалізації особистості учнів. Проектне навчання заохочує і під­силює щире прагнення до навчання з боку учнів, тому що воно:

• особистісно орієнтоване;

• використовує безліч дидактичних підходів: навчання у справі, не­залежні заняття, спільне навчання, мозковий штурм, рольову гру, евристичне і проблемне навчання, дискусію, командне навчання;

• має високу мотивацію, що означає зростання інтересу і включення в роботу в міру її виконання;

• підтримує педагогічні завдання в когнітивній, афективній і психо- моторній сферах на всіх рівнях — знання, розуміння, застосування, аналізу, синтезу;

• дозволяє вчитися на власному досвіді й досвіді інших у конкретній справі, а не вдавати навчальну діяльність.

Навчальний проект — це організаційна форма роботи, яка орієнто­вана на засвоєння навчальної теми або навчального розділу і становить частину стандартного навчального предмета або кількох предметів.

Ця технологія представляє один із можливих способів реалізації про­блемного методу навчання. Коли вчитель ставить завдання, він тим самим окреслює плановані результати навчання і вихідні дані. Все інше мають робити учні: намічати проміжні завдання, шукати шлях їх виконання, ді­яти, порівнювати отримане з необхідним, коректувати діяльність.

Орієнтовний перелік обов'язкових критеріальних вимог до сучасно­го тлумачення проектних технологій:

• наявність освітньої проблеми, складність та актуальність якої відпо­відає навчальним запитам та життєвим потребам учнів;

• дослідницький характер пошуку шляхів розв'язання проблеми;

• структурування діяльності відповідно до класичних стадій проекту­ вання;

• постановка проблеми; дослідження;

• пошук шляхів розв'язання; експертиза та апробація версій;

• конструювання підсумкового проекту (чи його варіантів);

• захист проекту;

• корекція та впровадження;

• самодіяльний характер творчої активності учнів;

• практлчне чи теоретичне значення результату діяльності та готов­ність до застосування;

• педагогічна цінність діяльності.

У повній формі робота над проектом проходить п'ять основних етапів представлених у таблиці.