Питання 2. Мета й ефективність управління.

Поняття ефективності управління нерозривно зв'язано із визначенням змісту його цілей. В самому загальному уявленні ефективність — це ступінь досягнення мети або відношення дося­гнутого результату до поставленої мети. Нерідко поняття «ефек­тивність» пов'язується, а іноді й ототожнюється, із поняттям «оп­тимальність». Останнє, однак, характеризує насамперед шлях досягнення мети, тобто показує якою ціною досягнуто того чи іншого результату, чи не завеликі витрати, побічні наслідки виб­раного способу розв'язання проблеми. Поняття ефективності та оптимальності зближуються і навіть можуть стати тотожними, якщо шлях досягнення мети буде викладений в її змісті (наприк­лад, у такому формулюванні: "розкриття та розслідування усіх вчинених злочинів на засаді суворого дотримання законності").

В економічних системах оптимальність визначається голо­вним чином витратами на одержання одного і того ж результату. Природно, що оптимальним буде шлях досягнення поставленої мети, яка потребує найменших витрат. У системах, які мають, власне, соціальні, а не економічні (виробничі) цілі, само понят­тя витрат набуває також соціального значення. Тому економіч­ний аспект їхнього функціонування не може відображати сту­пінь досягнення соціальних цілей. Пригадаймо добре відому стару істину: ніщо не коштуватиме суспільству так дорого, як дешеве правосуддя.

Відмінності між розглядуваними поняттями виявляються в тому, що ефективність має ступені (великий чи малий ступінь досягнення мети), а оптимальність — це категоричне поняття (оптимальний — це найліпший шлях досягнення мети) і такого не має. Слід відмітити ще одну обставину. Оскільки ефективність виступає як відношення результату до мети, то, певна річ, пере­дбачається можливість кількісного її виміру. Однак, якщо мета визначена в якісних параметрах, то вимір її ефективності потре­бує попереднього розв'язання ряду питань.

Насамперед, незалежно від формулювання мети та способів виміру результату, якого досягнуто, можна розрізнити верхню та нижню межу ефективності функціонування системи: верхня озна­чає повний збіг результату і цілі; нижня вказує ту грань, за якою система стає некерованою. Однак досягнення верхньої межі ефе­ктивності можливо лише в простих ситуаціях, коли мова йде тільки про окремі заходи, вирішення окремих завдань у процесі функціонування соціальної системи в цілому. Досягнення ниж­ньої межі також може бути далеко не очевидним. Потрібно пев­ний час, щоб неефективність тієї чи іншої системи, її фактична некерованість були усвідомлені суспільством або вищестоящим суб'єктом управління.

Відсутність кількісно означених цілей як соціальної систе­ми, так і управління нею, обумовлено тим, що ще не вироблено алгоритму дій, які ведуть до їх досягнення. Разом із тим оцінка результатів функціонування системи, в тому числі управляючої підсистеми, неодмінно включає в себе кількісні параметри. При цьому "підраховуються" не результати дій, які здійснюються сис­темою, а самі дії, незалежно від того, чи сприяли вони досягнен­ню цілей системи. Наприклад, рівень профілактики системи по­чинає оцінюватися за кількістю внесених подань, прочитаних ле­кцій і т.п.; управлінська діяльність, "організаторська праця" — за числом проведених нарад, виїздів на місця і т.п. Отже, безпо­середнє визначення ступеня ефективності функціонування систе­ми та управління нею можливе лише тоді, коли піддається виміру ступінь досягнення мети або може бути встановлений факт її здійснення.

Як відомо, соціальна система завжди є і підсистемою сис­теми більш високого рівня. Тому, поряд із "власною" метою, вона може виконувати завдання, які входять до компетенції багатьох інших соціальних систем (виховання молоді, профілактика анти­громадської поведінки і т.ін.). Оцінка ефективності "часткової" участі системи у розв'язанні соціальної проблеми ще більш уск­ладнюється, якщо не відокремлена конкретна ділянка її діяльнос­ті. Метою управління в даній ситуації стає визначення відповід­них завдань керованих підсистем.

Наприклад, кримінальна юстиція як соціальна система об'єднує ті функції суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки, міністерства юстиції, адвокатури та установ, які пов'язані з виявленням, розкриттям, розслідуванням та судовим розглядом кримінальних справ, виконанням покарання, яке при­значено судом. Виходячи із сутності проблем, для розв'язання яких існує система кримінальної юстиції, можна виділити такі її основні соціальні цілі:

1. належне реагування на кожний вчинений злочин, тобто забезпечення реалізації принципу невідворотності відповідальнос­ті злочинця;

2. попередження злочинів засобами, які доступні даній сис­темі.

Вирішення завдань, які випливають із першої мети, є виключно компетенцією кримінальної юстиції. Тільки ті державні органи, функції яких створюють її систему, несуть обов'язок перед державою щодо виявлення порушників кримі- нальио-нравових заборон та застосування до них кримінально- правових санкцій.

Досягнення системою кримінальної юстиції вказаної соці­альної мети забезпечується достатньо ретельною правовою регла­ментацією порядку та послідовності дій, здійснення яких покла­дено на правоохоронні органи: порядок та підстави порушення кримінальної справи; засоби та способи встановлення фактичних обставин злочинів і т.ін. На підставі цієї регламентації можна визначити ієрархію завдань, вирішення яких повинно в принципі привести до здійснення розглядуваної мети.

У розв'язанні завдань, які зумовлені другою із вказаних цілей, кримінальна юстиція бере участь поряд з іншими соціаль­ними системами. Тут вона неспроможна повністю контролювати ситуацію, внести докорінні зміни в навколишнє середовище. За­кон не дає алгоритму діяльності правоохоронних органів щодо попередження злочинності. Ті конкретні превентивні дії, які за­кон та інші нормативні акти відносять до компетенції даних орга­нів, не єобовязковим атрибутом руху кримінальної справи, не мають такого тісного взаємозв'язку, як процесуальні дії. їх здійс­нення залежить від конкретних обставин справи. Вони не мають достатніх гарантій "надійності" і тому не можуть розглядатися як закінчена система.

Таким чином, соціальна мета кримінальної юстиції — по­передження злочинів — законом не конкретизована, в результаті чого неможливо оцінити ступеня її досягнення. Звідсіля і формальний характер відповідних управлінських дій, спрямо­ваних насамперед на збільшення кількості різного роду профіла­ктичних заходів, а не на підвищення їхньої якості.

Складність визначення ефективності функціонування будь- якої системи накладає певні обмеження на цілевизначення. Мета, яка не піддається ні формалізації, ні квантйфікації, не може служити орієнтиром управління системою. В процесі її функціо­нування вони будуть трансформовані, причому, можливо, і за рахунок перекручення їхньої сутності.

Природно, виникає також питання про співвідношення ефективності управління, фупкціоііуванпя системи-організації та якості діяльності її посадових осіб, що повинна здійснюватися згідно з встановленими правилами. Для відповіді на це запитан­ня скористуємося наступною схемою: "мета системи — правила діяльності — реальна діяльність посадових осіб — результат діяльності".

Як видно із наведеної схеми, результат функціонування си­стеми залежить від: а) відповідності правил діяльності поставле­ній меті; б) відповідності діяльності посадових осіб встановленим правилам (тут спеціально не беруться до уваги інші фактори, які впливають на одержуваний результат). Виходячи із поняття ефе­ктивності як співвідношення між поставленою метою та досягну­тим результатом, слід визнати, що її ступінь може бути різним при однаковому рівні дотримання приписаних правил посадовими особами. Ця відмінність є відображенням досконалості, тобто ступеня відповідності мети встановленим та обов'язковим для до­тримання правилам діяльності.

Отже, можливі два підходи до визначення якості діяльності "функціонерів" тієї чи іншої організації: 1) орієнтація на досяг­нутий результат (тут поняття якості та ефективності фактично збігаються); 2) орієнтація на дотримання встановлених правил (тут поняття якості діяльності може повністю "відірватися" від поняття ефективності). Використання якогось із вказаних підхо­дів зумовлюється ступенем волі дій системи по досягненню поста­вленої мети, а також рівнем конкретизації наслідків. Стосовно правоохоронних органів переважне значення має другий із наве­дених підходів, оскільки в іншому випадку принцип законності поступився б місцем принципу доцільності, що зашкодило б меті більіп високого порядку — укріпленню режиму законності. Тому якість діяльності посадових осіб правоохоронних органів у принципі повинна визначатися лише відповідністю між встано­вленими правилами та реальною працею цих осіб.

В подібних випадках поняття ефективності та якості функ­ціонування системи істотно розрізняються, що обов'язково повин­но враховуватися суб'єктом управління. При аналізі стану управ­лінських процесів йому треба уважно стежити за тим, щоб вста­новлені правила діяльності реально служили засобами досягнення мети, а також виявляти та враховувати фактори, які впливають на кінцевий результат, і т.ін.

Таким чином, якість функціонування організації визначає­ться ступенем відповідності діяльності її співробітників встанов­леним правилам, а ефективність — ступенем досягнення постав­леної мети.

Розмежування понять якості та ефективності сприяє вияв­ленню проблемних ситуацій, при яких добросовісне виконання співробітниками своїх обов'язків не приводить до бажаного ре­зультату, або, навпаки, такий результат досягається лише завдя­ки порушенню встановлених правил.

Можливість виникнення подібної ситуації потребує пере­осмислення всіх основних параметрів організації: її мети, проце­дури функціонування, ресурсного забезпечення, структурної по­будови та механізмів управління. Внесення необхідних змін по­винно в даному випадку встановити порушений зв'язок між якіс­тю праці членів організації та ефективністю її функціонуванн

Питання 3. Поняття та сутність функцій управління. Класифікація функцій управління.

Управління кримінально-виконавчою системою - це особливий вид діяльності спеціально створених апаратів та спеціально призначених посадових осіб щодо упорядкування системи органів і установ виконання покарань, забезпечення її оптимального функціонування і розвитку з метою ефективного вирішення завдань з реалізації єдиної державної політики у сфері виконаним кримінальних покарань, що поставлені перед нею.

У комплексі заходів щодо вдосконалення праці апарату управління особливе місце посідає чітке визначення його функцій.

У найзагальнішому розумінні "функція" означає обов'язок, призначення, коло діяльності, працю, виконання тощо.

Використання цього поняття щодо управління характеризує саме цю діяльність, її різновиди та напрями.

Поняття функції має важливе значення в механізмі управління і в управлінні взагалі. Це поняття є основним у процесному підході.

Функції управління досить широкі, вони різняться як за сферою застосування, так і за рівнем. Управління починається з належної організації виконання елементарних завдань і закінчується визначенням основних напрямків розвитку установи, органу або всієї системи в цілому.

До основних функцій управління відносяться такі основні види управлінської діяльності, як аналіз, прогнозування, планування, організація, регулювання та контроль.

У рамках єдиної для управління безпосередньої мети (забезпечення упорядкованості, узгодженості функціонування елементів системи) кожна із названих функцій має власне призначення, зміст та методи реалізації.

Так, аналіз є важливою функцією управління, яка здійснюється на різних його рівнях, обов'язковою умовою розробки об'єктивних управлінських рішень, неодмінною умовою досягнення успіху системою у сфері її діяльності.

Прогнозування дає керівнику інформацію про майбутній стан системи та керованих об'єктів, передбачає вивчення їх стану в минулому та теперішньому.

За допомогою планування забезпечується послідовний розвиток даної системи. У зв'язку з цим планування передбачає такі види управлінської

проносний підхід - підхід до управління як до процесу, розглядає управління як безперервну серію взаємопов'язаних управлінських функцій.

діяльності, як визначення стратегії системи, конкретних цілей подальшої діяльності та засобів їх досягнення.

Організація спрямована на формування в системі відповідних відносин і підтримання їх на потрібному рівні. Вона здійснюється за допомогою проектування організаційних структур, створення системи інформації, добору, розстановки, навчання та виховання кадрів, координування матеріально- технічного, фінансового та інших видів забезпечення.

Регулювання — це забезпечення оперативності управління, ефективності функціонування системи в умовах постійних зовнішніх та внутрішніх впливів на неї. Воно передбачає розроблення та організацію виконання управлінських рішень, їх корегування, навчання особового складу діям в конкретних ситуаціях.

Контроль дає можливість оцінити виконану роботу та визначити шляхи підвищення її ефективності. Він включає спостереження за діяльністю, зіставлення її результатів із встановленими нормативами, вжиття заходів, спрямованих на усунення недоліків.

Зміст управління можна розглядати як сукупність окремих етапів управлінського циклу. Управлінський цикл можна визначити як послідовність робочих операцій, що виконуються в процесі управлінської діяльності. Як правило, до таких операцій належать: встановлення мети заходів; збирання, обробка та аналіз інформації; підготовка та прийняття управлінського рішення; організація його виконання; контроль та облік; корегування рішення; регулювання системи управління. Залежно від ступеня деталізації праці кількість операцій може бути різного. Але головна мета полягає в тому, щоб забезпечити чітку координацію і загальну спрямованість діяльності всіх складових структур, а через них здійснити управління системою в цілому.

Вдосконалення системи та механізму управління тісно пов'язане з глибокою раціоналізацією діяльності його апаратів та включає комплекс заходів, що передбачають: уточнення функцій даних апаратів; зміну методів та форм управління, зокрема, звуження сфери оперативного втручання вищестоящих його суб'єктів у роботу підлеглих органів і установ; удосконалення структур; впровадження науково обґрунтованих штатних нормативів; упорядкування управлінських процедур; підвищення продуктивності праці тощо.

Аналіз (від грецького analysis -розкладання) - це розкладання об'єкта на елементи.

Аналіз діяльності органів і установ виконання покарань - це логічне

дослідження основних показників роботи органів і установ виконання покарань (оперативно-службових, виробничо-господарських, фінансових, матеріально-побутового забезпечення і медичного обслуговування засуджених і ув'язнених, стану роботи з кадрами тощо), розкладання кожного питання на складові частини (окремі показники) від наслідків роботи до її початку (планування, організація виконання, контроль тощо); від дій чи явищ (наприклад, надзвичайні події) до причин їх виникнення і розвитку та формування загального висновку стосовно стану справ у цілому із висновків за окремими напрямками роботи.

Призначення аналітичної роботи полягає, по-перше, у вивченні закономірностей практично всіх процесів і явищ суспільного життя, які тією чи іншою мірою впливають на діяльність кримінально-виконавчої системи, і, по- друге, у використанні здобутих відомостей і знань для забезпечення ефективності цієї діяльності .

Аналітична робота є невід'ємною і найважливішою складовою частиною управлінської діяльності і виступає не якимось епізодичним, короткочасним актом, який виконує спеціально-призначений працівник, а функцією усіх ланок системи, що здійснюється постійно. Аналітична робота - це безперервний процес вивчення управлінської та іншої інформації.

Значення аналітичної роботи в управлінській діяльності кримінально- виконавчої системи визначається тим, що її результатом повинно бути визначення не тільки основних проблем і недоліків, але й конкретних шляхів ЇХ усунення на основі наявних можливостей.

Умови функціонування органів і установ виконання покарань, зокрема оперативна обстановка, обумовлюються соціально-економічними, географічними факторами, станом правопорядку, іншими обставинами. Оперативна обстановка в регіоні виливає певним чином на обстановку в установах виконання покарань.

У широкому розумінні оперативна обстановка — це сукупність факторів зовнішнього і внутрішнього середовища установ кримінапьно-виконавчої системи, які визначають умови їх функціонування.

Оперативна обстановка в установах кримінально-виконавчої системи включає наступні елементи:

географічні, соціально-економічні чинники, стан злочинності, судова практика у регіоні та інші зовнішні фактори;

чисельність і криміногенний склад засуджених та ув'язнених; кількість і характер правопорушень (злочинів та порушень режиму), вчинених в установах кримінально-виконавчої системи;

причини і умови протиправної поведінки засуджених та ув'язнених; наявність сил та засобів в системі виконання покарань; стан охорони та нагляду, а також оперативно-розшукової роботи; стан соціально-виховної роботи із засудженими;

умови тримання засуджених та ув'язнених, стан їх матеріально- побутового забезпечення, харчування, медичного обслуговування;

характер виробничої діяльності та рівень зайнятості засуджених. Основними вимогами до аналітичної роботи в органах і установах виконання покарань є: достовірність та повнота інформації, що використовується, її всебічність, системність та плановість, комплексне використання методів аналізу.

Основними напрямками діяльності щодо визначення оцінки стану оперативно-службової та виробничо-господарчої діяльності органів і установ виконання покарань слід вважати загальний аналіз і частковий аналіз.

Залежно від тривалості досліджуваного періоду можна виділити чотири основних види загального аналізу:

за тривалий період (більше року), що має за мету вивчення тенденцій і обумовлюючих їх факторів для одержання прогностичних висновків;

за звітний період (квартал, півріччя, рік), протягом якого оцінюється повний обсяг інформації про стан оперативно-службової та виробничо- господарської діяльності. Висновки такого аналізу складають базу для поточного планування роботи;

поточний (безперервний) аналіз на основі оцінки добової, тижневої (декадної) та місячної інформації. Він служить потребам оперативного керівництва органом (установою), дає змогу вносити корективи в плани роботи та дислокацію сил, цілеспрямовано здійснювати відповідні заходи;

позачерговий (моменгний) аналіз, необхідність проведення якого породжується випадками раптового виникнення надзвичайних обставин, передбачити які заздалегідь буває неможливо.

Іншим самостійним напрямом вивчення оперативної обстановки є частковий аналіз, мета якого полягає в дослідженні окремих і конкретних проблем оперативно-службової та виробничо-господарської діяльності органів і установ виконання покарань. Такі проблеми найчастіше виявляються в процесі загального аналізу або формулюються вищестоящими суб'єктами управління, а час від часу висуваються повсякденним життям.

Слід відмітити, що поняття "частковий аналіз" дещо умовне і означає частковість (обмеженість) по відношенню до загального аналізу оперативної обстановки. Але треба мати на увазі, що вивчення будь-якої окремої (часткової) проблеми, як і при загальному аналізі, обов'язково повинно носити комплексний характер з точки зору дослідження всього комплексу обставин, факторів, причин та умов, що впливають на дане явище, а також прийомів та методів впливу на нього.

Аналіз діяльності органів і установ виконання покарань проводиться на основі статистичних даних, звітів, матеріалів комплексних інспекторських, контрольних та інших перевірок, подань прокуратури, звернень громадян тощо з урахуванням специфіки та можливостей установ, а також зовнішньої інформації, що належать до компетенції інших міністерств, відомств, підприємств, організацій.

Для правильної організації аналітичної роботи важливо визначити та закріпити в нормативному порядку перелік аналітичних документів, що подаються тим чи іншим підрозділом, з визначенням їх виду, характеру, цільового призначення, періодичності підготовки та осіб, які відповідають за їх складання. Структура документів, що розробляються систематично, за певними періодами, повинна бути єдиною, типовою. Це значно спрощує їх підготовку, зіставлення та узагальнення матеріалу, що в них міститься.

Велике значення має цільовий характер накопичення інформації з урахуванням функцій системи управління. Бажана і можлива розробка переліків (наборів) інформації для органу або установи виконання покарань у цілому, для кожної його служби, а також спеціально для розв'язання типових ситуацій.

На підставі аналізу загального стану справ аналітичні підрозділи готують відповідні висновки та пропозиції керівництву щодо вирішення проблемних питань, поліпшення роботи з окремих напрямків діяльності та в цілому.

Керівники органів і установ виконання покарань за допомогою підготовлених аналітичними підрозділами матеріалів приймають управлінські рішення, тобто визначають заходи або пріоритетність виконання завдань, які можуть бути виконані та внести найбільш вагомий вклад у поліпшення роботи підпорядкованих підрозділів, виконання ними покладених завдань і функцій, усунення наявних недоліків.

Показником ефективності аналітичної роботи є вироблення професійно компетентних, законних та своєчасних управлінських рішень, спрямованих на усунення існуючих недоліків, розв'язання суттєвих проблем з урахуванням наявних сил та засобів.

Процес вивчення оперативно-службової та виробничо-господарської діяльності в органах і установах виконання покарань можна розділити на ряд послідовних і логічно пов'язаних етапів:

перший - збирання інформації з підпорядкованих установ (підрозділів, служб) та здобування додаткових відомостей з інших джерел про зовнішні та внутрішні умови функціонування кримінально-виконавчої системи (установи);

другий - обробка зібраної інформації та її аналіз;

третій - оцінка змін стану діяльності органів і установ виконання покарань у порівнянні з базовим (попереднім) періодом;

четвертий- оцінка реалізації поставлених задач, планових заходів та відхилень від прогнозів:

п'ятий- оцінка відповідності діяльності органів і установ виконання покарань змінам умов зовнішнього середовища;

шостий- формулювання висновків за результатами аналізу, підсумкова оцінка.

За результатами аналізу зібраної інформації, як правило, складається узагальнюючий документ, в якому формулюються висновки.

Основними видами аналітичних довідок, що розробляються в органах і установах виконання покарань, є:

а) аналіз виконання:

актів та доручень Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;

Державних та спеціальних програм і планів;

антикорупційного законодавства;

вимог Закону України "Про звернення громадян";

рішень колегії Департаменту;

плану основних заходів органу, установи;

планів робо ти структурних підрозділів;

доручень керівництва;

рішень оперативних нарад;

б) аналіз оперативної обстановки та результатів діяльності органів і установ виконання покарань за тиждень (для підготовки матеріалів на нараду);

в) аналіз діяльності окремого структурного підрозділу;

г) комплексний аналіз діяльності органів та установ виконання покарань;

д) аналіз документообігу;

е) аналіз виїздів у службові відрядження;

ж) аналіз стану обліково-ресетраційної дисципліни;

з) аналіз претензійно-позовної роботи.

Всі аналітичні підрозділи територіальних органів управління Департаменту зобов'язані готувати комплексний аналізі діяльності органів і установ виконання покарань. За своїм змістом такий аналіз повинен охоплювати настушгі питання:

чисельність засуджених і ув'язнених, криміногенний склад засуджених; основні фактори, що впливають на стан правопорядку, динаміку і структуру злочинності в установах;

забезпечення належної охорони, нагляду і безпеки; соціально-виховна робота із засудженими; виробничо-господарська та фінансова діяльність;

матеріально-побутове забезпечення та медичне обслуговування засуджених і ув'язнених; стан кадрової роботи;

висновки, у т.ч. причини та умови, що вплинули на стан справ, завдання і пропозиції щодо усунення недоліків, вжиття заходів реагування.

Усі структурні підрозділи органів і установ виконання покарані, відповідно до компетенції та покладених завдань і функцій готують аналітичні довідки про результати роботи по лінії служби, в яких обов'язково повинно бути відображено:

основні результати роботи за звітний період;

стан загального керівництва службою та забезпечення належної організації роботи, надання методичної та практичної допомоги и удосконаленні діяльності;

добір, розстановка та виховання кадрів, підвищення їх кваліфікації, створення належних умов для продуктивності праці, стан відомчого контролю за дотриманням законності у службовій діяльності;

організація взаємодії у вирішенні нагальних питань з іншими структурними підрозділами, у тому числі інших міністерств та відомств; обгрунтовані пропозиції щодо вдосконалення службової діяльності. Аналітична довідка повинна включати: аналітичну інформацію;

висновки, у т.ч. причини та умови, що вплинули на стан справ; пропозиції щодо поліпшення роботи та вжипя необхідних заходів

реагування.

З метою підвищення рівня інформаційного забезпечення, поліпшення координації і взаємодії аналітичні та інші структурні підрозділи здійснюють взаємний обмін необхідними аналітичними документами.:

Структурні підрозділи Департаменту та його територіальних органів управління подають до аналітичних підрозділів, а у разі потреби - й до інших зацікавлених служб:

а) копії аналітичних документів, протоколів оперативних нарад, на яких підводилися підсумки роботи за певний період;

б) копії статистичних та інших звітів;

в) довідки, висновки і пропозиції за результатами перевірки діяльності підпорядкованих органів і установ виконання покарань.

Загальні принципи аналізу оперативної обстановки і певні методичні вимоги є універсальними і діють на різних рівнях системи. Разом з тим, аналітична робота на різних рівнях управління кримінально-виконавчою системою має певні особливості. Чим вищий рівень органу управління, тим більший ступінь узагальнення, і навпаки: чим нижчий його рівень, тим більше в ньому конкретності. Це пов'язано, насамперед, з обсягами статистичної та іншої інформації, якою доводиться оперувати.

Ефективність управління в будь-якій його сфері значною мірою визначається обгрунтованістю прогнозів подальшої діяльності та її результатів.

Планування роботи щодо запобігання злочинам та дисциплінарним проступкам з боку засуджених до позбавлення волі, їх припинення, організації виробничо-господарської діяльності має носити упереджувальний характер, що також можливо лише на основі прогнозування. Це дає змогу планомірно впливати на найбільш живучі негативні тенденції, вчасно помічати виникнення нових та запобігати їм.

Прогноз (від грецької prognosis) - передбачення, передрікання.

Підвищена зацікавленість до майбутнього випливає із безпосередньої та гострої практичної потреби сьогоднішнього дня. Передбачення подій дає можливість завчасно підготуватися до них, врахувати їх позитивні та негативні наслідки, а якщо можливо - втрутитися в процес їх розгортання, контролювати його, цілеспрямовано працювати над втіленням у життя однієї з виявлених альтернатив майбутнього. Тому наявність інформації про можливі результати та наслідки управляючих впливів - необхідна передумова оптимального управління будь-якою системою.

Прогнозування і планування (а в більш широкому розумінні - прийняття будь-якого управлінського рішення) - різні, але взаємопов'язані етапи єдиного процесу вироблення управлінського рішення. Образно кажучи, якщо прогноз — інформація для розмірковування, то план — керівництво до дії. При цьому важливо, щоб прогнозування було цілеспрямованим, бо його результати мають використовуватися при виконанні конкретних завдань управління, і позиції плану ґрунтувались би не тільки на аналізі ретроспективної інформації (що найчастіше і трапляється при підготовці подібних управлінських рішень), але й підкріплювались відповідними прогнозними даними.