1. Протест.

2. Припис.

3. Представлення.

4. Постанова.

5. Вимоги, пропоновані до документів прокурорського реагування.

До актів прокурорського реагування в порядку загального нагляду відносяться: протест, подання, припис та постанова прокурора.

«Протест - це документ прокурора (його заступника), що містить звернене до компетентного органу чи посадовій особі обов'язкову для розгляду вимога про скасування акта, що суперечить закону, рішення або про приведення їх у відповідність до закону, або про припинення незаконно дії посадової особи, відновлення порушеного права . »1

Прокурор приносить протест органу або посадової особи, який видав незаконний акт або вчинила незаконна дія, або до вищого органу або вищій посадовій особі. Необхідність принесення протесту до вищого органу або вищій посадовій особі виникає у випадках, коли у прокурора є підстави вважати, що орган або посадова особа відхилить протест чи затримає його розгляд, або видання акту було погоджено з вищестоящим органом або посадовою особою або затверджено ім. При необхідності протест приноситься двох чи більше органам або посадовим особам на спільно виданий ними акт (наприклад, на рішення адміністрації та профспілкового комітету підприємства).

При виявленні декількох незаконних актів, виданих одним і тим же органом або посадовою особою з однакові ми порушеннями закону, може бути принесений один протест.

Принесення протесту у вищий орган або вищій посадовій особі прокурором, якому вони не піднаглядних, проводиться через вищестоящого прокурора. У такому ж порядку направляються подання, припис та постанови. Самостійне звернення прокурора в не піднаглядний йому орган або до не піднаглядним посадовій особі є перевищенням компетенції.

«У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або введення його у відповідність до закону, а також припинення незаконної дії посадової особи, відновлення порушеного права» 2.

У протесті прокурор вимагає скасування акту, коли він повністю не відповідає закону, або внесення до нього змін, доповнень, що знімають протиправність. Задоволення протесту тягне за собою видання іншого акту скасовує, змінює або доповнює опротестований, чи припинення незаконної дії, що носить продовжуємо характер.

Скасування, зміна або доповнення актів, не виконаних до розгляду протесту, автоматично усуває правопорушення. Якщо ж видання акта або вчинення дії спричинило наслідки, то в протест включається вимога про їх усунення, про відновлення порушеного права. Наприклад, в протест на наказ керівника державного підприємства про списання на збиток недостачі або псування цінностей всупереч закону прокурор вимагає відновити їх вартість на балансі і віднести її за рахунок винних; в протесті на наказ про прийом на матеріально відповідальну посаду особи, яка має судимість за корисливі злочини , - припинити трудовий договір.

Якщо опротестований акт спрямований який видав його органом або посадовою особою іншим органам, підприємствам, установам, організаціям або посадовим особам або опублікований у пресі, то в протесті пропонується оповістити одержувачів або помістити у пресі повідомлення про його скасування або зміну.

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про результати розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору.

Призупинення опротестованого акта означає припинення його дії на час до розгляду. Дія опротестованих нормативних актів призупиняється у всіх випадках. Індивідуальні акти припиняються, якщо вони не виконані або виконані частково. Розгляд протесту включає в себе ознайомлення з ним або його обговорення колегіальним органом і прийняття по ньому рішення (про повне або часткове задоволення вимог прокурора або їх відхилення, про заходи щодо усунення порушень закону). У десятиденний строк з дня надходження протесту відповідний орган або посадова особа приймає рішення на вимогу прокурора і повідомляє йому про результати розгляду, а у разі відхилення вказує мотиви. Дотримання цього терміну не залежить від періодичності засідань колегіального органу. Для отримання більш детальної інформації про задоволення протесту або мотиви його відхилення прокурор може витребувати копію акта, виданого за результатами розгляду.

При ухиленні від розгляду протесту протягом десяти днів або повного чи часткового його відхилення прокурор або його заступник, незгодний з цим, може звернутися протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду до суду із заявою визнання акта незаконним. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта. Пропуск без поважних причин строку для звернення до суду тягне за собою відмову у задоволенні заяви. При наявності поважної причини суд може цей термін відновити.

У заяві зазначаються:

* Суд, в який направляються матеріали;

* Прокурор, який звернувся із заявою;

* Орган або посадова особа, якої було прийнято незаконний акт, і його місцезнаходження: назву і номер акта, час і місце його видання;

* Положення опротестованого акта, що суперечать відповідним законом, і в чому це виражається;

* Вимоги про визнання незаконним всього акта або його частини.

До заяви додаються:

* Копія оспорюваного акта або завірена виписка з нього;

* Повідомлення про відхилення протесту або підтвердження ухилення від його розгляду (виписка з журналу вихідної кореспонденції прокуратури, копії нагадувань органу або посадової особи про розгляд протесту, довідка секретаря прокуратури про неотримання відповіді);

* Інші необхідні документи.

Заява розглядається судом у десятиденний строк за участю прокурора і представника органу або посадової особи, що прийняв акт. Їх неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду заяви, якщо суд не визнає явку обов'язковою.

Одним із актів прокурорського реагування в порядку загального нагляду є припис прокурора.

«Припис - це документ прокурора (його заступника), що містить звернене до органу або посадової особи і підлягає негайному виконанню вимога про усунення очевидного порушення закону, щоб уникнути можливого заподіяння істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації або громадянам» 3.

Припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому в порядку підлеглості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення. Воно засвідчується гербовою печаткою прокуратури і вручається під розписку, а при неможливості це зробити - надсилається поштою. При відмові отримати припис про це робиться відмітка на другому його примірнику і припис направляється до вищих орган. У цьому випадку прокурор може вжити заходів щодо притягнення керівника органу або посадової особи до відповідальності за невиконання законодавства про прокуратуру.

Вимоги приписи носять імперативний характер:

* Скасувати правовий акт;

* Привести акт у відповідність до закону;

* Відновити порушене право;

* Вчинити дії, необхідні для запобігання істотного збитку;

* Утриматися від вчинення дій і т. п.

Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Заподіяння шкоди може виражатися в: пошкодження або втрату майна; припинення виробничо-господарської діяльності або створення серйозних перешкод для її продовження; забруднення середовища проживання і знищення природних об'єктів; катастрофи, аварії та інші надзвичайні наслідки; істотне обмеження гарантованих Конституцією трудових, житлових та інших прав і свобод громадян. Характер істотного збитку і наявність причинного зв'язку між ним і порушенням закону встановлюються прокурором в кожному випадку з урахуванням конкретних обставин.

Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору. Вимога негайного виконання приписи означає, що порушення закону має бути усунуто невідкладно або в термін, встановлений прокурором. Письмове повідомлення про це повинно бути надіслано прокурору відразу після прийняття належних заходів.

На відміну від протесту або подання припис не можна відхилити, а можна лише оскаржити. Тому орган чи посадова особа можуть оскаржити: припис заступника прокурора - прокурора, припис прокурора - вищестоящому прокурору. Оскаржити його можуть орган або посадова особа, якій воно внесено, а також громадяни, інтереси яких зачіпаються виконанням розпорядження. Виходячи з негайному виконанню, оскаржити припис слід одразу після його винесення, Скарга розглядається у десятиденний термін. Результатом її розгляду може бути підтвердження законності та обгрунтованості приписи або його відгук, про що повідомляється заявнику. Рішення вищестоящого прокурора по скарзі на припис є остаточним.

«Подання - це звернений до вповноваженими державними органами, громадської організації або посадовій особі документ прокурора (його заступника), який містить аналіз порушень закону, причин цих порушень та умов, що їм умов, а також вимога про їх усунення» 4. У поданні наводяться дані про поширеність порушень закону та найбільш характерні факти. У ньому не повинно бути декларативних тверджень, загальних закликів, припущень і застережень.

Подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і що їм сприяють, вноситься прокурором, його заступником у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженням усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду.

При внесенні подання на основі узагальненої практики прокурорського нагляду (наприклад, до місцевого органу самоврядування) у ньому вказуються ті заходи, які вже були прийняті прокуратурою для усунення порушень закону, причин цих порушень та умов, що їм умов. Усунення порушень закону з викладеного в поданні вимогу може полягати як у вчиненні дій, що пропонуються законодавством (наприклад, забезпечення очисними пристроями джерел викиду шкідливих речовин в атмосферу), так і в припиненні незаконної діяльності - сукупності взаємопов'язаних дій, що свідчать про неблагополучному стан законності в цілому або стосовно до окремих галузей законодавства (систематичні порушення підприємством законів після винесеного попередження). Усунення порушень закону припускає також ліквідацію наслідків (приведення до попереднього стану земель, виведених з сільськогосподарського обороту в результаті порушень земельного законодавства). Вимоги про усунення причин порушень закону та умов, що їм умов (роз'яснення чинного законодавства, упорядкування обліку цінностей і т. п.) спрямовані на їх попередження. Якщо в поданні названі особи, винні в порушенні закону, то прокурор має право поставити питання про їх дисциплінарної відповідальності, а також про відшкодування ними матеріальних збитків.

Невідкладність припускає розгляд подання відразу ж після його надходження. «Не пізніше ніж у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усунення порушень закону, причин і умов, що їм умов і про наслідки повідомлено прокурору» 5.

Колегіальний орган, якому внесено подання, повинен розглянути його на своєму засіданні, дата проведення якого встановлюється з урахуванням необхідності виконання вимоги невідкладності. Подання може бути обговорено на зборах трудового колективу, жителів населеного пункту, мікрорайону і т. п. Прокурор має право вимагати розгляду подання з його участю. Про день розгляду подання колегіальним органом (сесією Ради народних депутатів, керівним органом громадської організації і т. д.) прокурор повинен бути завчасно повідомлено. Його неявка не перешкоджає розгляду подання у призначений термін.

Результати розгляду можуть бути відображені в наказі, рішенні, плані заходів і т. п. Повідомлення прокурору має містити відповіді на всі його вимоги, а відхилення подання повністю або в певній частині повинна бути мотивована.

При необгрунтованому відхиленні подання воно може бути внесено до вищого органу (громадську організацію, посадовій особі), а при неповноту повідомлення прокурор має право витребувати додаткові відомості. При наявності сумнівів у достовірності повідомлення про вжиті заходи прокурор може провести контрольну перевірку або вимагати її проведення від органу управління або контролю.

«Подання по малозначним фактами, коли усунення правопорушення можна досягти шляхом усної вимоги та роз'яснення закону, не вносяться» 6. Усна вимога можна також використовувати замість протесту для скасування чи приведення у відповідність із законом правового акта або припинення незаконної дії посадової особи.

У разі порушення закону посадовою особою або громадянином прокурор, його заступник, залежно від характеру порушення закону, виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо цих осіб.

Таким чином можна сказати, що постанова прокурора (його заступника), що виносяться при здійсненні загального нагляду, - це документ, яким відносно посадової особи чи громадянина порушується дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або кримінальну справу.

Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення, якщо воно спрямоване одному органу чи посадовій особі, може бути винесена одночасно щодо кількох осіб, які допустили дане порушення. У ньому обгрунтовується наявність складу дисциплінарного чи адміністративного проступку і робиться посилання на порушену норму і норму, за якою порушник підлягає притягненню до відповідальності. До винесення постанови від залучаються до відповідальності осіб витребуються письмові пояснення, протокол про адміністративне правопорушення на додаток до ухвали не складається.

Постанова про порушення кримінальної справи направляється органам дізнання чи попереднього лиха (ч. 3 ст. 98 КПК).

Постанова про порушення дисциплінарного провадження повинна бути розглянута органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження, постанова про порушення провадження про адміністративне правопорушення розглядається протягом десяти днів, якщо законом не передбачено більш короткий термін.

Якщо орган чи посадова особа приходить до висновку про необгрунтованість постанови прокурора, то приймається рішення про відмову в залученні до дисциплінарної відповідальності (ст.147 КЗпП) або про припинення справи про адміністративне правопорушення (ч.1 ст.284 КпАП). При розгляді постанови орган або посадова особа має право замість накладення дисциплінарного стягнення передати матеріали трудовому колективу або його органу для вжиття заходів громадського впливу (ст.152 КЗпП), а замість накладення адміністративного стягнення - передати матеріали за місцем роботи на розгляд товариського суду, комісії з боротьби з пияцтвом, загальножавної організації або трудового колективу (ч.1 ст.187 КпАП).

У разі незгоди з результатами розгляду постанови прокурор у межах строку давності притягнення до відповідальності (ст.148 КЗпП, ст.38 КпАП) направляє постанову про порушення дисциплінарного провадження вищому органу або посадовій особі (ч.2 ст.147 КЗпП) або опротестовує постанову про припинення справи про адміністративне правопорушення (ст.290 КпАП).

Закон не зобов'язує орган або посадова особа повідомляти прокурору про результати розгляду постанови про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення. Проте прокурор може на підставі закону про прокуратуру витребувати копію акта виданого за результатами розгляду постанови, або отримати інформацію в іншій формі.

Всі перераховані вище документи прокурорського реагування складаються відповідно до певних вимог. «У протесті, поданні, приписі або постанові прокурора обов'язково зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до його усунення.» 7

У документах прокурорського реагування слід вказувати:

а) ким допущено порушення закону;

б) яке його положення порушено;

в) в чому полягає порушення;

г) що слід зробити для його усунення;

д) у який термін порушення повинно бути усунуто.

Вимога про зазначення особи, яка вчинила правопорушення не належить до постанови про порушення кримінальної справи - у ньому можуть бути названі тільки ознаки злочину (ч.2 ст.94 КПК). Посилаючись на положення закону, що порушено, прокурор називає його статтю (частину, пункт). Виклад порушення закону означає опис його фактичної сторони. Вказівка про те, що необхідно зробити посадовій особі чи органу для усунення порушення, дається у вигляді вимог. Термін усунення порушення визначається законом України «Про прокуратуру», стосовно до приписом він може бути конкретизований прокурором.

Документ прокурорського реагування включає в себе:

1) вступну частину - прізвище, ініціали та посада особи або найменування органу, якому адресується документ, назва документа, дату і місце його винесення, а стосовно до постанови - посаду, класний чин, прізвище, ініціали прокурора або його заступника;

2) описово-мотивувальну частину - джерело інформації про порушення закону, ким і яке його положення порушено, в чому полягає порушення, посилання на норму, якою керується прокурор;

3) заключну (резолютивну) частину-вказівка на те, що необхідно зробити для усунення порушення законів, причин порушення та сприяють йому умов (в протесті, приписі, поданні), відносно кого порушується дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення, якому посадовій особі або органу документ направляється для розгляду або кому доручається розслідування кримінальної справи. У документі вказується також, що він підлягає обов'язковому розгляду у встановлений законом термін і про результати має бути повідомлено прокурора, роз'яснюється право на оскарження (в розпорядженні).

Документ повинен бути підписаний прокурором (його заступником) із зазначенням посади, класного чину, прізвища та ініціалів.

До документа можуть бути включені матеріали, що підтверджують викладені в ньому висновки та вимоги. Крім загальних, до документів прокурорського реагування пред'являються і спеціальні вимоги.

«Управління загального нагляду Генеральної прокуратури та інші її підрозділи, що займаються загальним наглядом, відповідні відділи прокуратури Республіки Крим, прокуратур областей і прирівняних до них, прокуратури міста Києва повинні вивчати та аналізувати документи прокурорського реагування, відкликаючи ті з них, які не відповідають вимогам закону» 8. Аналіз їх якості слід проводити також в міських, районних міжрайонних та прирівняних до них прокуратора.

Копії документів прокурорського реагування невідкладно надсилаються вищестоящим прокурорам. Це дозволяє своєчасно направляти підлеглим прокурорам зауваження за документами або відмовляти їх. Приводом до відкликання можуть бути, по-перше, необгрунтовані принесення протестів, внесення приписів та подань, винесення постанов і, по-друге, недотримання вимог викладених вище. У першому випадку відгукуються як розглянуті, так і нерозглянуті документи, у другому _ тільки нерозглянуті. Припис можна також відкликати у зв'язку з розглядом поданої на нього скарги. При відкликання розглянутого документа усуваються наслідки порушення закону, допущеного у зв'язку з виконанням необгрунтованих вимог прокурора (визнається таким, що втратив чинність, наказ про скасування опротестованого акта прокурором, відміняється накладене дисциплінарне стягнення і т.д.).

Вказівка вищестоящого прокурора про відкликання документа реагування виповнюється невідкладно. Документ, внесений заступником прокурора, може бути відкликаний прокурором. Переконавшись у необгрунтованості внесення документа реагування або недотриманні що пред'являються до нього вимог, прокурор повинен відкликати його за власною ініціативою.

-79- ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД І ПОЗАВІДОМЧИЙ КОНТРОЛЬ:

У Конституції України (п.9 Перехідних положень) і Законі України «Про прокуратуру» (ст.ст. 19-28) зазначено, що прокуратура здійснює нагляд за додержанням і застосуванням законів – до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів по контролю за додержанням законів. Дія цих положень не обмежена в часових межах, і тому існує перспектива подальшого існування цієї функції прокуратури, тим більше, що її ліквідація не сприяла б стабілізації обстановки у країні і зміцненню правопорядку. Отже, на сьогодні не втрачають актуальності питання вдосконалення прокурорського нагляду, а в умовах трансформації українського суспільства виникають нові проблеми, які вимагають теоретичного осмислення і практичного вирішення. Як зазначає Т.В. Корнякова, «окремі з цих проблем існували і раніше, але завдяки інертності керівництва Прокуратури Союзу РСР і Генеральної прокуратури України тривалий час не вирішувались». Однією з них є проблема взаємовідносин між прокуратурою і численними владними структурами, які здійснюють контроль за додержанням різних правових норм і правил у господарській, соціальній та інших сферах життя .4,4суспільства Дослідження співвідношення прокурорського нагляду і державного (відомчого) контролю актуальне у зв’язку з тим, що по багатьох напрямах діяльність даних органів на практиці тісно переплітається. Ознайомлення з параметрами цього співвідношення дозволяє з теоретичних позицій дослідити специфіку прокурорського нагляду і особливості діяльності контролюючих установ, визначити місця «конкуренції» в області правореалізації, а також опрацювати фактори ефективності (оптимальності) результатів їх роботи. Питання прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів протягом десятиріч були предметом уваги низки науковців. В Україні ними займались такі учені, як Д.Бакаєв, Л.Давиденко, Ю.Грошевий, В.Долежан, В.Зеленецький, І.Марочкін, М.Мичко, М.Косюта, О.Михайленко, М.Руденко, Г. Середа М.Штефан, Ю.Шемшученко, М.Якимчук та інші. Діяльність органів позавідомчого контролю висвітлювали такі науковці, як О.Андрійко, А.Альохін, В.Авер’янов, В.Бессарабов, Г.Васильєв, Н.Коваленко, М. Кучерявенко, М.Мельник, М.Хавронюк, І.Шахов та інші. Метою цієї роботи є дослідження проблем розмежування прокурорського нагляду і позавідомчого контролю, визначення місця і ролі органів прокуратури та органів позавідомчого контролю у зміцненні правопорядку шляхом порівняльного аналізу їх правового статусу. Здійснюючи аналіз відмінностей у правовому статусі органів прокуратури і позавідомчого контролю, необхідно мати на увазі, що як перші так і другі взагалі роблять одну справу, забезпечують режим законності в державі, але кожен на своєму рівні. Природно, що не можна ставити знак рівності в діяльності прокуратури і органів контролю. Прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів — це динамічний вид діяльності, що концентрує свої зусилля лише на дотриманні законів. Він може і повинен бути ефективною гарантією у відстоюванні принципу верховенства закону у правозастосуванні. Досліджуючи питання про співвідношення прокурорського нагляду і позавідомчого контролю, слід звернути увагу на характер відмінностей, які існують між ними. Прокуратура і контролюючі органи належать до різних гілок влади. Безперечним є той факт, що прокуратура у сучасних умовах не належить ні до законодавчої, ні до виконавчої, ні до судової влади. Переважна більшість органів позавідомчого контролю функціонує у системі органів державної виконавчої влади у складі міністерств, державних комітетів, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом. Окремі контролюючі органи є представниками парламентського контролю, а саме Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його апарат, Рахункова палата, Центральна виборча комісія. Своєрідним контрольним органом, який сприяє формуванню судової влади, є Вища рада юстиції .4,27 Органи прокуратури наділені правом здійснювати нагляд за додержанням і застосуванням законів контролюючими органами. Останні ж таким правом стосовно прокуратури не наділені, хоча у процесі своєї контрольної діяльності можуть з’ясовувати окремі питання внутрішньо-управлінської діяльності прокуратури (наприклад, витрачання бюджетних коштів або додержання правил землеустрою при будівництві об’єктів прокурорської інфраструктури). Органи прокуратури складають єдину централізовану систему, з підпорядкуванням нижчих органів вищим, аж до Генерального прокурора України, на відміну від контролюючих органів. Незалежність органів прокуратури від зовнішніх впливів є значно більшою, ніж незалежність контролюючих органів, значна частина яких діє за 4,27].принципом «подвійного підпорядкування» До предмету прокурорських перевірок виконання законів не входить додержання підзаконних актів. Органи прокуратури здійснюють нагляд за додержанням і застосуванням лише законів, тоді як контролюючі органи – також за реалізацією підзаконних актів, виданих органами виконавчої влади різного рівня. Прокурори можуть цікавитись додержанням підзаконних актів (постанов, положень) для встановлення причин порушень законів та умов, що сприяли цим порушенням. При здійсненні нагляду і інших функцій прокурор виступає від імені 6, 89].держави в цілому, а не від імені конкретного відомства На відміну від більшості контролюючих органів, прокурорський нагляд за додержанням і застосуванням законів поширюється не на окремі правові сфери, як у спеціалізованих органів контролю, а на увесь комплекс проблем, пов’язаних з забезпеченням правопорядку, що випливає з ч.1 ст.19 Закону України «Про прокуратуру». Існують серйозні відмінності стосовно повноважень прокуратури і контролюючих органів, особливо з реагування на виявлені порушення. Зокрема, прокуратура не наділена при здійсненні нагляду імперативними повноваженнями, за винятком приписів, не має права застосовувати заходи адміністративного стягнення, а також санкції до юридичних осіб, що роблять контролюючі органи. Позавідомчий контроль носить постійний характер з плануванням перевірок як за сигналами про правопорушення, так і без них (наприклад, періодичні ревізії, що проводяться органами КРУ), тоді як наглядові заходи повинні здійснюватись, як правило, на основі вірогідної інформації про порушення законів. Підсумовуючи, потрібно зазначити, що наглядова функція прокуратури характеризується двома головними аспектами, а саме: перший - це координація прокуратурою роботи органів контролю та правоохоронних установ; другий - це взаємодія в процесі прокурорських перевірок зі спеціалістами контролюючих органів. Забезпечення ефективності прокурорського нагляду за виконанням законів у тісній взаємодії з установами позавідомчого контролю виступає одним з актуальних завдань зміцнення правопорядку в державі в цілому і в окремих сферах суспільного життя.

-85-86-

Постановка завдань, підготовка та реалізація планів, перевірка виконання і контроль за діяльністю підпорядкованих працівників — основні організаційні елементи роботи прокуратури.

Керівництво діяльністю органів прокуратури здійснює Генеральний прокурор України, який на підставі і на виконання законів видає накази та інструкції, дає вказівки, які обов' язкові для всіх органів прокуратури. Повноваження Генерального прокурора щодо керівництва органами прокуратури визначені в ст. 15 Закону «Про прокуратуру». Генеральний прокурор України у відповідності з Конституцією, іншими законами на підставі аналізу стану законності визначає головні завдан-

25

ня, які повинні вирішувати органи прокуратури. Планування забезпечує:

визначення першочерговості проблем, які мають бути вирішені прокуратурою в цілому і в конкретний період часу (квартал, півріччя, рік);

персональну відповідальність за виконання намічених заходів та послідовність їхнього виконання.

Для забезпечення належного планування в прокуратурі слід визначити пріоритетні напрямки в усіх галузях проку-рорськоїдіяльності. Це дає можливість концентрувати зусилля прокуратури на вирішенні найбільш актуальних проблем. В залежності від строків розрізняють поточне та перспективне планування. Поточне планування служить вирішенню проміжних завдань в короткі періоди часу. Перспективне планування розраховане на більш тривалий строк і передбачає здійснення комплексу міроприємств щодо вирішення суттєвих питань зміцнення законності та боротьби із злочинністю. Обидва види планування пов'язані між собою. При цьому вирішальна роль відводиться перспективному плануванню, націленому на тривалий час здійснення міроприємств, що дозволяє досягти практичних успіхів в забезпеченні законності.

В Генеральній прокуратурі України, прокуратурах АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя, прирівняних до них прокуратурах робота планується на півріччя з врахуванням стану законності та нагляду за виконанням законів.

В міських, районних та прирівняних до них прокуратурах плани роботи складаються щоквартально. При цьому прокурорам надана самостійність планування роботи (п. 2 наказу Генерального прокурора України від 4.01.95 р. № 1 «Про організацію роботи органів прокуратури України»).

Вищестоящі прокурори безпосереднє керівництво роботою підпорядкованих органів здійснюють шляхом:

— виїзду на місця для перевірок роботи. Перевірки бувають галузеві та комплексні. Вони проводяться і здійснюються вищестоящою прокуратурою в залежності від стану справ в боротьбі із правопорушеннями у тому чи іншому районі, місті, області. Комплексні перевірки повинні проводитися не частіше одного разу в п'ять років, а галузеві — одного разу на рік (п. 4 наказу Генерального прокурора України № 1 від 4.01.95 р. ). Результати перевірок розглядаються на місці;

— надання практичної допомоги в правильній організації роботи, запобігання та усунення наявних недоліків;

— дачі підпорядкованим прокурорам письмових вказівок, видання та направлення їм наказів, оглядів, інформаційнихта методичнихлистівта іншихдокументів щодоусунення недоліків в їхній роботі;

— заслуховування керівників прокуратур та інших працівників на засіданнях колегій та на оперативних нарадах;

— організація навчання та підвищення кваліфікації прокурорських та слідчих працівників.

Єдиноначальствування в роботі органів прокуратури поєднується з колегіальністю при розгляді найбільш важливих проблем прокурорсько-слідчої діяльності. Для цього в Генеральній прокуратурі України, прокуратурі АР Крим, прокуратурах областей та прирівнянихдо них, прокуратурах міст Києва та Севастополя утворюються колегії, які є дорадчими органами. Вони розглядають найбільш важливі питання, які стосуються додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора України, кадрові питання, заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури. На засіданнях колегій можуть заслуховуватися повідомлення та пояснення керівників міністерств, відомств, органів державного управління, нагляду та контролю, підприємств, установ та організацій, їхніх об'єднань, інших посадових осіб з приводу порушень законодавства.

Рішення колегій доводяться до відома працівників органів прокуратури. У разі розбіжностей між прокурором і колегією він проводить в життя своє рішення.

-86

Облік та звітність — важливіші елементи правильної організації роботи органів прокуратури. Достовірна, об'єктивна, оперативна, стабільна та цілісна статистична інформація дозволяє прокурору, по-перше, правильно оцінити стан справ, по-друге, намітити заходи щодо зміцнення законності на всіх ділянках прокурорської діяльності, по-третє, покращити ор- \І ганізацію роботи органів прокуратури.

Статистична звітність в органах прокуратури, яка базується на матеріал ах первинного обліку роботи прокурорівта слідчих, дозволяє фіксувати визначені закінчені процесуальні рішення (акти прокурора з загального нагляду, з нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу із злочинністю та ін.). На підставі цих рішень враховуються явища та процеси, які контролюються прокуратурою.'

З метою забезпечення організації належного обліку роботи і ведення статистики в органах прокуратури прокурори зобов'язані постійно вести первинний облік фактично вико-

27

наної роботи для повного і своєчасного відображення у звітах статистичних даних (п. 1 наказу Генерального прокурора України № 17 від 4.04.92р. «Про організацію обліку роботи та статистики в органах прокуратури»).

Статистичні звіти про роботу складаються особисто міськими, районними, міжрайонними, а також іншими прирівняними до них прокурорами на підставі встановлених документів первинного обліку. В апаратах прокуратур АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняних до них прокуратурах міст з районним поділом звіти складають начальники уПравліньта відділів (старші помічники та помічники прокурорів) в обсязі своїх розділів. Звіти по управлінню та відділу підписують начальники структурних підрозділів і подають їху визначені прокурором строки старшому помічнику прокурора з питань статистики для складання зведеного звіту по апарату прокуратури. Старший помічник з питань статистики перед складанням зведеного звіту по апарату прокуратури області або відповідного району зобов'язаний перевірити за матеріалами первинного обліку достовірність показників звіту, який надано управлінням або відділом. Аналогічний порядок подання звітів розповсюджується на управління та відділи Генеральної прокуратури України. Зведені звіти про роботу прокурора по області або регіону підписують відповідні прокурори.

В прокуратурі У країни облік роботи ведеться у відповідності з статистичним звітом форми № П «Про роботу прокурора», затвердженого наказом Мінстату України від 29.10.96 р. № 320. Інструкція по складанню статистичного звіту за цією формою затверджена наказом Генерального прокурора України № 17 від 29.10.96 р.

Структура звіту про роботу прокурора зформована у відповідності з галузями п рокурорської діяльності і складається з 6 розділів: 1) загальний нагляд; 2) нагляд за додержанням законів органами, що ведуть боротьбу із злочинністю;

3) участь прокурора в розгляді кримінальних справ у судах;

4) участь прокурора у цивільному та арбітражному судочинстві; 5) нагляд за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру, ізоляторах, спеціальних приміщеннях, приймальниках-розподільниках для неповнолітніх; 6) розгляд скарг (звернень).

Прокурори АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міські, районні, міжрайонні, а також інші прирівняні до них прокурори складають статистичний звіт за формою № П відповідно до підпорядкованості два рази на рік — за півріччя та за весь рік.

Відповідальність за достовірність та своєчасніть надання

28

статистичного звіту покладається на прокурора, який його

підписав.

Органам прокуратури на місцях заборонено встановлювати додаткову звітність та змінювати передбачені Інструкцією, затвердженою наказом Генерального прокурора України від 29.10.96 р. № 17, порядок обліку даних і надання звітів.

Звітні дані підлягають аналізу. На їх підставі виявляються тенденції, які виникають в прокурорській діяльності, динаміці та структурі злочинності, розслідуванні злочинів. З їх урахуванням в органах прокуратури розробляються відповідні плани та міроприємства.

-89-Підготовка, розстановка і виховання кадрів прокуратури.

Вимоги, що ставляться до осіб, які призначаються на посади прокурорсько-слідчих працівників, чітко регламентовано Законом України "Про прокуратуру". Стаття 46 Закону визначає, що прокурорами та слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові та моральні якості.

Який же зміст вкладається у вимоги про "ділові та моральні якості"? Поняття "ділові якості" означає риси, які характеризують ставлення до громадської, службової діяльності, до роботи.

Ділові якості прокурорсько-слідчих працівників охоплюють комплекс професійних знань і практичних навичок, а також ставлення їх до виконання службових обов’язків. Де вид і рівень професійного уміння працівника, наявність у нього знань, навиків і особистих якостей, необхідних для виконання відповідної роботи, а також показник певної професійної діяльності.

Ділові якості працівників прокуратури – це теоретична підготовка і практичний досвід, уміння організувати роботу і якісно її виконувати, уміння виявити недоліки в роботі та їх подолати, здатність реально оцінити результати своєї роботи. На формування у працівників ділових якостей значно впливають такі чинники:

1. знання чинного законодавства, особливо матеріального та процесуального права, тобто рівень юридичної підготовки;

2. персональний інтерес працівника до обраної професії;

3. правильна організація роботи в міськрайпрокуратурі;

4. добре організоване навчання з підвищення кваліфікації працівників;

5. наявність в міськрайпрокуратурі необхідної літератури для підвищення теоретичного і професійного рівня;

6. стимулювання працівників до результативної праці. Безумовно, необхідно вміло застосовувати професійні знання на практиці, володіти сучасними методами прокурорського нагляду, розслідування злочинів і виконування інших функцій прокуратури. Ділові (професійні) якості треба постійно вдосконалювати, використовуючи позитивний досвід і методичні рекомендації за умови, що працівник до цього прагне.

Моральні якості – одна з головних умов добору кадрів в органах прокуратури.

Мораль – це правила моральності, а моральність – це духовні якості, які необхідні людині в суспільстві, а також виконання цих правил.

Добір працівників з високими моральними якостями -вимога, передбачена Законом України "Про прокуратуру", а також Наказом Генерального прокурора № 2 від 25 лютого 2004 р. Моральні якості працівника визначаються його світоглядом і переконаннями. Моральні властивості особистості, моральні переконання, моральні почуття – це регулятори моральних вчинків особистості.

Моральна подоба людини розкривається в її вчинках, діях. На які моральні якості необхідно перш за все звертати увагу, призначаючи на посаду працівників прокуратури? Із численних моральних властивостей особистості вирізняються: чесність, принциповість, скромність, непідкупність, добросовісність, відповідальність, вірність професійному обов’язку, здатність правильно сприймати критику, чуйність і уважність до людей, нетерпимість до недоліків та ін.

З оцінкою цих моральних якостей особистості необхідно підходити до вирішення питань формування кадрів органів прокуратури. Такі вимоги передбачено наказом Генерального прокурора України №2 від 25 січня 2004 р.: "Домагатися, щоб усі напрямки прокурорського нагляду і слідства були укомплектовані принциповими, непідкупними, компетентними і добросовісними працівниками, які здатні творчо, цілеспрямовано і якісно виконувати завдання, що стоять перед органами прокуратури України" (п. 1.1 Наказу).

Визначення цих якостей як головних зумовлено тим, що прокурорсько-слідчі працівники покликані вирішувати виключно важливі завдання, які на них покладено Законом України "Про прокуратуру". Виконання покладених завдань можливе тільки за умови, якщо вони будуть укомплектовані кадрами, котрі мають перелічені якості.

Більшість якостей, у тому числі й моральних, напрацьовуються в процесі роботи, формуються в колективі, де людина працює. При цьому слід мати на увазі, що будь-який підрозділ прокуратури, кожний колектив відзначається специфічними, тільки йому притаманними особливостями. Ці особливості складаються з багатьох факторів: від вимогливості керівника до підлеглих, стану трудової та службової дисципліни, рівня громадської активності працівників та ін.

Таким чином, у вирішенні питань добору кадрів для органів прокуратури одне з головних завдань – не допустити в прокуратуру людей випадкових, недостатньо кваліфікованих чи здатних зрадити інтереси справи. Це дає підстави стверджувати, що при доборі та розміщенні кадрів в органах прокуратури необхідно суворо дотримуватись основних принципів кадрової роботи; а) професійної, моральної та вікової придатності; б) бездоганної репутації; в) законності в діяльності кадрових служб прокуратури; г) позапартійності; ґ) рівності вимог до проходження служби в органах прокуратури; д) відповідальності керівників органів прокуратури за добір, розміщення і виховання прокурорських кадрів.

Важливу роль у доборі та розміщенні кадрів відіграє атестація працівників. Атестація – ці організаційний фактор, який стимулює результативну працю і професіональний розвиток працівника. Генеральний прокурор України вимагає, щоб у справі професійної підготовки і виховання кадрів службове атестування здійснювалося на якісно новому рівні (п. 7.1 Наказу №2).

Таким чином, можна зробити висновок, що робота з добору та розміщення кадрів – це творчий процес, і завдання зводиться до того, щоб жоден працівник не залишився поза увагою керівника. На жаль, ця важлива і відповідальна робота не всюди організована належним чином, трапляються випадки, коли на місцях, у районних і міських прокуратурах не приділяється необхідної уваги вихованню кадрів, підвищенню їх професійного рівня, додержанню моральних норм. Особливо від цього страждають молоді спеціалісти, які приходять на роботу в прокуратуру після закінчення вищого навчального закладу. Добре відомо, що початок професійної діяльності молодого спеціаліста – це відповідальний етап, від якого значною мірою залежить подальша його доля. Тому дуже важливо, щоб праця молодого спеціаліста була належним чином організована.

-90— ДИСЦИПЛІНАРНИЙ СТАТУТ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

Така відповідальність передбачається тільки для конкретно визначених категорій працівників на підставі статутів та положень про дисципліну і спеціальних нормативних актів. Вона характеризується спеціальним суб'єктом дисциплінарного проступку, особливим характером дисциплінарного проступку, спеціальними видами дисциплінарних стягнень, особливим порядком накладення та оскарження дисциплінарного стягнення.

Спеціальним суб'єктом є працівник, який несе дисциплінарну відповідальність за спеціальними нормативно-правовими актами - статутами, положеннями, законами (Статут про дисципліну працівників зв'язку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 р. №877 // ЗП України. - 1996. - №15. - Ст. 420; Дисциплінарний статут прокуратури України, затверджений постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №4. - Ст. 15; Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 р. №55 // ЗП України. - №4-5. - Ст. 71; Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України, затверджене. Указом Президента України від 12 березня 1996 р. // Урядовий кур'єр. - 1996. - 28 березня; Положення про дисципліну працівників споживчої кооперації України, затверджене постановою Першої конференції споживчої кооперації України від 25 червня 1997 р. // Офіційний вісник України. - 1997. - Число 45. - С. 215; Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №8. - Ст. 56; Закон України "Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України" від 2 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №22. - С. 140; Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №52. - Ст. 490; Закон України "Про зв'язок" від 16 травня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №20. - Ст. 143; Гірничий закон України від 6 жовтня 1999 р. // Урядовий кур'єр. - 1999. - №225. - 1 грудня). Спеціальна дисциплінарна відповідальність працівників відрізняється від загальної дисциплінарної відповідальності більш широким змістом дисциплінарного проступку і більш суворими санкціями. Так, для певних категорій працівників, вимоги морального змісту включені в їх трудові обов'язки. Це стосується суддів, прокурорів, державних службовців, працівників, що виконують виховні функції. Недотримання таких норм, аморальна поведінка не тільки під час роботи, але і в побуті є підставою для притягнення такого працівника до дисциплінарної відповідальності аж до звільнення з посади.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну передбачено більш широке коло дисциплінарних стягнень. Так, Дисциплінарний статут прокуратури України передбачає як дисциплінарні стягнення такі заходи впливу:

догана, пониження в класному чині, пониження в посаді, позбавлення нагрудного знака "Почесний працівник прокуратури України", звільнення, звільнення з позбавленням класного чину. Слід звернути увагу на те, що окремі нормативно-правові акти про дисципліну містять положення про таке дисциплінарне покарання, як переведення на нижчу посаду. Наприклад, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту передбачає серед дисциплінарних стягнень переміщення на нижчеоплачувану роботу на строк до 3 місяців, переміщення на нижчу посаду на строк до 6 місяців. Ці норми у даний час не можуть застосовуватись як такі, що суперечать конституційному положенню про заборону примусової праці, про що зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. №9.

На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями й іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися не тільки органом, який відає прийомом на роботу, а також і вищестоячими органами. Працівники, що займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише за підставами, передбаченими законодавством (ст. 147-1 КЗпП України).

Передбачаються інші, ніж для загальної дисциплінарної відповідальності, строки накладення дисциплінарного стягнення. Дисциплінарний статут прокуратури встановлює, що дисциплінарне стягнення застосовується протягом одного місяця з дня виявлення проступку, не рахуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не пізніше 1 року з дня вчинення проступку. Строк службової перевірки не може перевищувати 2 місяців. У разі вчинення працівником діяння, не сумісного з перебуванням на роботі в органах прокуратури, його звільнення провадиться незалежно від часу вчинення проступку.

Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене прокурорським працівником до Генерального прокурора України у місячний строк з дня ознайомлення з наказом. Генеральний прокурор приймає рішення у 10-денний строк, а у разі проведення перевірки - не пізніше 1 місяця з дня надходження скарги, при цьому він має право скасувати дисциплінарне стягнення, посилити або пом'якшити його. У разі незаконного пониження на посаді або звільнення працівника з посади Генеральний прокурор видає наказ про поновлення на посаді з виплатою середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітній платі за час роботи на нижчеоплачуваній роботі, але не більше як за 3 місяці. Якщо не з вини працівника час вимушеного прогулу становить більше 3 місяців, Генеральний прокурор може прийняти рішення про виплату середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу. Поновлення в попередньому класному чині або на попередній посаді може провадитися тільки у порядку атестування. Рішення Президента України та Генерального прокурора України про позбавлення класного чину, наказ Генерального прокурора про застосування дисциплінарного стягнення або відмова у поновленні на роботі прокурорсько-слідчих працівників, звільнених прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва та прирівняних до них прокурорів, можуть бути оскаржені до Верховного Суду України в місячний строк.

-91- Про затвердження Положення про класні чини

працівників органів прокуратури України

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 4, ст.14 )

Відповідно до статті 47 Закону України "Про прокуратуру"

( 1789-12 ) Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

1. Затвердити Положення про класні чини працівників органів

прокуратури України і ввести його в дію з 1 грудня 1991 року

(додається).

2. Зберегти за працівниками органів прокуратури України

класні чини, які вони мають на день прийняття Закону України "Про

прокуратуру".

Голова Верховної Ради України Л.КРАВЧУК

м. Київ, 6 листопада 1991 року

N 1795-XII

ПОЛОЖЕННЯ

про класні чини працівників органів прокуратури

України

I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" ( 1789-12 )

це Положення визначає порядок встановлення і присвоєння класних

чинів працівникам органів прокуратури.

2. Встановлюється 10 класних чинів працівників органів

прокуратури:

державний радник юстиції України

державний радник юстиції 1 класу

державний радник юстиції 2 класу

державний радник юстиції 3 класу

старший радник юстиції

радник юстиції

молодший радник юстиції

юрист 1 класу

юрист 2 класу

юрист 3 класу

3. Присвоєння класного чину провадиться в послідовному

порядку з урахуванням ділових і особистих якостей працівника

відповідно до посади, яку він займає, та стажу роботи.

Присвоєння класного чину без додержання цих вимог може мати

місце лише у випадках, передбачених статтею 9 цього Положення.

4. Працівникам органів прокуратури присвоюються відповідні

даній посаді класні чини:

————————————————————————————————————————————————————————————————

N | Назва класного | Посада

пп | чину |

————————————————————————————————————————————————————————————————

1. Державний радник Генеральний прокурор України

юстиції України

2. Державний радник перший заступник Генерального

юстиції 1 класу прокурора України

3. Державний радник 1) заступники Генерального прокурора

юстиції 2 класу України

2) прокурор Кримської АРСР

3) прокурори областей поза групою

та м. Києва

4. Державний радник 1) начальники та заступники

юстиції 3 класу начальників управлінь, начальники

відділів, старші слідчі в особливо

важливих справах Генеральної

прокуратури України, старші

помічники Генерального прокурора

України з особливих доручень

2) прокурори областей, транспортні,

природоохоронні та інші прокурори

(на правах обласних), прокурори

міст поза групою

3) перші заступники прокурорів

Кримської АРСР, областей поза

групою та м. Києва

4) ректор інституту підвищення

кваліфікації Генеральної

прокуратури України

5. Старший радник 1) заступники начальників відділів,

юстиції начальники відділів у складі

управлінь Генеральної прокуратури

України

2) старші прокурори, слідчі в

особливо важливих справах

Генеральної прокуратури України,

помічники Генерального прокурора

України з особливих доручень

3) заступники прокурорів Кримської

АРСР, областей, м. Києва,

транспортних, природоохоронних,

інших прокурорів (на правах

обласних) та міст поза групою

4) начальники управлінь та відділів

прокуратур Кримської АРСР,

областей, транспортних,

природоохоронних та інших (на

правах обласних)

5) старші слідчі в особливо важливих

справах прокуратури Кримської

АРСР, старші помічники прокурорів

Кримської АРСР, областей та м.

Києва

6) прокурори міст першої групи

7) проректор інституту підвищення

кваліфікації Генеральної

прокуратури України та завідуючі

кафедрами цього інституту

8) начальник учбового центру

Генеральної прокуратури України

6. Радник юстиції 1) прокурори управлінь та відділів

Генеральної прокуратури України

2) заступники начальників, старші

прокурори управлінь і відділів,

слідчі в особливо важливих

справах, старші слідчі прокуратур

Кримської АРСР, областей, м.

Києва, транспортних і

природоохоронних прокуратур (на

правах обласних), слідчі в

особливо важливих справах

прокуратур міст

3) прокурори міст другої та третьої

груп, районів та прирівняні до них

прокурори

4) заступники прокурорів міст першої

групи

5) начальники відділів, завідуючі

кабінетами, лабораторіями,

викладачі інституту підвищення

кваліфікації Генеральної

прокуратури України

7. Молодший радник 1) помічники прокурорів, прокурори

юстиції управлінь, відділів прокуратур

Кримської АРСР, областей, м. Києва,

транспортних, природоохоронних та

прирівняних до них прокуратур

2) заступники прокурорів міст другої

та третьої груп, районів та

прирівняних до них прокуратур

3) старші помічники прокурорів,

старші слідчі, слідчі прокуратур

міст, районів та прирівняних до

них прокуратур

4) викладачі учбового центру

Генеральної прокуратури України

8. Юрист 1 класу помічники міських, районних та

9. Юрист 2 класу прирівняних до них прокурорів

10. Юрист 3 класу (залежно від строку перебування в

класному чині)

Як виняток, присвоєння вищого класного чину працівникові,

незалежно від посади, яку він займає, може мати місце за зразкове

виконання службових обов'язків, ініціативу в роботі, інші значні

заслуги, з урахуванням стажу роботи.

5. Строки перебування в класних чинах:

юриста 3 класу — 2 роки

юриста 2 класу — 2 роки

юриста 1 класу — 3 роки

молодшого радника юстиції — 3 роки

радника юстиції — 4 роки

старшого радника юстиції — 4 роки.

Строки перебування в чинах державного радника юстиції 1, 2, 3

класів не встановлюються. Присвоєння чергового чину цих класів

можливе у випадках підвищення працівника на посаді або за особливі

заслуги в роботі.

II. ПРИСВОЄННЯ КЛАСНИХ ЧИНІВ

6. Згідно з Законом України "Про прокуратуру" ( 1789-12 )

класні чини державного радника юстиції України, державного радника

юстиції 1, 2, 3 класів присвоюються Президентом України.

Інші класні чини присвоюються Генеральним прокурором України.

7. Класний чин юриста 3 класу присвоюється працівникам, які

працюють в органах прокуратури не менше 6 місяців, а молодим

спеціалістам - після закінчення строку стажування і призначення на

посаду.

8. Працівникам, що перейшли на роботу в органи прокуратури з

інших організацій, класні чини присвоюються з урахуванням посад,

на які їх призначено, і досвіду роботи.

9. Генеральний прокурор України має право:

а) в окремих випадках за зразкове виконання службових

обов'язків присвоювати працівникам чергові класні чини до

закінчення строку, зазначеного в статті 5 цього Положення;

б) при призначенні на вищу посаду присвоювати чин без

дотримання черговості, але не більш як на два чини вище того, в

якому працівник перебуває;

в) входити з поданням до Президента України про присвоєння

класного чину Державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів.

10. Працівники органів прокуратури, яким присвоєно класні

чини, перебувають у них довічно. Позбавлення класного чину може

мати місце при звільненні працівника з органів прокуратури за

проступки, що порочать його. У разі грубих порушень службового

обов'язку працівником прокуратури чи негідної поведінки його може

бути понижено в чині.

11. Працівникам органів прокуратури, які мають класні чини,

виплачуються відповідні грошові надбавки до посадових окладів.

12. Працівники органів прокуратури, які мають класні чини,

під час виконання службових обов'язків носять формений одяг.

Документ взятo з сайту ВPУ - zakon.rada.gov.ua

-94- Про організацію роботи органів прокуратури України у галузі міжнародно-правового співробітництва

Конституція України (ст. 9) передбачає, що чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Органи державної влади, у тому числі й органи прокуратури, повинні суворо дотримуватися вимог, що містяться в таких міжнародних договорах. У законодавчому порядку конкретизовано питання, що випливають з міждержавних угод і стосуються діяльності прокуратури. Так, у статті 26 Закону України "Про прокуратуру" передбачено: "Генеральний прокурор України відповідно до міждержавних угод про надання правової допомоги вирішує питання про порушення і розслідування кримінальних справ, проведення дізнання, видачу злочинців або осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, направлення повідомлень про наслідки кримінального переслідування, а також інші передбачені такими угодами питання". Це означає, що саме Генеральний прокурор України відповідно до міждержавних угод про надання правової допомоги вирішує питання у галузі прокурорсько-слідчої діяльності.

Крім цього, Верховна Рада України своєю постановою №3611-ХІІ від 17 листопада 1993 р. надала Генеральному прокуророві України право на підписання від імені України угод про прийняття громадян України, засуджених судами інших держав, для відбування покарання на території України та про передачу громадян іноземних держав, засуджених судами України, для відбування покарання на території цих держав. Таким чином, законодавець визначає Генеральну прокуратуру України як центральний орган, на який покладаються повноваження щодо здійснення міжнародного співробітництва в міжнародних справах на стадії досудового слідства. Такий підхід законодавця цілком відповідає функції нагляду за додержанням законів при провадженні дізнання та досудового слідства. Крім названих законодавчих актів, які стосуються діяльності Генеральної прокуратури України, міжнародне її співробітництво здійснюється також на підставі міжнародних договорів і угод, учасницею яких є Україна, законів України та нормативних відомчих актів Генеральної прокуратури України.

До важливих міжнародних документів слід віднести ряд актів ООН, які регламентують права людини, у тому числі: Загальну декларацію прав людини, Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми, Типовий договір про взаємну допомогу, Декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою, Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку та інші акти, які прийняті Генеральною Асамблеєю ООН і спрямовані на вдосконалення міжнародного співробітництва правоохоронних органів держав – членів ООН.

Україна як член ООН поширює на національне законодавство дію цих міжнародно-правових актів.

Важливу роль у забезпеченні міжнародного співробітництва органів прокуратури відіграють багатосторонні договори, які ратифіковані Україною:

• Європейська конвенція про видачу правопорушників (1957 р.);

• Європейська конвенція про взаємну правову допомогу в кримінальних справах (1959 р.);

• Конвенція про передачу засуджених осіб (1983 р.);

• Європейська конвенція про міжнародну діяльність рішень у кримінальних справах (1970 р.);

• Європейська конвенція про передачу провадження в кримінальних справах (1972 р.) та інші.

Поряд із цим, Генеральна прокуратура України уклала ряд угод про правову допомогу і співробітництво з прокуратурами всіх країн СНД, а також з інших країн світу.

Особливе місце в міжнародному співробітництві прокуратури України відіграє Координаційна Рада Генеральних прокурорів країн – учасниць СНД, де приймаються і рішення з координації спільних дій у сфері боротьби з організованою злочинністю, виконання законів у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, інтересів держави.