Питання до теми

1. Історія виникнення римської держави.

2. Періодизація розвитку римської держави та права.

3. Суспільний та державний устрій стародавнього Риму.

4. Поняття та система римського приватного права.

5. Поняття та види джерел римського приватного права.

6. Закони XII таблиць: загальна характеристика. Кодифікація Юстиніана.

7. Юриспруденція періоду Республіки. Правові шко­ли.

Контрольні завдання:

1. Проаналізуйте історію розробки та зміст Законів XII таблиць. Дайте обґрунтований висновок щодо їх походження та сутності. Чи можна їх вважати кодифі­кацією цивільного права?

2. Проаналізуйте походження та характерні риси jus civile. Як jus civile співвідноситься з поняттям „цивільне пра­во”?

3. Чому таке велике значення мало обнародування формул позовів та календаря судових засідань?

4. Проаналізуйте роботи юристів доби республіки.

6. Преторський эдикт. Значення та структура эдикта (традиційна реконструкція).

7. Структура Інституцій Гая як підручника римського права.

8. Corpus iuris civilis. Кодифікация права імператора Юстиніана. Складові частини корпуса. Тлумачення корпуса середньовічними комментаторами.

10. Формы позитивного права. Значення плебисцитів та постанов сенату у розвитку права. Значення судового прецедента у римському праві.

11. Природне право, право народів та цивільне право. Их взаємодія. Проблема співвідношення права та закона, справедливості та норм позитивного права. Преторське та суворе цивільне право.

Першоджерела:

1. Законы XII таблиц. Институции Гая. (Книга первая, тит.56-141). Дигесты Юстиниана (Памятники Римского права). – М.: Зерцало, 1997.

2. Юлий Павел. Пять книг сентенций к сыну. Фрагменти Домиция Ульпиана / Пер. с лат. Е.М. Штаерман. – М.: Зерцало,1998( Кн. 2, тит.19 – 29.)

3. Дигесты Юстиниана /Пер. с латин.; Отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М.: Статут, 2002. – Т. I. – 584 с. – (Кн.. с 23-ої по 26-у).

4. Дигесты Юстиниана: Пер. с латин. / Отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М.: Статут, 2002. – Т. ІІ. – 622 с.

5. Дигесты Юстиниана: Пер. с латин. / Отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М.: Статут, 2003. – Т. ІІІ. – 780 с.

6. Институции Юстиниана / Пер. с латин. Д. Расснера; Под ред. Л.Л. Кофанова, В.А. Томсинова. (Серия „Памятники римского права”. – М.: Зерцало, 1998. – 400 с. – (Кн. 1-я, тит. 9-12.)

Література:

№№: 21; 28; 37; 39; 50; 56; 66; 68: 69; 91; 92; 101; 102; 126; 136; 162; 174; 190; 194; 195; 202; 244 ( тут і далі – це номери позицій у списку рекомендованої літератури).

Тема 2. Особи у римському приватному праві (2 год.) Методичні вказівки

При розгляді цієї теми важливо усвідомити, що малося на увазі під поняттям „особа” – persona і правоздатність – caput, які вони мали статуси –status, хто має повну правоздатність і хто був цілком позбавлений правоздатності. При цьому потрібно пам’ятати, що раб не суб’єкт, а об’єкт права – іnstrumentum vocale, тобто річ, яка говорить.

Необхідно знати, що правоздатність – це суспільна властивість особи, що є вираженням його соціального, економічного становища, і що обсяг правоздатності окремих категорій учасників цивільного обігу розширювався в міру розвитку виробничих відносин, росту торговельних зв’язків. При цьому статуси відзначали різні ступені і форми участі населення в цивільному обігові.

Виходячи з економічного і політичного розвитку Римської держави, потрібно з’ясувати, чому спочатку тільки римський громадянин вважався суб’єктом права, потім була визнана правоздатність і за іншими мешканцями країни, а в період імперії вільні стали вважатися у галузі приватного права формально рівними, хоча станові обмеження залишилися.

У зв’язку з поняттям правосуб’єктності необхідно виділити поняття дієздатності, тобто здатності вчиняти юридичні дії, при цьому визначити і те, в якому віці і за яких умов ця здатність виникає. Потрібно запам’ятати, які категорії римських громадян за віковими ознаками були недієздатними, звернувши увагу на розбіжності, встановлені у цьому питанні для хлопчиків і дівчаток.

Варто також звернути увагу на ті обмеження, що існували в римському праві стосовно правоздатності і дієздатності жінок. Крім того, варто звернути увагу на види обмеження правоздатності і дієздатності римського громадянина та визначити, що таке capіtіs demіnutіo та зменшення громадянської гідності.

Важливо відзначити таку особливість римського права як правове становище рабів, та використання їх хазяїном для здійснення угод. Якщо спочатку при укладенні угод рабами хазяїн не відповідав перед третіми особами, то пізніше на нього стала покладатися відповідальність. Усе придбане згідно з угодами, що укладаються рабами, автоматично надходило в майно хазяїна. Тут потрібно усвідомити, яке значення для об’єму відповідальності хазяїна мав peculіum – майно, виділене рабу, зокрема для укладання угод. Від цього випадку треба відрізняти використання рабовласником свого раба як прикажчика на підприємстві. За угодами, що відповідає характерові діяльності підприємства, хазяїн відповідав у повному обсязі.

Переходячи до розгляду правового становища лібертинів, варто усвідомити обмеження їхньої правоздатності і форми правової залежності від колишнього хазяїна (патрона), що мав стосовно лібертина ряд певних прав: право спадкування, право на аліменти, право на одержання послуг – орегае, що звичайно закріплювалося договором.

При вивченні правового устрою римської родини необхідно насамперед визначити поняття „римська родина” (famіlіa). При цьому слід акцентувати увагу на виділенні таких понять як споріднення і властивість та значення цих категорій при розвитку шлюбносімейних-сімейних відносин.

У цьому зв’язку варто усвідомити поняття агнатського та когнатського споріднення; значення останнього поступово зростає у праві, і споріднення когнатське витісняє споріднення агнатське. Необхідно знати, як визначається споріднення за лініями і за ступенями.

Звертаючись до правової характеристики шлюбу, потрібно провести розмежування між шлюбом із владою чоловіка – cum manu – і шлюбом без влади чоловіка – sіne manu – та звернути увагу на пов’язані із цими формами шлюбу особисті і майнові правовідносини. Серед останніх важливе значення мали відносини, що виникали з приводу приданого дружини – dos, що належало чоловіку, при тому, що чоловік був обмежений у праві ним розпоряджатися. І з припиненням шлюбу придане підлягало поверненню до роду дружини.

Від законного римського шлюбу варто відрізняти конкубінат, тобто дозволене законом постійне співжиття, що породжує деякі юридичні наслідки.

Варто також засвоїти, як поступово виникали і розширювалися майнові права підвладних дітей. Спочатку їм заборонялося право мати власне майно, потім розвивалася практика виділення синові пекулія, що залишався у власності батька. У подальшому була поява військового пекулія, який належав синові на праві власності, та останнім кроком став пекулій цивільний із правом на материнське майно і т.д.

При розгляді цієї теми потрібно вміти здійснити розмежування між узаконенням і усиновленням. Слід також розглянути питання про припинення батьківської влади і эманципації. Далі необхідно усвідомити, над ким встановлювалася опіка – tutela, а над ким – піклування – сuга, чим відрізнялася роль опікуна від ролі піклувальника у цивільному обігу і яке юридичне значення мала згода – consensus піклувальника.