38.Стаття 340. Відмова від підтримання державного обвинувачення

1. Якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що пред’явлене особі обвинувачення не підтверджується, він після виконання вимог статті 341 цього Кодексу повинен відмовитися від підтримання державного обвинувачення і викласти мотиви відмови у своїй постанові, яка долучається до матеріалів кримінального провадження. Копія постанови надається обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам.

2. У разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді головуючий роз’яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді.

3. Якщо потерпілий висловив згоду на підтримання обвинувачення в суді, головуючий надає йому час, необхідний для підготовки до судового розгляду.

4. Потерпілий, який погодився підтримувати обвинувачення в суді, користується всіма правами сторони обвинувачення під час судового розгляду.

5. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, кримінальне провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного і здійснюється за процедурою приватного обвинувачення.

6. Повторне неприбуття в судове засідання потерпілого, який був викликаний у встановленому цим Кодексом порядку (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом у інший спосіб), без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття після настання обставин, передбачених у частинах другій і третій цієї статті, прирівнюється до його відмови від обвинувачення і має наслідком закриття кримінального провадження за відповідним обвинуваченням.

Стаття 341. Погодження зміни обвинувачення, висунення нового обвинувачення та відмови від підтримання державного обвинувачення

1. Якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що необхідно відмовитися від підтримання державного обвинувачення, змінити його або висунути додаткове обвинувачення, він повинен погодити відповідні процесуальні документи з керівником органу прокуратури, в якому він працює. Суд за клопотанням прокурора відкладає судове засідання та надає прокурору час для складення та погодження відповідних процесуальних документів.

У разі якщо в судовому засіданні брав участь керівник органу прокуратури, який дійшов одного з зазначених переконань, він повинен погодити відповідні процесуальні документи з прокурором вищого рівня.

2. Якщо керівник органу прокуратури, прокурор вищого рівня відмовляє у погодженні обвинувального акта із зміненим обвинуваченням, клопотання про висунення додаткового обвинувачення або постанови про відмову від підтримання державного обвинувачення, він усуває від участі в судовому розгляді прокурора, який ініціював таке питання, та самостійно бере участь у ньому як прокурор або доручає участь іншому прокуророві. У такому разі судовий розгляд продовжується в загальному порядку.

39.Обвинувальна промова прокурора: зміст і побудова

Беручи участь у судових дебатах, проголошуючи обвинувальну промову, прокурор висловлює ті остаточні і кінцеві висновки, до яких він дійшов у результаті судового розгляду кримінальної справи, підбиває підсумки обвинувальної діяльності

Виступ прокурора з обвинувальною промовою є одним з найбільш відповідальних етапів підтримання обвинувачення у суді.

Відповідно до ст. 264 КПК України прокурор підтримує перед судом державне обвинувачення. Він це робить від імені держави, від імені суспільства.

Промова прокурора в судових дебатах, в якій підтримується державне обвинувачення, містить аналіз доказів, висловлюються міркування про кваліфікацію злочину, міру покарання та інші питання, які мають значення для винесення законного і обґрунтованого вироку, називається обвинувальною промовою прокурора.

Закон не визначає змісту обвинувальної промови. Але оскільки доказування обвинувачення в суді КПК України поклав на прокурора, то в своїй промові він повинен висвітлити питання, передбачені КПК:

• чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;

• чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений;

• чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;

• чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;

• чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують відповідальність підсудного і які саме;

• чи слід у випадках, передбачених ст. 26 Кримінального кодексу України, визнати підсудного особливо небезпечним рецидивістом;

• яка міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати;

• в якому вигляді виправно-трудової чи виховно-трудової колонії або у в'язниці повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі;

• чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений;

• що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову, і можливою його конфіскацією;

• що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом;

• на кого мають бути покладені судові витрати і в якому розмірі;

• який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;

• чи слід у випадках, передбачених ст. 14 КК, застосовувати до підсудного примусове лікування чи встановити над ним опікування.

Такі питання вирішуються судом при постановленні вироку.

До цих питань прокурор повинен дати також суспільно-політичну оцінку обставин справи, що розглядається; характеристику особи підсудного; аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

Зміст і структура обвинувальної промови визначаються передусім обставинами справи, місцем її розгляду (справа розглядається в суді чи виїзному засіданні), складом аудиторії, індивідуальними якостями прокурора і зайнятою ним позицією у справі.

Йдучи в суд, прокурор повинен знати, що він буде говорити, мати тези чи принаймні план. Ось план промови одного з київських прокурорів:

1. Суть пред'явленого обвинувачення.

2. Що пояснює підсудний.

3. Неправдивість його показань підтверджується:

• протоколом огляду від 10.03.19... р. (а. с. 16);

• протоколом обшуку (а. с. 19);

• показанням свідка — дружини підсудного (а. с. 28);

• висновком криміналістичної експертизи (а. с. 41).

4. Матеріальні цінності розтратив підсудний, що побічно підтверджується:

• показаннями працівників магазину і сусідів про те, що підсудний часто пиячив;

• показаннями шинкарки, що за випивку завжди розплачувався підсудний;

• показаннями дружини підсудного, що зарплату чоловік повністю їй віддавав.

5. Обґрунтування юридичної кваліфікації.

6. Пропозиції про міру покарання і долю цивільного позову. Можна виступати і без плану, як «виступив» один із прокурорів у справі про хуліганство: «Товариші судді! Нам все достатньо ясно. Підсудний Карган зірвав з клумби квітку. І нецензурно лаявся на жінку з дітьми, а потім влаштував бійку з мужчиною. У справі є дані про те, що бійка була, шум і крики також були. Прошу визнати підсудного винним і дати йому три роки».

Прокурорська практика виробила таку структуру обвинувальної промови:

• вступна частина;

• фабула справи (виклад фактичних обставин злочину);

• аналіз і оцінка зібраних у справі доказів (аналіз доказів);

• обґрунтування кваліфікації злочину;

• характеристика особи підсудного;

• обґрунтування пропозицій про міру покарання цивільному позову;

• аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, і пропозицій щодо їх усунення;

• заключна частина промови.

Не завжди обвинувальна промова вміщує всі перераховані елементи в такій послідовності. Але на практиці саме така послідовність закріпилася і виправдала себе.

Зміст і структура обвинувальної промови, її побудова не можуть бути однаковими і незмінними для будь-якої справи. Як не існує кримінальних справ абсолютно схожих одна на одну, так і не повинно бути промов, які збігаються між собою. Тому прокурор повинен уміти віднайти правильні пропозиції різних частин промови, розподілити матеріал логічно й послідовно.

Експозиція, розподіл матеріалу — досить важливий момент у риторському мистецтві. «Уміла готувати, та не вміла подавати» — влучна характеристика експозиції і про це слід пам'ятати

40,41- Апеляційне та касаційне подання прокурора

Згідно зі ст. 35 Закону "Про прокуратуру прокурор повинен своєчасно вжити передбачених законом заходів щодо усунення порушень закону, від кого б вони не виходили. Такі ж вимоги передбачено й у ст. 25 КПК України. Це означає, що прокурор району (міста) повинен організувати роботу з підтримання державного обвинувачення таким чином, щоб на кожне незаконне та необґрунтоване рішення суду був акт прокурорського реагування – апеляційне або окреме подання до апеляційного суду. Особи, які мають право направляти апеляцію на незаконне та необґрунтоване рішення суду, конкретно визначаються законом. Стаття 348 КПК надає право на апеляцію "прокурору, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурору, який затвердив обвинувальний висновок, у межах обвинувачення, що підтримав прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції". У Законі України "Про прокуратуру" також закріплено питання про внесення апеляції на незаконні та необґрунтовані судові рішення. Закон визначає коло посадових осіб прокуратури, які мають право внести апеляцію: "Право внесення апеляційного, касаційного і окремого подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів надається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні, касаційні й окремі подання тільки у справах, у розгляді яких вони брали участь" (ст. 37 Закону). Таким чином, помічник прокурора має право внести апеляційне подання тільки стосовно справи, у якій він брав участь. Заступникові прокурора таке право надається, якщо він у справі підтримував обвинувачення або затверджував обвинувальний висновок.

Нормами КПК (ст. 355) передбачено, що подання прокурора на вирок, постанову або ухвалу суду до початку розгляду справи в апеляційному суді може бути відкликано особою, яка подала апеляцію, тобто прокурором, який підтримував обвинувачення, або тим, який затвердив обвинувальний висновок. У законодавчому порядку не визначено, чи потрібно мотивувати відкликання подання з апеляційного суду. Деякі апеляційні суди вимагають, щоб відкликання подання було вмотивованим. Як видається, такі вимоги відповідають інтересам прокуратури. Тільки за такого підходу вирішення прокурором питання про принесення апеляційного чи окремого подання може бути більш відповідальним і обґрунтованим.

Недоліки апеляційного чи окремого реагування на незаконні та необґрунтовані судові рішення в кримінальних справах пояснюються тим, що не завжди правильно і вміло організовано роботу з підготування судових процесів та участі в них.

Практика свідчить, що позитивні результати досягаються тоді, коли прокурор проявляє принциповість і наполегливість у відстоюванні своєї позиції в кримінальній справі, у розгляді якої він брав участь, своєчасно й уважно ознайомлюється з протоколом судового засідання і рішенням у справі. Обов’язок перевіряти законність і обґрунтованість судових рішень у визначений законом апеляційний термін, а це п’ятнадцять діб, покладено на державного обвинувача. Рішення суду в справі стає йому відомим з моменту проголошення, однак це не звільняє від необхідності перевіряти законність і обґрунтованість цього рішення. У випадках незгоди з рішенням суду прокурор зобов’язаний внести апеляційне або окреме подання.

Ознайомлюючись із протоколом судового засідання, прокурор повинен звернути увагу на правильність вирішення питань, які виникали під час судового розгляду, а також додержання правил проведення судових дій: допитів, огляду речових доказів, призначення та проведення експертизи, огляду місця подій та інших слідчих дій.

Важливим моментом є перевірка законності та обґрунтованості вироку, правильності кваліфікації злочину, у вчиненні якого підсудного було визнано винним, а також відповідності покарання ступеню суспільно небезпечних дій, обставинам, які пом’якшують або обтяжують відповідальність засудженого, і даних, що характеризують його особистість.

Якщо в справі надійшла апеляційна скарга, то прокурор, готуючи апеляційне подання, повинен ураховувати докази, які викладені в скарзі.

Виявлені при перевірці законності й обґрунтованості вироку перелічені й інші обставини дозволяють прокурору прийняти обґрунтоване рішення щодо внесення апеляційного подання. Слід відмітити, що невжиття заходів реагування на незаконні судові рішення відповідно до вимог КПК розцінюється як неналежне виконання службових обов’язків працівниками прокуратури (наказ №3). Прокурор повинен приділити увагу і процесуальним строкам, які регламентують діяльність суду при розгляді кримінальних справ. У разі виявлення фактів грубого порушення суддями процесуальних строків прокурор в апеляційному поданні порушує перед апеляційною інстанцією питання про винесення окремих ухвал щодо відповідних суддів. Крім того, прокурору доцільно у випадках тяганини при судовому провадженні в кримінальних справах звертатися з поданням до кваліфікаційної комісії суддів загальних судів. Таке подання направляється в комісію через прокуратуру області. Реагування прокурора на факти порушення судом норм КПК цілком відповідає принципам діяльності органів прокуратури (ст. 6, 35 Закону України "Про прокуратуру").

Правовими підставами оскарження вироків, ухвал і постанов суду, що набрали сили в кримінальних справах, є ст. 37 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 384 КПК України.

Згідно з нормою Закону "право внесення... касаційного... подання на вироки, рішення ухвали і постанову судів надається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити... касаційні... подання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь".

Згідно зі ст. 384 КПК касаційні подання на вироки, ухвали та постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, чи прокурор, який затвердив обвинувальний висновок. Касаційне подання на вироки, постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, а також Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор АРК, прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та їх заступники в ментах їх повноважень – незалежно від їх участі в розгляді судом першої чи апеляційної інстанції. Касаційні подання на вироки, ухвали, постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції, можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку, ухвали або постанови, які оскаржуються; касаційні подання на вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, а також районного, міського судів, військових судів гарнізонів, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків і постанов, можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили.

Помилка, яку допустив суд першої інстанції під час вирішення справи і яка не виправлена апеляційною та касаційною Інстанціями або ж ними допущена, має бути виправлена під час перегляду судових рішень у порядку виключного провадження (ст. 400-4 КПК).

42- представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді

У Конституції України (ст. 121) передбачається функція представництва прокуратурою Інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Названа функція є принципово новою в нашому законодавстві, оскільки раніше подібних обов’язків на прокуратуру не покладалося. Водночас слід відмітити, що прокурор і раніше виступав як представник держави, юридичних осіб і громадян, захищаючи їхні права й інтереси в суді. Однак його діяльність була складовою частиною наглядової функції.

Новизна представницької функції, яка знайшла закріплення також і в ч. 2 ст. 5 Закону "Про прокуратуру", полягає в тому, що правове становище прокурора, яким він наділений у цивільному та господарському судочинстві, визначається в його конституційному статусі як суб’єкта представництва інтересів громадянина або держави в суді. Держава, визнаючи велике значення прокуратури в реалізації положень Конституції про захист у судовому порядку прав громадян, порушених незаконними діями та бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування і їх посадових осіб, а також про відшкодування державі матеріальних збитків, закріпила в Конституції України за прокуратурою функцію представництва. Незважаючи на те, що ця функція не конкретизована, прокуратура активно її реалізує, виконуючи конституційну норму як норму прямої дії, а також дотримуючись норм Цивільно-процесуального (ЦПК) і Господарсько-процесуального кодексів (ГПК).

Закон України "Про прокуратуру" (ст. 36і) визначає, що "представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та Інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом". Формами представництва, а це означає і участь прокурора в цивільному та господарському процесах, є: 1) звернення до суду з заявами або позовами про захист інтересів громадянина, держави або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь прокурора в суді при розгляді цивільних і господарських справ про захист прав і законних інтересів окремих громадян або держави; 3) внесення апеляційного, касаційного подання або заяв про їх перегляд за нововиявленими та винятковими обставинами й участь у цих переглядах.

Представництво прокурором інтересів громадян або держави в суді – це одна з важливих Гарантій забезпечення захисту їх інтересів. Приводами для дій прокурора щодо здійснення представництва можуть бути:

1. звернення до прокуратури громадянина;

2. звернення до прокуратури державного органу;

3. повідомлення в засобах масової інформації;

4. безпосереднє виявлення прокурором порушеного права громадянина або держави.

Підставами представництва у суді інтересів громадянина, як визначає ст. 36і Закону України "Про прокуратуру", є його неспроможність через фізичний або матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а підставами представництва інтересів держави – наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Таким чином, прокурор звертається до суду або господарського суду за захистом прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб, коли цього вимагає охорона державних інтересів. Такі повноваження прокурора закріплено в ст. 20 Закону України "Про прокуратуру", де передбачено, що в разі виявлення порушень закону він або його заступник у межах своєї компетенції мають право "звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб".

Здійснюючи захист прав і законних інтересів громадян і держави, прокурор представляє їх інтереси перед відповідними органами (органами державної влади, правоохоронними органами, підприємствами, установами, організаціями), які правоможні усунути порушення закону й поновити порушені права. Тобто представництво прокуратури – це правовідносини, у яких прокурор (представник) виступає в суді від імені держави або громадянина щодо захисту порушених прав, свобод і інтересів. Представництво – це ефективний інструмент реалізації правоохоронної місії прокуратури, який забезпечує законність у державі, захищає права та свободи громадян і державних інтересів.

Як справедливо зазначають ряд науковців, завданням представництва є захист прав, свобод і законних інтересів громадян та інтересів держави. Ця діяльність регламентується Конституцією України, Законом України "Про прокуратуру", нормами ЦПК і ГПК, а також Наказом Генерального прокурора України №6/3гн від 7 травня 2004 р. "Про організацію роботи по представництву прокурором Інтересів громадянина або держави в суді." У наказі відмічається, що судові форми захисту прав громадян та інтересів держави мають застосовуватись у кожному випадку, якщо неможливо поновити їх позасудовим шляхом (п. 2 наказу).

Отже, представництво прокуратурою інтересів громадян і держави в суді слід розглядати як напрямок прокурорської діяльності, що одержала статус конституційної функції прокуратури. Характерно, що ця діяльність прокуратури, як уже було сказано, тісно пов’язана з наглядом за додержанням і застосуванням законів. Необхідно виділити ряд особливостей такого представництва: по-перше, представництво ґрунтується безпосередньо на нормі Конституції України, тимчасом як інші представництва здійснюються на підставі доручень, адміністративних або законодавчих актів; по-друге, особливістю прокурорського представництва є те, що його здійснює орган, який не має свого інтересу і завжди виступає на варті законності.

Суб’єктами реалізації представництва інтересів громадян і держави, а також контролю за його здійсненням є:

1. Генеральний прокурор України та його заступники, а також прокурори Управління представництва інтересів громадян і держави в судах, Головного управління військових прокуратур Генеральної прокуратури України;

2. прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя; військових регіонів і Військово-морських сил;

3. прокурори міських, районних, міжрайонних прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших спеціалізованих прокуратур.

Предметом прокурорського звернення до суду – заяви або позову – моїкуть бути: 1) незаконні акти органів державної влади та місцевого самоврядування, які прокурор пропонує переглянути в судовому порядку; 2) протиправні дії, які прокурор пропонує припинити, або дії, передбачені законом, які прокурор пропонує виконати за допомогою судового рішення; 3) моральна та матеріальна шкода, що заподіяна порушеннями, яку прокурор пропонує відшкодувати судовим рішенням.

Таким чином, прокурор, виконуючи представницьку функцію у своїй діяльності, вирішує головне завдання, яке передбачає захист прав, свобод і законних інтересів громадян та інтересів держави. Реалізацію функції представництва він здійснює, як уже зазначалося раніше, у декількох формах. Слід підкреслити, що дві форми -досудове провадження, яке включає в себе підготовку і звернення до суду з заявами та позовами, а також участь у розгляді в судах цивільних або господарських справ – є обов’язковими складовими елементами функції представництва. Третя форма – внесення апеляційного та касаційного подання або заяви про перегляд за нововиявле-ними та винятковими обставинами – застосовується прокурором, коли виникають певні обставини при розгляді справ у суді.