68.Перевірки та порядок їх проведення

Перевірки проводяться за письмовими зверненнями органів

державної влади, органів місцевого самоврядування, депутатів усіх

рівнів, фізичних та юридичних осіб, а також за власною ініціативою

прокурора. При цьому перевірки за заявами фізичних чи юридичних

осіб, зверненнями та запитами депутатів усіх рівнів, крім заяв та

повідомлень про кримінальне правопорушення, проводяться лише у

разі їх попереднього розгляду компетентними органами виконавчої

влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи

службовими особами або неприйняття ними у встановлені строки

рішень з цих питань.

У разі якщо захист прав і свобод людини і громадянина та

інтересів держави згідно із законом є компетенцією відповідних

органів державного нагляду (контролю), перевірки проводяться з

обов’язковим наданням оцінки щодо законності їх діяльності. У

зв’язку з бездіяльністю уповноваженого органу державного нагляду

(контролю) або відсутністю такого органу вживаються відповідні

заходи прокурорського реагування, спрямовані на забезпечення

захисту прав і свобод людини і громадянина, інтересів держави.

Для здійснення перевірки прокурор приймає постанову, в якій

зазначає підстави, що свідчать про можливі порушення законності,

та обґрунтовує необхідність вчинення дій, передбачених пунктами 3,

4 та 5 частини першої статті 20 цього Закону. Не допускається

проведення перевірки без надання копії зазначеної постанови

представнику підприємства, установи, організації незалежно від

форм власності, підпорядкованості чи приналежності, фізичній особі

- підприємцю. Постанова прокурора може бути оскаржена цими особами

до прокурора вищого рівня або суду в порядку адміністративного

судочинства протягом десяти днів з дня одержання копії постанови.

За результатами розгляду скарги прокурор вищого рівня приймає

рішення про задоволення скарги та скасування постанови або про

відмову у задоволенні скарги. Оскарження постанови до прокурора

вищого рівня не позбавляє особу права на її оскарження до суду,

яке може бути здійснене нею протягом десяти днів з дня одержання

рішення прокурора вищого рівня про результати розгляду скарги.

Оригінали витребуваних чи отриманих прокурором актів,

документів та матеріалів мають бути повернуті відповідним особам

після закінчення перевірки, крім випадків долучення їх до

матеріалів кримінального провадження в порядку, передбаченому

процесуальним законодавством. У разі необхідності до закінчення

перевірки можуть бути повернуті копії зазначених документів.

69. Органам прокуратури належить особлива роль у захистi державних iнтересiв у сферi економiки, незважаючи на проголошену на конституцiйному рiвнi (ст. 13 Основного Закону Украєни) рiвнiсть захисту всiх форм власностi: державноє, комунальноє, колективноє

, приватноє. Ця особлива роль виплива§ з того, що, будучи автономною правоохоронною системою, вона не пов'язана у своєй дiяльностi мiсницькими чи вiдомчими мiркуваннями, що дозволя§ прокурорам займати принципову позицiю в конфлiктних правозастосуваль

них ситуацiях. Крiм того, слiд ураховувати, що за умови перебування i надалi значноє частини суспiльного багатства у загальнодержавнiй власностi зберiга§ться роль пуб-лiчно-правових засобiв єє захисту.

Адже однi§ю з переваг приватноє власностi, в тому числi на засоби виробництва, § те, що власник, з одного боку, зацiкавлений у рацiональному господарюваннi, а значить, i в належному рiвнi схоронностi об'§ктiв власностi, а з другого - схильний виявлят

и iнiцiативу в самостiйному захистi своєх порушених прав, у тому числi через суд. У той самий час, як свiдчить радянський перiод iсторiє нашоє краєни, особи, якi уповноваженi державою здiйснювати повне господарське вiдання або оперативне управлiння о

б'§ктами державноє власностi, такоє зацiкавленостi не виявляли, що i спричинило неефективнiсть державно-соцiалiстичноє моделi розвитку колишнього СРСР, масовi посягання на майно, що перебувало в державнiй i, по сутi, одержавленiй громадськiй власності.

70. З метою забезпечення належної організації діяльності органів прокуратури у сферах охорони навколишнього природного середовища та земельних відносин, керуючись статтею 15 Закону України “Про прокуратуру”,

1. Першому заступнику та заступникам Генерального прокурора України, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованим прокурорам (на правах обласних), керівникам структурних підрозділів апаратів, міським, районним, міжрайонним і прирівняним до них прокурорам забезпечити наглядову діяльність у сферах охорони навколишнього природного середовища та земельних відносин з метою захисту прав і свобод людини і громадянина, державних та суспільних інтересів.

(До пункту внесено зміни відповідно до наказу Генерального прокурора України від 12.07.12 № 1гн-2)

2. Організацію роботи на цих напрямах забезпечувати у порядку, визначеному галузевими наказами Генерального прокурора України, з урахуванням особливостей, передбачених цим наказом.

3. Правозахисну діяльність у сфері охорони навколишнього природного середовища передусім спрямувати на:

- збереження, використання, охорону та відтворення природних ресурсів, а саме: об’єктів природно-заповідного фонду, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного і рослинного світу, морського середовища, територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони;

- захист життя і здоров’я громадян, навколишнього природного середовища від негативного впливу господарської та іншої діяльності, особливо при поводженні з токсичними, радіоактивними й іншими небезпечними для довкілля речовинами, побутовими, промисловими відходами, у тому числі при їх ввезенні, транспортуванні та захороненні на території України;

- відшкодування збитків, заподіяної природним ресурсам унаслідок порушення природоохоронного законодавства, нецільового використання бюджетних та інших коштів, виділених на охорону довкілля, ліквідацію наслідків екологічного забруднення, природних і техногенних явищ та їх попередження.

4. Захист інтересів громадян і держави у сфері земельних відносин здійснювати шляхом комплексного застосування правозахисних, представницьких та кримінально-правових засобів прокурорського реагування на порушення закону. Основну увагу звертати на:

- захист прав громадян, які неспроможні самостійно їх реалізувати;

- захист інтересів держави і територіальних громад щодо володіння, користування і розпорядження землею, насамперед природно-заповідного, лісового, водного фонду, сільськогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, житлової та громадської забудови, забезпечення додержання вимог закону при зміні цільового призначення земель;

- захист земель оборони, підприємств оборонної промисловості та транспортної галузі, що перебувають у державній власності;

- додержання вимог закону при здійсненні землеустрою та веденні державного земельного кадастру;

- своєчасність і повноту внесення плати за землю.

-71-Основні напрямки прок нагляду за додержанням конят прав громадянина

Конституція України на рівні сучасних міжнародних стандартів закріпила права, свободи й обов’язки людини та громадянина в Україні. Конституційні права і свободи – це гарантовані державою можливості, які дають кожній людині та громадянину вільно й самостійно обирати вид і міру своєї поведінки, користуватися наданими йому соціальними благами як в особистих, так і в загальних інтересах. Закріплені в Основному Законі України права і свободи являють собою цілісну систему, яка забезпечує гідний конституційно-правовий статус особи.

Основою правового статусу особи є особисті права і свободи. До них належать права: на життя; на повагу гідності; на свободу й особисту недоторканність; на недоторканність житла; на таємницю листування, телефонних розмов; телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання в особисте та сімейне життя; на вільний вибір місця проживання; на свободу думки і слова; на свободу світогляду і віросповідання (ст.ст. 27-35 Конституції).

У Конституції України закріплено політичні права і свободи, тобто права, які належать людині як члену політичного співтовариства, коли він виступає як громадянин держави. Вони пов’язані з участю в громадському житті та в управлінні державою. До політичних прав і свобод відносяться: право на свободу об’єднання в політичні партії, громадські організації; право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, обирати та бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування; право збиратися мирно, без зброї та проводити збори, мітинги, походи й демонстрації; право направляти Індивідуальні чи колективні письмові звернення (ст.ст. 36-40 Конституції).

У Конституції України знайшли закріплення економічні, соціальні та культурні права. Це права, які пов’язані з діяльністю людини в господарській сфері, її соціальними відносинами з суспільством, державою, колективами, іншими людьми, з діяльністю у сфері культури та духовного життя. Перелік цих прав подається в ст.ст. 41-54 Конституції України: це право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом; на працю, на належні, безпечні й здорові умови праці, на зарплату, не нижчу від визначеної законом; на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів; на відпочинок; на соціальний захист; на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування; на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; на освіту; свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості; на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Перелічені права і свободи людини та громадянина, як визначено в ст. 55 Конституції України, захищаються судом, куди кожний має право звертатися. Водночас слід відмітити, що закріплені в Конституції України права і свободи людини та громадянина, не мають детальних Гарантій їх реалізації, а деякі гарантії є декларативними. В умовах існуючого правового безладдя в державі питання про фактичну реалізацію конституційних прав і свобод людини та громадянина породжують безліч проблем, які особливо ускладнюються через бідність населення.

У державі створено системи контролюючих, правоохоронних, судових органів, які по суті своєї діяльності повинні стояти на сторожі конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Проте слід визнати, що якість правозастосовчої та правоохоронної діяльності цих органів не завжди відповідає тим потребам, які Гарантують захист прав і свобод. Незважаючи на всю важливість діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Конституційного Суду України, контролюючих і судових органів, їх роль у забезпеченні прав і свобод людини та громадянина на сьогодні ще недостатня. У цих умовах на порядок денний стало питання про розширення функцій прокуратури, закріплення в Конституції України функції нагляду за додержанням прав і свобод людини та громадянина, додержанням законів з цих питань органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами. Передбачені проектом зміни до Конституції свідчать, що в наглядовій діяльності органів прокуратури захист Гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян є одним із головних завдань. Крім цього, зазначені зміни дозволяють вести мову про гармонізацію законодавства щодо прокуратури з нормами міжнародного права.

Правовими підставами нагляду за додержанням законів про права і свободи людини та громадянина, а також за законністю правових актів із тих питань, що видають органи державної влади та місцевого самоврядування, є нормативні правові акти: Конституція України, ряд законів України, які регламентують права і свободи громадян, Закон України "Про прокуратуру", а також Наказ Генерального прокурора України за № 6 гн від 15 квітня 2004 року "Про організацію наглядової діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод громадян та інтересів держави".

При цьому можна однозначно стверджувати, що повноваження прокурора з нагляду за додержанням прав і свобод людини та громадянина поширюються на всі органи і всіх посадових осіб незалежно від їх підпорядкованості і форм власності. Закон у цьому відношенні не має яких-небудь обмежень. У разі надходження до прокуратури відомостей про порушення прав і свобод людини та громадянина прокурор зобов’язаний провести перевірку або здійснити інші наглядові дії на будь-якому підприємстві, в установі чи організації, у тому числі в громадських організаціях і об’єднаннях. При цьому треба мати на увазі, що забезпечення прав і свобод людини та громадянина згідно з Конституцією України покладається на всі без винятку органи.

Основні завдання прокурорського нагляду – забезпечити верховенство Конституції України, правовий захист прав громадян. Своєчасне виявлення І припинення порушень законів позитивно впливає на зміцнення законності й тому обґрунтовано визнається ефективним засобом попередження злочинів.

На сьогодні в діяльності органів прокуратури особливе значення надається захисту конституційних прав і свобод громадян. Генеральний прокурор України в наказі N6 б гн від 15 квітня 2004 року вимагає від прокурорів усіх рівнів забезпечити дієвий нагляд за додержанням законів, спрямованих на захист соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина, насамперед законів про:

• реалізацію прав на працю, її оплату й охорону;

• охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування;

• соціальне та пенсійне забезпечення;

• соціальний захист пільгових категорій громадян;

• захист прав споживачів;

• міграцію населення та біженців;

• міжнаціональні та міжконфесійні відносини;

• захист громадської моралі;

• захист прав неповнолітніх;

• захист прав громадян при притягненні їх до адміністративної відповідальності;

• запобігання наркоманії;

• інформаційну діяльність (п. 2. 4 наказу).

При цьому виокремлюється категорія громадян, захист прав яких має першочергове значення. Це учасники війни, інваліди, особи похилого віку й інші особи, які потребують соціального захисту та державної підтримки.

Особливу увагу слід приділити нагляду за додержанням законів про адміністративні правопорушення правоохоронними та контролюючими органами, у тому числі заходам адміністративного примусу.

У процесі перевірки додержання законів про права і свободи людини та громадянина необхідно враховувати вимоги міжнародних актів, які Україна ратифікувала, і акти, що містять загальновизнані принципи та норми міжнародного права, які згідно зі ст. 9 Конституції України є складовою частиною національного законодавства. Характерно, що такі акти мають пріоритетне значення у випадках розбіжності з вітчизняним законодавством.

До переліку актів міжнародно-правового характеру необхідно віднести такі, як: Загальна декларація прав людини (1946 р.), Конвенція міжнародної організації праці (1958 р.), Міжнародний пакт про громадські та політичні права (1966 р.) та інші. При цьому необхідно враховувати, що підзаконні акти, які видаються на підставі й для виконання законів, відіграють значну роль у забезпеченні їх виконання. Однак їх виконання – це не предмет нагляду органів прокуратури, а предмет діяльності інших органів, і в першу чергу органів контролю. Водночас прокуратура здійснює нагляд за відповідністю цих підзаконних актів чинному законодавству.

Особливості прокурорського нагляду за додержанням законів про права і свободи людини та громадянина зумовлюють високі вимоги до його організації. Робота прокурора повинна організовуватися таким чином, щоб у полі його зору перебували всі актуальні питання забезпечення законності. Сутність діяльності прокурора з нагляду за додержанням законів про права і свободи людини та громадянина полягає в здійсненні ним від імені держави специфічної діяльності, яка спрямована на отримання й аналіз інформації про порушення законів, і застосуванні заходів прокурорського реагування з метою усунення порушень закону, поновлення порушених прав І притягнення у встановленому порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Таким чином, завданнями наглядової діяльності прокурора є попередження, виявлення й усунення порушення закону щодо прав і свобод людини та громадянина, захист їх інтересів. З цією метою прокурор перевіряє:

1. відповідність актів, які видаються всіма органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, вимогам Конституції України, чинним законам та указам Президента України;

2. додержання законів, перш за все вимог Конституції України про особисті права і свободи (ст.ст. 27-36 Конституції), політичні права і свободи (ст.ст. 36-40 Конституції) та економічні, соціальні й культурні права {ст.ст. 41-54 Конституції), а також інших законів, які регламентують права і свободи людини та громадянина; додержання законів про адміністративні правопорушення.

Використовуючи повноваження, прокурор прагне досягти неухильного додержання прав і свобод громадян органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, а також своєчасного скасування незаконних актів, припинення їх діяльності та притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

-72- Нагляд за додержанням законів про захист соціальних, майнових і особистих прав неповнолітніх

Діяльність прокурорів щодо нагляду за додержанням законів про захист соціальних, майнових і особистих прав неповнолітніх охоплює значну кількість законодавчих актів. Тому в першу чергу необхідно визначити закони, що стосуються неповнолітніх, які потребують підвищеного соціального захисту.

До числа неповнолітніх, що потребують підвищеного соціального захисту, відносяться діти й підлітки-сироти або напівсироти, які позбавлені батьківської опіки; які виховуються та навчаються в дитячих будинках і школах-інтернатах; діти-інваліди, а також, ті які потерпіли або захворіли внаслідок Чорнобильської катастрофи. Конституція України (ст. 52) визначає: "Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу". Здійснюючи нагляд за додержанням цієї конституційної норми, прокурор перш за все повинен перевіряти додержання вимог Сімейного кодексу України, який регламентує питання опіки та піклування над дітьми, що залишились без батьків. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування – над дитиною віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України (ст. 243 Сімейного кодексу). Дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків або щодо яких батьки виконують обов’язки з виховання неналежним чином чи зловживають батьківськими правами, зобов’язані виявляти: органи ЗАГСу при реєстрації смерті батьків, нотаріальні органи; керівники шкіл і дошкільних установ, близькі родичі Й інші особи, судові, слідчі органи, органи внутрішніх справ, інші посадові особи.

Інформацію про таку категорію дітей вони зобов’язані подавати до відповідних відділів та управлінь районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах, а також селищних і сільських рад.

Безпосереднє ведення справ про опіку та піклування покладається на відділи й управління освіти виконкомів міських рад і районних державних адміністрацій, а також виконкоми селищних і сільських рад, які здійснюють таку діяльність відповідно до вимог Сімейного кодексу України.

При здійсненні нагляду за додержанням законів стосовно дітей цієї категорії звертається увага на своєчасність встановлення опіки або піклування, законність прийнятих рішень, на стан контролю з боку органів опіки та піклування за виконанням опікунами та піклувальниками своїх обов’язків, виплатою грошової допомоги на дітей, які перебувають під опікою та піклуванням. Таку допомогу передбачено Законом України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми" від 21 листопада 1992 р.

При перевірці додержання законодавства у дитячих закладах, де перебувають діти цієї категорії, звертається увага на повноту забезпечення їх одягом, харчуванням, здійснення оздоровчих заходів та інше.

При цьому перевіряється стан контролю за умовами утримання та виховання неповнолітніх з боку працівників районної служби у справах неповнолітніх, які відповідно до Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх від 24 січня 1995 р.1 зобов’язані здійснювати такий контроль.

До дітей, які потребують соціального захисту, відносяться й діти, що постраждали від Чорнобильської катастрофи. їх статус визначено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". 6 червня 1996 року до цього Закону було внесено зміни – "Захист дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи", де подано вичерпний перелік дітей, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи (ст. 27 Закону), а також перелік пільг І компенсацій, які встановлено дітям та їх батькам (ст. 30 Закону). Виконання перелічених норм Закону повинне бути в полі зору прокурора, у тому числі питання про своєчасну й у повному обсязі виплату, визначених коштів.

Потребують правового захисту держави й діти-інваліди. Конвенція про права дитини, схвалена на сесії Генеральної Асамблеї ООН 29 листопада 1991 року, яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року, зобов’язує держав-учасниць визнавати, що неповноцінна в розумовому або фізичному відношенні дитина має право на повноцінне й достойне життя в умовах, які забезпечують її" гідність, сприяють почуттю впевненості в собі й полегшують її активну участь у житті суспільства (ст. 23). Основним законодавчим актом, який регулює захист інвалідів в Україні, є Закон "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", прийнятий 21 березня 1991 року. Згідно з вимогами ст.. 4 Закону держава Гарантує для інвалідів створення правових, економічних, політичних, соціальних, побутових, соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров’я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій і громадській діяльності. Соціальний захист держави полягає в наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування та інших засобів комунікаційного зв’язку залежно від особливостей інвалідів. Крім цього, держава Гарантує дітям-інвалідам дошкільне виховання, що відповідає їх здібностям і можливостям (ст. 21). Після закінчення навчального закладу дитина-інвалід отримує право вибору місця роботи з наявних варіантів або право вільного працевлаштування за її бажанням. Перелічені норми Закону повинні виконувати органи місцевої державної влади, а органи прокуратури – здійснювати нагляд за їх додержанням і застосуванням.

У Конституції України закріплено право кожного громадянина на освіту. Стаття 53 Конституції України проголошує: "Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної, середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах...". Ця конституційна норма конкретизована в Законі України "Про освіту" від 23 травня 1991 року. Державну політику в галузі освіти й у межах їх компетенції відповідно до ст. 14 Закону "Про освіту" здійснюють органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування. На них покладено обов’язки організовувати облік дітей дошкільного і шкільного віку, контролювати виконання вимог щодо навчання дітей у закладах освіти, створювати належні умови за місцем проживання та виховання дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів. Місцевими органами державної виконавчої влади й органами місцевого самоврядування створюються відповідні органи управління освітою, діяльність яких, поряд з іншим, спрямовується на координацію дій педагогічних, виробничих колективів, сім’ї, громадськості з питань навчання та виховання дітей. Прокурори зобов’язані перевіряти додержання Закону України "Про освіту" в органах державного управління освітою, а також у місцевих органах державної виконавчої влади й органах місцевого самоврядування та підпорядкованих їм органах. У виконавчих органах місцевого самоврядування і місцевих державних адміністраціях перевіряється, як забезпечується в місті (районі) правовий і соціальний захист неповнолітніх, чи створено необхідні умови для одержання освіти, професійної підготовки, охорони здоров’я, чи виділяються в місцевому бюджеті цільові кошти на фінансування державної молодіжної політики, фінансування закладів освіти, установ, організацій системи освіти, та ряд інших питань.

Перевіряючи відділи освіти, прокурор ознайомлюється з наказами, розпорядженнями, актами ревізій, матеріалами перевірок шкіл, з заявами та скаргами громадян, які містять відомості щодо порушень законодавства про освіту, з актами розслідування нещасних випадків; матеріалами перевірок СЕС про здорові та безпечні умови навчання і з’ясовує:

• як здійснюється контроль за дотриманням законодавства з питань освіти, яким є рівень дошкільної, позашкільної, загальної, середньої та професійно-технічної освіти незалежно від їх підпорядкування і форм власності навчально-виховних закладів;

• як організовано облік дітей дошкільного та шкільного віку, що підлягають навчанню в загальноосвітніх навчально-виховних закладах;

• як здійснюється спільно з органами охорони здоров’я контроль за охороною здоров’я дітей і організацією оздоровчих заходів, створенням безпечних умов навчання та праці;

• чи проводяться районні (міські) конференції педагогічних працівників; рішення яких питань віднесено до їх ведення, законність прийнятих рішень (ст. 16 Закону "Про освіту").

Перевіряючи середні загальноосвітні школи, прокурор ознайомлюється зі статутом школи (ст. 18 Закону "Про освіту"), з колективною угодою, з наказами, протоколами засідань педагогічної ради, загальних зборів (конференцій) колективу закладу освіти, з’ясовує інші питання, у тому числі про додержання вимог ст. 10 Закону "Про освіту", створення системи державних органів управління й органів громадського самоврядування. Самоврядування закладів освіти передбачає їх право на самостійне планування економічної та фінансово-господарської діяльності й інше.

Прокурор перевіряє додержання закону про права учнів. Відповідно до Закону України "Про освіту" (ст. 51) учні мають право на навчання для здобуття певного освітнього рівня; вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять; одержання направлення на навчання до інших закладів освіти, у тому числі за кордон; користування навчальною, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти; безпечні та нешкідливі умови навчання та праці; трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час; користування послугами закладів охорони здоровя, засобами лікування, профілактики захворювань і зміцнення здоровя; захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних, інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність, та інше.

Учні мають право на безпечні та нешкідливі умови навчання, праці та виховання (ст. 26 Закону "Про освіту"), на безкоштовне або на пільгових умовах користування позашкільними закладами освіти: палацами, будинками, центрами, станціями дитячої, юнацької творчості, учнівськими клубами, дитячо-юнацькими спортивними школами, школами мистецтв, студіями, початковими спеціалізованими мистецькими навчальними закладами, бібліотеками, оздоровчими й іншими закладами.

У процесі перевірки прокурор залучає спеціалістів органів санітарно-епідеміологічного контролю, держінспекціі з охорони праці для перевірки відповідності санітарно-гігієнічним нормам шкільних меблів, освітлення в приміщеннях для занять; створення безпечних умов для занять фізичною культурою та трудовим навчанням; якості харчування й т.ін.

Прокурор також перевіряє додержання законодавства про права педагогічних працівників. Відповідно до ст. 55 Закону "Про освіту" педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право на захист професійної честі, гідності; вільний вибір форм, методів, засобів навчання, виявлення педагогічної ініціативи; індивідуальну педагогічну діяльність; участь у громадському самоврядуванні; забезпечення житлом у першочерговому порядку, пільгові кредити для індивідуального й кооперативного будівництва; одержання службового житла; підвищення кваліфікації, перепідготовку. Відволікання педагогічних і науково-педагогічних працівників від виконання професійних обов’язків не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Поряд із цим, звертається увага на роботу з відбору та виховання педагогічних кадрів. Педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов’язки.

Закон України "Про освіту" (ст. 57) передбачає державні гарантії педагогічним працівникам належних умов пращ, побуту, відпочинку, медичного обслуговування; підвищення кваліфікації, правового, соціального, професійного захисту; компенсацій, установлених законодавством, тощо. Педагогічним працівникам, які працюють у сільській місцевості та селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали педагогічними працівниками в цих населених пунктах і проживають у них, держава забезпечує безоплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах установлених норм, бони мають право на одержання у власність земельної ділянки в розмірі середньої земельної частки відповідно до чинного законодавства.

Особлива увага приділяється додержанню законодавства про попередження правопорушень серед учнів. З’ясовуються питання про залучення учнів і підлітків до участі в гуртках, секціях, клубах, товариствах за інтересами в школі, позашкільних закладах, за місцем проживання, особливо дітей, схильних до правопорушень.

Перевіряється стан виконання вимог ст. 59 Закону України "Про освіту" щодо відповідальності батьків за розвиток дитини. Законом передбачено, що батьки й особи, які їх заміняють, зобов’язані постійно турбуватися про фізичний розвиток, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їхніх природних здібностей; поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя та ін.; сприяти одержанню дітьми освіти.

Завжди в полі зору прокурора додержання законів про працю неповнолітніх, охорону їх трудових прав.

Перевірки можуть проводитися як у контролюючих органах, так і безпосередньо на підприємствах та в установах, організаціях різних форм власності.

Органи місцевої влади встановлюють квоти робочих місць для підлітків на підприємствах та в організаціях. Відповідно до ст. 7 Закону "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" у разі відмови в прийнятті на роботу підлітків у межах встановленої квоти з підприємств стягується штраф у розмірі середньомісячного заробітку за кожну відмову. Відомості про такі порушення закону можуть стати для прокурора підставою для перевірки і вжиття відповідних заходів реагування щодо окремих підприємств та організацій і в цілому по місту (району).

Водночас при перевірках виконання законів прокурори звертають увагу на додержання вимог про прийняття на роботу підлітків, які не досягли віку, установленого законом (ст. 188 КЗпП), тобто 16 років, а у виняткових випадках – 15 років (за згодою профспілкового комітету) та з 14 років – учнів шкіл, професійно-технічних закладів освіти для підготовки до праці за згодою одного з батьків або осіб, що їх заміняють. При цьому прокурор з’ясовує також, чи не використовуються вони на важкій роботі або на роботі зі шкідливими умовами праці, для переміщення вантажів, які перевищують встановлені норми; чи здійснюються попередні медичні огляди осіб, які не досягли 18-річного віку, чи не залучаються вони до надурочних робіт, у нічний час і вихідні дні, чи надається відпустка тривалістю один календарний місяць (ст. 75 КЗпП), чи надається учбова відпустка тим, хто навчається.

-73-

Нагляд за додержанням і застосуванням законодавства щодо порядку розгляду звернень громадян є однією з форм захисту прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина. Відповідно до ст. 12 Закону України "Про прокуратуру", ст. 29 Закону України "Про звернення громадян" прокурор здійснює нагляд за додержанням і застосуванням законодавства про порядок розгляду звернень усіма органами державної влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх посадовими особами.

Здійснюючи нагляд за додержанням і застосуванням законодавства про звернення громадян, прокурори регулярно проводять перевірки.

При виборі об’єкта перевірки враховуються:

• стан законності на об’єкті перевірки;

• наявність сигналів про порушення законних прав та інтересів громадян.

Під час перевірок додержання законодавства про порядок розгляду звернень прокурор знайомиться з матеріалами реєстрації, листуванням за заявами та скаргами, за необхідності витребує пояснення від осіб, які займаються перевіркою, уточнює окремі обставини в самих заявників і з’ясовує такі основні питання:

• додержання встановлених законом прав громадян, які звернулися зі скаргою, заявою;

• дотримання встановлених законом термінів розгляду та вирішення звернень;

• законність направлення звернень на розгляд і вирішення до інших органів;

• додержання вимог закону в частині повноти та об’єктивності перевірок заяв і скарг з урахуванням аргументів заявників;

• відповідність закону й обставинам справи рішень, прийнятих за зверненнями; чи даються заявникам умотивовані відповіді;

• здійснення контролю за фактичними усуненнями порушених прав і поновленням законності, притягнення винних до відповідальності;

• виконання вимог закону про аналіз практики розгляду заяв і скарг з метою вдосконалення цієї роботи та вжиття заходів до усунення причин, які зумовлюють обґрунтовані звернення громадян.

Під час перевірок прокурори з’ясовують також стан дотримання встановлених правил обліку та реєстрації звернень, наявність графіку прийому громадян, дані про відповідальних за цю ланку роботи посадових осіб та інше. Ураховуючи характер і наслідки порушень законодавства щодо порядку розгляду звернень, прокурор приймає рішення про заходи прокурорського реагування: протест, подання, порушення щодо винних кримінальної справи, провадження про адміністративне правопорушення або дисциплінарне провадження.

-74-77-