Макроекономіка2

5.3. Кейнсіанська макроекономічна модель

До основних постулатів кейнсіанської моделі ринків відносять:

визнання за системою вільного ринку генетичної вади – відсутності механізму забезпечення стійкого економічного розвитку;

виділення попиту на товари і послуги як такого, що має вирішальний вплив на кінцевий продукт і зайнятість;

існуючий в економіці сукупний попит сам по собі не гарантує повного використання ресурсів та повної зайнятості.

Погляди Дж. М.Кейнса на сучасну економіку початку ХХ століття та всі проблеми економічного розвитку зводяться до недостатньо ефективного сукупного попиту, причинами чого є те, що:

1) гранична схильність до споживання має тенденцію до зниження. При збільшенні або зменшенні реального доходу суспільства розміри суспільного споживання будуть змінюватись у тому ж напрямі, але не з такою ж швидкістю. Така невідповідність пояснюється тим, що коли суспільство досягає рівня насичення потреб, тоді більш привабливими стають заощадження. За цих умов люди свідомо відмовляються від витрачання частини доходів на особисте споживання;

2) гранична ефективність капіталу має тенденцію до прогресивного зменшення. Ця тенденція пов’язується із зменшенням ймовірності реалізувати створені продукти за достатньо високими цінами в умовах, коли зменшується схильність до споживання. Отже, зменшення схильності до споживання знижує привабливість капіталовкладень;

3) населення дедалі більше надає перевагу ліквідним активам, тобто обирає готівкові гроші за форму збереження власного багатства. Це означає, що схильність людей перетворювати гроші на інвестиції, надаючи їх у кредит, зменшується. Через це ставка процента стихійно завищується, що в свою чергу

іспричинює падіння ефективності капіталовкладень. Отже, за Дж.М.Кейнсом, саморегульована економіка приречена на недостатнє інвестування.

Для того, щоб дослідити дію чинників, що впливають на макроекономічну рівновагу і безпосередньо на сукупний попит, Дж.Кейнс розробив основну, що стосується закритого народного господарства, і розширену, що стосується відкритого народного господарства, моделі товарного ринку.

Основна модель товарного ринку в Дж.М.Кейнса будується на певних припущеннях. Вони дають можливість абстрагуватися від окремих процесів і зосередитися на тому, що є суттєвим саме для пояснення досліджуваних проблем. Зокрема:

1) ціни розглядаються як незмінні; 2) приймається, що рівень процента є величиною сталою;

3) об’єктом дослідження виступає закрита економіка, тобто не враховується зовнішня торгівля.

Визначальним у моделі є сукупний попит (АD). Він репрезентує всю сукупність товарів, на придбання яких домогосподарства, підприємства і держава здійснюють свої витрати.

Особливістю кейнсіанської моделі є й те, що в ній розрізняються заплановані й фактичні витрати. Заплановані витрати відрізняються від фактичних на величину непередбаченого перевищення створеної продукції над реалізованою або, навпаки, реалізованої над створеною в межах певного періоду. Перший варіант невідповідності може мати місце тоді, коли підприємства створили більше продукції, ніж здатні реалізувати, і тому змушені її частину перетворити на запаси. Другий варіант характерний для умов, коли відбувається реалізація не лише створеної у певний період продукції, а й тієї, що була в запасах.

Фактичні витрати тотожні отриманим доходам, або сукупному випуску

(Y). Невідповідність запланованих і фактичних витрат може бути записана як:

Y = AD ± NN,

де NN – непередбачене нагромадження запасів або, навпаки, їх використання для збільшення пропозиції на товарному ринку.

Коли NN > 0, це означає, що підприємці зменшують пропозицію товарів

(Y). Коли ж NN < 0, то пропозиція збільшується. Вихідною для основної моделі товарного ринку є рівність:

АD = С + І,

де С – мінімальні витрати домогосподарств на споживання; І – інвестиційні витрати.

Щодо споживання, то приймається, що воно залежить від граничної схильності до споживання (с') та сукупних доходів (Y). Функція споживання має вигляд:

C = Ca + c'Y,

де Са – мінімальний рівень споживання, який не залежить від рівня доходів; с'Y – стимульоване доходами споживання; с' – гранична схильність до споживання, що показує, яка частка з кожної одиниці додаткових доходів буде спрямована на споживання: с' = С/ΔY.

E

Боргова зона

Оскільки у моделі приймається, що ставка процента є сталою величиною, то функція інвестицій набуває вигляду:

I = Ia,

де Іа – мінімальний обсяг інвестицій в економіку, який не залежить від коливань сукупних витрат.

Таким чином, основна модель товарного ринку в спрощеному варіанті набуває вигляду:

Y = AD = Са + с'Y + Іа.

В економічній науці графічне зображення цієї моделі прийнято називати “кейнсіанським хрестом”.

Він являє собою поєднання на графіку двох ліній, одна з яких відображає ідеальний стан повної відповідності фактичних і запланованих витрат, а друга – заплановані витрати. Економічна рівновага досягається тоді, коли сукупні витрати та обсяг національного продукту (виробництва) є тотожними (Y = AD). Лінія Y = AD фіксує відповідність фактичних і запланованих витрат (проходить під кутом 450). Оскільки сукупні витрати є функцією доходу, то лінія запланованих витрат (AD) має позитивний нахил до горизонтальної осі Y і визначається с' (чим вищим є значення с', тим нахил до осі Y більший). Якщо виробництво усіх підприємств країни знаходиться на рівні Y1, то заплановані витрати є меншими за фактичний обсяг виробництва. Підприємствам доводиться нагромаджувати запаси товарів, а, маючи запаси, вони змушені в наступному періоді зменшувати обсяги виробництва (від Y1 до Y0). Якщо ж виробництво знаходиться на рівні Y2, то заплановані витрати перевищують фактичне виробництво, що змушує підприємства розпродувати запаси, а їх скорочення стимулює до нарощування обсягів виробництва в майбутньому (з Y2 до Y0).

Y = (1 / 1 – с')(Са + Іа),

де 1/(1 – с') – є мультиплікатором витрат (випуску за витратами), що показує на скільки одиниць зросте випуск продукту, якщо витрати збільшаться на одиницю.

Формула мультиплікатора показує, що загальний випуск продукту залежить від схильності до споживання (чим вищим є значення с', тим більшим є Y). Мультиплікатор витрат також можна розрахувати як відношення зміни рівноважного ВВП до зміни будь-якого компонента сукупних витрат:

Кm = ΔY/ΔAD = 1/(1 – с') = 1/s'.

Основна модель Дж. М. Кейнса є статичною моделлю, оскільки змінні, які в ній використовуються, відносяться до одного періоду часу. Однак, для проведення макроекономічного аналізу статична основна модель динамізується. В динамічній моделі товарного ринку споживання і заощадження розглядаються як функціональні залежності від доходів, отриманих в попередні періоди до звітного. Динамічна модель товарного ринку аналітично має вигляд:

Yt = Ca + Ia + c'Yt-1.

Це неоднорідне диференційне рівняння розв’язується на основі інформації про отриманий за певний період часу дохід (Yt-1).

Отже, статична та динамічна основні моделі товарного ринку є своєрідним підґрунтям для розуміння механізмів розвитку економічної системи. Вони можуть використовуватися для пояснення мультиплікативного ефекту від зростання інвестиційних та споживчих витрат економіки, а також для пояснення впливу граничної схильності до споживання та граничної схильності до заощадження на величину споживчих витрат.

В розширеній моделі товарного ринку (ускладнений варіант) активна роль належить державі як збирачу податків та економічному суб’єкту, що здійснює витрати на придбання товарів поряд з домогосподарствами і підприємствами. Тобто, враховується роль уряду, що здійснює фіскальну (податково-бюджетну) політику. В кейнсіанській моделі, яка ґрунтується на необхідності державного регулювання економічним розвитком, значення фіскальної політики в забезпеченні макрорівноваги є домінуючим.

Таким чином, розширена модель товарного ринку в спрощеному варіанті

набуває вигляду:

AD = C + I + Іg,

C= Са + с'(Y – Tх),

І= Іа,

Ig = Iga,

Y = AD = Са + с'(Y – Tх) + Іа + Iga,

де Tх – податки, які держава вилучає з доходів; Іg – державні витрати на закупівлю товарів і послуг для урядових потреб; Iga – автономні (мінімальні) державні витрати.

Чим меншими є податки, тим більший доход залишається в розпорядженні домогосподарств, отже, зростає споживання. Мультиплікатор податків, який показує, на скільки зміниться рівноважний ВВП при зміні податків на одиницю, можна математично записати як:

Тm = – с' / (1 – с') = – с' / s'.

Зростання податків на певну величину зменшує валовий випуск продукту на ще більшу величину через мультиплікативний ефект (Тх↑ → Y↓ → C↓). Сукупний ефект від зростання податків в країні дорівнює мультиплікатору, помноженому на величину зміни податків:

ΔY = Тm Т.

Державні витрати також справляють вплив на валовий випуск товарів,

отже сукупний попит в країні з участю держави складе:

AD = C + I + Іg, C = Са + с'(1 – t)Y,

І = Іа, Ig = Iga,

Y = AD = Са + с'(1 – t)Y + Іа + Iga,

де t – частка податків в сукупних доходах.

Коефіцієнт, який показує, на скільки зміна державних витрат (закупівель) може змінити валовий випуск, називається мультиплікатором державних витрат. Мультиплікатор державних витрат можна представити у вигляді формули:

Gm = 1/(1 – с')(1 – t).

Більш високий доход, який отримують економічні агенти через зростання державних витрат, спричиняє збільшення споживання, яке, в свою чергу, мультиплікативно примножує доход . При порівнянні ефекту, який справляють податковий мультиплікатор і мультиплікатор державних витрат, виявляється, що Gm > Тm. Це пояснюється тим, що зниження податків призводить до збільшення споживання не на усю величину вивільненого доходу (частина доходу спрямовується на заощадження).

Якщо держава вирішить змінити обсяги своїх витрат та товари і послуги, а також чисті податки на однакову величину, то баланс державного бюджету не зміниться (ΔIg = Тх). Норвезький економіст Т.Хаавельмо відмітив, що збільшення на певну величину державних витрат за умови фінансування їх за рахунок зростання податків призводить до збільшення національного доходу на таку саму величину (збільшення державного бюджету на величину α викликає зростання національного доходу також на величину α). Таким чином, теорема Хаавельмо полягає в тому, що якщо збільшення державних витрат фінансується лише за рахунок відповідного зростання податків, то мультиплікативний ефект дорівнює одиниці і зростання доходу відповідає збільшенню державних витрат і податків (ΔY = ΔIg = Тх).

Врахування в моделі товарного ринку зовнішньої торгівлі (сектор закордон) також розширює основну модель ринку товарів Дж.М.Кейнса:

Y = AD, AD = C + I + (Х – М),

де Х – експорт товарів і послуг; М – імпорт товарів і послуг.

Для макроекономічної характеристики закордонного сектору Дж.М.Кейнс використовує рівняння зовнішнього вкладу (В):

В = Х – М, Х = Ха,

М = Ма + m'Y, m' = М/ΔY,

де В – обсяг зовнішнього вкладу в сукупний продукт; Ха – мінімальний обсяг експорту, без якого країна не може існувати; Ма – мінімальний (критичний) обсяг імпорту, без якого країна не може існувати; m' – гранична схильність до імпортування, яка характеризує схильність національної економіки до підтримки зарубіжного виробництва.

Аналітично розширена модель кейнсіанського товарного ринку може бути записана у вигляді рівняння:

Y = AD = Са + с'Y + Іа + Ха – (Ма + m'Y).

Коефіцієнт, який показує, у скільки разів зміниться фактично створений продукт (доход) країни при зміні зовнішнього вкладу на одиницю, називається зовнішньоторговим мультиплікатором:

Zm = 1/(s' + m').

Досліджуючи можливості державного втручання в розширеній моделі товарного ринку, Дж.М.Кейнс обґрунтовує необхідність активізації інструментарію фіскальної політики в частині збільшення державних інвестицій, надання пільгових кредитів. Таке стимулювання сукупного попиту

закономірно приводить до росту державних витрат, а, відповідно, і до дефіциту державного бюджету. В цих умовах кейнсіанці пропонують:

ефективно використовувати бюджетні асигнування шляхом розробки довгострокових інвестиційних програм;

збільшувати податкові поступлення за рахунок розширення податкової

бази;

надавати державні позики і в певних межах використовувати грошову

емісію.

Ідеї Дж.М.Кейнса зразу ж знайшли свою апробацію в політиці збільшення державних витрат Р.Рузвельта. Під тиском нових ідей президент розпочав здійснення плану, що дістав назву „підкачування насосом”. Він полягав у збільшенні попиту за допомогою нових вливань в економіку державних коштів. Це дало позитивні наслідки у вигляді пожвавлення економіки США навесні 1939 р. і сприяло зростанню авторитету кейнсіанського вчення. Кейнсіанські погляди мали безпосередній вплив на ще одного президента-реформатора Дж.Кеннеді. Обійнявши у 1961 р. посаду президента США, він запросив до роботи у Раді економічних консультантів економістів, що були послідовними прихильниками кейнсіанських ідей. Користуючись їх порадами, Дж.Кеннеді здійснив у 1964 р. програму зниження індивідуальних і корпоративних податків з метою стимулювання витрат на споживання та інвестиції. Це сприяло зростанню валового національного продукту і скороченню безробіття.

На даний час кейнсіанські моделі є досить популярними в економічних системах з стабілізаційно-трансфертною економікою. Вони дозволяють прослідкувати макроекономічні ефекти від використання важелів фіскальної, зовнішньоекономічної, інвестиційної політики для стимулювання споживчих, інвестиційних витрат, зовнішнього вкладу та державного інвестування.

Кейнсіанці притримуються думки, що твердження класиків про те, що підприємства будуть збільшувати інвестування в разі зростання рівня заощаджень домогосподарств, є неприпустимими. Джерелами інвестиційних видатків, за Дж.М.Кейнсом, є:

очікувана норма чистого прибутку (фірми купують інвестиційні товари лише тоді, коли сподіваються, що ця трансакція буде прибутковою);

реальна процентна ставка (ціна, яку фірми повинні заплатити за взятий в позику капітал);

величина створеного національного доходу в країні.

Класична теорія помилково стверджує, що усі поточні заощадження опиняються на грошовому ринку. Проте, якщо домогосподарства залишать якусь частину заощаджень для погашення заборгованості перед банком чи в себе на руках, то сума засобів на грошовому ринку буде меншою від суми поточних заощаджень. Згідно теорії Дж.М.Кейнса, зміна процентної ставки нездатна врівноважити заощадження та інвестиції (ні S, ні І не володіють чутливістю до зміни відсоткової ставки). Дж.М.Кейнс припускав, що найбільший вплив на реальні заощадження справляє рівень реального доходу, а процентна ставка відіграє другорядну роль.

Крива запланованих інвестицій в кейнсіанській моделі ринку заощаджень та інвестицій є менш еластичною відносно зміни процентної ставки, ніж в

класичній моделі. Крива заощаджень є повністю нееластичною. Природний рівень реального продукту знаходиться в положенні S1. Якщо крива планових інвестицій першочергово фіксується на рівні І1, то рівновага досягається в точці Е1, де ставка відсотку складає і1.

Якщо нееластичний вплив мотивацій підприємців призводить до переміщення кривої інвестицій вліво (до І2), то процентна ставка при цьому знижується, але це ніяк не впливає на динаміку нееластичних заощаджень. Поки крива S знаходиться в положенні S1, планові інвестиції взагалі можуть не співпадати з заощадженнями, навіть при і = 0. Це означає, що необхідно шукати інший спосіб досягнення макрорівноваги.

Оскільки обсяг планових інвестицій менший за обсяг заощаджень, то сукупний попит почне відставати від сукупної пропозиції, що зумовить більш швидке накопичення товарних запасів, а масштаби кругообігу продукції в економіці почнуть знижуватись. Як тільки обсяг національного доходу впаде до рівня, нижчого за природний, крива заощаджень переміститься вліво і перетнеться з кривою І2 в точці Е2, де величина процентної ставки складає і2.

При розгляді ринку заощаджень та інвестицій Дж.М.Кейнс висував два аргументи:

1) процентна ставка не гарантує забезпечення рівноваги між S та I. Згідно уявлень кейнсіанців, власники заощаджень та інвестори – це різні економічні групи, які користуються неоднаковими мотивами в процесі прийняття рішень щодо перетворення заощаджень в інвестиції. Відсоткова ставка є не єдиним чинником при цьому, а доповнюється очікуваною нормою чистого прибутку. На рівень заощаджень та їх доцільність впливає спектр різноманітних факторів:

прагнення одержати доходи від заощаджень;

накопичення грошей для здійснення масштабних закупівель, вартість яких перевищує розмір поточних доходів;

створення резерву грошових засобів з метою здійснення непередбачуваних витрат на лікування, відпочинок, на випадок втрати роботи (безробіття);

нагромадження грошей для задоволення майбутніх потреб щодо навчання, подорожей, виходу на пенсію;

автоматизм та традиції (страхування).

За кейнсіанцями, крім поточних заощаджень існують й інші джерела інвестицій: готівка на руках в населення, внески в кредитні установи, що мультиплікативно примножують заощадження.

2) Ціни і зарплата не розглядаються як високоеластичні, як це має місце в класиків. Це пояснюється тим, що:

існують монополії, які стримують зниження цін, та профспілки, які стримують зниження зарплат (протидія відновленню сукупного попиту на рівні потенційного ВВП);

якщо навіть припустити можливість зниження зарплати внаслідок падіння сукупного попиту, то це не сприятиме зростанню сукупного доходу працюючих та не забезпечить відновлення їх попиту на рівні потенційного ВВП.

Функція заощаджень в кейнсіанській моделі набуває вигляду:

S = Sa + s'Y, Sa = –Ca, s' = 1 – c',

S = –Ca + (1 – c')Y,

де Sa – автономні (мінімальні) заощадження, що не залежать від величини доходів і носять характер обачності; Ca – автономне споживання.

Функція інвестицій в Дж.М.Кейнса має вигляд: І = Іа, де Іа – мінімальний обсяг інвестицій в економіку, який не залежить від

коливань сукупних витрат.

Отже, кейнсіанська модель ринку заощаджень та інвестицій є своєрідною теорію ефективного інвестування, оскільки вона пояснює механізми забезпечення джерел росту інвестиційної активності економіки.

Кейнсіанське регулювання ринку праці виходить з постулату, що рівень зайнятості в країні залежить:

1)від функції сукупної пропозиції;

2)від схильності до споживання;

3)від величини інвестицій.

Повна зайнятість, за Дж.М.Кейнсом, це стан, за якого сукупна зайнятість є нееластичною, тобто не реагує на збільшення ефективного попиту. При вирішенні проблем зайнятості Дж.М.Кейнс розвивав теорію мультиплікативного процесу (між приростом інвестицій і приростом національного доходу існує співвідношення, яке ґрунтується на тому, що кожен приріст інвестицій породжує хвилі вторинних доходів). Цей процес веде до збільшення виробництва і зайнятості.

Кейнсіанська модель ринку праці базується на основних постулатах кейнсіанської теорії зайнятості:

заробітна плата є основним фактором, що визначає попит і пропозицію на ринку праці, однак не впливає на рівень зайнятості (в ринковій економіці не має механізму, який би гарантував повну зайнятість);

ціна робочої сили не повинна бути результатом функціонування ринку праці (ставка зарплати повинна бути чітко обмежена в сторону зменшення, оскільки мінімальний рівень оплати праці повинен регулюватись урядом);

попит на робочу силу регулюється не змінами ринкових цін на працю, а змінами сукупного попиту, який може стимулювати розширення виробництва та створення додаткових робочих місць.

В сучасних умовах рівень оплати праці встановлюється не під впливом попиту і пропозиції, а інституційно (на основі трудових договорів та законодавчих нормативів про мінімальну зарплату). Навіть за наявності певного рівня безробіття профспілки перешкоджають зниженню рівня оплати праці.

При аналізі ринку праці Дж.М.Кейнс виходив з наступних передумов:

1) визнавав положення класичної школи про природу і вигляд функції попиту на робочу силу. Лінія Ld співпадає з граничною продуктивністю праці.

Попит на працю, отже, є спадаючою функцією від реальної зарплати:

Ld = L(Wr), Wr = Wn / P,

де Wr – реальна зарплата; Wn – номінальна зарплата; P – рівень цін;

2) Дж.М.Кейнс заперечував положення класичної школи про природу і вигляд функції пропозиції праці. Він підкреслював значення інституційних чинників, які формують зарплату домогосподарств. Номінальна зарплата, за Дж.М.Кейнсом, не може змінюватись щоразу, оскільки встановлюється на певний період часу (місяць, рік). Домогосподарства, що формують пропозицію на ринку робочої сили, звертають увагу не на реальну, а, головним чином, на номінальну зарплату, яку вони будуть отримувати, порівнюючи її з номінальною зарплатою, що отримують інші. Домогосподарства почнуть залишати ринок праці, якщо їх рівень Wn буде меншим Wn інших домогосподарств. Однак вони не залишать ринок праці, якщо Wr знизиться в усіх одночасно. Таким чином, пропозиція зарплати, за Дж.М.Кейнсом, є функцією номінальної ставки оплати праці: Ls = L(Wn).

Пропозиція робочої сили в кейнсіанській моделі є зростаючою функцією від номінальної ставки зарплати, однак відносно певної величини мінімальної ставки зарплати пропозиція робочої сили є повністю еластичною, оскільки безробітні пропонують свою працю за встановленою угодою.

Орієнтація не на реальну, а на номінальну зарплату в кейнсіанській моделі базується на тому, що люди бояться втратити роботу за наявності безробіття, а також існують договори про оплату праці, що мають довгостроковий характер. В таких умовах при зростанні рівня цін люди пропонують незмінну кількість праці (як і до зростання цін), погоджуючись працювати за меншу реальну зарплату. Це призводить до зниження витрат виробництва і можливості збільшувати обсяг випуску, якщо зростає обсяг сукупного попиту.

В моделі ринку праці номінальна ставка зарплати змінюється лише в бік зростання, оскільки спроби підприємців знизити заробітну плату шляхом перегляду угод з найманими працівниками викликають значно сильніший опір, ніж поступове і автоматичне зниження реального вмісту зарплати в результаті зростання цін.

Дж.М.Кейнс не погоджувався з класиками в положенні, що для встановлення повної зайнятості необхідно проводити політику скорочення номінальної зарплати працівників. На думку Дж.М.Кейнса, працівники особливо чуттєво реагують на скорочення номінальної зарплати і найбільш активно цьому перешкоджають за допомогою профспілок. Тому ринок праці (особливо пропозиція робочої сили) не може функціонувати в умовах вільної конкуренції.

Для досягнення повної зайнятості слід скоротити реальну зарплату, яка може знижуватись при зростанні цін на товари і послуги. Негнучкість Wr може призвести до виникнення хронічного безробіття на ринку праці. Якщо законодавчі рішення перешкоджатимуть зниженню зарплати нижче певного мінімуму (Wn/Р)min, то пропозицію праці графічно можна представити у вигляді ламаної лінії Ls.

Коли точка перетину попиту і пропозиції на ринку праці знаходиться вище мінімального рівня (Wn/P)min, то рівень реальної зарплати складе Wr1 за рівня зайнятості L1. За альтернативного випадку, коли лінія попиту на працю перетинає пропозицію в точці мінімальної зарплати, рівновага встановлюється

при реальній зарплаті (Wn/P)min і рівні зайнятості Lmin. Рівновага на кейнсіанському ринку праці зовсім не обов’язково досягається в умовах повної зайнятості (за існування недобровільного безробіття).

Кейнсіанська модель ринку робочої сили може використовуватися для реалізації макроекономічної політики зайнятості в частині стимулювання створення робочих місць та соціального захисту в частині забезпечення мінімальних соціальних стандартів (мінімальної заробітної плати).