1.Ринкова рівновага.

Попит і пропозиція – дві протилежні ринкові сили, які викликають підвищення або падіння ціни. Але такий стан, коли вони урівноважуються (попит і пропозиція ніби паралізують один одного ) , називається станом рівноваги.

Точка перетину кривих попиту і попозиції відображає рівновагу ринку (попит і пропозиція збігаються, а значить, і збігаються інтереси виробників і споживачів). В цьому випадку ринкова ціна виступає як ціна рівноваги – тобто такий рівень ціни, при якому урівноважуються попит і пропозиція.

При більш високій ціні виникає надлишок пропозиції над попитом, посилюється конкуренція серед продавців, у результаті цього ціна знижується. В умовах коли ціна нижча від ціни ринкової рівноваги, попит перевищує пропозицію, виникає конкуренція серед покупців, що викликає підвищення цін. В результаті при вільній ринковій конкуренції ринок прагне до рівноваги, а ринкова ціна – до ціни рівноваги.

Із зміною попиту і пропозиції під дією різних факторів, наприклал, рівня доходу сімей чи цін на товари – замінники або комплементарі (взаємоповязані) товари, точка рівноваги і ціна рівноваги змінюються відповідно. Значення останньої дуже велике : ринкова ціна, врівноважуючи попит і пропозицію, свідчить про досягнення нйбільшої ефективності ринкової економіки ( виробляється рівно стільки, скільки необхідно на цей момент, а значить, задовольняються всі наявні потреби і не витрачаються марно трудові, матеріальні і фінансові ресурси).

Рух цін під впливом попиту і пропозиції є основою, вихідним моментом дії ринкового механізму регулювання суспільного відтворення . Обєктивні умови ринкового господарства ( повна громадська відосомленість кожного виробника, його повна залежність від конюктури ринку, боротьба за купівельний попит) неминуча породжують конкуренцію.

2.Антимонопольне законодавство.

Антимонопольна діяльність – це комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, які спрямовані на обмеження діяльності монополій, а також створення законодавтсва. У перше такі закони були прийняті наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у цих країнах відбувалася найінтенсивніше.

Антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. Вони грунтувалися на такому розумінні сутності монополій, як повне (аюсолютне) панування однієї компанії (чи їх обєднання), або повне виключення конкуренції. Таке тлумачення сутності монополій майже не зачіпало олігополії, вони, як правило, не підпадали під дію антимонопольного законодавства.

До антимонопольного законодавства належать також, спрямовані на обмеження конкуренції через поділ ринків, угод про ціни, обмеження торгівлі.

Існують американська та європейська системи антимонопольного права.

Тим самим законом заборонялися трести і картелі. Щоб обійти його, монополії створювали холдинг-компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, за якого ліквідовувалися виробнича і правова самостійність компаній, що поглинались, а картельні угоди замінювалися негласними джентельменськими угодами або так званим лідерством у цінах.

Антимонопольні закони втілюють у життя спеціально створені органи. Головною метою антимонопольних законів є обмеження монополій та їх влади, створення конурентного середовища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому.. Найсуворіше антимонопольний закон контролює горизонтальні злиття, тобто обєднання підприємст, які виробляють однотипні товари і послуги, що приводить до монополізації галузі. Методами втілення антимонопольних законів є ліквідація фірми .

Прийняття антимонопольних законів послаблює процес монополізації економіки, сприяє посиленню конуренції. Водночас воно спрямовує утворення монополістичних обєднань у нові форми (групові монополії), у створення вертикальних структур (обєднання фірм, повязаних виробничою та технологічною залежністю).

Література

Основи економічної теорії . В.О.Білик ст.149