Закон є засобом закріплення державної екологічної політики. У законах відображені основні вимоги, що стосуються предмета екологічного права. Пріоритетне місце закону в системі джерел екологічного права зумовлене також тим, що всі інші акти цього права мають підзаконний характер.
Види-
1.особисто екологічний зміст
2.еколого-ресурсний
3.ресурсно-екологічний
Системоутворюючим актом комплексної галузі екологічного права і законодавства є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Він складається з преамбули та 16 розділів: «Загальні положения»; «Екологічні права та обов'язки громадян»; «Повноваження рад у галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Повноваження органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Спостереження, прогнозування, облік та інформування в галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Екологічна експертиза»; «Стандартизація і нормування у галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Регулювання використання природних ресурсів»; «Економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища»; «Заходи щодо забезпечення екологічної безпеки»; «Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні»; «Надзвичайні екологічні ситуації»; «Вирішення спорів у галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища»; «Міжнародні відносини України у галузі охорони навколишнього природного середовища».
Будучи одним з найважливіших джерел екологічного права України, цей Закон визначає правові, економічні й соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища як єдиного, інтегрованого об'єкта екологічних правовідносин. Крім цього, він по суті складає правову основу для розвитку галузевого екологічного законодавства та для вдосконалення поресурсових галузевих нормативно-правових актів, прийнятих до появи Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». У статті 2 Закону зазначено, що відносини в галузі охорони навколишнього середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону й використання рослинного й тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
Хоча завданням Закону «Про охорону навколишнього природно-ю середовища» є регулювання суспільних екологічних відносин не лише у галузі охорони навколишнього природного середовища, а й у галузі використання і відновлювання природних ресурсів, він виконує головним чином «охоронну» функцію. Питома вага його правових приписів, що регулюють відносини по використанню і відтворенню природних ресурсів, невелика.
Важливим джерелом екологічного права України є Закон України «Про природно-заповідний фонд», який визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів. У Законі визначений режим територій і об'єктів природно-заповідного фонду (природних і біосферних заповідників, регіональних ландшафтних парків, заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків — пам'яток садово-паркового мистецтва), а також їх охоронних зон. У ньому знайшли відображення питання економічного забезпечення організації й функціонування природно-заповідного фонду, закріплено порядок створення й відтворення територій й об'єктів природно-заповідного фонду, передбачено охорону територій та об'єктів природно-заповідного фонду, контроль за дотриманням їх режиму, вирішено, інші питання.
З А К О Н У К Р А Ї Н И «Про охорону атмосферного повітря»
Атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища.
Цей Закон спрямований на збереження та відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забезпечення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище.
Цей Закон визначає правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря.
Закон України « про екологічну експертизу»-
Екологічна експертиза в Україні - вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан
навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону
навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.
Метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах
Слід зазначити, що до джерел екологічного права України належать і нормативно-правові акти колишнього СРСР, якщо, по-перше, в Україні відсутні відповідні правові приписи з конкретного питання і, по-друге, якщо ці акти не суперечать Конституції і законам України. Разом з тим з розвитком екологічного законодавства України кількість нормативно-правових актів колишнього СРСР, що застосовуються при регулюванні екологічних відносин у нашій країні, неухильно зменшується, і з часом вони перестануть бути джерелом екологічного права України.
Частково екологічні взаємини регламентуються й такими нормативними актами, як Закони «Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про місцеве самоврядування» та деякими іншими.
Сфера застосування законів як джерел екологічного права визначена Конституцією України. Нею передбачено, що виключно законами визначаються правовий режим власності на природні ресурси, нормативні засади використання цих ресурсів, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу, освоєння космічного простору, а також основи екологічної безпеки (ст. 92).
За своєю юридичною силою в одному ряду із законами знаходяться кодекси. Кодекс — це «систематизований законодавчий акт, що регламентує однорідну сферу суспільних відносин».
У галузі екологічного права діють чотири природоресурсні кодекси — Земельний, Водний, Лісовий та Кодекс України про надра. Ними регламентуються відносини щодо використання й охорони відповідно землі, вод, лісів і надр. Кодекси мають системоутворююче значення для земельного, водного, лісового та гірничого законодавства.
Природоресурсні кодекси мають багато в чому схожу структуру. Вони містять розділи, що стосуються загальних положень, прав та обов'язків природокористувачів, повноважень державних органів стосовно управління і контролю у відповідній сфері, вирішення спорів, юридичної відповідальності, міжнародних відносин тощо.
Водночас кожен кодекс має свою змістовну специфіку. Вона зумовлена особливостями предмета й об'єкта правового регулювання. Ця специфіка пов'язана, зокрема, з правилами користування землею, водами, лісами і надрами та механізмом їх виконання.
Форма систематизації законодавства шляхом прийняття відповідних кодексів є необхідним заходом для удосконалення правового регулювання певної групи суспільних відносин. Але український законодавець не є послідовним у цьому питанні. Саме тому роль системоутворюючих актів для галузі гірничого законодавства виконує не відповідний кодекс, а Закон України «Про надра», а для галузі фауністичного законодавства — Закон України «Про тваринний світ». Або візьмемо два близькі між собою об'єкти правового регулювання й охорони — ліси та рослинний світ. Щодо першого діє Лісовий кодекс України, щодо другого — Закон України «Про рослинний світ».
За радянської доби в союзному екологічному законодавстві часто використовувалася форма основ. Діяли, зокрема, Основи земельного (1968), Основи водного (1970), Основи лісового (1977) законодавства СРСР і союзних республік.
3 проголошенням незалежності український законодавець не відмовився від цієї форми, але вдається до неї рідко. Екологічної сфери, зокрема, певною мірою стосуються Основи законодавства України про охорону здоров'я (1992). У них закріплено ряд норм, спрямованих на забезпечення екологічної безпеки, і зафіксовано принцип охорони навколишнього природного середовища як одну з гарантій охорони здоров'я населення.
(безпосередні джерела)
Близькими до законів є нормативні постанови Верховної Ради України. Деякі з них мають принципове значения як джерела екологічного права. До них, зокрема, належить вже згадувана Постанова «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» (1998), Постанова « про невідкладні заходи щодо захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи»
Аналіз правового регулювання екологічних відносин в Україні засвідчує, що законам і кодексам належить провідне місце. При цьому йдеться не лише про закони спеціального екологічного призначення («Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про екологічний аудит» тощо), а й про закони загального характеру, які також належать до джерел екологічного права. Значну кількість екологічних норм містять, зокрема, закони України «Про власність» (1991), «Про підприємства в Україні» (1991), «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991), «Про транспорт» (1994), «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населения» (1994), «Про туризм» (2003) та інші.
222222222
Укази Президента України як еколого-правові акти в системі джерел екологічного права порівняно нечисленні і стосуються в основному окремих ситуацій або об'єктів.
До них, наприклад, відноситься Концепція захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, схвалена президентським указом від 26 березня 1999 року
. В окремих випадках в силу вимог чинного законодавства Укази Президента підлягають затвердженню законом Верховної Ради. Так, Указ Президента "Про оголошення окремих районів та міст Вінницької, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Хмельницької та Черкаської областей зоною надзвичайної екологічної ситуації" від 11 грудня 2000 года36 був затверджений Законом від 14 грудня 2000 року., «Про міру розвитку курортної зони «Велика Ялта»
Розпорядження Президента України як джерела екологічного права також зустрічаються в нормотворчій практиці. Наприклад, на рівні президентского розпорядження від 10 жовтня 1995 року були затверджені заходи "Про забезпечення раціонального використання природних ресурсів та здійснення санітарно-курортної діяльності на території курорту Трускавець" . Таким же важливим нормативним актом Президента країни є його розпорядженням "Про заходи організації роботи по поліпшенню екологічного стану ріки Дніпро та якості питної води".
Основна роль в конкретизації екологічних законів і основний обсяг еколого-правових норм міститься в численних постановах Кабінету Міністрів України. Як приклад можна привести постанову "Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів» від 8 квітня 1991 року., Комплексну програму-збереження історичної забудови у центральній частині міста Одеси ", затверджену постановою уряду від 20 червня 2000 року »,« Тимчасовий порядок ввезення, державного випробування, реєстрації та використання трансгенних сортів рослин в Україні "," Про такси до обчислення розмірів шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд України "та багато інших урядові нормативні акти. Слід звернути увагу на те, правові норм міститься як в самих постановах Кабінету Міністрів, так і в постановах, якими затверджуються окремі положення, правила. Джерелами екологічного права є галузеві нормативно-правові акти у сфері екології.
Головним центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природою середовища в даний час є Міністерство екології та природних ресурсів, яке розробляє та затверджує інструкції, методики, правила і т.д.в межах своєї компетенції. Воно є правонаступником раніше існуючих природоохоронних міністерств і, отже, прийняті останніх еколого-правові нормативні акти дійсні. До таких, наприклад, відносяться Положення про Зелену Книзу Україні, затверджене 19 лютого 1997 року, Інструкція про порядок установлення лімітів на використання природних ресурсів державного значення, затверджена 31 березня 1997 і багато інших нормативних актів.
Нормативно-правові акти у сфері регулювання екологічних відносин зі спеціальних питань приймаються Міністерством охорони здоровя, Агенством земельних ресурсів, водних ресурсів, лісових ресурсів та іншими центральними відомчими органами. Як приклад можна привести Державні санітарні правила розміщення, облаштування та експлуатації оздоровчих закладів та Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністра охорони здоров'я від 19 червня 1996 року, Порядок проведення грошової експертної оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення, затверджений наказом Держкомземом від 8 липня 1999 року і т. д. Такі нормативно-правові акти центральних органів державної виконавчої влади можуть приймати як самостійно, так і спільно з іншими відомствами.
333333
Чинне законодавство надає великі правомочності місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування в регулюванні екологічних відносин.При цьому їх загальні природоохоронні повноваження передбачені в Конституції, Законі "Про місцеве самоврядування в Україні" та інших законах. У джерелах же екологічного права їх природоохоронні повноваження не тільки конкретизовано, але для їх реалізації місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені певними нормотворчими повноваженнями. Такі повноваження з розробки та прийняття актів нормативного характеру можна виявити у законах "Про охорону навколишнього природного середовища," Про екологічної експертизу "," Про природно-заповідний фонд "," Про охорону атмосферного повітря "," Про відходи "" Про зону надзвичайної екологічної ситуації "та інших екологічних законах.
До нормативних актів органів місцевого самоврядування відносяться рішення про забезпечення санітарного благополуччя населення, регулювання планування та забудови на підвладній території, утилізації та знешкодження відходів і т.д. Рішення місцевого значення, що містять еколого-правові норми, можуть прийматися на підставі результатів місцевих референдумів з екологічних питань. Дія цих нормативних актів, прийнятих органами місцевого самоврядування в межах своєї компетенції обмежується межами тієї території, на яку поширюються їх владні функції.
Велика увага активізації діяльності регіональних органів виконавчої влади та регіонального управління в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеки приділяється в Основних напрямах, затверджених постановою Верховної Ради від 5 березня 1998 року. У них вказується на необхідність активізації локального правового регулювання екологічних відносин в регіонах.
Такого роду документом в Одеській області є Регіональна програми охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Вона розроблена обласним управлінням екоресурсів, Південним науковим центром Національної академії наук за участю відомих вчених. Регіональна екологічна програма прийнята на сесії Одеської обласної Ради і замінила практично застарілу обласну програму "Екологія - 2005".
В даний час в Одеській області діють цілий ряд екологічних програм як державного, так і регіонального значення: "Державна програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні", "Державна програма використання відходів виробництва", "Регіональна програма з радіаційної безпеки населення області "," Програма протипаводкових заходів "," Галузевий моніторинг "," Програма розвитку водоканалізаційного господарства населених пунктів Одеської області "," Програма імунопрофілактики населення Одеської області "і деякі інші програми з екологічним змістом.
Рішення Одеської міської ради №4416-V від 07.07.2009р. «Про затвердження Програми охорони і поліпшення
стану навколишнього природного середовища м. Одеси на 2009-2012 р.р.»
44444444
Загальна характеристика суб'єктів екологічного права екологічної правосуб'єктності
Термінами "суб'єкт права" в загальнотеоретичному розумінні і в галузевому правознавстві, прийнято позначати учасників суспільних відносин. Безумовно, поняття суб'єкта права як учасника відповідних екологічних відносин пов'язано з поняттями правоздатності та дієздатності. При цьому екологічна правоздатність - це здатність володіти екологічної ¬ кими правами і приймати на себе екологічні обов'язки. Екологічна дієздатність - це здатність своїми діями набувати екологічні права і виконувати відповідні обов'язки.
Екологічна правосуб'єктність є здатністю бути учасником екологічних суспільних відносин. Юридична сторона екологічної правосуб'єктності полягає в законодавчому визнанні можливості суб'єктів права брати участь в суспільних відносинах на природньо об'єкти, природні ресурси і природні комплекси. Але у визнанні та правовому регулюванні екологічних прав людини і громадянина зацікавлені не лише фізичні особи, але і держава. Соціально відповідальна держава, установлює відповідні екологічні права громадян, може розраховувати на їх більш активну діяльність і тим самим сприяння у підвищенні ефективності природоохоронної функції самої держави.
Державні органи і громадські об'єднання громадян як суб'єкти екологічного права Суб'єктами екологічного права відповідно до чинного законодавства визнаються український народ, держава та її органи в особі органів влади та управління загальної та спеціальної компетенції, самоуправління в особі органів місцевого самоврядування, територіальні об'єднання громадян, громадські організації та об'єднання екологічного профілю.
Суб'єктами екологічного права визнаються всі природокористувачі в особі громадян держави, іноземних громадян та осіб без громадянства, юридичних осіб, оформлених у якості організацій, установ і підприємств, в т. ч. недержавних та інших учасників екологічних та ресурсових суспільних відносин.
Суб'єктом екологічного права згідно ст. 13 Закону про охорону навколишнього природного середовища є Верховна Рада України як вищий законодавчий орган країни. Вона відповідно до Конституції здійснює державно-правове регулювання екологічних суспільних відносин.
До виключної компетенції Верховної Ради в галузі регулювання відносин щодо охорони навколишнього природного середовища належить: визначення основних напрямів державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища; затвердження державних екологічних програм; визначення правових основ регулювання відносин у галузі охорони навколишнього природного середовища, в тому числі щодо прийняття рішень про обмеження, тимчасове зупинення або припинення діяльності підприємств і об'єктів, у випадку порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища; визначення повноважень Рад, порядку організації та діяльності органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища , використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки; встановлення правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації, статусу потерпілих громадян і оголошення таких зон на території країни.
Правосуб'єктність у регулюванні екологічних відносин має Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Його повноваження у цій сфері поширюється на територію Республіки і охоплюють: визначення порядку організації та діяльності органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів; розмежування повноважень Рад у галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, забезпечення реалізації екологічної політики України та екологічних прав громадян; затвердження екологічні програми; вивчення стану навколишнього природного середовища, створення і визнання статусу резервних, в тому числі валютних, фондів для фінансування програм та інших заходів з охорони навколишнього природного середовища; прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні; припинення господарської діяльності підприємств, установ та організацій, що знаходяться в підпорядкуванні органів влади Республіки, а також обмеження або тимчасове призупинення діяльності підприємств, установ і організацій, не підпорядкованих органам влади Республіки, у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища; встановлення в разі потреби більш суворих нормативів екологічної безпеки, ніж діють в цілому на території Україні.
Чинне законодавство своєрідно визначає екологічну правосуб'ектність місцевих Рад, вказуючи на їх відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах, наданої компетенції. Тим не менш, правосуб'єктність місцевих Рад не обмежується тільки їх відповідальністю, тому що вони згідно ст. 15 екологічного закону: забезпечують реалізацію екологічної політики України і екологічних прав громадян; дають згоду на розміщення на своїй території підприємств, установ та організацій; стверджують з урахуванням екологічних вимог проекти планування і забудови населених пунктів, їх генеральні плани та схеми розміщення промислових вузлів; видають і скасовують дозволи на відособлене спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення; стверджують місцеві екологічні програми; організовують вивчення стану навколишнього природного середовища; створюють і визначають статус резервної, у тому числі валютних, фондів для фінансування програм і інших заходів з охорони навколишнього природного середовища; організують у разі необхідності проведення екологічної експертизи; забезпечують інформування населення про стан навколишнього природного середовища; організують роботу по ліквідації екологічних наслідків аварій, залучають до цих робіт підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, і громадян; приймають рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; здійснюють контроль за дотриманням законодавства про охорону навколишнього природного середовища ; припиняють господарську діяльність підприємств, установ та організацій місцевого підпорядкування, а також обмежують або тимчасово припиняють діяльність не підпорядкованих Раді підприємств, установ та організацій у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища; координують діяльність відповідних спеціально уповноважених державних органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів на території місцевої Ради.
Органи державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища найбільш широко представлені в природоохоронному законодавстві в якості суб'єктів екологічного права. Вони поділяються на органи загальної та спеціальної компетенції.
Органи загального державного управління-це уповноважені законом органи державної виконавчої влади, що здійснюють поряд із загальними повноваженнями, повноваження щодо забезпечення раціонального використання і ефективної охорони об'єктів екологічного права. До них відносяться: Президент України, Кабінет Міністрів України, уряд Автономної Республіки Крим, Державні адміністрації на місцях, виконавчі органи місцевих Рад
Органи спеціального державного управління - це спеціально уповноважені органи центральної виконавчої влади та їх підрозділи на місцях, що реалізують функції управління в галузі забезпечення використання та охорони об'єктів екологічного права. Спеціальним органом міжвідомчого управління в галузі використання та охороною природних об'єктів і контролю за станом якості навколишнього середовища в даний час є Мінекоресурсов та його органи на місцях. Їх компетенція по відношенню до забезпечення раціонального використання і ефективної охорони об'єктів екологічного права охоплює всі аспекти державного управління в сфері регулювання екологічних відносин.
В окремих випадках суб'єктами екологічного права виступають МОЗ та його місцеві органи, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Мінагрополітики, Мінпаливенерго та інші спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади. Їх функціональна управлінська діяльність у відповідних сферах визначає обсяг повноважень у галузі охорони навколишнього природного середовища та межі здійснення екологічної правосуб'єктності.
Спеціальними органами відомчого управління та контролю за використання окремих природних об'єктів, природних ресурсів та природних комплексів єДержкомзем, Держкомводгосп, Держкомлісгосп та їх органи на місцях. Спеціальними органами функціонального управління та суб'єктами екологічних відносин є Державний комітет охрони державного кордону та його регіональні органи, Державтоінспекція МВС, Держкомстандарт, Держкомархітектури та інші функціональні органами державного управління.
Органи місцевого самоврядування - це спеціально уповноважені представницькі інституції місцевого та регіонального самоврядування, які здійснюють в рамках загальної компетенції управлінські функції в галузі екології. Це система місцевих Рад та їх виконавчі органи. Так, згідно зі ст. 19 екологічного закону, виконавчі і розпорядчі органи місцевих Рад у галузі охорони навколишнього природного середовища в межах своєї компетенції: здійснюють реалізацію рішень відповідних Рад; координують діяльність місцевих органів управління, підприємств, установ і організацій, розташованих на території місцевої Ради, незалежно від форм власності та підпорядкування; організують розроблення місцевих екологічних програм; визначають в установленому порядку нормативи збору і розміри збору за забруднення навколишнього природного середовища та розміщення відходів; затверджують за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів для підприємств, установ та організацій ліміти використання природних ресурсів, за винятком ресурсів загальнодержавного значення, ліміти викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, за винятком викидів і скидів, що призводять до забруднення природних ресурсів загальнодержавного значення або навколишнього природного середовища за межами території Ради, а також ліміти на утворення та розміщення відходів; організують збір, переробку, утилізацію і захоронення відходів на своїй території; формують і використовують місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища у складі місцевих бюджетів; погоджують поточні та перспективні плани роботи підприємств, установ та організацій з питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів; забезпечують систематичне та оперативне інформування населення, підприємств, установ, організацій та громадян про стан навколишнього природного середовища та захворюваності населення; організують екологічну освіту та екологічне виховання громадян; приймають рішення про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
Громадські екологічні об'єднання громадян та інші екологічні формування згідно діючому екологічному законодавству також є суб'єктами екологічного права. До нас в даний час відносяться: Українське товариство охорони природи: Українська екологічна асоціація "Зелений світ"; Українська екологічна академія наук; Національний екологічний центр; Український екологічний фонд, Спільнота мисливців і рибалок та інші громадські організації. Громадські природоохоронні об'єднання, відповідно до ст. 21 Закону, мають право: розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми; утворювати громадські фонди охорони природи; за погодженням з місцевими Радами за рахунок власних коштів і добровільної трудової участі членів громадських об'єднань, а також виконувати роботи по охороні та відтворення природних ресурсів, збереженню та поліпшенню стану навколишнього природного середовища; брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів; проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення; отримувати в установленому порядку інформацію про стан навколишнього природного середовища, джерела його забруднення, програми та заходи з охорони навколишнього природного середовища; виступати з ініціативою проведення референдумів з питань, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, використанням природних ресурсів та забезпеченням екологічної безпеки; вносити до відповідних органів пропозиції про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду; пред'являти в суд позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань; брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони навколишнього природного середовища. Діяльність громадських екологічних об'єднань громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до законодавства на основі їх статутів. У зв'язку з цим може виникнути спеціальна правосуб'єктність громадських екологічних об'єднань, яка грунтується на вимогах спеціального законодавства та статутної діяльності. Так, згідно зі ст. 25 Закону "Про екологічну експертизу" компетенція статутних органів об'єднань громадян та громадських формувань в області екологічної експертизи визначається їх статутними документами відповідно до законодавства.