2.Сутність і форми міжнародного руху капіталів.

Міжнародний рух капіталу (міжнародна міграція капіталу ) визначається як переміщення капіталів між країнами в пошуках вигіднішої сфери їх використання .Відповідно міжнародні фінансово-кредитні відносини являють собою відносини, що виникають між суб’єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів, тобто з приводу переміщень з одних країн в інші вартостей у товарній або грошовій формі з метою отримання їх власниками прибутків .

Теорії міжнародного руху капіталу розглядають його як фактор виробництва. Згідно з ними основними причинами вивозу капітальних ресурсів є - різниця в нормах прибутку в різних країнах, посилення конкуренції технологічного характеру між суб’єктами ринку капіталів, розвиток технології інноваційного процесу, прагнення домінування на ринку та досягнення ринкової влади .

Основними постачальниками капіталу на міжнародному ринку є транснаціональні корпорації, держави та міжнародні фінансові інституції.

З другої половини ХХ ст.. вивіз капіталу безперервно зростає. Експорт капіталу випереджає за темпами зростання як товарний експорт, так і обсяг ВВП промислово розвинутих країн.

Міжнародний рух капіталу , посідаючи провідне місце в міжнародних економічних відносинах, справляє значний вплив на міжнародну економіку .

• сприяє зростанню динаміки світової економіки ,

• поглиблює міжнародний поділ праці і міжнародне співробітництво,

• збільшує обсяги взаємного товарообороту між країнами .

Вивіз капіталу вигідний не лише його експортеру, а й приймаючій країні . Іноземні інвестиції сприяють розширенню виробництва, збільшенню кількості робочих місць, розвитку сфери послуг, отриманню нових технологій, зростанню продуктивності та технічному оновленню підприємств. Стимулюючий вплив справляє вивіз капіталу і на розвиток міжнародної торгівлі.

Вивіз капіталу здійснюється у трьох основних формах. Експорт підприємницького капіталу, експорт позичкового капіталу, міжнародна економічна допомога .

3.Проблеми інтеграції економіки України у світове господарство.

В умовах, коли міжнародний поділ праці призвів до формування світового господарства, жодна країна світу не може забезпечити високу ефективність свого національного виробництва, якщо воно не інтегрується в тій чи іншій мірі у світове виробництво.Це безпосередньо стосується України.

Формально Україна як член ООН входить до держав світового співтовариства. Вона визнає й виконує статут ООН та міжнародне право, які регулюють міжнародні, політичні, дипломатичні,соціальні, культурні та економічні міжнародні відносини. Отже, Україна певною мірою співробітничає з країнами світу. Проте реально переваги міжнародних економічних відносин країна може використовувати лише тоді, коли її економіка буде інтегрована в світове господарство, тобто буде складовою частиною цього господарства.

Світове господарство – це цілісний економічний організм, що виступає матеріальною основою держав світового співтовариства, в якому вже склалися певні відносини попиту й пропозиції, конкуренції і монополії, макроекономічної рівноваги. Тому включення до нього нових держав – складний і тривалий процес .

Стримує інтеграцію національної економіки України в світове господарство й те, що Україна як суверенна держава ще не має достатнього досвіду в налагодженні економічних зв’язків з країнами світового співтовариства .

Інтеграція економіки України в світове господарство повинна забезпечити зростання ефективності національної господарської системи в результаті найбільш вигідного використання ресурсів, які є відносно надлишковими в Україні, з одного боку, а з іншого, шляхом насичення національної економіки ресурсами, яких є обмаль, але без яких вона функціонувати не може .

Література

Політична економія К.Т.Кривенко ст..457-459, 469- 472

Політична економія Навчально-методичний посібник ст. 160-162

Основи економічної теорії В.О.Білик ст448-451