§ 3. Приховування стійкої фінансової неспроможності

У ст. 220 КК встановлено відповідальність за умисне приховування громадянином — засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторові.

Таким чином, суть аналізованого злочину передусім полягає в тому, що вказана у диспозиції ст. 220 КК особа шляхом подання недо стовірних відомостей вводить в оману кредитора, внаслідок чого ос танній скоює певні дії (наприклад, надає кредит або відстрочку сплати боргу, розміщує замовлення на виготовлення партії товару, передаючи гроші і сировину) чи утримується від вчинення дій (наприклад, від по дання позову до господарського суду), сподіваючись на те, що боржник виконає зобов'язання. Однак боржник виявляється фінансове неспро можним, і кредитору завдається велика матеріальна шкода.

Об'єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох оз нак: 1) діяння у формі приховування стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності шляхом подання недостовірних відо мостей; 2) суспільне небезпечні наслідки у вигляді великої матеріальної шкоди кредиторові (це поняття аналізується у § 1 даної глави); 3) при чиновий зв'язок між діянням і наслідками.

Неточним є твердження про те, що "для кваліфікації діяння за ст. 156-2 не має значення фактичний ступінь фінансової неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності, банкрутство якого винна особа на магається приховати"¹. І у ст. 156-2 попереднього КК, і у ст. 220 чин ного КК йдеться про приховування саме стійкої фінансової неспромож ності. Міркування автора з приводу поняття стійкої фінансової неспро можності суб'єкта господарської діяльності наводяться у попередньому параграфі при аналізі складу злочину "доведення до банкрутства".

Причини¹; в результаті яких суб'єкт господарювання став фінансове неспроможним (байдуже — об'єктивні чи суб'єктивні), на кваліфікацію за ст. 220 КК не впливають, але можуть бути враховані при призначенні покарання.

Для притягнення особи до відповідальності за ст. 220 КК необхідно встановити, що винний, умисно приховуючи стійку неплатоспроможність господарюючого суб'єкта, діяв активно — повідомляв кредиторові або іншим уповноваженим особам завідомо неправдиві дані щодо фінансового становища боржника. "Сам по собі факт неповідомлення кредиторам про фінансову неспроможність виконання перед ними своїх зобов'язань, якщо обов'язок такого повідомлення не передбачається умовами укладених з кредиторами договорів, складу даного злочину не утворює"².

У ряді країн злочином визнається і бездіяльність особи, пов'язана із неплатоспроможністю і банкрутством. Наведу декілька прикладів.

¹ Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 262

² Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С.Яценка. — К.:
А.С.К., 2002. — С. 476; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред.
С.С.Яценка. — 2-е вид., доповн. і виправл. — К.: А.С.К., 2002. — С. 492

621

Ст. 214 КК Латвії встановлює покарання не лише за подання боржни ком або кредитором завідомо неправдивої заяви про неплатоспро можність (нагадує передбачене у ст. 218 КК України фіктивне банкрут ство), але й за неподання заяви про неплатоспроможність у випадках, передбачених законом. У ст. 207 КК Грузії передбачено караність непо дання заяви про відкриття провадження про банкрутство, якщо це діян ня вчинене особою, наділеною керівними повноваженнями, або ліквіда тором у разі неплатоспроможності чи надзаборгованості. Ч. 1 і ч. 2 ст. 2276 КК Болгарії визнає злочинцем підприємця, а також особу, яка управляє підприємницьким товариством чи кооперативом, якщо вони на протязі п'ятнадцяти днів з моменту припинення платежів не звертають ся до суду із заявою про відкриття провадження про неспроможність.

Якщо на окремих стадіях провадження у справі про банкрутство буде встановлено, що боржником подані недостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському балансі або в інших документах, що свідчать про його фінансове та майнове становище, яке фактично характеризується ознака ми надкритичної неплатоспроможності, у таких випадках можуть мати місце ознаки приховування банкрутства (п. 10 Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до бан крутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 17 січня 2001 р. № 10). Якщо приховування стійкої фінансової неспромож ності поєднується із службовим підробленням, дії винного потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 220, 366 КК.

Нагадаю, що ст. 156-2, яка була аналогом ст. 220 нового КК у КК 1960 р., мала назву "Приховування банкрутства". Як вже зазначалось, банкрутство — це юридичний факт, який встановлюється в особливій про цесуальній формі і оформлюється за допомогою документа — постанови господарського суду. Ч. 4 ст. 23 Закону від ЗО червня 1999 р. забороняє опублікування або розголошення іншим чином відомостей про визнання боржника банкрутом до прийняття вказаної постанови. Оскільки майнова шкода кредиторам може бути заподіяна приховуванням факту стійкої фінансової неспроможності господарюючого суб'єкта — боржника неза лежно від того, чи встановлено цей факт у порядку господарського судо чинства, вважаю, що законодавець вчинив правильно, назвавши аналізо вану статтю КК не "Приховування банкрутства", а "Приховування стійкої фінансової неспроможності". На цю обставину під час доопрацювання про екту КК, прийнятого у другому читанні, звернула увагу народний депутат України З.В.Ромовська, яка вказувала на те, що з цивілістичної точки зо ру банкрутство визначається судом, до цього банкрутства немає, а тому в КК, щоб не допустити підміни понять, мова повинна йти про приховуван ня не банкрутства, а стійкої фінансової неспроможності.

Тим більше, важко уявити собі, яким чином можна приховати від кредитора неспроможність суб'єкта господарської діяльності після вине сення господарським судом постанови про визнання боржника банкру том. На практиці матеріальна шкода кредиторам може бути заподіяна приховуванням неспроможності як фактичного стану суб'єкта господа рювання, не зафіксованого поки що у належній процесуальній формі,

622

стану, який ще не перетворився у предмет судового розгляду. Подання недостовірних відомостей про стійку фінансову неспроможність боржни ка може мати місце взагалі не у межах провадження у господарському суді справи про банкрутство, наприклад, під час ліквідації підприємства за іншими підставами, передбаченими законодавством. З урахуванням змісту диспозиції ст. 220 КК і назви цієї кримінально-правової норми вказане діяння також може кваліфікуватись як приховування стійкої фінансової неспроможності.

При аналізі складу злочину, описаного у ст. 220 КК, фахівцями неод нозначно вирішується питання про адресат неправдивих відомостей про нібито наявну фінансову спроможність суб'єкта господарювання. Свого часу в юридичній літературі зазначалось, що в плані відповідальності за ст. 156-2 КК 1960 р. недостовірні дані повинні бути подані саме креди торові або уповноваженому ним органу¹.

Така позиція означала ^необхідність існування на момент подання не правдивих даних юридичної фігури кредитора, наявності певних зо бов'язальних відносин між суб'єктом підприємницької діяльності (не сумлінним боржником) і фізичною або-юридичною особою (кредитором). Коментуючи цей підхід, І.Пушко розмірковував таким чином. Якщо такі дані надаються, наприклад, на стадії укладення договору, а потім зобов'язання, які з нього випливають, не виконуються, і контрагенту (який вже має статус кредитора), заподіюється матеріальна шкода, кримінальна відповідальність не настає². Називаючи таке тлумачення тексту КК обмежувальним, автор слушно вказував на необхідність більш чіткого визначення на законодавчому рівні ознак даного складу госпо дарського злочину, чого у новому КК, на жаль, не зроблено. Слід зазна чити, що П.П.Андрушко — автор ґрунтовних коментарів до статей КК про відповідальність за злочини, пов'язані з банкрутством, уточнив свою позицію і зараз вважає, що недостовірні відомості в плані кваліфікації дій за ст. 220 КК можуть бути подані також потенційному кредиторові. Однак, як і раніше, науковець переконаний у тому, що подання недо стовірних відомостей про фінансову спроможність виконання зо бов'язань засобам масової інформації, органам виконавчої влади, іншим фізичним та юридичним особам, які не є кредиторами, не утворює дано го складу злочину³. Поділяє такий підхід і Є.Л.Стрєльцов⁴.

А.М.Ришелкж вважає, що, крім кредитора, у тому числі потенційно го, або уповноваженої ним особи, недостовірні відомості в плані відповідальності за ст. 220 КК можуть бути подані також господарсько му суду у відзиві на заяву про банкрутство. Разом з тим не визнається приховуванням стійкої фінансової неспроможності повідомлення не правдивих відомостей призначеному господарським судом розпорядни-

¹ Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. В.Ф.Бойка,
Я.Ю.Кондратьева, С.С.Яценка. — К.: Юрінком, 1997 — С. 569

² Пушко И. Ответственность за сокрытие банкротства в уголовном праве Украины // Бизнес. —
28 января 1997 г. — № З

³ Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С.Яценка. — К.:
А.С.К., 2002. — С. 476; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред.
С.С.Яценка. — 2-е вид., доповн. і виправл. — К.: А.С.К., 2002. — С. 492

⁴ Стрельцов Є.Л. Економічні злочини: внутрідержавні та міжнародні аспекти: Навчальний
посібник. — Одеса: Астропринт, 2000. — С. 226

623

кові майна юридичної особи — боржника або керуючому санацією, оскільки факт фінансової неспроможності після порушення справи про банкрутство є загальновідомим, а тому не можна вести мову про його приховування¹.

Хоч відсутність відзиву боржника не зупиняє провадження у справі про банкрутство, викладена у ньому неправдива інформація спроможна відіграти вирішальну роль у заподіянні великої матеріальної шкоди кре диторові. Адже, крім всього іншого, відзив боржника на заяву про пору шення справи про банкрутство повинен містити відомості про загальну суму його заборгованості перед кредиторами і про наявне у нього майно, у тому числі кошти, які знаходяться на рахунках у фінансово-кредитних установах. Вказана інформація має суттєве значення для подальшого провадження справи про банкрутство, поведінки кредиторів і врешті-решт для задоволення їхніх інтересів за рахунок майна боржника.

З огляду на те, що у диспозиції ст. 220 КК коло адресатів недо стовірних відомостей не конкретизується і не обмежується, більш пра вильною вважаю точку зору А.М.Ришелюка. При цьому вирішальним моментом, як і при фіктивному банкрутстві (ст.218 КК),'є, насмій по гляд, встановлення тієї обставини, що саме діяння винної особи, яке по лягає в активному приховуванні стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарювання, причинове зумовило заподіяння великої ма теріальної шкоди кредитору.

Суб'єкт злочину, що розглядається, є спеціальним. Це — фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку, і є: 1) засновником суб'єкта господарської діяльності; 2) власником суб'єкта господарської діяль ності; 3) службовою особою такого суб'єкта.

Формулювання ст. 220 КК про "умисне приховування громадянином — засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а та кож службовою особою суб'єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності" є невдалим. Адже незрозуміле, як, скажімо, особиста неплатоспроможність найманого працівника уп равлінської сфери підприємства може заподіяти шкоду кредиторам цьо го підприємства. Суб'єктом банкрутства визнається передусім юридична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, а тому в диспозиції кримінально-правової норми мова повинна чітко йти про приховування стійкої фінансової неспроможності саме юридичної особи, а не будь-яких фізичних осіб, навіть тих з них, які своїм майном відповідають за зо бов'язаннями створених ними господарських товариств. Отже, у ст. 220 нового КК вади ст. 156-2 КК 1960 p., пов'язані з нечіткістю відображен ня взаємодії ознак суб'єкта та об'єктивної сторони аналізованого злочи ну, не усунені. Якщо дослівно тлумачити ст. 220 КК 2001 р., то не обхідно дійти висновку про те, що її диспозицією можуть бути охоплені суспільне небезпечні дії засновників і власників юридичних осіб лише деяких організаційно-правових форм, до речі, не досить поширених у су часній господарській практиці України (повних і командитних това риств, товариств з додатковою відповідальністю).

¹ Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. К.: Каннон, А.С.К., 2001. — С. 584-585

624

У зв'язку з поширенням процедури банкрутства на приватних підприємців пропоную доповнити ст. 220 КК окремою вказівкою на умисне приховування своєї неплатоспроможності громадянином — суб'єктом підприємницької діяльності. На сьогоднішній день приватні підприємці суб'єктом аналізованого злочину не визнаються, оскільки у ст. 220 КК мова йде лише про тих суб'єктів господарської діяльності, які є юридичними особами.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 220 КК, характери зується умисною формою вини. Вказаний у тексті кримінального зако ну спеціальний суб'єкт усвідомлює, що шляхом подання недостовірних відомостей він вводить в оману кредитора або іншу уповноважену особу у питанні про фінансове становище господарюючого суб'єкта — боржни ка, передбачає можливість заподіяння шкоди кредиторові і бажає спри чинити збитки потерпілій стороні (прямий умисел) або ставиться до їх настання байдуже (евентуальний умисел).

Мотиви, не впливаючи" на кваліфікацію злочину, враховуються при призначенні покарання.

У тому разі, коли відповідний' суб'єкт, маючи на меті нецільове вико ристання кредиту і погашення за рахунок кредитних коштів фінансової заборгованості очолюваного або заснованого ним підприємства, подає до банку завідомо недостовірну інформацію, яка приховує стійку фінансо ву неспроможність господарюючого суб'єкта — позичальника, в діях винного вбачається сукупність злочинів, передбачених ст.ст. 220, 222 КК (за умови заподіяння кредиторові великої матеріальної шкоди).