Екологічна правосуб'єктність юридичних і фізичних осіб
Юридичні особи як суб'єкти екологічного права виступають учасниками різноманітних природоохоронних і природо ресурсних відносин. Юридичним особам в екологічних суспільних відносинах, так само як в інших відносинах, властиві такі ознаки: організаційна єдність, тобто здатності виступати в екологічних відносинах відповідно до своїх уставних документів як єдине ціле в особі своїх колегіальних або єдиноначальних органів управління ; володіння відокремленими матеріальними і грошовими засобами, майновими і немайновими цінностями на праві власності, користування, повного господарського відання або оперативного управління; вступати у правові відносини від свого імені і в цілях забезпечення власних інтересів; здатності нести самостійну юридичну відповідальність за своїми договірними, недоговірними і іншими зобов'язаннями
Юридичними особами являються підприємства, установи та організації не залежно від державної приналежності, форм власності або адміністративно-управлінської підпорядкованості, часу їх створення або введення в експлуатацію і т.п.
Так, згідно зі ст. 51 Закону, підприємства, установи та організації, діяльність яких пов'язана зі шкідливим впливом на природне середовище, незалежно від часу введення їх в дію повинні бути обладнані спорудами, обладнанням і пристроями для очистки викидів і скидів або їх знешкодження, зниження впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками їх шкідливих факторів.
Проекти господарської та іншої діяльності підприємств повинні мати матеріали оцінки їх впливу на природне середовище та здоров'я людей. Така оцінка здійснюється з урахуванням вимог природоохоронного законодавства, екологічної ємності даної території, стану навколишнього середовища в місці, де планується розміщення об'єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об'єктів на навколишнє середовище.
Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечена в повному обсязі дотримання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на їх будівництво, реконструкцію, розширення або технічне переоснащення.
Законодавець покладає на них вимоги у зв'язку з визнанням загальної екологічної правосуб'єктності підприємств, установ та організацій і вони зобов'язані їх виконувати в силу вимог закону, не залежно від вступу в конкретні правовідносини.
Однак підприємства, установи та організації часто виступають в якості спеціальних суб'єктів екологічного права Це має місце, наприклад, при використанні природних ресурсів на підставі права власності або права природокористування сільськогосподарськими підприємствами, при здійсненні видів діяльності, віднесених до природоохоронних заходів або пов'язаних з використанням природного середовища для утилізації відходів і т. п. Так, згідно зі ст. 55 природоохоронного закону суб'єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів щодо зниження обсягів утворення відходів, а також їх утилізації, знешкодження або розміщення. Утилізація та розміщення відходів здійснюється лише за наявності спеціальних дозволів на визначених місцевими Радами територіях в межах встановлених лімітів, з дотриманням санітарних і екологічних норм способами, що створюють можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і забезпечують безпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людей. Спеціальна екологічна правосуб'єктність юридичних осіб може мати місце при здійсненні відповідних видів господарської діяльності. Наприклад, підприємства, установи, організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків , суден та інших пересувних засобів і установок, а також виробництво та постачання пально-мастильними матеріалами, в силу вимог ст. 56 екологічного закону, зобов'язані розробляти і здійснювати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у викидах та скидах транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії й пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів та інші заходи, спрямовані на запобігання та зменшення викидів та скидів в навколишнє середовище забруднюючих речовин. Виробництво та експлуатація транспортних та інших пересувних засобів і установок, у викидах та скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи, не допускається. Керівники транспортних організацій та власники транспортних засобів несуть відповідальність за дотримання нормативів гранично допустимих викидів і скидів забруднюючих речовин і гранично допустимих рівнів фізичних впливів на навколишнє природне середовище, встановлених для відповідних типів транспорту.
Фізичними особами, визнаними суб'єктами екологічного права чинним законодавством, перш за все, є громадяни нашої держави, тому що для них природнє середовище є постійним місцем проживання, основним засобом існування і головною умовою життєдіяльності. Екологічна правосуб'єктність громадян складає необхідну передумову для володіння ними екологічними правами і покладення на них природоохоронних обов'язків, тобто бути носієм субєктивних прав та обов'язків. Екологічна правосуб'єктність громадян в найбільшій мірі відображається в їх взаємозв'язку з державою, Так, відповідно до ст. 16 Конституції, забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду української народу є обов'язком держави. Правосуб'єктність громадян як суспільно-юридична якість, визначається характером самих суспільних відносин, а також , залежить від змісту законів, прийнятих на їх основі. Головним принципом українського права в цілому, і екологічної правосуб'єктності зокрема, є принцип рівності громадян. Це відображено, наприклад, у ст. 50 Конституції; в якій закріплено, що кожен громадянин має право на безпечні для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному громадянину гарантується право вільного доступу до інформації про стан навколишнього середовища. Така інформація ніким не може бути засекречена. Ці права громадян невід'ємно притаманні індивіду, носять особистий характер і є невідчужуваними. Наведені конституційні положення про екологічну правосуб'ектність громадян знайшли свою конкретизацію і деталізацію в їх правах і зобов'язаннях з охорони навколишнього середовища, закріплених в екологічному законодавстві. Так, згідно зі ст. 9 екологічного закону, кожен громадянин має право на: безпечне для його життя і здоров'я навколишнє природне середовище; участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів по розміщенню , будівництву і реконструкції об'єктів, які можуть негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, ; участь в розробці та здійсненні заходів з охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів; об'єднання в громадські природоохоронні формування; отримання в установленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його впливу на здоров'я населення; участь в проведенні громадської екологічної експертизи; отримання екологічної освіти; пред'явлення в суді позовів до державних органів, підприємствам, установам, організаціям і громадянам про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Не у багатьох сучасних державах громадяни наділені таким широким спектром екологічних прав. Само по собі це свідчить про прогресивний характер українського екологічного законодавства, але, на жаль, в сучасних умовах його положення не роблять істотного впливу на реальний стан навколишнього природного середовища.
Разом з тим екологічне законодавство покладає на громадян ряд приприродоохоронного обов'язків. Відповідно до ст. 12 природоохоронного закону, громадяни зобов'язані: берегти природу, охороняти її багатства і раціонально використовувати природні ресурси відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього середовища; здійснювати свої види діяльності з дотриманням вимог щодо екологічної безпеки та інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів; не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів; вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення; компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище. Громадяни зобов'язані виконувати й інші обов'язки в галузі охорони навколишнього середовища, передбачені законодавством.
Українське законодавство визнає суб'єктами екологічного права іноземних громадян та осіб без громадянства, надаючи їм в цілому національний екологічно-правовой статус, за певними винятками з нього. Не можуть; наприклад, громадяни іноземних держав та осіб без громадянства виступати з ініціативою про проведення референдумів з питань охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпеченням екологічної безпеки в нашій країні, і тим більше приймати участь в таких референдумах. Користування ж іншими екологічними правами іноземні громадяни та особи без громадянства можуть здійснювати нарівні з українськими громадянами. Вітчизняне екологічне законодавство передбачає і деякі обов'язки іноземних громадян та осіб без громадянства. Так, згідно зі ст. 72 Закону іноземні громадяни та особи без громадянства, так само як і іноземні юридичні особи, зобов'язані на території нашої країни дотримуватися вимог екологічних законодавчих актів у галузі охорони навколишнього природного середовища, і несуть відповідальність за їх порушення відповідно до законодавства України.
5555555