При прогнозуванні здійснюється така логічна послідовність операцій, яка складає його технологію:

1. Розроблення програми прогнозування, котра включає мету, шляхи, способи, засоби її досягнення.

2. Побудова базової та альтернативної моделей прогнозованого об'єкта.

3. Збирання даних прогнозного фону.

4. Побудова динамічних рядів показників. Ними можуть бути часові інтервали , параметри об'єкта, які дозволяють простежувати зміни його часово- просторових характеристик.

5. Оцінка достовірності й точності прогнозів.

6. Вироблення рекомендацій для підготовки рішень у сфері прогнозу­вання.

Щоб виявити свою сутність б управлінні, прогнозування повинно мати певний механізм і технологію. Механізм прогнозування складається з його функцій, принципів та методів, а процес прогнозування має свою технологію.

Прогнози в управлінні маніть цілком певне функціональне призначення. Основними функціями прогнозування є орієнтовна, нормативна та попереджувальна.

Орієнтовна функція прогнозування виявляється у визначенні певним органом управління реалістичних напрямів діяльності та вибірковому підході до інформації, що надходить. Управлінці, як правило, використовують ті інформаційні дані, які дають найбільш повне уявлення про прогнозований об'єкт, створюють можливість для складання його передбачуваної моделі.

Нормативна функція прогнозування полягає в тому, що він завжди містить певні показники і норми, які не тільки допомагають реалізовувати прогностичну модель, але й захищають орган управління від виявів суб'єктивізму в його діяльності.

Прогнозування, насамперед, виконує прогностичну роль. Він попереджає орган управління про можливі та реальні відхилення об'єкта від прогностичної моделі, дозволяє аналізувати фактори й причини збурюючих впливів на керовану систему, здійснювати необхідні заходи щодо її стабілізації.

Виконуючи своє функціональне призначення, само прогнозування виступає невід'ємною складовою частиною процесу управління, однією із його загальних функцій, передуючи при цьому плануванню і створюючи для останнього сприятливі умови. Інформація про майбутнє, що міститься в прогнозах, є однією з підстав для прийняття управлінських рішень. Прогностична інформація - необхідна складова частина процесу корегування, здійснення інших управлінських дій. Взагалі науково обґрунтоване прогнозування є необхідною умовою ефективності процесу управління в будь-якій його сфері.

Наступним важливим елементом цього механізму є принципи прогнозування. Вони розглядаються як система вимог, дотримання яких забезпечує ефективність прогностичної діяльності. Це принципи системності, узгодженості, варіантності, безперервності, верифікації та рентабельності.

Принцип системності прогнозування характеризує прогностичний процес як складну систему операцій в їх логічній послідовності, підпорядкування різних типів прогнозів, їх елементів, пов'язаність прогнозів об'єкта прогнозування та прогнозною фону, тобто того середовища, котре безпосередньо оточує прогнозований об'єкт, впливає на його стан.

Принцип узгодженості прогнозування виступає як вимога узгодженості пошукових та нормативних прогнозів, що забезпечує описання і реалізацію проїпоетичних моделей.

Принцип варіантності прогнозування означає, що всі варіанти прогнозів повинні розроблятися виходячи із особливостей прогнозного фону.

Принцип безперервності прогнозування вимагає корегування прогнозів у міру надходження інформації, яка містить нові дані про об'єкт прогнозування.

Принцип верифікації прогнозування передбачає перевірку істинності прогнозів дослідним шляхом, отже дає можливість переконатись в їх достовірності та обґрунтованості.

У практиці прогнозування велике значення має принцип рентабельності, який вимагає перевищення економічного ефекту від використання прогнозу над витратами на його розроблення.

Конкретний аналіз принципів підтверджує їх імперативний характер. Це правила, які необхідно виконувати в прогностичній діяльності.

У технологічному плані принципи тісно пов'язані із методами прогнозування, що виступають способами їх реалізації.

Кількість методів, які застосовуються в прогностиці, достатньо велика. За оцінками зарубіжних і вітчизняних фахівців, їх нараховується близько 200. Практика прогнозування викликала необхідність упорядкування методів, що застосовуються, приведення їх в певну систему. У науці існує безліч класифікацій методів прогнозування. Одним із підходів до класифікації методів є їх поділ за ступенем формалізації. На підставі цього критерію методи розподіляються на інтуїтивні та формалізовані.

Інтуїтивні методи прогнозування застосовуються, як правило, коли немає можливості використовувати більш точні, засновані на математичних розрахунках та використанні ЕОМ. Цс відбувається, коли об'єкт прогнозування або дуже простий, або, навпаки, дуже складний, і його імовірнісний стан, поведінку можна визначити інтуїтивним шляхом з більшою або меншою часткою достовірності.

Інтуїтивні методи розбиваються на дві групи: групу індивідуальних експертних оцінок і групу колективних експертних оцінок. До групи індивідуальних експертних оцінок належать методи "інтерв'ю", аналітичних доповідних записок, написання сценаріїв розвитку тих чи інших подій або явищ. У ірупу колективних експертних оцінок входять методи анкетування, „комісій", "мозкових атак" та ін. Застосування цих методів дає змогу упорядкувати, об'єктивувати суб'єктивні оцінки прогнозного характеру.

Формалізовані методи прогнозування залежно від загальних принципів дії розподіляються на екстраполяційні, системно-структурні, асоціативні та випереджуючої інформації. Дані сукупності методів відносяться до класу спеціальних методів прогностики і мають, як правило, математичне обгрунтування, їх застосування — це сфера діяльності фахівців прогностики, які до того ж спираються на потужну базу електронно-обчислювальпої техніки.

У соціальному управлінні прогностичну функцію нерідко виконують соціологічні матеріали дослідження. Вивчення суспільної свідомості, громадської думки різних класів, верств, груп населення базується на методах аналізу документів, анкетування, інтерв'ювання, спостереження. При дослідженні міжособистісних стосунків усередині малих груп використовуються методи соціометрії, соціальної психології, біографічний та інші.

Використання різних методів дозволяє виявити багатогранність соціального розвитку, певні тенденції в явищах та процесах, прогнозувати їхню проекцію на майбутнє.

Функції, принципи та методи прогнозування доповнює логічна послідовність операцій здійснення прогнозування, яка складає його технологію. В основному вона зводиться до таких етапів:

1. Розроблення програми прогнозування, яка включає мету, шляхи, способи, засоби її досягнення.

2. Побудова базової та альтернативної моделей прогнозованого об'єкта.

3. Збирання даних прогнозного фону.

4. Побудова динамічних рядів показників. Ними можуть бути часові інтервали, параметри об'єкта, які дозволяють простежувати зміни його часово- просторових характеристик.

5. Оцінка достовірності й точності прогнозів.

6. Вироблення рекомендацій для підготовки рішень у сфері прогнозування.

Дієвість наведених механізму та процедури прогнозування значною мірою

залежить від рівня підготовки управлінських кадрів.

Статистичні методи прогнозування можуть бути застосовані лише в тих випадках, коли зберігаються закони, що лежать в основі розвитку відповідних процесів. Інакше прийнятна точність прогнозів не може бути забезпечена ніякими статистичними методами, якими б досконалими вони не були. Застосування експертних методів прогнозування найбільш ефективне:

при відсутності представницьких і достовірних статистичних даних про об'єкт прогнозування;

в умовах великої невизначеності середовища функціонування об'єкта, впливу на його розвиток факторів зовнішнього середовища;

в умовах дефіциту часу, потрібного для розроблення прогнозу, чи в інших екстремальних ситуаціях.

У цьому зв'язку варто зазначити, що сфера застосування методів експертної оцінки не обмежується прогнозуванням. Вони досить поширені при виробленні будь-яких складних рішень в умовах браку інформації або часу, відсутності чітких, формалізованих критеріїв їх оптимальності, невизначеності наслідків рішень, що приймаються.

Згідно з вищенаведеною класифікацією всі експертні методи розподіляються на дві великі групи: індивідуальні та колективні експертні оцінки. Із методів індивідуальних експертних оцінок в прогнозуванні найбільш часто застосовуються такі їх різновиди, як інтерв'ю, аналітичні експертні оцінки тощо.

Метод інтерв'ю передбачає бесіду організатора прогнозування з експертом за заздалегідь підготовленою програмою. Експерту ставляться запитання стосовно перспектив розвитку об'єкта й прогнозу. Успіх такої оцінки вирішальною мірою залежить від здатності експерта давати кваліфіковані відповіді на досить складні, такі, що потребують глибокого осмислення, запитання в умовах обмеженого часу. У цьому полягає один із серйозних недоліків методу, оскільки далеко не кожний експерт здатний виконувати плідну роботу в таких умовах. Але там, де не потрібна висока точність прогнозу, а результати необхідно одержати в найкоротші строки, цей метод може виявитися незамінним.

На відміну від методу інтерв'ю, аналітичні експертні оцінки передбачають тривалу та ретельну попередню роботу експерта над аналізом тенденцій, оцінкою стану та шляхів розвитку об'єкта прогнозу. Цей метод дає експерту можливість у повному обсязі використовувати всю необхідну інформацію про цей об'єкт, і, безсумнівно, підвищує точність і обґрунтованість прогнозу.

Наступна група інтуїтивних методів прогнозування — методи колективних експертних оцінок, які передбачають спільну працю групи експертів для отримання максимально об'єктивної оцінки перспектив розвитку об'єкта прогнозу. Серед цих методів найчастіше застосовують метод експертних комісій, метод "мозкового" штурму, метод суду та дельфійський метод, які розрізняються між собою способом організації колективної праці експертів.

Метод "мозкового" штурму грунтується на всілякому стимулюванні творчої активності експертів. Це досягається шляхом дотримання певних правил, які регламентують процедуру спільного обговорення експертами різних варіантів прогнозу: допускається висунення будь-яких ідей в рамках обговорювання питання; забороняється їх оцінка з боку решти експертів; обмежується час одного виступу, але допускаються багатократні виступи одного учасника; пріоритет має експерт, який розвиває попередню ідею; обов'язково фіксуються всі висловлені думки, їхня оцінка здійснюється на наступних етапах.

Інший поширений метод колективної експертної оцінки -метод експертних комісій, коли організація роботи експертів будується за принципом круглого столу. Під час спільної роботи експерти пропонують свої варіанти прогнозу, разом обґрунтовуючи і обговорюючи їх. По можливості; вони намагаються виробити єдину точку зору відносно прогнозу. Проте дошкульним місцем цього методу є те, що в основі вироблення єдиної думки лежить логіка компромісу, яка може призвести до надмірного впливу окремих експертів (через їхній авторитет) на міркування решти членів експертної групи.

Експертна процедура за методом судувідбувається за аналогією з судовим процесом. Частина експертів оголошується прибічниками розглядуваної альтернативи (у нашому випадку варіанта прогнозу), які, виступаючи захисниками, наводять доводи на користь цієї альтернативи. Інша частина експертів оголошується її супротивниками, які намагаються виявити в ній недостатньо аргументовані або непереконливі місця. 1, нарешті, третя група експертів регулює перебіг експертизи та підбиває остаточний підсумок. У процесі "суду" функції експертів можуть змінюватися.

Перевага перерахованих експертних методів полягає в тому, що — колективна, спільна праця експертів в принципі є фактором, який підвищує об'єктивність експертних оцінок. Це пов'язано з тим, що під час такої праці експерти, вислуховуючи думки своїх колег, їх аргументацію на користь запропонованого варіанта прогнозу, одержують нову для себе інформацію, підвищуючи тим самим рівень своєї компетенції. Проте, названа перевага за певних умов може виявитися серйозною перешкодою для здобування об'єктивної експертної інформації. Річ у тому, що спільна робота справляє значний психологічний вплив на експертів, змушує деяких із них відмовитись від своєї позиції (навіть, якщо вона й правильна) на користь думки більш авторитетних членів експертної комісії (з точки зору їх відомості, посадового становища і т. ін.).

Дельфійський метод (або метод Дельфи) позбавлений останнього недоліку і одночасно володіє перевагами перерахованих вище методів колективної експертної оцінки. Він дістав свою назву від давньогрецького міста Дельфи, в якому в стародавні часи періодично збиралися жерці для пророкування різних явищ природи і пов'язаних з ними соціально-політичних катаклізмі в. У наш час цим методом, як правило, користуються для з'ясування відносної важливості і строків завершення гіпотетичних подій (наприклад, наукових відкриттів). Завдяки принципам, покладеним в основу організації роботи експертної групи, вдалося різко підвищити об'єктивність експертних оцінок.

Суть експертного прогнозування за дельфійським методом гака.

Кожен член експертної групи працює незалежно від решти, їх опитування (у формі анкетування) проводиться в індивідуальному порядку. Потім виконується статистична обробка індивідуальних експертних оцінок з метою виявлення узагальненої думки групи. Крім того, тут же визначаються протилежні оцінки (тобто варіанти прогнозів, що мають максимальне та мінімальне значення в порівнянні з рештою). Експертам, які висловили такі протилежні погляди, пропонується у письмовій формі гіроаргументувати свою позицію.

На наступному етапі до експертів доводиться узагальнена інформація про думку всієї групи стосовно майбутнього розвитку кримінальних процесів: усереднена оцінка всієї групи, максимальна і мінімальна оцінки, а також аргументація експертів, які дали ці оцінки (без зазначення їх авторів). Експертам роблять пропозицію уважно вивчити цю інформацію та переглянути свої власні оцінки (варіанти прогнозів), якщо вони вважають аргументацію своїх колег переконливою.

Вказана процедура повторюється декілька разів і завершується при стабілізації експертних оцінок, тобто коли експерти більше не вносять коректив у свої прогнози. Як правило, в результаті такої багатоетапної процедури розбіжності в індивідуальних оцінках окремих експертів зменшуються.

Зупинимося на найбільш важливих питаннях організації експертного прогнозування, в тому числі формування представницької експертної групи, підготовки та проведенні експертизи, статистичній обробці експертних оцінок.

Один з найвідповідальніших етапів - формування експертної групи. Від її чисельності та професійного складу надзвичайно залежить точність та обґрунтованість експертного прогнозу. Насамперед треба вирішити, фахівці якого профілю повинні і можуть бути експертами. Звичайно, в першу чергу це повинні бути найбільш кваліфіковані й досвідчені працівники органів і установ виконання покарань, а також працівники прокуратури, науковці. До складу експертної групи доцільно також включити фахівців інших профілів. Так, не­оціненну допомогу можуть подати досвідчені практики і вчені, які працюють у сфері економіки, юриспруденції (правознавці, кримінологи), соціології, психології. До роботи експертами залучаються професорсько-викладацький склад вищих навчальних закладів, співробітники науково-дослідних інститутів.

Щодо кількісного складу експертної групи, то при розв'язанні цього питання в принципі можна скористатися рекомендаціями спеціальної літератури. Проте в даній ситуації вирішальне значення, на наш погляд, має не кількісний, а якісний склад групи. Головне — добитися, щоб в нечисельній групі (5-10 експертів) були представлені найбільш кваліфіковані та досвідчені фахівці у відповідній галузі знання, які б мали здібності до аналітичної роботи, володіли високим рівнем загальної ерудиції та могли працювати експертами. Разом з тим важливо у разі, коли експертна група формується виключно із працівників органів і установ виконання покарань, для усунення однобічної деформації експертних оцінок до її складу обов'язково включати представників різних служб.

Як правило, опитування експертів проводиться за допомогою спеціально розроблених для цього анкет, що мають декілька розділів. У допоміжних розділах викладаються цілі та завдання прогнозування, обґрунтовується важливість даного прогнозу для вдосконалення роботи кримінально-виконавчої системи, тут же передбачаються запитання щодо особи самого експерта (вік, освіта, місце і стаж роботи тощо), відповіді на них надалі можуть бути вико­ристані безпосередньо для оцінки його компетентності.

Основний розділ анкети містить конкретні питання щодо суті проблеми. Так, якщо мова йде про кількісний прогноз, експерту пропонують оцінити, яка, на його думку, найвірогідніша кількість злочинів (усього, по окремих групах або видах) буде вчинена (або зареєстрована) в тому чи іншому році (місяці) прогнозного періоду. У разі якісного прогнозу експерт повинен оцінити найбільш вірогідну тенденцію відповідних показників злочинності (стабілізуватиметься на досягнутому рівні, буде продовжуватися зростання або відбудеться зниження, якими темпами тощо). Крім питань, що прямо стосуються кримінологічного прогнозу, експерту необхідно дати можливість обґрунтувати його виходячи із власного розуміння розвитку суспільних процесів, що відбуваються в конкретному регіоні та впливають на стан та ди­наміку правопорушень.

Звичайно, безпосередньому розробленню прогнозу має передувати дуже серйозна аналітична робота експерта із вивчення цієї інформації, котра може йому знадобитися для підготовки власного варіанта прогнозу. Сюди відносяться статистичні та інші дані про структуру і динаміку злочинності, соціально-економічний розвиток регіону, його демографічні характеристики тощо. Дуже важливо ознайомити експертів з програмами соціально- економічного розвитку регіону, а також, якщо такі є, з проектами рішень, які готуються місцевою адміністрацією і стосуються різних аспектів пра­воохоронної діяльності, переходу до ринкової економіки і т. ін.

Обробка експертних оцінок (варіантів прогнозу, запропонованих кожним експертом), а також подальша організація експертної процедури відбувається відповідно до описаного вище методу Дельфи.

Для того, щоб визначити роль планування, розглянемо такі поняття, як плановість, планування та план.

Плановість- це один з принципів управління, який передбачає застосування планів у процесі управління.

Планування- це (якщо коротко) процес розроблення плану.

План- це результат планування.

Зміст планування полягає у:

1. визначенні основних завдань системи (органу) або структурного підрозділу на період, що планується;

2. визначенні, з урахуванням доцільного використання сил та засобів, комплексу заходів, здійснення яких забезпечить виконання завдань, що стоять перед системою;

3. встановленні строків виконання запланованих заходів та їх виконавців.

Роль планування полягає в тому, що воно:

забезпечує цілеспрямованість діяльності системи (органу), структурного підрозділу, виконавця; ритмічність діяльності; підвищення ефективності діяльності виконавців;

сприяє ефективному використанню сил та засобів; взаємодії органів, служб, підрозділів та виконавців; створенню сприятливого психологічного клімату.

Важливість планування виявляється в тому, що ця функція має:

усунути негативний ефект невизначеності та змін;

зосередити увагу на головних завданнях;

домогтись економічного функціонування;

полегшити здійснення контролю.

Таким чином, план— це різновид управлінського рішення, змістом якого є система взаємопов'язаних, з'єднаних загальною метою конкретно визначених завдань та заходів, які потрібно здійсните у вказаній послідовності і встановлені строки конкретно визначеним виконавцям.

Щодо планів і планування ці вимоги набувають значення принципів, і їх реалізація має деяку специфіку.

Принцип наукової обгрунтованості означає, що при розробленні плану слід виходити із глибокого та всебічного аналізу, врахування оперативної обстановки і реальних можливостей, найближчих та перспективних завдань органів і установ виконання покарань. Науковість планів досягається: шляхом збирання достовірної і повної інформації про оперативну обстановку; об'єктивним, всебічним вивченням і аналізом інформації; науковим передбаченням (прогнозуванням) на основі аналізу інформації про стан системи управління в минулому і теперішньому часі, також майбутнього її стану, що дозволяє передбачити своєчасні реагування на очікувані зміни в оперативній обстановці; використанням досягнень науки і техніки як в самому плануванні, так і в здійсненні намічених заходів.

Принцип законності не має якихось особливих виявів щодо планів органів і установ виконання покарань. Це один із основоположних принципів діяльності кримінально-виконавчої системи, і його застосування в плануванні роботи означає, що всі заходи плану повинні перебувати у відповідному правовому полі.

Принцип актуальності означає важливість, істотність заходів, які передбачає план. Заходи плану роботи мають бути спрямовані насамперед на вирішення важливих питань підвищення ефективності діяльності органів і установ виконання покарань, що потребують невідкладного розв'язання.

Принцип реальності планів означає, що заходи плану повинні враховувати реальні можливості їх виконання. Це забезпечується шляхом визначення оптимального обсягу роботи даного органу, всебічного врахування резервів часу, сил і засобів, можливих змін оперативної обстановки. Складання плану без передбачення резерву, як свідчить практика, призводить до того, що навіть незначне ускладнення оперативної обстановки може паралізувати всю роботу і перешкодити успішному виконанню загальних завдань, які стоять перед органами і установами виконання покарань.

Принцип конкретності потребує того, щоб у плані чітко були сформульовані завдання, що стоять перед органом або установою, заходи, які виконуватимуться особовим складом, строки виконання кожного такого заходу і його виконавець або особа, яка відповідає за виконання.

У планах не повинні міститися загальні, невизначені завдання, заклики до поліпшення роботи, недопущення порушень законності тощо.

Подібні формулювання позбавляють планування його організуючої основи, роблять план розпливчастим і неконкретним, породжують безвідповідальність виконавців, ускладнюють здійснення контролю за діяльністю структурного підрозділу.

Принцип несуперечливості передбачає відсутність у плані заходів, які б суперечили планам вищестоящих органів управління та іншим планам самого органу або установи, а також іншим заходам одного й того ж плану.

Принцип своєчасності спрямований на успішне виконання плану. Досягнення цілей і завдань, визначених планом, обов'язково передбачає відповідну підготовку, визначення необхідних сил та засобів, їх правильну розстановку та використання, що досягається лий,'Є своєчасністю складання плану і доведення його до виконавців. План, прийнятий із запізненням, втрачає свою актуальність. Щодо поточних планів загальним правилом мас бути їх складання та затвердження до початку періоду, що планується.

Стосовно спеціальних планів разового використання цей принцип означає, що план повинен прийматися з самого початку виникнення проблеми або відразу ж після видання нормативно-правового акта, реалізація якого потребує прийняття спеціального комплексу відповідних заходів.

Принцип інформативності по відношенню до планів органів і установ виконання покарань означає, що повинен бути вибраний такий стиль викладення, який би дозволив при якомога меншому фізичному та знаковому обсязі плану закласти якнайбільший обсяг інформації, яка сприятиме успішному виконанню плану.

Принципнаступності планів за цілями, завданнями, засобами та строками їх реалізації. Загальний план роботи має містити цільові установки та заходи, що забезпечують реалізацію головних, вузлових завдань органу або установи силами всіх підрозділів і служб. На основі цього установчого рішення в планах роботи підрозділів і служб на квартал загальні завдання органу мають трансформуватися щодо специфіки кожної служби органу, забезпечуючи тим самим конкретизацію форм та методів їх реалізації. Іншими словами, плани роботи структурних підрозділів не повинні бути випискою із плану роботи органу, а повинні являти собою подальше поглиблення, деталізацію і розвиток цього плану шляхом визначення конкретних завдань для кожної служби з відповідним уточненням необхідних сил, засобів та способів реалізації намічених заходів.