Макроекономіка2

Тема 1. Макроекономіка як наука

1.1.Історія розвитку макроекономічної науки

1.2.Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи макроекономічних досліджень

1.3.Макроекономічні моделі: характеристика, види, значення, використання в макроекономічному аналізі та прогнозуванні

1.4.Поняття безмежності потреб і обмеженості виробничих ресурсів. Крива виробничих можливостей (трансформації)

1.5.Цілі макроекономіки та інструменти їх досягнення

1.1. Історія розвитку макроекономічної науки

Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук. В університетах її почали вивчати як окрему дисципліну в другій половині ХХ століття. Проте ця галузь економіки не виникла раптово, а є продуктом тривалої еволюції, постійного пошуку нових концепцій та теорій. Макроекономічні ідеї почалися формуватись в епоху середньовіччя одночасно з виникненням національних держав.

Першою теоретичною концепцією, яка містить макроекономічні уявлення, був меркантилізм (від італ. merchante – торговець, купець). Цей термін запровадив Адам Сміт. Концепції меркантилістів зародилися в епоху пізнього середньовіччя і обгрунтовували необхідність формування централізованих національних держав, захисту національного ринку. В цю епоху активно розвивалась зовнішня торгівля між країнами, а роль грошей виконували благородні метали. Меркантилісти з’ясовували причини збагачення країни (перевищення експорту над імпортом, нагромадження золота і срібла). На думку меркантилістів, економічною політикою, що сприяла зростанню національного багатства, був протекціонізм – обмеження доступу іноземних купців до внутрішнього ринку через запровадження високого мита, стимулювання вивозу готової продукції, захист національних виробників на зовнішніх ринках.

Макроекономічну спрямованість містять і дослідження школи фізіократів (влада природи). На відміну від меркантилістів, які вбачали багатство країни в грошах, а джерело багатства – в торгівлі, фізіократи виходили з того, що багатством є продукти землі, а джерелом багатства є сільськогосподарське виробництво. Основоположник школи фізіократів Франсуа Кене розробив макроекономічну таблицю, яка відображала рух продуктів між основними секторами національної економіки і класами суспільства. Фізіократи вважали, що уряд не повинен втручатись в природний хід економічного життя. Політика, яку вони сповідували, отримала назву фритредерства – торгівля з незначними митними бар’єрами або взагалі без них.

Важливим етапом в становленні макроекономічної науки стали дослідження класичної школи. Вільям Петі вперше в світовій практиці дав оцінку національного доходу Англії, досліджував питання впливу на національну економіку і розподіл доходів заходів, пов’язаних з вдосконаленням

системи оподаткування. Джерелом економічного багатства В.Петі вважав сферу виробництва. А.Сміт в своїй відомій праці “Дослідження про природу і причини багатства народів” 1776 р. вперше підбив підсумки розвитку економічної науки. Багатство нації, за А.Смітом, втілене в продукції, яка споживається нацією. Джерело багатства вчений вбачав в розподілі праці та нагромадженні капіталу. А.Сміту була близька ідея “прородної гармонії” (рівноваги), що встановлюється в економіці стихійно, за відсутності державного втручання, і є оптимальним режимом функціонування економічної системи, яка здатна до саморегулювання. В основу саморегулювання закладенийособистий інтерес, пов’язаний з прагненням до отримання прибутку (головна сила економічного розвитку). Томас Мальтус вперше в економічній науці простежив співвідношення темпів зростання національного виробництва і темпів зростання населення. Дейвид Рікардо сформулював важливу макроекономічну концепцію – теорію порівняльної переваги, яка стала теоретичною основою політики фритредерства, а в сучасних варіантах використовується для обгрунтування переваг “відкритої економіки” над “закритою”. Усі економісти класичної школи побудували теоретичну концепцію, в основу якої закладено поняття ринкової економіки як системи, яка саморегулюється через ціновий механізм без державного втручання.

В умовах економічних потрясінь і соціальних катаклізмів другої половини ХІХ століття Карл Маркс розвинув макроекономічну концепцію (марксизм), згідно з якою ринкова економіка є марнотратною і експлуататорською, що прямує до своєї загибелі.

“Велика депресія” 1929-1933 рр. спростувала основний постулат класичної школи – здатність ринкової економіки швидко повертатися до повної зайнятості після збурень і потрясінь. Економічна наука почала інтенсивно досліджувати умови забезпечення економічної рівноваги динамічних господарських систем. Принципи нової макроекономіки були сформульовані Джоном Мейнардом Кейнсом (кейнсіанство), який піддав жорсткій критиці класичну школу і висунув тезу про те, що ринкова рівновага – ще не благо для економіки. За Дж.М.Кейнсом, рівновага в національній економіці може досягатись за неповної зайнятості, і для її усунення необхідним є державне втручання у вигляді стимулювання сукупного попиту. Проте в 70-х рр. ХХ століття вперше виникла стагфляція – поєднання спаду виробництва з інфляцією і безробіттям, що підірвала позиції кейнсіанської теорії.

Етапи розвитку макроекономічної науки

За цих умов почали активно розвиватись різні напрямки неокласичної теорії – монетаризм, теорія раціональних очікувань (сподівань), школа економіки пропозиції, які обгрунтовують переваги ринкового механізму над

державним регулюванням економіки. Засновником монетарної школи став Мілтон Фрідмен. Головний акцент він робив на свободі підприємництва. Рівень господарської активності монетаристи визначали кількістю грошей, наявних в обігу. Грошова маса регулюється банківською системою і змінюється пропорційно до зміни приросту національного продукту. Основними твердженнями монетарної теорії стали: 1) приватна економіка є стабільною, схильною до рівноваги, оскільки ринок самостійно регулюється цінами та кількістю товарів; 2) антициклічний державний вплив є причиною кон’юнктурних коливань (відсутність гарантій для приватного сектора). Теорія раціональних очікувань виходить з того, що всі ринки є висококонкурентними, а зарплата і ціни – динамічними (схильні як до зростання, так і до зниження). Ринкові суб’єкти поводять себе раціонально: в очікуванні збільшення цін розширюється ринковий попит, стимулюючи нове зростання тарифів. Таким чином, ефективність стабілізаційної політики держави зводиться до нуля. Прихильники теорії економіки пропозиції стверджують, що фіскальна політика може впливати і на сукупну пропозицію, і на реальний обсяг виробництва. Ця теорія акцентує увагу на факті, що підвищення податків викликає інфляцію витрат, зменшення стимулів до праці та інвестування, що знижує рівень пропозиції. Аналізуючи процес стагфляції, прихильники теорії лобіювали скорочення податкових ставок, обмежене втручання держави в економіку, перехід від прогресивних до регресивних податків.

Загалом, макроекономічна наука ще не досягла своєї цілісності, хоча вже розвинуто низку загальноприйнятих положень, які підтримуються більшістю макроекономістів. Однак, залишається багато питань функціонування національної економіки, які є предметом гострої полеміки.

1.2. Суть та місце макроекономіки в системі економічних наук, методи

макроекономічних досліджень

Макроекономіка як наука досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників (суб’єктів) народного господарства. Як одна з складових економічної теорії, макроекономіка є наукою про поведінку економіки як єдиного цілого. Вона вивчає причини циклічних коливань, взаємозв’язок динаміки обсягів виробництва, рівня інфляції та безробіття, теорії грошей, зайнятості, стабілізаційної політики держави, рівноважного зростання, зовнішньоекономічних відносин.

Макроекономіка спирається на положення та висновки економічної теорії про розвиток виробничих відносин, розширене відтворення, дію об’єктивних економічних законів та механізм їх застосування в господарській практиці. Вона також безпосередньо пов’язана з математикою і статистикою, широко використовує методи макроекономічного моделювання. Макроекономіка формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні. Аналізуючи основні фактори та наслідки макроекономічного розвитку, макроекономіка пропонує певні “рецепти”, методи активного впливу на об’єкт дослідження, виступає теоретичною основою економічної політики держави, визначає її зміст і напрямок.

Дефініції, що використовуються в науковій літературі для пояснення суті макроекономічної науки, можна згрупувати в два блоки:

1)макроекономіка – це галузь економічної науки, яка досліджує функціонування економічної системи в цілому та її економічних агрегатів, які утворюються в результаті об’єднання однорідних економічних одиниць;

2)макроекономіка – це наука про агреговане функціонування економічної системи.

Об’єктом макроекономічного аналізу виступає економічна система в цілому та її агреговані параметри. Предмет обумовлюється самим об’єктом макроекономіки і в його якості виступає механізм функціонування економічної системи. При цьому дана наука покликана вивчати реальні факти, з’ясовувати причинно-наслідкові зв’язки в економічному механізмі, давати рекомендації щодо його вдосконалення з метою ефективного використання наявних ресурсів та досягнення на цій основі вищого рівня задоволення суспільних потреб. Макроекономіка, таким чином, виконує пізнавальну, прикладну та світоглядну функції. Функції макроекономіки – це основні завдання, які розв’язуються в процесі дослідження реальної економічної системи, вивчення та викладання дисципліни “Макроекономіка”.

ФУНКЦІЇ МАКРОЕКОНОМІКИ

Найповніше вивчення стійких зв’язків і залежностей, ПІЗНАВАЛЬНА властивих національним економікам, створення фундаменту

для вивчення практичних економічних дисциплін

Розробка теорій, концепцій, моделей, рекомендацій, ПРИКЛАДНА спрямованих на вирішення проблем розвитку національних

економік, ефективне використання наявних ресурсів

Формування сучасного економічного мислення, економічної СВІТОГЛЯДНА психології та культури, використання категоріального апарату

в галузевих та функціональних науках

Макроекономіку, яка виконує пізнавальну функцію, вивчає стійкі зв’язки і залежності, називають позитивною макроекономічною наукою (абстрактні поняття, загальні методи дослідження). Макроекономіку, яка має справу з суб’єктивними судженнями у формі концепцій, теорій, називають

нормативною макроекономічною наукою (конкретні умови, важелі управління).

Для розуміння предмета дослідження макроекономіки важливо розрізняти макроекономічний аналіз двох рівнів:

1)ex post (національне рахівництво) – базується на визначенні макроекономічних параметрів минулого періоду з метою отримання інформації про те, як національна економіка функціонувала і яких результатів досягла. Ця інформація необхідна для визначення ступеня реалізації намічених цілей, розробки економічної політики, порівняльного аналізу економічних потенціалів різних країн. На основі результатів ex post-аналізу робиться коригування макроекономічних концепцій та розробка нових;

2)ex ante (прогностичне моделювання) – прогнозне моделювання економічних явищ та процесів на основі певних теоретичних концепцій. Метою

ex ante-аналізу є вивчення закономірностей формування макроекономічних показників в майбутньому.

Для вивчення особливостей функціонування економічної системи використовують різні методи та прийоми, які в сукупності утворюють методологію макроекономічних досліджень. Метод – комплекс способів, за допомогою якого визначають шляхи досягнення макроекономічних цілей. Макроекономіка використовує низку діалектичних методів пізнання:

1.Аналіз – уявний поділ (розчленування) об’єкта дослідження на складові частини з метою вдосконалення знань про процеси і явища, що вивчаються;

2.Синтез – поєднання окремих частин об’єкта (елементів) в єдине ціле з метою встановлення їх причинної обумовленості та взаємозв’язку;

3.Індукція – сукупність пізнавальних операцій, в результаті яких здійснюється рух мислення від часткових положень до загальних для формування узагальнюючих висновків;

4.Дедукція – сукупність пізнавальних операцій, в результаті яких здійснюється рух думки від загального до часткового з метою адекватного і точного розуміння конкретних явищ дійсності;

5.Абстрагування – відволікання від несуттєвих властивостей, зв’язків предмета і одночасне фокусування уваги на одній чи декількох ознаках об’єкта дослідження;

6.Конкретизація – розгляд об’єкта як цілісності в усій багатогранності його відносин і зв’язків для формулювання уяви про об’єкт в системі проявів зовнішніх факторів;

7.Формалізація – застосування спеціальної символіки для вивчення об’єкта, процесів, при здійсненні аналітичних операцій;

8.Аналогія – знаходження подібності властивостей різних об’єктів і явищ дійсності для формування висновків за схожістю ознак;

9.Екстраполяція – прогнозування майбутніх стійких тенденцій на основі дослідження минулих явищ і процесів;

10.Моделювання – застосування моделей (абстрактне відображення реальності), які є джерелом інформації про об’єкт;

11.Спостереження – систематизоване та цілеспрямоване сприйняття

об’єкта;

12.Порівняння – встановлення спільних та відмінних ознак в розвитку тих чи інших об’єктів;

13.Експеримент – створення штучних умов для виявлення відповідних властивостей розвитку об’єкта.

Макроекономічні проблеми відіграють важливу роль в політичних, міжнародних і соціально-економічних відносинах.

1.3. Макроекономічні моделі: характеристика, види, значення,

використання в макроекономічному аналізі та прогнозуванні

Для всебічного вивчення економіки та процесів, що в ній відбуваються, макроекономісти складають та розглядають макроекономічні моделі, які в

Модель попиту і пропозиції показує, як зміни в одному з екзогенних показників впливають на ендогенні змінні. Зі збільшенням сукупного доходу підвищується попит на товар (зростає і рівноважна ціна, і рівноважна кількість).

З підвищенням ціни складових пропозиція товару зменшується (рівноважна ціна підвищується, а рівноважна кількість знижується). Таким чином, модель демонструє, як зміни в сукупному доході чи ціні на складові впливають на ціну і кількість товарів на ринку.

Функціональні взаємозв’язки між ендогенними та екзогенними параметрами в макромоделях класифікують:

1)Дефініційні функції – виражають залежності, які виходять із означення економічних явищ. Наприклад, сукупний попит на ринку складається із споживчого попиту домогосподарств, інвестиційного попиту, витрат держави та закордону (Y = C + I + G + E).

2)Поведінкові функції – виражають переваги, що склалися в суспільстві. Наприклад, функція споживання домогосподарств залежить від величини доходу: С = С(Y).

3)Технічні функції – характеризують технічну залежність (умови виробництва). Наприклад, виробнича функція має вигляд: Q = f(x1, x2, x3, …, xn).

4)Інституціональні функції – зображають інституціонально встановлені залежності між параметрами моделі. Наприклад, сума податкових надходжень

вдержавний бюджет є функцією від величини оподатковуваного доходу та податкової ставки, яку встановлює відповідний державний інститут: Т = f(T(Y), Y).

Загальну класифікацію макроекономічних моделей можна подати у табличному вигляді, згрупувавши найважливіші моделі макроекономіки за критеріальними ознаками.

S1

8. Моделі за апаратом - Графічні (рисунки)

моделювання, що - Аналітичні (функції)

використовується

1.4. Поняття безмежності потреб і обмеженості виробничих ресурсів. Крива

виробничих можливостей (трансформації)

Головною рушійною силою соціально-економічного прогресу є людина, яка виступає суб’єктом виробничих відносин, суперечностей та інтересів. Реалізуючи свої інтереси, вона справляє активний вплив на економіку, розвиває науку, техніку. Побудова ж ефективної системи господарювання, орієнтація на досягнення НТП можливі лише через реалізацію все більш зростаючих економічних потреб та інтересів людини.

Економічні потреби відображають відношення соціальнихї суб’єктів (людина, суспільство) до можливого споживання вартостей, опосередкованих економічними формами їх реалізації. Вони виявляються необхідністю життєвих благ, стимулом до споживання.

Потреби характеризують потенційні можливості споживання, але для перетворення можливості в дійсність необхідно виробити життєві засоби. Роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Виробництво забезпечує різноманітні блага, що становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства.

Зміст потреб у кожній країні залежить від сукупністі суспільних умов розвитку конкретного історичного суспільства:

-рівня розвитку продуктивних сил,

-пануючих відносин власності,

-національних, історичних особливостей розвитку виробництва,

-взаємозв’язків з іншими країнами світу.

Продуктивні сили, розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, що склались, але і стають підгрунтям для виникнення нових потреб.

У своїй сукупності потреби є безмежними (невтоленими), тобто в повній мірі їх задовольнити неможливо. З перебігом часу потреби зростають і люди доповнюють їх новими (високий коефіцієнт відтворюваності).

Загальною метою економічної діяльності є намагання задовольнити різноманітні потреби – в суспільстві діє закон зростання потреб. Особливостями вияву закону зростання потреб в економіці є те, що, з одного боку, відбувається перехід від масового виробництва і споживання до індивідуалізованого виробництва та споживання. А з іншого боку, індивідуальні потреби, що динамічно розвиваються, можуть бути реалізовані лише на колективній основі, спільною діяльністю (процес індивідуалізації та колективізації потреб).

В процесі реалізації економічних відносин, потреб досягаються економічні інтереси – користь, вигода, що забезпечує самостійність, саморозвиток суб’єкта (створення умов, необхідних для його відтворення на рівні прогресивних досліджень). Інтереси за суб’єктивністю поділяються на

особисті, колективні, суспільні; за важливістю – на головні та другорядні; за часовою ознакою – на поточні і перспективні; за об’єктом – на майнові, фінансові, інтелектуальні, режиму праці і вільного часу, комфорту, умов життя; за ступенем усвідомлення – на дійсні і помилкові.

Суспільне виробництво виступає як відношення нації до природи. Ці відносини виражені виробничими (економічними) ресурсами. Економічні ресурси – це сукупність різних елементів виробництва, що можуть бути використані в процесі створення матеріальних і духовних благ та послуг.

Розрізняють наступні види ресурсів:

1)трудові (населення в працездатному віці);

2)природні (частина сукупності природних умов існування людини; важливі компоненти оточуючого середовища, що використовуються в процесі виробництва);

3)матеріальні (засоби і предмети праці);

4)фінансові (грошові ресурси, спрямовані у виробництво);

5)інформаційні (дані, необхідні для функціонування автоматизованого виробництва і управління їм за допомогою комп’ютерної техніки).

Виробничі можливості економіки є обмеженими через рідкісність застосовуваних ресурсів, яка в міру розвитку суспільства зростає. Це обумовлено тим, що невідтворювальні природні ресурси вичерпуються, а споживання не дає нових імпульсів для розвитку виробництва нових товарів і послуг. Якісні характеристики нових продуктів змінюються, що викликає зростання потреб в споживчих товарах та інвестиціях.

Обмеженість виробничих ресурсів виступає в абсолютній та відносній формах. Під абсолютною обмеженістю розуміється недостатність виробничих ресурсів для одночасного задоволення усіх потреб членів суспільства. Якщо ж звузити коло потреб, то абсолютна обмеженість стає відносною, адже для окремого кола потреб ресурси відносно безмежні. Абсолютна обмеженість в основному характерна для природних і трудових ресурсів, відносна – для матеріальних, фінансових, інформаційних.

Оскільки ресурси є обмеженими, то суспільство повинно зробити вибір, а вибираючи, суспільство вимушене від чогось відмовитись, щоб отримати бажаний результат. Те, від чого суспільство відмовляється, називається

тимчасовими (прихованими) втратами досягнення обраного суспільством результату.

Суспільство не може водночас досягти двох взаємопротилежних цілей. Тому будь-яке збільшення виробництва одних товарів потребуватиме переміщення частини ресурсів з виробництва інших.

Альтернативні комбінації кількості житлових будинків та лікарень, шкіл подані в табличній та графічній формах. Якщо економічні ресурси використовуються лише для будівництва житлових будинків (альтернатива А), то їх грошовий вираз складають витрати на землю, матеріали, робочу силу. Тимчасовими втратами будуть лікарні і школи, які могли бути побудовані за рахунок тих самих ресурсів.