10.3. Зміст фінансового плану та порядок його складання

В ринкових умовах немає єдиних вимог щодо змісту, форм та видів фінансових планів, які розробляють підприємства.

Тому на кожному з них можуть бути свої особливості у фінансовому плануванні.

Фінансовий план — це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю.

Складання фінансового плану може відбуватися в три етапи:

1. Аналіз очікуваного виконання фінансового плану поточного року.

2. Розгляд та вивчення виробничих, маркетингових показників, на підставі яких розраховуватимуться планові фінансові показники.

3. Розробка проекту фінансового плану.

Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів та витрат. Поточний фінансовий план складається на рік з розбивкою по кварталах, оскільки протягом року потреба в грошових коштах значно змінюється і може статися брак або надлишок фінансових ресурсів. Розбивка річного фінансового плану на більш короткі проміжки часу дає змогу відстежувати виникнення вхідних і вихідних грошових потоків, визначити потребу в залученні коштів.

До найбільш поширених видів фінансових планів належать:

− прогноз (план) фінансових результатів;

− баланс доходів і витрат;

− план грошових потоків

− платіжний календар [2, с. 292]

11. Фінансова санація та банкрутство підприємств

11.1 Фінансова криза на підприємстві: симптоми та фактори, що її спричиняють

Фінансова криза — фаза незбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини.

На практиці кризу ідентифікують як загрозу неплатоспроможності та банкрутства підприємства, збитковою діяльність або дефіцитом потенціалу для успішного функціонування.

Отже, під фінансовою кризою слід розуміти недостатність власних коштів у суб’єктів господарювання для здійснення своєчасних розрахунків з платежів до бюджету, цільових фондів, постачальникам, підрядникам, працівникам тощо внаслідок зниження з різних причин результатів їх господарсько-фінансової діяльності.

До зовнішніх факторів належать:

− політична нестабільність у країні, в якій розміщене підприємство;

− нестабільність господарського та податкового законодавства;

− значний рівень інфляції;

− зниження купівельної спроможності населення;

− нестабільність фінансового ринку;

− криза, посилення конкуренції в галузі;

− інші фактори.

Ці фактори можуть зумовити фінансову кризу, якщо відповідні служби підприємств помилково або несвоєчасно реагують на них.

До внутрішніх факторів належать:

− низький рівень кваліфікації керівного персоналу;

− недоліки в організації постачання та здійснення виробничої діяльності;

− недоліки в інвестиційній політиці;

− дефіцит коштів для фінансування;

− низький рівень менеджменту та маркетингу;

− недосконалість виробничої структури та структури управління;

− інші фактори.

В окремих підприємств спостерігаються специфічні причини виникнення фінансової кризи [2, с. 312].

11.2. Економічна сутність санації підприємств

Одним із засобів подолання платіжної кризи та запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. В чому ж суть фінансової санації підприємств? Термін «санація» походить від латинського «sanare» і перекладається як оздоровлення або видужання. Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутством промислових, торгових, банківських монополій. Санація може відбуватися способом об’єднання підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; з допомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлі державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Деякі із вітчизняних авторів (наприклад І. А. Бланк) із санацією ототожнюють лише заходи щодо залучення зовнішньої фінансової допомоги, які спрямовані на запобігання оголошенню підприємства-боржника банкрутом та його ліквідації. З цим не можна погодитись, оскільки невід’ємною складовою частиною процесу оздоровлення будь-якого підприємства є мобілізація внутрішніх фінансових резервів.

Відомий фахівець у галузі банкрутства М. І. Тітов у монографії, присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства, пропонує таке законодавче визначення санації: санація — це оздоровлення неспроможного боржника, надання йому з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних) фінансової допомоги, спрямованої на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству. Однак це визначення також не вільне від розуміння санації тільки як інституту фінансової підтримки боржника.

Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру [5, с. 341-347].