Глава 11. Злочини проти порядку приватизації § 1. Незаконна приватизація державного» комунального майна

У ст. 233 КК встановлено відповідальність за приватизацію державно го або комунального майна шляхом заниження його вартості через визна чення її у спосіб, не передбачений законом, використання підроблених приватизаційних документів, приватизацію майна, яке не підлягає прива тизації згідно з законом, а також за приватизацію неправомочною особою.

У КК 1960 р. були відсутні спеціальні норми про відповідальність за злочини, пов'язані з приватизацією, що певним чином сприяло відвер тому розбазарюванню державної і колективної власності. Можна конста тувати, що поява у вітчизняному кримінальному законодавстві при писів, які запроваджують відповідальність за незаконну приватизацію державного і комунального майна (наведена вище ст. 233 КК), незаконні дії щодо приватизаційних паперів (ст. 234 КК) і недотримання особою обов'язкових умов щодо приватизації (ст. 235 КК), відбулася із значним запізненням. Як відомо, процес приватизації в Україні офіційно розпо чався 1 грудня 1992 р. До набрання чинності новим КК зловживання у сфері приватизації могли отримувати кримінально-правову оцінку за до помогою норм про відповідальність за посадові злочини, злочини проти власності, купівлю, продаж або іншу оплатну передачу чи одержання офіційного документа тощо.

Метою приватизації державного і комунального майна проголошено створення багатоукладної соціальне орієнтованої ринкової економіки України. Приватизація здійснюється на основі принципів законності, державного регулювання і контролю, надання громадянам України пріоритетного права на придбання державного майна, забезпечення їх соціальної захищеності та рівності прав, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, повного, своєчасного та достовірного інформу вання громадян про порядок приватизації, врахування особливостей приватизації відповідних об'єктів, застосування переважно конкурент них способів приватизації тощо.

Ст. 52 Закону від 20 грудня 2001 р. "Про Державний бюджет України на 2002 рік" встановлює, що кошти, отримані від приватизації держав ного майна, та інші надходження, пов'язані з приватизацією, у повному обсязі'зараховуються до державного бюджету. Одним з основних пріори тетів проведення приватизації у 2002 р. проголошувалось забезпечення своєчасного надходження до державного бюджету коштів від привати зації майна та дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарсь ких товариств, які перебувають у державній власності (п.2 розпоряджен ня КМУ від 5 червня 2002 р. № 306-р "Про підсумки виконання у 2001 році Державної програми приватизації на 2000-2002 роки та за вдання щодо проведення приватизації у 2002 році"). Постановою КМУ від 17 серпня 2002 р. № 1141 затверджено Порядок складання прогнозу надходження до державного бюджету коштів від приватизації майна, а наказом Державного казначейства України та Фонду державного майна України від 28 серпня 2002 р. № 167/1534 — Порядок перерахування

842

до державного бюджету коштів, одержаних від приватизації об'єктів державної власності.

Про значення приватизаційних процесів з точки зору фіскальних інтересів держави, а отже і про необхідність їх належного кримінально-правового захисту свідчать такі дані. Виявляється, що за весь період роздержавлення власності в Україні від приватизації надійшло 6,6 млрд грн. З них 4,2 млрд грн. припадає на час дії Державної програ ми приватизації на 2000—2002 роки, затвердженої Законом України від 18 травня 2000 р.¹. Водночас роль приватизації як джерела наповнення державної скарбниці не варто переоцінювати хоча б через специфіку приватизаційних надходжень, яка полягає в тому, що їх неможливо чітко спрогнозувати. Так, за три роки дії Державної програми привати зації на 2000—2002 роки вдалося отримати лише 32 % запланованих коштів від приватизації, а за сім місяців 2002 р. — тільки 8 %. Не ви падково фахівцями ставиться питання про включення приватизаційних надходжень не у доходну, а у резервну частину бюджету².

Суспільна небезпека злочинів, передбачених ст.ст. 233-235 КК

2001 p., полягає у порушенні принципів приватизації, заподіянні майно 
вої шкоди державі внаслідок скорочення надходження до державного та
місцевих бюджетів очікуваних коштів від приватизації, сприянні недоб 
росовісній конкуренції і легалізації доходів, отриманих злочинним шля 
хом, відстороненні від участі у реальній приватизації більшості населен 
ня, посиленні майнового розшарування суспільства, негативному впливі
на розвиток виробництва і в цілому на економічний розвиток України.

Безпосереднім об'єктом вказаних злочинів вважаю передбачений зако нодавством порядок приватизації державного і комунального майна. Цей порядок покликаний: сприяти підвищенню ефективності діяльності підприємств і створенню конкурентного середовища; захистити фіскальні інтереси держави та органів місцевого самоврядування, залучити кошти, необхідні для виконання соціальних програм; забезпечити структурну перебудову економіки України; поєднати засоби виробництва та ефектив ного власника; створити умови для подальшого розвитку фондового рин ку; забезпечити інформаційну прозорість процесу приватизації тощо. Врешті-решт приватизація покликана сформувати соціально-економічне середовище для розвитку ринкових відносин, невіддільних від становлен ня і функціонування інституту приватної власності.

По-іншому вирішує питання про об'єкт злочину, передбаченого ст. 233 КК, Н.О.Гуторова. На її думку, склад цього злочину сформульо вано таким чином, що при його вчиненні шкода може заподіюватись різним об'єктам. Так, у разі приватизації майна шляхом заниження йо го вартості через визначення її у спосіб, не передбачений законом, або використання приватизаційних документів шкода заподіюється відноси нам щодо мобілізації грошових коштів до державних фондів фінансових ресурсів. У разі приватизації майна, яке не підлягає приватизації, шко-

¹ Чекалов С. Приватизационная арифметика // Украинская Инвестиционная Газета. — 27 ав 
густа 2002 г. — № 34

² Приватизація: тупцювання на тлі економічного зростання // Урядовий кур'єр. — 25 вересня

2002 р. — № 176; Приватизаційні граблі // Урядовий кур'єр. — 25 жовтня 2002 р. — № 198

843

да заподіюється відносинам державної власності, а при приватизації не правомочною особою — господарським відносинам. В іншому місці мо нографії можна прочитати, що приватизація майна, яке не підлягає при ватизації, також посягає на господарські відносини¹. У зв'язку з тим, що окремі різновиди кримінальне караної приватизації, на погляд Н.О.Гуторової, мають різні безпосередні об'єкти (державні фінанси і гос подарські відносини), науковець пропонує передбачити в окремих стат тях КК відповідальність, по-перше, за приватизацію майна шляхом за ниження його вартості і використання підроблених приватизаційних до кументів, по-друге, за приватизацію майна, яке не підлягає привати зації, та приватизацію неправомочною особою².

Нижче буде показано, що використання підроблених привати заційних документів далеко не завжди пов'язане із ненадходженням грошових коштів від приватизації, тобто лише у певних випадках це діяння є підстави розцінювати як посягання саме на державні фінанси. Про небезпеку дублювання складів злочинів і "розмивання" розділу КК "Злочини у сфері господарської діяльності" як результат послідовної ре алізації ідеї про виокремлення посягань на державні фінанси писалось у розділі 2 книги.

Порядок приватизації державного і комунального майна, який автор цих рядків вважає безпосереднім об'єктом злочинів, пов'язаних з при ватизацією, регламентується низкою нормативних актів, у тому числі відомчих документів Фонду державного майна України (ФДМУ). Наве ду основні з них: Закон "Про приватизацію державного майна" від 4 бе резня 1992 р. (в редакції Закону від 19 лютого 1997 р. із змінами); За кон "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу прива тизацію)" від 6 березня 1992 р. (в редакції Закону від 15 травня 1996 р. із змінами); Закон "Про особливості приватизації майна в агропромисло вому комплексі" від 10 липня 1996 р. із змінами; Закон "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 7 липня 1999 р. із змінами; Закон "Про державну програму привати зації" від 18 травня 2000 p.; Закон "Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України" від 18 травня 2000 p.; Закон "Про особливості приватизації відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" від 13 липня 2000 p.; Закон "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" від 14 вересня 2000 р.; Указ Президента України "Про єди ну систему органів приватизації в Україні" від 19 лютого 1994 р. № 56 із змінами; Указ Президента України "Про організаційні заходи з підго товки об'єктів права державної власності до приватизації" від 19 берез ня 2002 р. № 267/2002; Положення про інвентаризацію майна держав них підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затверджене по становою КМУ від 2 березня 1993 р. № 158; Положення про представ ництво Фонду державного майна України у районі, місті, затверджене

¹ Гугорова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія. — X.:
Вид-тво Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. — С. 86-87, с. 178-179

² Гуторова Н.О. Вказана праця. — С. 178-179

844

постановою КМУ від 15 червня 1994 р. № 412; постанова КМУ "Про підприємства, що приватизуються з урахуванням особливостей, визначе них законодавством для агропромислового комплексу" від 12 червня 1996 р. № 638; постанова КМУ "Деякі питання підвищення інвес тиційної привабливості об'єктів приватизації" від 23 жовтня 2002 р. № 1563; Положення про комісію з приватизації, затверджене наказом ФДМУ від 15 липня 1997 р. № 743; Положення про умови укладення (переукладення) угоди про продаж майна, що перебуває у державній власності, затверджене наказом ФДМУ від 27 березня 1998 р. № 601; Положення про порядок взаємодії органу приватизації з депозитарними установами при випуску цінних паперів у бездокументарній формі в про цесі приватизації та корпоратизації, затверджене наказом ФДМУ від 28 квітня 1999 р. № 784; Положення про порядок визначення та засто сування способів приватизації щодо об'єктів малої приватизації, затвер джене наказом ФДМУ від-ЗО липня 1999 р. № 1511; Порядок проведен ня пільгового продажу акцій відкритих акціонерних товариств, затвер джений наказом ФДМУ від 3 липня 2000 р. № 1368; Положення про по рядок передприватизаційної підготовки підприємств, у статутних фон дах яких є державна частка, затверджене наказом ФДМУ від 14 серпня 2000 № 1691; Положення про порядок вивчення потенційних покупців на об'єкти приватизації, затверджене наказом ФДМУ від ЗО серпня 2000 р. № 1798; Порядок визначення часток, що належать державі в статутних фондах підприємств, створених за участю недержавних суб'єктів господарювання, затверджений наказом ФДМУ від ЗО серпня 2000 р. № 1800; Положення про порядок здійснення аналізу фінансово го стану підприємств, що підлягають приватизації, затверджене наказом Мінфіну України і ФДМУ від 26 січня 2001 р. № 49/121; Положення про порядок погодження планів санації господарських товариств та дер жавних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, затверджене наказом ФДМУ від 5 жовтня 2001 р. № 1809; Положення про порядок реструктуризації підприємств, затверджене наказом ФДМУ від 12 квітня 2002 р. № 667; Порядок визначення початкової вартості пакетів акцій відкритих акціонерних товариств при продажу на конкур сах, затверджений наказом ФДМУ від 17 травня 2002 р. № 854, тощо. Займався проблематикою приватизаційного законодавства і Консти туційний Суд України. В цьому плані треба згадати: рішення КСУ від 1 липня 1998 р. № 9-рп у справі за конституційним поданням Президен та України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини четвертої статті 3, частини другої статті 5, частин другої та сьомої статті 7 і частини п'ятої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції Закону України "Про вне сення змін до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 19 лютого 1997 року) (справа щодо приватизації дер жавного майна) (справа № 01/1501-97); рішення КСУ від 13 грудня 2000 р. № 14-рп/2000 у справі за конституційним зверненням товарист ва покупців членів трудового колективу перукарні № 163 "Черемшина" (м. Київ) щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Зако ну України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (ма-

845

лу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації) (справа № 1-16/2000).

Предметом злочину, описаного у ст. 233 КК, виступає державне і ко мунальне майно.

Під державним майном в плані відповідальності за аналізованою стат тею потрібно розуміти майно, що перебуває у державній власності, а та кож майно, яке належить АРК.

До об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, нале жать: 1) майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується техно логічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, зі структури якого вони виділяються; 2) об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти; 3) акції (частки, паї), що нале жать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань (ч. 1 ст. 5 Закону "Про приватизацію державного майна").

Таким чином, немає підстав визнавати приватизацією відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державними підприємствами, хоч таке відчуження згідно зі ст. 10 Зако ну "Про підприємства в Україні" здійснюється виключно на конкурсних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) в порядку, визначено му ФДМУ. Положення про порядок відчуження основних фондів, що є державною власністю, затверджене наказом ФДМУ від ЗО липня 1999 р. № 1477. Вказаний документ забороняє після проведення експертної оцінки майна здійснювати дії щодо об'єкта відчуження, які можуть при звести до зміни його вартості. Продаж основних засобів ПАН України та організацій, що віднесені до відання НАН України, здійснюється лише на конкурсних засадах в порядку, визначеному КМУ (ст. 4 Закону від 7 лютого 2002 р. "Про особливості правового режиму майнового ком плексу Національної академії наук України").

Порушення порядку відчуження державного майна, якщо таке відчу ження згідно з чинним законодавством не визнається приватизацією, не може кваліфікуватись за ст. 233 або ст. 235 КК, однак за наявності до цього підстав таке діяння має тягнути покарання за статтями КК про відповідальність за злочини проти власності, злочини у сфері службової діяльності тощо.

З метою раціонального та ефективного застосування способів привати зації її об'єкти в залежності від ряду ознак (чисельність працюючих, вартість основних фондів, наявність стратегічного значення для еко номіки та безпеки держави тощо) класифікуються за групами — А, В, Г, Д, Е та Ж. Так вирішується питання у п. 5 Державної програми при ватизації на 2000—2002 роки.

Комунальним визнається майно, яке перебуває у комунальній влас ності. На відміну від чинного законодавства про власність (ст.ст. 31, 32 Закону від 7 лютого 1991 р. із змінами "Про власність"), яке поняттям державної власності охоплює загальнодержавну власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність), на кон ституційному рівні в Україні комунальну власність як самостійний

846

об'єкт правового регулювання принципово відокремлено від державної власності. Правом комунальної власності визнається право територіаль ної громади села, селища або міста володіти, економно та ефективно ко ристуватися і розпоряджатися на свій розсуд майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через представницькі органи місцевого самовря дування. Це право закріплене у ст.ст. 142, 143 Конституції України та у Законі від 21 травня 1997 р. із змінами "Про місцеве самоврядування".

Відчуження комунального майна згідно зі ст. З Закону "Про привати зацію державного майна" регулюється загальними положеннями законо давчих актів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування. Останні вправі приймати рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначен ня меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Дія Закону "Про приватизацію державного майна" не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Врахування характеру діянь, криміналізованих ст.ст. 233, 235 КК, їх місця в системі Особливої частини КК, тієї обставини, що регулююче зако нодавство про приватизацію не поширює свою дію на відчуження певних різновидів майна, дозволяє дійти висновку про те, що предметом аналізо ваного злочину не виступають об'єкти державного земельного і житлового фондів. Однак це не означає, що посягання на такі об'єкти кримінальну відповідальність не тягнуть. Наприклад, за ст. 86-1 КК 1960 р. як розкра дання державного майна в особливо великих розмірах кваліфікував Ра дянський районний суд м. Києва (вирок від 23 жовтня 2000 р.) дії С., яка незаконно, шляхом перекручення відомостей про прописку членів своєї сім'ї, приватизувала квартиру, яка належала до державного житлового фонду, а згодом продала її на біржі за 24 тис. 700 грн.¹.

Предметом злочину, передбаченого ст. 233 КК, виступають також приватизаційні документи. Під ними потрібно розуміти різноманітні до кументи, які подаються, складаються чи у інший спосіб використову ються у процесі приватизації державного або комунального майна. Зок рема, це можуть бути приватизаційні папери, документи, за допомогою яких оформляється перехід права власності на приватизоване майно (на приклад, протокол засідання конкурсної комісії, який затверджується органом приватизації і є підставою укладання договору купівлі—прода жу з переможцем конкурсу), а також документи, які складаються при оцінці вартості майна, що підлягає приватизації (акти інвентаризації майна, висновок експерта про вартість майна, передавальний баланс підприємства тощо). Більш докладна юридична характеристика прива тизаційних документів наводиться у наступних параграфах книги при аналізі складів злочинів, передбачених ст. 234 і ст. 235 КК.

З об'єктивної сторони злочин, що розглядається, може набувати однієї з чотирьох форм, вказаних у диспозиції ч. 1 ст. 233 КК альтернативно:

¹ Юридическая практика. — 7 марта 2001 г. — № 10

847

1) приватизація державного чи комунального майна шляхом заниження
його вартості через визначення її у спосіб, не передбачений законом;

2) приватизація вказаного майна шляхом використання підроблених
приватизаційних документів; 3) приватизація майна, яке згідно із зако 
ном не підлягає приватизації; 4) приватизація неправомочною особою.

Під приватизацією слід розуміти один із способів зміни форми влас ності, а саме відчуження державного або комунального майна на ко ристь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до законодавства про приватизацію можуть бути покупцями. "Правовою формою такого відчу ження є договір купівлі-продажу, за яким продавець зобов'язується пе редати відповідний об'єкт приватизації у приватну чи колективну власність покупцеві, а покупець — прийняти цей об'єкт, сплатити за нього певну грошову суму, виконати інші обов'язки, передбачені зако нодавством про приватизацію чи обумовлені сторонами"¹. В сучасних умовах роздержавлення власності відбувається у формі сплатної індивідуальної приватизації майна. Вказана приватизація полягає у вив ченні попиту на конкретний об'єкт приватизації, врахуванні кон'юнкту ри ринку і на основі цього — у визначенні способу продажу, який мак симально враховує особливості становища кожного об'єкта, з метою кон центрації капіталу та забезпечення ефективного функціонування підприємства у післяприватизаційний період.

Суб'єктами приватизації є: 1) органи приватизації; 2) покупці (грома дяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; юридичні особи, зареєстровані на території України, крім випадків, передбачених законодавством; юридичні особи інших держав); 3) посередники (довірчі товариства, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії тощо).

Здійснення приватизації покладено на такі органи: 1) Фонд держав ного майна України (ФДМУ), його регіональні відділення та представ ництва у районах і містах — щодо майна, яке є державною власністю; 2) органи приватизації в АРК — щодо майна, яке є власністю АРК (тут варто уточнити, що відповідно до п. 6 Указу Президента України від 18 серпня 1995 р. № 75 "Про органи приватизації в Автономній Республіці Крим" на Фонд майна АРК та його представництва в межах повнова жень, визначених ФДМУ, покладено здійснення державної політики у сфері приватизації майна, у тому числі і такого, що перебуває у загаль нодержавній власності); 3) органи, які створюються відповідними місце вими радами, — щодо майна, яке перебуває у комунальній власності. Останні із зазначених органів відповідно до ч. 7 ст. 7 Закону "Про при ватизацію державного майна" діють у межах повноважень, визначених місцевими Радами, є їм підпорядкованими, підзвітними та підконтроль ними.

Приватизація державного майна згідно зі ст. 15 вказаного Закону здійснюється шляхом: 1) продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом; 2) продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у гос подарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конку-ренцію покупців; 3) продажу на конкурсній основі цілісного майнового

¹ Зобов'язальне право: теорія і практика / За ред. О.В.Дзери, — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 271

848

комплексу державного підприємства, що приватизується, або контроль ного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні по купцем відповідних документів; 4) викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.

Неконкурентні способи продажу майна державних підприємств засто совуються щодо об'єктів, не проданих на аукціоні чи за конкурсом.

Приватизація законсервованих об'єктів та об'єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського харчування, побутово го обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу здійснюється шляхом: 1) продажу на аукціоні або за конкур сом; 2) викупу.

Доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визна чається органом приватизації самостійно, крім випадків, встановлених законодавством.

Органи приватизації разом з органами, уповноваженими управляти відповідним державним майном, зобов'язані здійснювати щодо кожного підприємства його передприватизаційну підготовку. Порядок підготовки підприємств до приватизації регулюється розділом III Державної програ ми приватизації на 2000—2002 роки та Положенням про передпривати заційну підготовку підприємств, затвердженим постановою КМУ від 17 серпня 1998 р. № 1301 із змінами.

Відповідний орган приватизації публікує в інформаційному бюлетені та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, перелік об'єктів, що підлягають приватизації шляхом ви купу, який містить назву об'єкта приватизації та його місцезнаходжен ня. Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, визначається експертним шляхом або способами, що враховують по тенційну прибутковість, відповідно до методики, затвердженої КМУ (ч. 2 ст. ЗО Закону "Про приватизацію державного майна").

Під заниженням вартості майна через визначення її у спосіб, не пе редбачений законом, в плані відповідальності за ст. 233 КК треба ро зуміти: 1) застосування такого способу, який відповідно до чинного за конодавства взагалі не повинен бути використаний під час приватизації; 2) застосування такого способу оцінки майна, який хоч і використо вується під час приватизації, однак згідно із законодавством не може за стосовуватись для оцінки саме даного об'єкта приватизації.

Вартість — це суспільне визначений еквівалент у грошовій формі. За конодавство про приватизацію розрізняє наступні різновиди вартості майна: балансова та переоцінена вартість, вартість активів, справедлива (ринкова) вартість, інвестиційна, ліквідаційна та заставна вартість, вартість відтворення тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. З Закону від 12 липня 2001 р. "Про оцінку май на, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна або майнових прав — це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, що є результатом практичної діяльності суб'єктів оціночної діяльності. У ст. 7 даного Закону зазначається, що проведення оцінки майна є обов'язковим, зокрема у разі приватизації та іншого відчуження майна у випадках, вста-

849

новлених законом. Щодо приватизації, то обов'язковість проведення екс пертної оцінки майна передбачена» зокрема, ст. 20 Закону "Про привати зацію державного майна", ст. 9 Закону "Про приватизацію невеликих дер жавних підприємств (малу приватизацію)", ст. 10 Закону "Про особли вості приватизації відкритого акціонерного товариства "Укртелеком".

Ст. 12 Закону від 12 липня 2001 р. містить легальні характеристики таких документів, як звіт про оцінку майна та акт оцінки майна. Вка зані документи є предметом злочину, передбаченого ст. 233 КК. Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності — суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності — органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно. Якщо процедурами з оцінки майна для складання акта оцінки майна передбачене попереднє проведення оцінки майна повністю або частково суб'єктом оціночної діяльності — суб'єктом господарювання, то звіт про оцінку такого май на додається до акта оцінки майна.

Методика оцінки вартості майна під час приватизації затверджена по становою КМУ від 12 жовтня 2000 р. № 1554 із змінами, а Положення про порядок експертної оцінки цілісних майнових комплексів під час їх приватизації шляхом викупу та конкурентними способами — наказом ФДМУ від 28 квітня 2001 р. N° 763.

Для проведення експертної оцінки майна використовуються такі за гальновідомі методичні підходи: 1) витратний (майновий); 2) підхід, що базується на капіталізації доходів; 3) порівняльний (аналогів продажу). Використання зазначених підходів та вибір виду вартості ґрунтується на визначенні мети оцінки, яка залежить від способу відчуження майна, що є об'єктом оцінки. Вибір підходів до оцінки та вид вартості майна, що визначається, обов'язково обґрунтовується експертом у звіті про ек спертну оцінку майна.

Експертна оцінка підприємств ґрунтується на визначенні їх інвес тиційної привабливості, під якою потрібно розуміти відповідність підприємства основним потребам покупців, що полягають головним чи ном у прибутковості діяльності, безпечності та ліквідності придбання підприємства як цілісного майнового комплексу. Експерт враховує такі фактори: час, ризик, нематеріальні активи, ринок, на якому працює підприємство, зовнішнє конкурентне середовище та внутрішні особли вості оцінюваного об'єкта, можливість придбання покупцем підприємства як цілісного майнового комплексу тощо. Акти оцінки май на або висновок експерта про вартість оцінюваного майна затверджують ся керівником органу приватизації.

Продаж об'єктів приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну. Про даж об'єктів приватизації за конкурсом — це передача права власності

850

покупцю, який запропонував найкращі умови експлуатації об'єкта або за рівних умов — найвищу ціну. Конкурс передбачає конкуренцію по купців у придбанні об'єкта приватизації щодо його ціни (комерційний конкурс) або щодо інших умов продажу (некомерційний конкурс).

Ринкові ціни пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, що приватизуються шляхом продажу на організаційно оформлених ринках цінних паперів, складаються виходячи із співвідношення попиту та про позиції в ході продажу.

Підприємства ЛПК на відміну від інших підприємств можуть прива тизуватись тільки шляхом перетворення їх у КСП або ВАТ у порядку, передбаченому законодавством. Тобто підприємства АПК, як правило, не можуть бути продані з аукціону або за конкурсом, а також привати зовані шляхом викупу зданого в оренду майна чи продажу державної ча стки (акцій, паїв) у майні підприємства, що приватизується, на фон довій біржі або іншим .способом, який передбачає конкуренцію по купців. Рішення державного органу приватизації, яким визначено інший, ніж це передбачено Законом "Про особливості приватизації май на в агропромисловому комплексі" спосіб приватизації, має розцінюва тись як незаконне.

На мою думку, продаж державного або комунального майна неналеж ним для даного об'єкта способом, а також непроведения експертної оцінки у тому разі, коли її проведення було обов'язковим, якщо такі діяння мали своїм наслідком заниження вартості приватизованого май на, а так само безоплатну передачу майна у власність фізичних або юри дичних осіб, крім випадків, передбачених чинним законодавством, потрібно кваліфікувати за ст. 233 КК.

Також кримінальне караним заниженням вартості об'єктів привати зації в плані відповідальності за ст. 233 КК потрібно визнавати такі діяння, як недостовірна експертна оцінка, незастосування зональних ко ефіцієнтів під час проведення малої приватизації комунального майна, незаконне списання або відчуження основних фондів та оборотних коштів підприємства в період підготовки його до приватизації, непрове-дення індексації вартості основних фондів або порушення порядку про ведення інвентаризації майна, заниження обсягів виробничих площ об'єкта приватизації під час визначення його вартості (як відомо, за рішенням органу приватизації оцінці вартості об'єкта приватизації мо же передувати його повна інвентаризація).

Тут доречно навести слова О.В.Турчинова, який описує схему під на звою "передприватизаційне перекидання основних фондів і трансфор мація юридичних осіб"¹, її суть полягає в тому, що в межах міністерства створюється нове підприємство, на баланс якого переводяться економічно перспективні основні фонди з тих підприємств, які мають значні заборго ваності, застаріле обладнання, численні трудові колективи. У такий спосіб формується нова юридична особа, яка забезпечується ефективним облад нанням, новими будівлями і спорудами, спеціально підібраним трудовим колективом. Після приватизації власниками такого перспективного

¹ Турчинов О.В. Тіньова економіка: закономірності, механізми функціонування, методи оцінки. — К., 1996. — С. 105-106

851

підприємства стають керівники підприємств-донорів, відповідальні працівники галузевого міністерства, чиновники органів приватизації. При цьому підприємства-донори, обтяжені боргами і зношеними основними фондами, та їхні трудові колективи позбавляються будь-якої економічної перспективи. Подібні схеми використовують під час приватизації також виробничі об'єднання, коли з їх головних підприємств основні фонди і оборотні кошти передаються дочірнім підприємствам.

В плані вдосконалення кримінального законодавства вважаю за доцільне слова "через визначення її у спосіб, не передбачений законом" із диспозиції ч. 1 ст. 233 КК виключити, оскільки дане формулювання, по-перше, невиправдано звужує сферу застосування аналізованої норми, по-друге, здатне викликати труднощі на практиці під час застосування кримінального закону. Характерно, що у законопроекті, у свій час роз робленому Інститутом законодавства Верховної Ради України, пропону валось встановити кримінальну відповідальність за незаконну привати зацію майна державних підприємств або невеликих державних підприємств шляхом заниження вартості об'єкта приватизації і при цьо му цілком справедливо, на мій погляд, не конкретизувався механізм да ного злочинного посягання¹.

У тому разі, коли заниження вартості державного або комунального майна поєднується з використанням підроблених приватизаційних доку ментів (наприклад, передавального або розподільного балансу підприємства, актів інвентаризації майна та інвентаризаційних описів, звітів про експертну оцінку цілісних майнових комплексів, висновків експертів про вартість майна), дана обставина впливає на обсяг обвину вачення і повинна знайти відображення у процесуальних документах.

Взагалі під використанням підроблених приватизаційних документів потрібно розуміти їх подання органам приватизації, вчинення з ними інших дій, які так чи інакше впливають на винесення рішення про при ватизацію конкретних об'єктів та її умови. Питання про використання підроблених приватизаційних документів більш докладно розглядається далі — при аналізі складу злочину, передбаченого ст. 235 КК.

Приватизація майна, яке не підлягає приватизації, з погляду відповідальності за ст. 233 КК означає укладання договорів купівлі-про-дажу щодо таких об'єктів державної або комунальної власності, відчу ження яких на користь фізичних та юридичних осіб чинним законодав ством або рішенням місцевих рад відповідного рівня заборонено.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону "Про приватизацію державного майна" приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значен ня, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержав не значення, належать майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Таке значення мають: 1) об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпе чують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності українського народу, майно, що становить матеріальну ос-

¹ Фесенко €. Проблеми відповідальності за зловживання в сфері приватизації об'єктів держав ної власності // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1999. — № 1. — С. 20

852

нову суверенітету України (наприклад, майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, правоохоронних і митних органів, зо лотий і валютний фонди і запаси, майнові комплекси підприємств і уста нов, що забезпечують випуск та зберігання грошових знаків і цінних па перів); 2) об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збере ження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей (архіви, майнові комплекси ПАН України з основних напрямів дослідження, об'єкти освіти, науки, фізкультури і спорту, що фінансують ся з державного бюджету, тощо); 3) об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтро-льованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної про дукції, послуг або небезпечних виробництв (наприклад, майнові комплек си підприємств по випуску наркотичних, бактеріологічних, біологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (крім аптек), протирадіаційні споруди, цолігони, будови, споруди та устаткування для захоронения твердих промислових та побутових відходів); 4) об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому (пенітенціарні заклади, майнові комплекси підприємств авіаційної і соляної промисловості, мет рополітен, атомні електростанції, крематорії, кладовища тощо).

Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають привати зації, не є постійним і незмінюваним. Затвердження такого переліку — виключна компетенція Верховної Ради України (п. 36 ст. 85 Конституції України). Поіменний перелік зазначених об'єктів, які розподіляються за органами управління та областями, затверджується Верховною Радою Ук раїни за поданням КМУ у формі прийняття відповідного Закону. В Указі Президента України від 19 березня 2002 р. № 267/2002 "Про ор ганізаційні заходи з підготовки об'єктів права державної власності до при ватизації" міститься доручення КМУ підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України проекти законодавчих актів щодо скорочення пе реліку об'єктів права державної власності, які не підлягають привати зації. Про подальше скорочення переліку об'єктів державної власності, які не підлягають приватизації, йдеться і у Концепції політики Кабінету Міністрів України щодо управління об'єктами державної власності, схва леній розпорядженням КМУ від 5 жовтня 2001 р. № 467-р.

На момент підготовки книги до друку чинним є Закон від 7 липня 1999 р. із змінами "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації". Вказаний Закон містить два додатки: до даток 1 — це перелік об'єктів права державної власності, що не підля гають приватизації; додаток 2 — перелік об'єктів права державної влас ності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані. Корпоратизацією визнається перетворення державних підприємств, за критих акціонерних товариств, більш як 75 % статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-вироб ничих об'єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством, у відкриті акціонерні товарист ва (п, 1 Указу Президента від 15 червня 1993 р. № 210 в редакції Ука зу від 23 травня 1997 р. із змінами "Про корпоратизацію підприємств"; Указ Президента України від 18 березня 1994 р. № 98 "Про порядок

853

підготовки до продажу акцій відкритих акціонерних товариств, які створені шляхом приватизації"). Корпоратизація, будучи складовою ча стиною роздержавлення майна, як правило, передує його приватизації і має на меті реформування управління державним сектором економіки, підвищення відповідальності державних підприємств за результати своєї діяльності, підготовку підприємств до приватизації.

У казенне підприємство за рішенням КМУ може бути перетворене дер жавне підприємство, яке відповідно до чинного законодавства України не підлягає приватизації. Таке рішення приймається за однієї з наступних умов: 1) підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством; 2) головним споживачем продукції підприємства (більш як 50 %) є держава; 3) підприємство є суб'єктом природних монополій. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Майно, що перебуває у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому на праві оперативного управління. Казенне підприємство має право розпо ряджатись закріпленим за ним майном, що є державною власністю і на лежить до основних фондів підприємства, лише з дозволу органу, упов новаженого управляти відповідним державним майном. Особливості роз порядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті, який розробляється на основі Типового статуту, затвердженого КМУ. Про це йде мова у ст.ст. 10, 37-39 Закону від 27 березня 1991 р. із змінами "Про підприємства в Україні".

Об'єкти державної власності, які підлягають приватизації, поділя ються на дві категорії: 1) такі, що приватизуються за погодженням з КМУ (наприклад, у ч. 5 ст. 5 Закону "Про приватизацію державного майна" в цьому плані названі майнові комплекси підприємств-моно полістів на ринку відповідних товарів України, підприємств ВПК, що підлягають конверсії, та підприємств, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами Ук раїни); 2) такі, для приватизації яких не вимагається погодження з КМУ. Відповідно до п. 41 Державної програми приватизації на 2000— 2002 роки приватизація підприємств, що займають монопольне станови ще на загальнодержавному або регіональному товарних ринках, здійснюється за погодженням з відповідними органами Антимонополь ного комітету України.

В юридичній літературі висловлюється думка про те, що привати зація майна, яке не підлягає приватизації згідно із законом, буде і в разі відчуження та придбання тих об'єктів, які можуть бути приватизовані за певних умов чи з дотриманням певного порядку, наприклад, за пого дженням з КМУ¹. На мій погляд, порушення встановленого порядку приватизації відповідного державного майна (здійснення її без погод ження з КМУ або іншим уповноваженим органом), не будучи відчужен ням майна, що не підлягає приватизації, як цього вимагає криміналь ний закон, складу злочину, передбаченого ст. 233 КК, не утворює.

¹ Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С.Яценка. — К.: А.С.К., 2002. — С. 515

854

Ведучи мову про кримінальне карану приватизацію майна, яке не підлягає приватизації, слід мати на увазі, що об'єктами малої привати зації не можуть бути будівлі (споруди, приміщення) або їх окремі части ни, які становлять національну, культурну та історичну цінність і пере бувають під охороною держави. Не підлягають приватизації визначені у встановленому порядку спеціалізовані підприємства торгівлі, що обслу говують виключно громадян, які мають пільги згідно з чинним законо давством. Заклади культури, приміщення та будівлі соціально-побутово го призначення, споруджені за рахунок коштів державних підприємств, які обслуговують населені пункти, райони чи мікрорайони у містах, гро мадські організації або певні професійні колективи, можуть бути у вста новленому порядку виключені з переліку об'єктів малої приватизації за рішенням органів ФДМУ, АРК, місцевих рад відповідного рівня (ст. 2 Закону "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)").

В юридичній літературі відзначається неузгодженість нормативних актів щодо того, яке майно приватизувати заборонено. Наприклад, на відміну від Закону "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" Указ Президента України від ЗО грудня 1994 р. № 827 "Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні" передбачає можливість продажу в порядку при ватизації приміщень або їх окремих частин, які становлять національ ну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держа ви¹. Оскільки у тексті ст. 233 КК йдеться про приватизацію майна, яке не підлягає приватизації згідно з законом, при вирішенні питання про наявність або відсутність даного складу злочину слід керуватися пере дусім положеннями відповідних законодавчих актів, а не інших норма тивних документів. Водночас суперечливість приватизаційного законо давства в широкому розумінні цього поняття у певних випадках може бути підставою для висновку про відсутність умислу у поведінці поруш ника такого законодавства.

Приватизація неправомочною особою в плані відповідальності за ст. 233 КК передусім означає, що як покупець державного чи комунального май на виступає особа, якій чинним законодавством не дозволено брати участь у приватизації і укладати відповідні договори купівлі-продажу.

Державні засоби виробництва, що підлягають приватизації, є особли вим товаром, покликаним забезпечувати не лише потреби приватизації, а й певні суспільні та державні потреби, у зв'язку з чим законодавець спеціально регулює питання про коло суб'єктів приватизаційних відно син, визначає особливості їх правового статусу.

Відповідно до ч. З ст. 8 Закону "Про приватизацію державного май на" покупцями об'єктів приватизації не можуть бути: 1) юридичні осо би, у майні яких частка державної власності перевищує 25 %; 2) орга ни державної влади та місцевого самоврядування; 3) працівники дер жавних органів приватизації (таким чином, заборона не поширюється на членів сімей таких працівників та інших близьких їм осіб); 4) юридичні особи, майно яких перебуває у комунальній власності.

¹ Демченко Н.С. Договір купівлі-продажу об'єктів приватизації. — К.: Оріяни, 2000. — С. 47-48

855

Державною програмою приватизації стосовно конкретних об'єктів мо жуть бути встановлені інші обмеження або особливості участі покупців у приватизації, включаючи галузеві та сумарні квоти на придбання юридич ними особами державного майна та акцій (часток, паїв). Наприклад, згідно з п. 10 Державної програми приватизації на 2000—2002 роки промисловим інвестором в процесі приватизації відповідних об'єктів не можуть виступа ти компанії, зареєстровані в офшорных зонах. Перелік таких зон затверд жений розпорядженням КМУ від 14 лютого 2002 р. № 53-р. Про те, що промисловим інвестором не може виступати юридична особа (об'єднання юридичних осіб), зареєстрована в офшорній зоні, говориться і у ст. 1 Зако ну "Про особливості приватизації відкритого акціонерного товариства "Укртелеком". Згаданий Закон встановлює, що у відкритих торгах по про дажу пакета акцій ВАТ "Укртелеком" дозволяється брати участь лише промисловим інвесторам — юридичним особам або їх об'єднанням (рези дентам або нерезидентам), які є операторами електрозв'язку або учасника ми яких є оператори електрозв'язку, що здійснюють діяльність в підгалузі електрозв'язку не менше п'яти років.

Законодавство про приватизацію невеликих державних підприємств виключає з кола покупців об'єктів малої приватизації працівників ор ганів приватизації та інших осіб, яким відповідно до чинного законодав ства заборонено займатися підприємницькою діяльністю, а також не пе редбачає участі у малій приватизації посередників.

Положення про порядок підготовки та проведення відкритих торгів, затверджене наказом ФДМУ від 5 жовтня 2001 р. № 2081, встановлює, що у тендерах з продажу пакетів акцій ВАТ не дозволяється брати участь: 1) радникам; 2) їх афілійованим особам.

Радник — це юридична особа (група юридичних осіб), яка надає по слуги з підготовки та проведення відкритих торгів. До афілійованих осіб, які виключаються з процедури торгів, належать: 1) юридичні особи, які безпосередньо або опосередковано володіють (або мають право за догово ром на придбання) 10 або більше відсотками акцій (паїв, часток) радни ка; 2) юридичні особи, в яких радник безпосередньо або опосередковано володіє 10 або більше відсотками акцій (паїв, часток); 3) юридичні осо би, які безпосередньо чи опосередковано мають спільно з радником ком панію, яка є їх учасником; 4) фізичні особи, які обіймають керівні поса ди в зазначених вище компаніях або отримали від них позику в будь-якій формі, розмір якої перевищує 10 тис. доларів СІЛА, а також члени їхніх сімей; 5) фізичні особи, які безпосередньо або опосередковано володіють 10 або більше відсотками акцій (паїв, часток) у зазначених вище ком паніях, а також члени їхніх сімей; 6) юридичні особи, в яких зазначені вище особи безпосередньо або опосередковано володіють 10 або більше відсотками акцій (паїв, часток), а також члени їхніх сімей.

Документами, які регламентують порядок приватизації окремих об'єктів, можуть встановлюватись особливі обмеження щодо суб'єктного складу приватизаційних відносин, що також слід враховувати при вирішенні питання про наявність або відсутність складу злочину, перед баченого ст. 233 КК. Наприклад, умови проведення конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Нікопольський прядильно-нитковий комбінат", за-

856

тверджені розпорядженням КМУ від 10 жовтня 2001 р. № 470-р, виклю чали з кола учасників конкурсу покупців, що подали інформацію про осіб, пов'язаних з ними відносинами контролю, з якої неможливо було встановити суб'єктів господарювання, що будуть контролювати подаль шу діяльність даного підприємства.

Умови проведення конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "АК "Вінни-цяобленерго", затверджені розпорядженням КМУ від 31 липня 2002 р. № 425-р, передбачають, що до участі у конкурсі не допускаються юридичні особи, які зареєстровані в офшорних зонах. З числа тих суб'єктів господа рювання, що пов'язані відносинами контролю (у значенні ст. 1 Закону "Про захист економічної конкуренції"), в конкурсі може брати участь ли ше один суб'єкт господарювання. До надання конкурсних пропозицій не допускається учасник конкурсу, який не отримав дозволу Антимонополь ного комітету і НКРЕ на придбання пакета акцій даного ВАТ. Крім цього, учасники конкурсу мають відповідати специфічним кваліфікаційним ви могам, які пов'язані з 'постачанням електроенергії і наявність яких підтверджується висновком міжнародної аудиторської компанії.

Визначаючи зміст поняття "неправомочна особа" у контексті притяг нення до відповідальності за ст. 233 КК, варто мати на увазі те, що на сьо годнішній день повноваження ФДМУ по встановленню кваліфікаційних вимог і додаткових умов до потенційних інвесторів — учасників кон курсів з продажу пакетів акцій ВАТ, створених в процесі приватизації і корпоратизації, є практично необмеженими. З цього приводу тижневик "Бизнес" дотепно зауважує, що під час оголошення конкурсу цілком мож ливим є висунення наступної вимоги — необхідно, щоб головний бухгал тер фірми — учасниці конкурсу мав досвід не менше ніж ста стрибків з парашутом на протязі двох останніх років з приземленням на територію підприємства, пакет акцій якого продається¹. Невідповідність покупця кваліфікаційним вимогам і додатковим умовам, встановленим органами ФДМУ, формально дозволяє говорити про участь у приватизації неправо мочної особи, що закономірно породжує питання про те, наскільки ви правданим і доречним у подібних ситуаціях є звернення до заходів кримінально-правової репресії. Наведене дозволяє дійти висновку про не обхідність більш чіткого описання у КК ознак аналізованого складу зло чину, зниження рівня бланкетності диспозиції ст. 233 КК.

Закон не дозволяє органам, які складають єдину систему державних органів приватизації України, делегувати свої повноваження, у тому числі в частині продажу державного майна у процесі його приватизації, будь-якому іншому органу. У зв'язку з цим кримінальне карану приватизацію неправомочною особою потрібно вбачати і в тому разі, коли договір купівлі-продажу державного або комунального майна укладається між по купцем і таким продавцем, який не є належним органом приватизації — взагалі або у конкретній ситуації (наприклад, відчуження державного майна здійснює орган приватизації, створений органом місцевого самовря дування для проведення приватизації комунального майна).

Державні органи приватизації здійснюють відчуження об'єктів неза вершеного будівництва, що перебуває у комунальній власності, якщо ор-

¹ Анастасьева Л. Прецедентное лево // Бизнес. — 15 апреля 2002 г. — № 15

857

ганами місцевого самоврядування були делеговані державним органам приватизації відповідні повноваження (ч. З ст. 1 Закону "Про особли вості приватизації об'єктів незавершеного будівництва"). Такий же по рядок встановлено і щодо продажу на фондових біржах державними ор ганами приватизації акцій ВАТ, які відносяться до комунальної влас ності (п.1.4 Положення про порядок продажу на фондових біржах па кетів акцій відкритих акціонерних товариств, що належать державі, за твердженого наказом ФДМУ, ДКЦПФР і Антимонопольного комітету України від 16 листопада 1998 р. № 2141/297/9 із змінами).

Отже, якщо певне комунальне майно відчужується державним орга ном приватизації без отримання відповідних повноважень, є підстави ве сти мову про приватизацію неправомочною особою, тобто про наявність аналізованого складу злочину.

За конструкцією об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 233 КК, належить до формальних складів і визнається закінченим з момен ту незаконної приватизації державного або комунального майна. При цьому потрібно мати на увазі те, що, за загальним правилом, право влас ності на приватизований об'єкт переходить до покупця з моменту но таріального посвідчення договору купівлі-продажу майна.

У разі придбання об'єкта малої приватизації на аукціоні або за кон курсом договір купівлі-продажу укладається не пізніш як у п'ятиденний термін з дня затвердження органом приватизації результатів аукціону чи конкурсу (ч. 2 ст. 23 Закону "Про приватизацію невеликих держав них підприємств (малу приватизацію)").

Договір купівлі-продажу не укладається при продажу акцій ВАТ, створених у процесі приватизації або корпоратизації, крім продажу їх пакетом згідно з планом приватизації (планом розміщення акцій). Про даж акцій у таких випадках здійснюється на фондових біржах у поряд ку, встановленому відповідним законодавством.

Незаконну приватизацію державного або комунального майна, яка поєднується із злочином проти власності, фіктивним підприємництвом або кримінальне караними порушеннями законодавства про банкрутство, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 233 і, зо крема, ст.ст. 190, 191, 205, 219, 220, 221 КК. Зазначу, що вказані криміна льно-правові норми можуть застосовуватись у сфері приватизації са мостійно, не утворюючи сукупність із злочином, описаним у ст. 233 КК. На приклад, тіньові схеми приватизації у сфері паливно-енергетичного ком плексу здебільшого полягають у тому, що підприємство умисно доводиться до банкрутства з подальшим продажем його найбільш ліквідних активів на аукціоні. Або ж ініціюється судовий розгляд справи про погашення забор гованості, і під час подальшого виконавчого провадження вартість відчужу ваного майна, належного підприємству-боржнику, штучно занижується¹.

Суб'єктом злочину, що розглядається, є особа, яка досягла 16-річно-го віку і бере безпосередню участь у приватизації державного чи кому-

¹ Потебенько М. Коли державні об'єкти продаються за цінами металобрухту, або Про так звану приватизацію підприємств паливно-енергетичного комплексу України // Вісник прокуратури. — 2001. — № 4. — С. 4—9; Чекалов С. Под знаком западных инвестиций // Украинская Инвестици онная Газета. — 11 декабря 2001 г. — № 50

858

вального майна. За ст. 233 КК можуть кваліфікуватись, зокрема, діян ня працівників державних органів приватизації та органів місцевого са моврядування, голів та членів комісій з приватизації об'єктів, тендер них комісій, службових осіб (у першу чергу керівників і головних бух галтерів) підприємств, які підлягають приватизації, фізичних осіб та службових осіб, засновників та власників юридичних осіб — покупців державного чи комунального майна. Суб'єктом злочину мають визнава тись також працівники тих юридичних осіб, які на підставі угод, укла дених з державними органами приватизації, здійснюють продаж дер жавного майна, у тому числі у формі проведення аукціонів.

Дії експерта, який за попередньою домовленістю із суб'єктами прива тизації сприяв заниженню вартості об'єкта приватизації, слід кваліфіку вати за ч. 5 ст. 27, ст. 233 КК як пособництво незаконній приватизації державного або комунального майна, а за наявності до цього підстав — також за ст. 358 КК як підроблення документів. На мою думку, таким же чином треба кваліфікувати відповідні зловживання голів та членів інвентаризаційних комісій, комісій, створюваних для визначення част ки держави в статутному фонді підприємств у порядку їх передпривати-заційної підготовки. Запропонована кримінально-правова оцінка ґрун тується на тому, що експерт та інші зазначені особи, не виступаючи без посередніми учасниками відчуження і придбання державного та кому нального майна, не здатні виконати об'єктивну сторону аналізованого злочину. У зв'язку з цим вчинене ними заниження вартості об'єкта при ватизації має кваліфікуватись із посиланням на статтю КК, присвячену рольовій співучасті у злочині (ст. 27 КК).

Будучи суб'єктом господарювання, який здійснює оцінку відповідно до законодавства з питань оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності (п. 4 Методики оцінки вартості майна під час прива тизації), експерт, на мій погляд, не повинен визнаватись службовою осо бою — суб'єктом злочинів у сфері службової діяльності. Принагідне заува жу, що питання про кримінально-правовий статус експерта у доктрині на лежить до числа спірних (діяльність експерта — це виконання виключно професійних функцій чи діяльність організаційно-розпорядчого характе ру?), потребує окремого розгляду і в цілому виходить за межі проблема тики даної книги. Тому обмежусь лише наступною інформацією.

Виступивши з доповіддю на тему "Кримінально-правова оцінка екс пертної діяльності в Україні" на Міжнародній науково-практичній кон ференції "Запорізькі правові читання" (3—5 липня 2002 p., Запорізький державний університет, м. Запоріжжя), В.О.Навроцький переконливо довів, що експерт як носій спеціальних знань при проведенні експерти зи та даванні висновку здійснює не управлінські, а чисто професійні функції, а тому не повинен визнаватись службовою особою. За суспільно небезпечні діяння, допущені у зв'язку з виконанням покладених на них обов'язків, експерти мають відповідати за статтями КК про загально-кримінальні злочини (зокрема, злочини проти власності), злочини про ти довкілля і правосуддя, де вони передбачені як спеціальні суб'єкти. Не виключається відповідальність експерта і як пособника відповідних зло чинів, якщо його завідомо неправдивий висновок спрямований на усу-

859

нення перешкод для вчинення діянь іншими співучасниками (напри клад, у ході фіктивного банкрутства чи заволодіння чужим майном шля хом зловживання службовим становищем).

Як зазначалось вище, автор цих рядків, вирішуючи питання про кримінальну відповідальність суб'єкта оціночної діяльності у сфері при ватизації, поділяє висновок В.О.Навроцького про безпідставність виз нання експерта службовою особою у кримінально-правовому значенні цього поняття.

Ст. 29 Закону "Про приватизацію державного майна" передбачає адміністративну відповідальність службових осіб державних органів приватизації, інших органів виконавчої влади за такі діяння: 1) безпідставна відмова у прийнятті заяви про приватизацію; 2) пору шення строків розгляду заяви про приватизацію; 3) порушення умов і порядку проведення конкурсу, аукціону, продажу акцій (часток, паїв); 4) порушення умов і порядку передачі акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації; 5) необгрунтована відмова від продажу підприємства (майна, акцій); 6) безпідставна відмо ва в наданні інформації про об'єкт приватизації.

За наявності до цього підстав за перераховані вище та інші зловжи вання в процесі приватизації державного або комунального майна служ бові особи, у тому числі державних органів приватизації, повинні при тягуватись до відповідальності за вчинення злочинів у сфері службової діяльності (зокрема, за ст.ст. 364, 366, 368 КК). Наприклад, винесення рішення про визнання того чи іншого учасника конкурсу його перемож цем може поєднуватись з одержанням відповідним чиновником хабара у формі грошей або пакета акцій підприємства, що приватизується.

Суб'єктивна сторона аналізованого злочину характеризується прямим умислом. Мотиви можуть бути різними (корисливі спонукання, недобро совісна конкуренція тощо), на кваліфікацію за ст. 233 КК не впливають і враховуються при призначенні покарання.

Кваліфікуючими ознаками злочину згідно з ч. 2 ст. 233 КК є неза конна приватизація майна державної чи комунальної власності у вели ких розмірах або вчинення діяння за попередньою змовою групою осіб.

Незаконна приватизація вважається вчиненою у великих розмірах, якщо вартість приватизованого майна у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 233 КК).

Н.О.Гуторова характеризує як недостатньо обґрунтовану дифе ренціацію кримінальної відповідальності за незаконну приватизацію в залежності від вартості державного або комунального майна. Виходячи з того, що безпосереднім об'єктом розглядуваного злочину виступають відносини щодо мобілізації коштів від приватизації майна до державних фондів фінансових ресурсів, науковець пропонує використовувати для диференціації кримінальної відповідальності у кваліфікованому складі цього злочину не повну вартість майна, що приватизується, а лише ту суму грошових коштів, яка протиправне не надійшла до державних фондів фінансових ресурсів від приватизації. Обґрунтовується, що під великими розмірами коштів, які не надійшли до бюджетів у результаті незаконної приватизації, як кваліфікуючою ознакою злочину доцільно

860

розуміти суму, яка в тисячу і більше разів перевищує неоподатковува ний мінімум доходів громадян¹.

Наведена пропозиція, поза всяким сумнівом, є цікавою, вартою уваги, такою, що враховує спрямованість аналізованого злочину проти конкрет них соціальних цінностей. Напрошується думка, що у разі послідовного і комплексного втілення цієї ідеї у життя доцільно було б уніфікувати па раметри суспільно небезпечних наслідків, які відіграють роль кваліфіку ючих і особливо кваліфікуючих ознак у злочинних посяганнях на дер жавні фінанси. Разом з тим не можна не помітити того, що, якщо пов'язувати посилення караності за незаконну приватизацію лише з тією грошовою сумою, яка не надійшла до державних фондів внаслідок скоєння злочину, то це не дозволить диференціювати кримінальну відповідальність за приватизацію майна, яке не підлягає приватизації, приватизацію неправомочною особою і, частково, за використання підроблених приватизаційних документів. Запропонований Н.О.Гуторо-вою варіант вдосконалення кримінального закону однозначно підходить тільки для однієї форми злочинної приватизації — приватизації держав ного або комунального майна шляхом заниження його вартості через виз начення її у спосіб, не передбачений законом. Таким чином, питання про формулювання у КК оптимальних кваліфікуючих ознак злочинів, що охоплюються поняттям приватизації, залишається відкритим.