Психологія вищої школи

Одним із пріоритетних напрямів державної політики щодо розвитку вищої освіти, як визначено в Національній доктрині розвитку освіти в Україні, є підготовка кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження науковоємних та інформаційних технологій, конкурентноспроможних на ринку праці.

Однією зі складових змісту магістерської підготовки є психолого-педагогічний блок дисциплін, серед яких особливо важливе значення має психологія вищої школи.

Метою вивчення дисципліни є озброїти слухачів системою психологічних знань, умінь та навичок, необхідних для ефективної підготовки і самопідготовки спеціалістів із вищої освітою. Магістральним напрямком курсу є психологічна проблематика, пов’язана з основними формами діяльності студентів та викладачів вищих навчальних закладів.

Завдання курсу:

• Підготовка висококваліфікованих спеціалістів, здатних до самостійної творчої викладацької діяльності у вищих навчальних закладах України;

• актуалізація внутрішньої мотивації до пошуку і пізнання істини;

• розвиток потреби педагогічної творчості, створення простору для наукового пошуку та подальшого практичного використання отриманих знань;

• засвоєння психологічної термінології шляхом практичного оволодіння психологічними категоріями;

• формування умінь аналізувати наукову літературу.

У результаті вивчення „Психології вищої школи” слухачі повинні знати:

• основні науково-теоретичні проблеми вузівської психології та способи її практичного використання;

• психологічні особливості діяльності студентів, викладачів та їх колективів;

• умови та передумови успішної діяльності студента у ВНЗ;

• особливості розвитку творчого мислення в різних формах навчального процесу;

• вимоги до особистості сучасного викладача, необхідність формування психолого-педагогічних здібностей;

• рівні професійної компетентності викладача вищої школи;

• напрями аналізу форм навчальних занять та особливості їх прояву;

• умови успішного формування особистості спеціаліста у ВНЗ;

• принципи організації і функціонування психологічної служби вищої школи;

• умови та передумови успішного управління навчально-виховним процесом у ВНЗ;

уміти:

• користуватися термінологічним та понятійно-категоріальним апаратом психології вищої школи;

• визначати шляхи формування та реалізації навичок успішної навчальної діяльності;

• використовувати методологію і методи психології вищої школи для досліджень у ВНЗ;

• удосконалювати складові психологічної готовності студентів до професійної діяльності по закінченню вузу;

• володіти навичками та вміннями безконфліктного спілкування;

• використовувати здобутки психології при плануванні та організації наукової діяльності у ВНЗ.

Міжпредметні зв’язки: загальна та вікова психологія, педагогіка вищої школи, психологія управління.

Основні терміни дисципліни

Діагноз — результат постановки діагнозу, який містить оцінку стану об’єкта на момент діагностування

Індиві́д,індиві́дуум— окремийорганізм, який існує самостійно, зокрема окремалюдина,особа, одиничний представник роду людського.

Психологія— наука, що вивчаєпсихічні явища(мислення,почуття,волю) та поведінку людини, пояснення якій знаходимо в цих явищах.

Психологія вищої школи — наука, яка вивчає закономірності функціонування психіки студента як суб’єкта навчально-професійної діяльності та закономірності науково-педагогічної діяльності викладача, а також соціально-психологічні особливості професійно-педагогічного спілкування та взаємин викладачів і студентів.

Психічні властивості — більш-менш стійкі індивідуальні психологічні особливості, що проявляються у поведінці та визначають людину як особистість, відмінну від інших людей.

Поняття властивості психіки поруч з її станом та процесами використовують для психологічного опису проявів внутрішньої душевної реальности особи. Найчастіше згадують: темперамент, характер, потреби та мотиви, таланти, стійкі ставлення до себе, оточуючих, світу.

Психодіагноостика - галузь психології, яка вивчає теорію й практику визначення психологічного діагнозу. Містить у собі розробку вимог до інструменту вимірювання, конструювання та апробацію методик, розробку правил обстеження, обробки та інтерпретації результатів. Основу психодіагностики складає психометрика, яка займається кількісним вимірюванням індивідуально-психологічних особливостей.

Темпераамент — вроджена (біологічно зумовлена) і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакції людини на інших людей та на обставини.

Характер— динамічна, упорядкована сукупність стійких, індивідуально психологічних особливостей, які формуються в процесі життєдіяльності людини і виявляються в її діяльності та суспільній поведінці: у ставленні до колективу, до інших людей, до праці, навколишньої дійсності та самої себе.