Макроекономіка2

Внесок науково-технічного прогресу не можна виявити безпосередньо – його можна обчислити лише як залишок (темп зростання національного продукту, який залишається після вирахування впливу тих чинників, які можна виміряти, розглядають як внесок НТП):

∆E / E = ∆Y / Y - α(∆K / K) - (1 – α)(∆L / L).

Вираз ∆E / E нерідко називають залишком Солоу (на честь вченого, який першим показав, як його виміряти). Залишок Солоу часто розглядають як міру науково-технічного прогресу.

Таким чином, визначальною в моделі Р.Солоу є система з трьох рівнянь: 1) Рівняння капіталоозброєності, що визначає економічну динаміку:

s' / σn =k* / f(k*);

2) Рівняння впливу зростання населення на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:

∆k = І - k(σn + ∆l);

3) Рівняння впливу технічного прогресу на економічне зростання:

∆k = І - k(σn + ∆l + g).

Застосування моделі Р.Солоу в Україні дає можливість зробити певні прогнози щодо перспектив економічного зростання. Суттєве зменшення реальних доходів населення обмежує використання заощаджень як джерела економічного зростання. Демографічна криза в Україні не дозволяє і праці виконати роль джерела зростання. Найбільш ефективний вплив на зростання валового продукту країни може здійснити НТП, який є неможливим без структурної перебудови економіки, підвищення якості управління.

Неокейнсіанськими називають ті моделі зростання, які, згідно кейнсіанської теорії, грунтуються на факторі попиту. Відомим прикладом моделей цього напрямку є теорія акселератора економічного зростання та модель Харрода-Домара.

Теорія Дж.М.Кейнса була спрямована на пояснення механізму досягнення економічної рівноваги в умовах економічної статики та нестачі внутрішніх стимулів нагромадження капіталу, зростання виробництва. Дж.М.Кейнс зосередив свою увагу на механізмі формування ефективного попиту на відносно короткий період в умовах недовантаження виробничих потужностей та безробіття. В 50-х роках ХХ століття ситуація в світовій економіці кардинально змінилась. Ринкова економіка стала розвиватись високими темпами і за цих умов проблема економічної рівноваги набула іншого змісту (виявлення умов підтримки високих та стабільних темпів економічного зростання, які б забезпечували повне завантаження виробничих потужностей,

повну зайнятість населення на довгострокову перспективу). Кейнсіанська теорія таким умовам вже не відповідала. Неокейнсіанці розвинули ідеї Дж.М.Кейнса, головну мету своїх концепцій вбачаючи вже не в досягненні повної зайнятості, а в забезпеченні стійких темпів економічного зростання за різних умов ринкової кон’юнктури. Саме таким чином можливо досягнути максимальної зайнятості населення.

Теорія акселератора є складовою частиною неокейнсіанських концепцій економічного зростання. Акселератор є числовим коефіцієнтом, який показує відношення приросту інвестицій до приросту національного доходу:

a = i / y = i / (Y1 - Y0),

де а – коефіцієнт акселератора, і – новий обсяг інвестицій за поточний період, Y1 – національний доход в поточному періоді, Y0 – національний доход в минулому періоді, у – приріст доходу.

Математично акселератор є протилежним до мультиплікатора Дж.М.Кейнса, що відображається рівнянням:

а= 1 / Іm або Іm = 1 / а.

Зрівняння акселератора можна знайти величину приросту інвестицій: i = ay. Акселератор є кількісним виразом принципу акселерації, суть якого полягає

втому, що кожний приріст (зменшення) національного доходу, сукупного попиту чи обсягу виробництва вимагає відносно більшого приросту (скорочення) інвестицій. Тобто, зростання капітальних витрат є більш прискореним, ніж збільшення національного доходу і попиту, зумовлене приростом інвестицій.

Причини такого співвідношення динаміки національного доходу та інвестицій полягають в довгостроковій віддачі від інвестицій, коли останні вкладаються в устаткування тривалого строку використання, будівництво, в результаті чого у цей період часу незадоволений попит призводить до розширення виробництва. довгостроковість використання устаткування і обладнання веде до такого співвідношення нових і відновлених інвестицій, коли нові капіталовкладення все зростають. Модель акселерації економічного зростання показує, що виробництво інвестиційних товарів (засобів виробництва) збільшується більш високими темпами, ніж виробництво споживчих товарів (предметів споживання).

Отже, мультиплікатор показує, яку величину приросту національного доходу можна отримати на одиницю приросту інвестицій (Іm = y / i). При цьому величина приросту доходу (у) є залежною змінною, а величина приросту інвестицій (і) – постійною і незалежною. Акселератор, навпаки, дає змогу визначити, які можливі інвестиції існують на одиницю національного доходу (а = і / у). При цьому приріст інвестицій є залежною змінною величиною, а приріст національного доходу – величиною постійною і незалежною.

Принцип акселерації застосовується і в економічних теоріях циклів шляхом поєднання в макромоделях коефіцієнтів мультиплікатора і акселератора. Така модель відображає залежність приросту національного доходу від приросту інвестицій. Загальний вигляд такої моделі представив рівнянням національного доходу англійський економіст Дж.Хікс:

Y = c'Y1 + Ia + a(Y1 - Y0),

c' = 1 - s',

де Ia – автономні інвестиції.

Взалежності від співвідношення коефіцієнтів акселерації і мультиплікації динаміка національного доходу може набути рівномірного або циклічного

характерів:

-циклічні коливання виникають за співвідношення [Іm + а]2 < 4a;

-рівномірна економічна динаміка можлива за співвідношення [Іm + а]2 > 4a (при високому коефіцієнті мультиплікатора).

Після того, як теорії мультиплікатора і акселератора були розроблені окремо, а потім об’єднані в єдиній формулі “мультиплікатор-акселератор”, стала можливою розробка теоретичних схем стабільного розвитку економіки (моделей макрозростання).

В30-х роках ХХ століття американець Евсей Домар і англієць Рой Харрод, незалежно один від одного, розробили майже ідентичні моделі, в яких економіка досліджується в довгостроковому періоді. Однакові висновки, до яких прийшли Е.Домар і Р.Харрод, дозволяють об’єднувати їх моделі, розглядаючи в якості єдиної моделі економічного зростання Харрода-Домара.

Модель Е.Домара намагається пояснити, яким повинен бути обсяг інвестицій і якими темпами вони повинні зростати з тим, щоб збільшення доходів відповідало виробничим потужностям, які збільшуються завдяки інвестиціям. В моделі Е.Домара припускається, що:

1)лише ринок благ (товарів) є початково збалансованим; 2)на ринку праці є надлишкова пропозиція і це забезпечує постійний

рівень цін; 3)фактором зростання сукупного попиту та сукупної пропозиції є приріст

інвестицій.

На відміну від Дж.М.Кейнса, у Е.Домара інвестиції є не тільки фактором утворення доходу, але й фактором створення капіталу (основних фондів), чого не враховував Дж.М.Кейнс. Динамічна збалансованість попиту і пропозиції, за Е.Домаром, визначається динамікою інвестицій, оскільки вони утворюють і новий доход, і новий капітал. Отже, завдання розв’язку моделі зводиться до визначення обсягів і темпів зростання інвестицій, необхідних для підтримки збалансованого довгострокового зростання.

Е.Домар запропонував систему з трьох рівнянь: 1) Рівняння сукупного попиту (Yd):

∆Yd = ∆I / s',

де s' – гранична схильність до заощадження, I – інвестиції; 2)Рівняння сукупної пропозиції (Ys):

∆Ys = b∆K,

b = Y / K = ∆Y / ∆K,

∆K= K1 – K0 = I0, ∆Ys = bI0,

де b – маржинальний коефіцієнт граничної продуктивності капіталу, К – капітал;

3) Рівняння рівноваги (Yd = Ys):

∆I / s' = bI0,

bs' = (I1 – I0) / I0 = ∆I / I0 = ∆Y/ Y0.

В моделі Е.Домара рівноважне економічне зростання досягається тоді, коли темпи приросту інвестицій дорівнюють добутку частки заощаджень в національному доході на середню продуктивність інвестицій.

Змінити рівноважний темп зростання, за Е.Домаром, можливо лише за рахунок зміни s', оскільки за умов динамічної рівноваги гранична продуктивність капіталу (b) визначається існуючим рівнем розвитку техніки.

Аналогічних висновків дійшов і Р.Харрод, проте, на відміну від Е.Домара, особливу увагу він приділив зайнятості робочої сили за умов економічного зростання. Модель Р.Харрода враховує припущення:

1)якщо в попередньому періоді сукупний попит перевищив сукупну пропозицію, то підприємці збільшуватимуть темпи розширеного відтворення;

2)якщо сукупний попит буде меншим за сукупну пропозицію, то темпи виробництва зменшуватимуться;

3)при Yd = Ys теми економічного зростання є незмінними.

Формалізовано це записується у вигляді рівнянь:

(Y2 – Y1) / Y1 = n(Y1 – Y0) / Y0,

n > 1, якщо Yd1 > Ys1, n < 1, якщо Yd1 < Ys1, n = 1, якщо Yd1 = Ys1,

де n – темп розширеного відтворення.

В Р.Харрода модель економічного зростання набуває вигляду системи з трьох рівнянь:

1)Рівняння сукупної пропозиції (Ys):

Ys = Y1((n(Y1 – Y0) / Y0) + 1);

2)Рівняння сукупного попиту (Yd):

Yd = I / s',

I = a(Y2 – Y1), Yd = a(Y2 – Y1) / s';

3) Рівняння рівноваги (Yd = Ys):

Y1((n(Y1 – Y0) / Y0) + 1) = a(Y2 – Y1) / s', (n(Y1 – Y0) / Y0) + 1 = (a / s')((Y2 – Y1) / Y1),

При (Y2 – Y1) / Y1 = (Y1 – Y0) / Y0, (Y2 – Y1) / Y1 + 1 = (a / s')((Y2 – Y1) / Y1), (Y2 – Y1) / Y1 = s' / a - s'.

Права частина рівняння (s' / a - s') є гарантованим приростом, що забезпечує повне використання капіталу. Природний темп економічного зростання забезпечує повну зайнятість (темп зростання трудових ресурсів).

Співідношення між гарантованим і природними темпами економічного зростання визначає стан економіки. Якщо природний темп зростання трудових ресурсів менший за гарантований темп зростання капіталу, то внаслідок нестачі трудових ресурсів очікуваний підприємцями темп зростання не буде досягнутий, обсяг інвестицій скоротиться, що призведе до депресії в економіці. І навпаки, якщо природний темп зростання трудових ресурсів більший за гарантований приріст капіталу, то надлишок трудових ресурсів дозволяє збільшувати інвестиції. Тоді фактичний обсяг виробництва почне

перевищувати очікуваний, стимулюючи подальше зростання інвестицій і економіки.

s' = I / Y0 = аТзр., а = i / y,

Тзр. = Y1 / Y0, Тзр. = s' / а,

де а - маржинальний коефіцієнт (акселератор), що показує, яку кількість інвестицій потрібно для приросту національного доходу на 1% (близький до капіталомісткості продукту).

Для прискорення економічного зростання слід або підвищити норму нагромадження, або зменшити капіталомісткість продукту (більш раціональне використання виробничих потужностей).

Темпи економічного зростання в моделі Р.Харрода прямо пропорційні обсягу заощаджень і обернено пропорційні маржинальному коефіцієнту (акселератору). Динамічна рівновага в обох моделях в умовах економічного зростання є постійною.

Схожість моделей Р.Харрода і Е.Домара зумовила їх поєднання в моделі Харрода-Домара, ключовими елементами якої є величина заощаджень взагалі та гранична схильність до заощаджень зокрема. Величина S, за інших однакових умов, залежить від ціни, або відсотка, який отримує той, хто заощаджує кошти, та суспільних передбачень, прогнозів щодо ситуації в економіці країни.

Головними рисами моделі Харрода-Домара є:

1)Модель грунтується на “капітальній” теорії вартості, згідно якої вирішальне значення для економічного зростання мають запас капіталу та величина його зростання, праці ж відводиться підпорядкована роль. В основу моделі покладений факт, що при зростанні капіталу відбувається пропорційне зростання праці (∆L / ∆K = const), що передбачає незмінність зарплати. Якщо праця і капітал зростають в різних співвідношеннях, то за логікою моделі це означає, що або L, або K використовуються неповно;

2)Модель не враховує технологічних змін;

3)У моделі приймається, що K / Y = ∆K / ∆Y;

4)У моделі основним фактором економічного зростання виступає сукупний попит (Yd);

5)Припускається рівність S = І та І = ∆К.

Величину економічного зростання в моделі Харрода-Домара можна обчислити за формулою:

Gr = ∆Y / Y0,

де Gr – економічне зростання, ∆Y – приріст продукту протягом періоду, Y0

– обсяг продукту базового періоду.

Гранична схильність до заощадження (s') є головним фактором моделі: s' = S / Y = I / Y.

Частка приросту капіталу (∆К) в прирості продукту позначається k: k = ∆К / ∆Y = I / ∆Y.

Оскільки s' = І / Y, а k = I / ∆Y, то, визначивши Y = (І / s') і ∆Y = (I / k),

отримаємо функцію економічного зростання:

Gr = ∆Y / Y0 = (I / k) / (І / s') = s' / k.

Отже, економічне зростання визначається часткою заощаджень в продукті, віднесеною до коефіцієнта, що показує внесок зростання капіталу в зростання продукту. За формулою економічне зростання можливо забезпечити або шляхом збільшення заощаджень у національному доході, або шляхом підвищення ефективного використання додаткового капіталу.

Для більш точного визначення приросту продукту на одиницю капіталу модель Харрода-Домара враховує і такий чинник, як темп зростання кількості населення, який віднімається від показника загального економічного зростання. Оскільки не тільки без капіталу, але і без праці виробничий процес є неможливим, то для продукування одиниці доходу необхідна певна комбінація капіталу і праці (K / L). Така залежність відображається виробничою функцією В.Леонтьєва, яка має нульову еластичність заміщення: ресурси (праця і капітал) в ній повинні використовуватись в заданій пропорції і не можуть заміщуватись один одним.

Фіксоване співвідношення “доход-праця” означає, що для виробництва 1 одиниці доходу необхідно 3 одиниці капіталу та 4,5 одиниці праці, 2 одиниці доходу продукуються 6 одиницями капіталу і 9 одиницями праці (відношення K / L = 2 / 3). Тобто, виробнича функція В.Леонтьєва має постійну віддачу від масштабу. Для забезпечення гарантованого зростання як праця, так і капітал повинні зростати з однаковою швидкістю, і співвідношення їх величини повинно бути чітко визначеним (якщо обсяг праці буде зростати повільніше, то утвориться надлишковий капітал, і навпаки, можливим є безробіття при повному використанні капіталу).

Автори моделі Харрода-Домара вважали, що інвестиції визначаються акселератором, який діє по-різному, залежно від стану економіки. У періоди “економічних бумів” акселератор призводить до розширення сукупного доходу за межі рівноважного рівня, що підносить економіку на щабель, який перевищує обсяги потенційного продукту. В періоди економічної депресії відбувається скорочення доходу, що зменшує зростання до рівня, нижчого за потенційно можливий. Модель застосовується для пояснення і відображення зв’язку між S, I та Gr. Розробка моделі Харрода-Домара дала поштовх до теоретичних пошуків в сфері стимулювання заощаджень, дослідження зв’язку між заощадженнями та інвестиціями.

2)законодавчо-регулююча функція, пов’язана зі створенням правового поля в суспільно-економічній сфері на основі прийняття законів про підприємницьку діяльність, захист прав споживачів та інших правових норм для забезпечення нормальних умов функціонування національної економіки і рівної участі кожного індивіда в господарсько-трудовій діяльності;

3)стабілізація, яка передбачає формування умов стійкого характеру шляхом впливу на ринкове середовище з метою подолання кризових явищ в економіці, спаду виробництва, зниження рівнів інфляції і безробіття, підтримки збалансованості структури національної економіки;

4)координуюча функція, що забезпечує взаємодію саморегулювання і державного регулювання економіки з метою ефективного функціонування господарюючих суб’єктів національної економіки;

5)стимулювання і підтримка конкуренції в рамках національної економіки;

6)соціально-спрямовуюча функція, що передбачає соціальну орієнтацію виробництва і розподілу, включаючи розробку соціальних стандартів, системи соціальних гарантій населенню тощо;

7)цілеорієнтуюча функція, що передбачає обґрунтування і розробку стратегії розвитку національної економіки, включаючи формування системи національного прогнозування, індикативного планування й державного програмування;

8)аллокаційна функція, що передбачає здійснення коректування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту;

9)контролююча функція, пов’язана із здійсненням контролю за виконанням законів, постанов уряду, державних стандартів, норм і технічних вимог;

10)управління державною власністю, включаючи частки (паї) держави у власності господарських товариств;

11)інформаційна функція, що передбачає забезпечення всіх економічних суб’єктів рівним доступом до інформаційних ресурсів;

12)запобігання або усунення тимчасових (екстернальних) результатів (ефектів) економічної діяльності негативного характеру (наприклад, забруднення природного середовища);

13)покриття частини трансакційних витрат, пов’язаних з функціонуванням підприємницьких структур.

Досвід розвитку світової економіки показав, що різні країни в певні періоди часу орієнтувались на ті чи інші функції в залежності від історичного етапу, національних традицій і інтересів, усвідомлення своїх можливостей і необхідності їх використання.

Успішна реалізація державою зазначених функцій передбачає вирішення двох найважливіших завдань стратегічного характеру. Перше завдання має на меті приведення функцій держави у повну відповідність з її потенціалом, під яким слід розуміти здатність держави ефективно здійснювати свою політику. Друге – пов’язане з необхідністю підвищення дієздатності державних інститутів, що передбачає:

здійснення ефективної законотворчої й регламентуючої діяльності держави;

забезпечення конкуренції в діяльності державних органів;

забезпечення ефективної взаємодії громадян і державних органів.

Зміст та інтенсивність реалізації функцій держави залежать від конкретного історичного періоду. Ключовою функцією держави вважається створення умов для формування й розвитку високоефективного ринкового господарства.

Специфіка функцій макроекономічного регулювання залежить від обраної моделі державного регулювання економіки, яка використовується в тій чи іншій країні. Варто зазначити, що більшість країн лише тяжіють до тої чи іншої моделі, тобто займають проміжні положення. Розглянуті класифікації є спрощеними та не враховують ряду більш специфічних моделей, які реалізовані в інших країнах та перебувають в процесі трансформації під впливом явищ, що мають місце у сучасній світовій економіці.

7.2. Суть, цілі та засоби макроекономічної політики

Успішне реформування та ефективність національної економіки в першу чергу залежить від правильного визначення пріоритетів і напрямів чинної макроекономічної політики. Сутність проблем макроекономічної політики на сучасному етапі розвитку полягає у недостатній ефективності її засобів, незначному впливі на реальні економічні показники та макроекономічні пропорції.

Наявні зміни у макроекономічних пропорціях є наслідком мінливих змін як зовнішніх чинників, зокрема попиту, так і внутрішніх – безпосередньо умов виробництва. Неузгодженість засобів макроекономічної політики, непослідовність в її проведенні знижують ефективність державного регулювання.

Економічна політика – це сукупність заходів, спрямованих на впорядкування руху економічних процесів, здійснення впливу на них чи безпосереднє визначення їх результатів. При цьому необхідно враховувати, що:

на економічну політику здійснюють вплив два чинники – зміна економічної ситуації, з одного боку, та зміна в економічному мисленні – з іншого. Обидва чинники взаємопов’язані, але в той же час їм притаманна відносна самостійність. З розвитком суспільства економічне мислення неминуче змінюється, оскільки змінюються, насамперед, уявлення людей про істинні та помилкові цінності. У зв’язку з цим навіть традиційні завдання нерідко доцільно вирішувати з нових позицій;

ефект від економічної політики вищий у тому випадку, коли сильніше здійснюється орієнтація на існуючі в дані країні реалії (політичні сили, рівень розвитку країни, її виробничо-технічний потенціал, стан соціальної інфраструктури, інституційний лад);

економічна політика є вирішальним засобом підтримки політичного курсу влади.

Державна економічна політика може розроблятися і реалізовуватися на кількох рівнях залежно від масштабу розв’язуваної проблеми або охоплення суспільної сфери. Ці рівні визначають цілі і стратегію політики, характер організацій та індивідів, що беруть у ній участь, методи здійснення і наслідки. Зазвичай виділяють три рівні державної економічної політики:

макрорівень (у масштабах країни або групи країн);

мезорівень, що включає окремі сфери і напрямки;

мікрорівень, на якому розв’язуються локальні проблеми.

Відповідно, виокремлюють також загальнодержавну, регіональну та місцеву політики. Зрозуміло, що межа між ними досить умовна. Так, зокрема, загальнонаціональна державна економічна політика передбачає доведення її засад до низових ланок державної влади, а також можливість безпосередньо впливати на конкретних громадян держави, регіональна політика поширюється на територію регіону, місцева – на територію територіальної громади.

Окрім вищеперерахованих критеріїв, економічну політику держави можна характеризувати за змістом, параметрами, суб’єктами, об’єктами, цілями, механізмами, напрямками.

ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА

Сукупність заходів, спрямованих на рух економічних процесів, здійснення

Зміст на них впливу чи безпосеренього запобігання їх результатів

Параметри

Суб'єкт

Державатаїї інститути Недержавні суб'єкти (спілки, ЗМІ)

Фінансова(фіскальна, в тому числі Механізми податкова) політика

Грошово-кредитнаполітика

Кон'юнктурна політика

Напрямки

Структурнаполітика Регіональна політика Соціальнаполітика

Макроекономічною політикою можна вважати різновид державної економічної політики, що розглядається як сукупність заходів на загальнонаціональному рівні, які спрямовані на впорядкування економічних процесів, здійснюють на них вплив або наперед визначають їх результати. Реалізація макроекономічної політики є процесом досягнення цілей