Глава 10. Злочини проти прав і законних інтересів споживачів

§ 1. Обман покупців та замовників

У ст. 225 КК 2001 р. передбачено відповідальність за умисне обмірю вання, обважування, обраховування чи інший обман покупців або замов ників під час реалізації товарів або надання послуг, якщо ці дії вчинені у значних розмірах. Фактично дана стаття є правонаступницею двох норм КК 1960 р. — ст. 155 ("Обман покупців") і ст. 155-1 ("Обман за мовників"), однак не лише в об'єднанні двох різних злочинних посягань в одне ціле полягає основна відмітна ознака кримінально-правового за хисту інтересів споживачів за новим КК України.

По-перше, на відміну від попереднього Кримінального кодексу, який як місце вчинення обману покупців та замовників закріплював торго вельні підприємства, підприємства громадського харчування, побутово го обслуговування населення і комунального господарства, ст. 225 ново го КК місце вчинення злочину не конкретизує, обмежуючись вказівкою на те, що обман має бути скоєний під час реалізації товарів або надання послуг. По-друге, у ст. 225 КК 2001 р. втілено ідею декриміналізації об ману споживачів у незначних розмірах, а у примітці до цієї статті зафіксовано чіткий критерій розмежування кримінальне караного і адміністративне караного обману покупців та замовників. Як відомо, до набрання чинності новим КК у разі встановлення одиничних епізодів об ману покупців на грами, сантиметри або копійки на практиці зверта лись до кримінально-правової норми про відсутність у скоєному прита манної для злочину суспільної небезпеки через малозначність (ч. 2 ст. 7 КК 1960 р., ч. 2 ст. 11 КК 2001 p.), і за такі малозначні проступки до винної особи застосовувались заходи дисциплінарного стягнення або гро мадського впливу. З 1 вересня 2001 р. норма про малозначність щодо об ману покупців та замовників "не спрацьовує", оскільки відсутність фак тично спричиненої матеріальної шкоди у значних розмірах означає, що ознаки кримінальної протиправності немає, а тому діяння навіть фор мально не вважається злочином.

Враховуючи те, що послуги населенню зараз фактично надаються не ли ше в галузі побутового обслуговування і комунального господарства (напри клад, туристичні, медичні, консультаційні, ритуальні послуги), що обман громадян як покупців і замовників може відбуватись і на тих підприємствах, для яких торгівля, громадське харчування і побутове обслу говування є тільки одним з багатьох напрямків їх діяльності, що чимало підприємств в сучасних умовах одночасно реалізують товари і надають по слуги з їх обслуговування, а також те, що ст. 155 і ст. 155-1 попереднього КК мали значну кількість співпадаючих об'єктивних і суб'єктивних ознак, з уніфікацією кримінальної відповідальності за обман покупців і замов ників у ст. 225 КК 2001 р. варто погодитись. Нагадаю, що вказівка КК 1960 р. на відповідні підприємства породжувала питання про те, що потрібно розуміти під цими підприємствами (чи лише ті суб'єкти господа рювання, які володіють статусом юридичної особи?) і що саме вони харак-

793

теризують — місце або обстановку вчинення злочину. Сферою можливого застосування ст. 225 КК зараз однозначно виступає діяльність не лише юридичних осіб, які реалізують товари або надають послуги, а й тих фізич них осіб, котрі зареєстровані як приватні підприємці і функціонують у сфері торгівлі і послуг. Водночас звертає на себе увагу та обставина, що ст. 225 КК з її формулюванням "під час реалізації товарів і надання по слуг" не передбачає виключно підприємницький або господарський харак тер такої діяльності, у зв'язку з чим до кримінальної відповідальності за обман покупців і замовників, очевидно, можуть притягуватись і ті особи, які здійснюють незареєстровану у встановленому порядку підприємницьку діяльність або укладають одиничні цивільно-правові угоди.

Завершуючи огляд новел, треба сказати і про те, що згідно з КК 2001 р. відповідальність за обман покупців і замовників не обтяжують наступні кваліфікуючі ознаки, які фігурували у ст.ст. 155, 155-1 КК I960 p., — вчинення злочину за попереднім зговором групою осіб та у великих розмірах.

Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 225 КК, полягає у по сяганні на права і законні інтереси споживачів — покупців і замов ників, порушенні встановлених законодавством правил торгівлі і надан ня послуг, заподіянні шкоди нормальному функціонуванню сфери торгівлі, обслуговування і громадського харчування. Обман покупців та замовників нерідко поєднується з вчиненням інших злочинів — проти власності, у сфері службової діяльності тощо.

Зрозуміло, що нормальне ведення господарської діяльності у торго вельній сфері, сфері громадського харчування і надання послуг, захист прав і законних інтересів споживачів забезпечується не лише кримінально-пра вовими засобами. Так, державні органи у справах захисту прав споживачів мають право приймати рішення про тимчасове припинення діяльності підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, грома дян-підприємців та іноземних юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України у сфері торгівлі, громадсь кого харчування і послуг. Положення про порядок тимчасового припинен ня діяльності підприємств сфери торгівлі, громадського харчування і по слуг, які систематично реалізують недоброякісні товари, порушують прави ла торгівлі та надання послуг, умови зберігання і транспортування товарів, затверджене постановою Верховної Ради України від 25 січня 1995 р. Діяльність господарюючих суб'єктів згідно з п. З даного Положення тимча сово припиняється у разі повторного виявлення протягом 90 календарних днів, зокрема, такого порушення, як обман споживачів (обважування, обмірювання, обраховування, використання засобів вимірювання, що не відповідають вимогам нормативних документів, завищення цін тощо).

Треба сказати, що проблемою обману споживачів переймаються і країни з традиційною ринковою економікою. Наприклад, Єдиний закон ПИТА про нечесну торговельну практику 1964 р. виокремлює такі види злочинної діяльності фірм і компаній у сфері торгівлі і надання послуг споживачам: продаж товарів і надання послуг, які видаються за інші то вари і послуги; введення в оману стосовно переліку товарів і послуг; ви користання фіктивних представництв і назв; подання товарів і послуг як

794

таких, що начебто мають спеціальні характеристики, інгредієнти, пере ваги, кращі якості, особливі стандарти, стиль, модель тощо; подання то варів як нових і оригінальних, хоч насправді вони змінені чи були у ко ристуванні; умисне приниження властивостей товарів і послуг конку рентів і використання при цьому фальшивих документів; неправдива реклама товарів і послуг; неправдиві заяви, пов'язані з обґрунтуванням і розміром зниження цін; інші дії, які вводять в оману¹.

Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 225 КК, є права і законні інтереси споживачів. Додатковим об'єктом виступає встановлений порядок ведення торговельної діяльності і діяльності у сфері надання послуг в частині нормального, правомірного обслугову вання громадян — покупців та замовників.

В залежності від способу обману покупців та замовників предметом злочину, що розглядається, виступають грошові кошти, товари чи виро би, які виготовляються або ремонтуються за замовленням громадян, а також матеріали, які передаються замовником виконавцю.

Визначаючи коло осіб — потерпілих від аналізованого злочину, потрібно мати на увазі примітку до ст. 225 КК, в якій законодавець розкриває по няття значних розмірів обману. Тут зазначається, що матеріальна шкода має бути спричинена не будь-якому покупцеві або замовникові, а саме гро мадянинові. Видається, що під поняття громадянина у даному разі підпа дають і ті громадяни, які займаються приватною підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і які придбавають товари для наступного перероблення чи перепродажу. Приватний підприємець не міг би визнаватись потерпілим від злочину, що розглядається, якби у примітці до ст. 225 КК та у її диспозиції мова йшла про споживача. Адже спожи вач — це громадянин, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товар (роботи, послуги) для власних побуто вих потреб (преамбула Закону від 12 травня 1991 р. "Про захист прав спо живачів" у редакції Закону від 15 грудня 1993 р. із змінами).

Ст. 155 КК 1960 р. про відповідальність за обман покупців не вказу вала, хто саме міг виступати в такій якості, однак в судовій практиці визнавалось, що потерпілими від цього злочину можуть бути лише фізичні особи — окремі громадяни. Згідно з п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 березня 1973 р. № 2 із змінами "Про су дову практику в справах про обман покупців" (далі у цьому параграфі книги — постанова Пленуму ВСУ від 2 березня 1973 р. № 2), працівни ки торговельних підприємств або підприємств громадського харчування, які з метою привласнення державного чи колективного майна вчинили обмірювання, обважування, перевищення встановлених роздрібних цін або інший обман покупців при продажу товарів державним або колек тивним підприємствам, установам, організаціям, повинні притягуватись до відповідальності не за обман покупців, а за розкрадання державного чи колективного майна. Таким чином, у роз'ясненні вищої судової інстанції країни втілено підхід, згідно з яким обман у наведеній ситу ації відіграє роль способу шахрайського заволодіння чужим майном.

¹ Дементьева Е.Е. Экономическая преступность и борьба с ней в странах с развитой рыночной экономикой (на материалах США и Германии). — М., 1992. — С. 20-21

795

В.О.Навроцький характеризує пануючу у судовій практиці і викладе ну вище точку зору щодо кваліфікації обману різних категорій покупців як застарілу, оскільки вона: 1) не відповідає принципу рівної охорони всіх форм власності; 2) не враховує появу багатьох нових суб'єктів гос подарської діяльності, які засновані на різних формах власності і здійснюють угоди, виступаючи в них як споживачів; 3) створює переду мови для об'єктивного інкримінування. Науковець розцінює діяння, описані у ст.ст. 155, 155-1 КК 1960 p., як привілейовані види шахрай ства, поява яких у законодавстві була зумовлена певними соціально-еко номічними реаліями — тим, що у сфері торгівлі, побутового і комуналь ного обслуговування діяли майже виключно державні і кооперативні підприємства. У зв'язку з цим пропонувалось виключити з криміналь ного закону окремі статті, присвячені обману покупців і обману замов ників, і кваліфікувати такі злочинні діяння як звичайне шахрайство¹. Аналогічної позиції дотримується російська авторка Н.О.Лопашенко, яка вважає, що обман споживачів (ст. 200 КК РФ), відрізняючись від звичайного шахрайства лише сферою дій винного, містить всі ознаки розкрадання. А тому доцільно виключити з кримінального закону нор му про відповідальність за обман споживачів і, можливо, передбачити у ст. 159 КК РФ специфічний різновид шахрайства, пов'язаний з обманом споживачів².

Свою незгоду з таким підходом висловив О.І.Бойцов, який значення автономного існування кримінально-правової норми про обман спожи вачів вбачає в особливостях роздрібної торгівлі, котрі накладають відби ток на юридичне унормування таких торговельних відносин. На думку науковця, треба враховувати також поширеність і латентність торговель них обманів, те, що сфера роздрібної торгівлі самим своїм існуванням сприяє різноманітним махінаціям, пов'язаним з обманом покупців, у зв'язку з чим працівники роздрібної торгівлі повинні підлягати особ ливій кримінальній відповідальності³.

Як зазначалось вище, КК України 2001 р. не відмовився від окремої караності обману покупців і замовників як господарського злочину. Не внесено принципових змін і в питанні про коло потерпілих від цього зло чину. Отже, якщо обмірювання, обважування, обраховування чи інший обман вчинено щодо покупців і замовників — юридичних осіб або дер жави, дії винного слід кваліфікувати не за ст. 225 КК, а за статтею КК про відповідальність за той чи інший злочин проти власності, напри клад, за ст. 190 КК ("Шахрайство"). Вважаю, що у тому разі, коли гро мадянин придбаває товари від свого імені і за власний рахунок, але для потреб підприємства, установи чи організації, вчинений обман має кваліфікуватись за ст. 225 КК.

На мою думку, ст. 225 КК 2001 p., як і ст. 155 попереднього КК, не охоплює обман громадян з боку працівників приймальних пунктів скло-

¹ Навроцький В. Господарські злочини. Лекції. — Львів, 1997. — С. 13; Навроцький В.О.
Кримінальне право. Особлива частина: Курс лекцій. — К.: Знання, 2000. — С. 367

² Лопашенко Н.А. Глава 22 Уголовного кодекса нуждается в совершенствовании // Государство
и право. — 2000. — № 12. — С. 21

³ Бойцов А.И. Преступления против собственности. — СПб: Юридический центр Пресс, 2002.
— С. 363-365

796

тари та інших подібних закладів (наприклад, букіністичних магазинів), які не здійснюють зустрічного продажу товарів. На неправильність кваліфікації дій приймальників скляного посуду як обману покупців у свій час вказувалось в юридичній літературі¹. У розрахунках з названи ми закладами з приводу прийняття ними товарів громадяни не виступа ють як покупці, як цього вимагає диспозиція ч. 1 ст. 225 КК, у зв'язку з чим такий обман відповідно до чинного законодавства повинен кваліфікуватись за ст. 190 КК як шахрайство.

До набрання чинності новим КК обман громадян, який могли вчинити працівники кас по продажу квитків на проїзд всіма видами транспорту і кас по продажу квитків на відвідування видовищних заходів, розцінював ся як шахрайство. Видається, що зараз працівники зазначених закладів повинні притягуватись до відповідальності не за ст. 190, а за ст. 225 КК. По-перше, аналізована стаття не містить обмежень щодо місця вчинення злочину, а отже ним можуть бути і різноманітні каси. По-друге, громадя нина, який, придбаваючи не товар, а документ (квиток), що підтверджує факт укладення цивільно-правового договору на надання послуги, з точки зору диспозиції ч. 1 ст. 225 КК, мабуть, є підстави визнавати замовником послуги. У преамбулі Закону "Про захист прав споживачів" вказується, що письмова угода між споживачем і продавцем (виконавцем) може оформлятись квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, путівкою, талоном або іншим документом. Розглядувана ситуація, на мій погляд, зайвий раз підтверджує необхідність приведення понятійного апа рату КК у відповідність з термінологією регулюючого законодавства — у даному разі законодавства про захист прав споживачів.

Об'єктивна сторона аналізованого злочину полягає у вчиненні однієї із вказаних у диспозиції ч. 1 ст. 225 КК альтернативних дій. Це: обмірювання, обважування, обраховування, інший обман покупців або замовників. Тобто кримінально-правова норма містить, по-перше, при близний, невичерпний перелік злочинних обманних дій, по-друге, вказівку на резервне, узагальнююче поняття "інший обман", збережен ня якого у КК 2001 р. є виправданим з огляду на фізичну неможливість передбачити у тексті кримінального закону всі ймовірні варіанти обман ної поведінки у сфері реалізації товарів і надання послуг.

Обмірювання і обважування полягають у відпуску покупцеві товарів належної якості, за які він сплатив кошти, але в меншій кількості (не долив рідин — як продовольчих, так і непродовольчих товарів, недомір тканин та інших подібних товарів — скла, стрічок, пиломатеріалів, ки лимових виробів, плівки, клейонки тощо, продаж м'ясопродуктів без по передньої обробки, збільшення ваги пакувальних матеріалів або тари, продаж нерозморожених продуктів з великим вмістом льоду тощо).

Згідно з п. 8 Порядку заняття торговельною діяльністю і правил торго вельного обслуговування населення, затверджених постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. № 108 із змінами, господарюючі суб'єкти усіх форм влас ності повинні забезпечити продаж товарів громадянам чистою вагою і по вною мірою. Правила користування засобами вимірювальної техніки у

¹ Андрушко П., Данько В. Деякі питання кваліфікації обману покупців // Радянське право. — 1990. — № 5. — С. 26-27

797

сфері торгівлі, громадського харчування та надання послуг, які затверджені наказом Держстандарту України від 24 грудня 2001 р. № 633, містять ряд вимог, спрямованих на недопущення саме обмірювання та обважування по купців. Зокрема вказується, що визначати масу товару на вагах незалежно від їх типу необхідно тільки після стабілізації показників навантажених ваг. Під час зважування товару, який відпускається в тару покупця, не обхідно попередньо визначити масу тари, назвати її покупцеві та надати йо му можливість побачити показання ваг з порожньою тарою. Для вимірю вань довжини, площі або об'єму товарів забороняється користуватися складними та м'якими метрами, рулетками побутового призначення або на несеними на прилавок позначками. Вимірювання довжини тканин, плівки тощо виконується за присутності покупця накладенням дерев'яного бруско вого метра на товар, що вільно розстелений на прилавку (столі). Вимірюван ня та відпуск рідини, кількість якої за відповідними державними стандар тами або технічними умовами визначається в одиницях маси (наприклад, рослинна олія, мед, сметана), дозволяється тільки після її зважування. Про даж таких продуктів із застосуванням засобів вимірювань об'єму рідин за бороняється. Вимірювання об'єму пива, квасу, морсу здійснюється скляни ми кухлями та мірними скляними стаканами. Рідина наливається з таким розрахунком, щоб після осаду піни рівень рідини по верхньому меніску зна ходився проти позначки номінальної місткості.

Для того щоб скоїти обмірювання і обважування, можуть використову ватись фальсифіковані вимірювальні прилади або інструменти, у зв'язку з чим дії винної особи потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. 225 і ст. 226 КК. Цікаво згадати, що ст. 135-4 КК Ук раїни 1927 р. (нею КК було доповнено у 1934 р.) як самостійний спосіб об ману покупців називала користування під час продажу товарів неправиль ними вагами, гирями та іншими неправильними вимірювальними прила дами. Про використання неправильних вимірювальних приладів або ваг як окремий різновид обману покупців йдеться у ч. 1 ст. 223 КК Болгарії.

Обраховування, виокремлене на відміну від ст. 155 попереднього КК безпосередньо у тексті ст. 225 КК 2001 p., означає, що вартість продано го товару, кількість його одиниць або вартість наданої послуги визначені неправильно, внаслідок чого покупець або замовник сплачує грошову су му, більшу порівняно з належною. Обраховування покупців і замовників буде і в тому разі, коли під час проведення розрахунків потерпілому не дається здача або ж дається у меншому розмірі. Правильність розрахун ку покупець перевіряє на місці, не відходячи від каси.

Саме обраховування вбачається в діях В., яка, працюючи реалізато-ром у приватного підприємця, продала покупцеві Б. 40 пляшок пива "Запорізьке" в обмін на пусту склотару і завищила при цьому вартість кожної реалізованої пляшки пива на 4 коп. Дії В. Бердянський міський суд Запорізької області правильно кваліфікував за ч. 1 ст. 155 КК 1960 р. як обман покупців (вирок від 21 січня 1997 р.), не конкретизу вавши, щоправда, у вироку спосіб вчинення злочину. У даному випадку склотара відігравала роль засобу платежу за придбаний товар. Якби В. здійснила лише розрахунок за здану склотару, обман громадянина (не покупця, а здавальника посуду) мав би розцінюватись як шахрайство.

798

Під іншим обманом покупців необхідно розуміти, зокрема, такі дії, як перевищення встановлених роздрібних цін (прямо називалось у ст. 155 попереднього КК), продаж фальсифікованих або зіпсованих то варів, продаж товарів нижчого сорту за ціною вищого, продаж зниже них в ціні товарів за цінами, які існували до їх уцінки, продаж неповно го комплекту товарів, передача покупцеві одного предмета під виглядом іншого, повідомлення неправдивої інформації про склад, калорійність і місце виготовлення товару, умови його експлуатації, порядок та умови проведення гарантійного ремонту та гарантійного обслуговування, заміни товару або його частин тощо.

Фальсифікація товару як спосіб обману покупців означає, що останні вводяться в оману щодо якості придбаного ними товару (скажімо, моло ко розбавляється водою, а сметана — кефіром, у сир додається молоко, а у мед — цукор). У сфері громадського харчування можуть порушува тись технологія приготування їжі, норми вкладення сировини і виходу готової продукції. Ст. 4 Заїкону від 23 грудня 1997 р. "Про якість та без пеку харчових продуктів і продовольчої сировини" забороняє реалізацію харчових продуктів, яким з метою збуту споживачам або використання у сфері громадського харчування виробником або продавцем навмисно надано зовнішнього вигляду та (або) окремих властивостей певного хар чового продукту, але які не можуть бути ідентифіковані як продукт, за який вони видаються. Факт фальсифікації харчового продукту встанов люється у процесі його ідентифікації.

Фальсифікованими визнаються лікарські засоби, які навмисно непра вильно промарковані щодо ідентичності та назви виробника. Фальсифікова ними можуть бути як оригінальні, так і відтворені препарати; вони можуть містити інгредієнти у відповідному або невідповідному складі, можуть бути без діючих речовин, з недостатньою їх кількістю або в підробленій упаковці (пп. 1.7 п. 1 Інструкції про порядок контролю якості лікарських засобів під час оптової та роздрібної торгівлі, затвердженої наказом Міністерства охо рони здоров'я України від ЗО жовтня 2001 р. № 436).

В юридичній літературі пропонується доповнити перелік конкретних дій у кримінально-правовій нормі про відповідальність за обман по купців окремою вказівкою на введення в оману щодо споживчих влас тивостей або якості товару, а також декриміналізувати перевищення встановлених роздрібних цін, встановивши за таке діяння адміністра тивну відповідальність¹.

З точки зору чинного КК, перевищення встановлених роздрібних цін, охоплюючись вжитим у ст. 225 КК поняттям іншого обману, означає, що покупець за товар належної кількості і якості сплачує гроші в сумі, яка перевищує ціну, визначену у встановленому порядку для продажу даних товарів. Питання про нормативне регулювання ціноутворення в Україні висвітлюється у главі 9 книги при аналізі складу злочину, пе редбаченого ст. 228 КК.

За ч. 1 ст. 155 КК 1960 р. кваліфікував Бердянський міський суд За порізької області (вирок від 18 вересня 1997 р.) дії ПІ., яка, працюючи

¹ Салімонов І.В. Про законодавчий опис способу вчинення обману покупців // Держава і право. Вип. 13. — К., 2001. — С. 402-403

799

продавцем роздрібної торгівлі виробничо-торговельної фірми "Абрис" і ре-алізуючи покупцям морозиво польського виробництва, продавала його із завищенням встановленої ціни на 25 коп. за одиницю товару. Всього Ш. шляхом перевищення належної ціни вдалося обманути 15 покупців.

Висловлю думку, що для декриміналізації перевищення встановлених роздрібних цін, яке є, так би мовити, повноцінним способом введення споживача в оману, час в Україні поки що не настав.

Постає питання про те, чи охоплюється диспозицією ст. 225 КК продаж товарів, термін придатності яких минув. Під терміном придатності ро зуміється термін, установлений виробником товару, протягом якого органо лептичні, фізико-хімічні, медико-біологічні та інші показники товару у разі дотримання відповідних умов зберігання повинні відповідати вимогам нор мативних документів (преамбула Закону "Про захист прав споживачів").

На мою думку, кримінально-правова оцінка реалізації товару, термін придатності якого минув, має бути диференційованою. Якщо покупець сприймає інформацію про закінчення терміну придатності товару, нане сену на етикетці, маркуванні чи іншим належним способом, але з тих чи інших міркувань придбавае даний товар, про обман покупця мова йти не може. У змодельованій ситуації особа, котра реалізує товар, ні усно, ні письмово не вводить покупця в оману щодо споживчих властивостей та якості товару, і та обставина, що законодавство забороняє реалізацію то варів, термін придатності яких минув, встановлюючи за це відповідальність (ст.ст. 13, 23 Закону "Про захист прав споживачів"), оцінку не змінює — обман відсутній. З іншого боку, споживач має пра во на належну якість товарів, на те, щоб товари за звичайних умов їх ви користання були безпечними для його життя і здоров'я (зрозуміло, що це стосується передусім продуктів харчування і лікарських засобів). Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону "Про захист прав споживачів" виробник (виконавець, продавець) повинен попереджати споживача про наявність терміну придатності товару. П. 20 Правил торговельного обслуговування населення, затверджених постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. № 108, зобов'язує працівників господарюючих суб'єктів, що здійснюють продаж товарів, надати покупцеві інформацію про товари в обсязі, передбачено му законодавством. А згідно з п. 24 цих Правил господарюючий суб'єкт зобов'язаний на вимогу покупця надати йому повну інформацію про ви готовлювача, основні споживчі якості та безпеку товару, його ціну.

Отже, у тих випадках, коли у відповідь на вказану вимогу покупця працівник господарюючого суб'єкта, який реалізує товар, надає перекруче ну інформацію про термін придатності товару або у інший спосіб приховує той факт, що термін придатності товару сплив, а також у тому разі, коли покупець фактично позбавлений можливості отримати інформацію про термін придатності товару (наприклад, продаж нефасованих печива, масла або цукерок, термін придатності яких зазначено на їхній тарі, до якої спо живач не має доступу), на мій погляд, є всі підстави вести мову про інший обман покупців, що за певних умов повинен кваліфікуватись за ст. 225 КК.

Під іншим обманом замовників потрібно розуміти будь-які дії, спря мовані на одержання від потерпілого сум, котрі перевищують реальну ціну щодо наданої йому послуги (наприклад, заміна під час ремонту

800

радіоелектронної апаратури нових деталей і вузлів на такі, які вже ви користовувались; завищення складності виконуваних робіт або витрат сировини і матеріалів; стягнення плати за роботи, які фактично не ви конувались, або за гарантійний ремонт, який мав бути виконаний безо платно; оформлення звичайного замовлення як термінового; заниження вартості речей під час прийому їх пральнями та хімчистками; переви щення встановлених цін і тарифів на побутові і комунальні послуги, що надаються населенню).

Найбільш докладний аналіз способів вчинення обману покупців та за мовників у сучасній кримінально-правовій літературі України зробив П.П.Андрушко¹.

Обман покупця або замовника може бути вчинено як одним із зазна чених у диспозиції ч. 1 ст. 225 КК способів, так і кількома способами одночасно. Ця обставина не впливає на кваліфікацію злочину, однак всі використані винною особою способи повинні бути включені в обсяг об винувачення, вказані у відповідних процесуальних документах і врахо вані при призначенні покарання.

Постановою КМУ від 2 квітня 1994 р. № 215 "Про реалізацію окре мих положень Закону України "Про захист прав споживачів" було за тверджено Порядок проведення контрольної перевірки правильності роз рахунку із споживачами за надані послуги і реалізовані товари. Дія да ного нормативного акта поширюється на господарюючі суб'єкти, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг. Контрольна перевірка проводиться службовими особами державних органів у справах захисту прав споживачів з метою встановлення відповідності отриманої продавцем плати за реалізований споживачеві товар справжній його вартості, як правило, шляхом неглас ної контрольної закупівлі товару. Відповідно до п. 7 вказаного Порядку перевірка фактичної кількості товару проводиться шляхом його перера хування, а міри, маси та об'єму — шляхом переважування (перемірю вання) вимірювальними приладами та іншими засобами вимірювання. Перевірка якісних показників (за сортом, компонентами, ком плектністю) товару здійснюється органолептичним методом, а у разі по треби відбираються у встановленому порядку його зразки (проби) для пе ревірки їх якості. Порядок відбору у господарюючих суб'єктів сфери торгівлі, громадського харчування і послуг зразків товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для їх перевірки затверджено постановою КМУ від 2 квітня 1994 р. № 215.

Перевірка цін (тарифів) на товари (послуги) проводиться шляхом виз начення: відповідності цін (тарифів) прейскурантам (калькуляційній картці тощо); правильності обґрунтування цін (тарифів) та дотримання нормативних актів щодо ціноутворення; достовірності наданої спожива--чам інформації про ціни (тарифи) на товари (послуги); правильності за стосування цін при продажу товарів.

Перевірка підрахунку і остаточного розрахунку справжньої вартості за куплених для контролю товарів (замовлення, наданих послуг) здійснюється

¹ Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С.Яценка. — К.: А.С.К., 2002. — С. 495-497

26 3-108 801

шляхом визначення правильності грошових розрахунків і підрахунку суми фактичної вартості усіх закуплених товарів (наданих послуг).

Відповідно до п. 11 ст. 5 Закону України "Про захист прав спожи вачів" державні органи у справах захисту прав споживачів мають право передавати правоохоронним органам матеріали перевірок щодо дій осіб, які містять ознаки злочину.

Споживач має право вимагати від продавця (виробника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативно-правових актів та нормативних доку ментів, умовам договорів, а також інформації про товар (роботу, послугу). Споживач має право на перевірку якості, безпеки, комплектності, міри, ва ги та ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються (замовляються), демон страцію безпечного та правильного їх використання. На вимогу споживача продавець (виконавець) зобов'язаний у цих випадках надати контрольно-вимірювальні прилади, документи про якість, безпеку, ціну товарів (робіт, послуг) (ч. 1 ст. 12, ч. 4 ст. 19 Закону "Про захист прав споживачів").

Згідно з ч. 1 ст. 156-1 КАП, відмова працівників торгівлі, громадського харчування та сфери послуг і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю в цих галузях, у наданні громадянам-споживачам необхідної, до ступної та достовірної інформації про товари (роботи, послуги), а так само обмеження прав громадян-споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів тягне за собою накладення штрафу у розмірі від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Розмір штрафу збільшується до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у разі придбання споживачем товару неналежної якості.

Обов'язковою ознакою складу злочину, що розглядається, є обман по купця або замовника — це випливає з назви кримінально-правової нор ми. Тому ст. 225 КК не поширюється на випадки продажу товарів (на дання послуг) за підвищеними цінами (тарифами) за згодою самих по купців (замовників). Запропонована у п. 19 постанови Пленуму ВСУ від

2 березня 1973 р. № 2 кваліфікація дій службових осіб підприємств
торгівлі чи громадського харчування за статтею КК про відповідальність
за одержання хабара (ст. 368 КК) можлива лише у тому разі, коли
обидві сторони — і покупець, і службова особа — усвідомлюють, що не 
законна винагорода у розмірі переплати надається і отримується саме як
хабар. Характер психічного ставлення з боку покупця до власних дій
може бути різним: 1) покупець знає справжню ціну на товар і чітко
усвідомлює, що, здійснюючи переплату, він у такий спосіб дає хабара
службовій особі; 2) не володіючи точною інформацією про справжню
ціну і ставлячись до неї байдуже, покупець з тим, щоб придбати
потрібний йому товар, погоджується сплатити ціну, вказану службовою
особою, не виключаючи при цьому, що тим самим він здійснює перепла 
ту, а отже дає службовій особі незаконну майнову винагороду за діяння

3 використанням службового становища. Якщо службова особа вводить
покупця в оману щодо справжньої ціни на товар, а останній перекона 
ний у тому, що сплачує встановлену ціну, в поведінці службової особи
відсутні ознаки суб'єктивної сторони одержання хабара. Вона повинна
притягуватись до відповідальності за перевищення встановленої ціни за

802

ст. 225 КК, а за наявності до цього підстав — і за ст. 364 КК ("Зловжи вання владою або службовим становищем").

Ст. 225 КК, не конкретизуючи місце вчинення злочину, водночас вка зує, що обман покупців та замовників повинен бути скоєний під час ре алізації товарів або надання послуг. На мою думку, в підстави розгляда ти цю вказівку законодавця як характеристику обстановки вчинення злочину. Передусім кримінальне караний обман споживачів може мати місце на підприємствах торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування. Вважаю, що під підприємствами у контексті відповідальності за ст. 225 КК потрібно розуміти не лише ті господарю ючі суб'єкти, які володіють статусом юридичної особи. Підприємства торгівлі і громадського харчування у даному разі — це магазини (про довольчі, непродовольчі, змішані), кіоски, ятки, намети, автомагазина, ресторани, кафе, їдальні, бари, буфети, кав'ярні, інші заклади незалеж но від форм власності на них, а також оптові бази, склади, які здійсню ють безпосередньо реалізацію товарів населенню, магазини-склади по продажу дрібнооптових партій товарів, підприємства побутового обслу говування (будинки послуг, ательє, садони тощо), які здійснюють про даж напіфабрикатів та готових виробів, приймальні пункти склотари, вторинної сировини, сільськогосподарської та іншої продукції за умови, що ці заклади здійснюють зустрічний продаж товарів.

Для притягнення до відповідальності за ст. 225 КК не має значення те, скоєно обман покупців безпосередньо у приміщеннях вказаних вище підприємств, під час проведення виїзної торгівлі, доставки товарів за місцем проживання покупця, надсилання їх поштою (форма дис танційної торгівлі) або s інший спосіб реалізації товарів у зв'язку з ви робничою діяльністю підприємств. Правила продажу товарів поштою за тверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України та Державного комітету зв'язку України від 17 берез ня 1999 р № 153/48, а Правила продажу товарів на замовлення та вдо ма у покупців — наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 29 березня 1999 р. № 199.

До підприємств побутового обслуговування населення належать різно манітні заклади, засновані на різних формах власності, — будинки по буту, хімчистки, перукарні, лазні, ательє, майстерні, підприємства, які займаються ремонтом і будівництвом житла та інших об'єктів, тощо.

Правила побутового обслуговування населення затверджені постановою КМУ від 16 травня 1994 р. № 313 у редакції постанови КМУ від 4 червня 1999 р. № 974. Особливості оформлення замовлень но ремонту і пошиттю взуття, швейних, хутряних і шкіряних, а також трикотажних виробів, ре монту побутових машин і приладів (у тому числі ремонту радіоелектронної апаратури та ремонту і виготовленню ювелірних виробів), ремонту і виго товленню меблів, хімічному чищенню та фарбуванню одягу, пранню білиз ни, ремонту і будівництву житла та інших об'єктів, послугах лазень та ду шових, прокатних пунктів та виконанню цих замовлень визначаються Інструкцією щодо оформлення замовлень з окремих видів послуг та їх ви конання, затвердженою наказом Українського союзу об'єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення від ЗО трав-

26* 803

ня 1994 p. № 10. Постановою КМУ від 11 квітня 2002 р. N° 506 затвердже но Порядок гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів. Послуги з ремонту і технічного обслу говування транспортних засобів, що належать громадянам, транспортні, ри туальні та інші побутові послуги надаються відповідно до окремих правил.

Для визнання обману покупців та замовників закінченим злочином необхідно встановити настання суспільне небезпечних наслідків — за подіяння покупцеві або замовнику матеріальної шкоди у значних розмірах. У примітці до ст. 225 КК вказується, що обманом покупців та замовників у великих розмірах слід вважати обман, що спричинив гро мадянинові матеріальну шкоду в сумі, яка перевищує три неоподаткову вані мінімуми доходів громадян (на момент підготовки книги до друку вказана сума становить 51 грн.).

Фактично цією приміткою роздрібну торгівлю, сферу громадського харчування і певною мірою сферу послуг виведено з-під дії криміналь ного закону в частині регламентації відповідальності за обман покупців та замовників, що навряд чи виправдано. Адже, переймаючись гу манізацією і лібералізацією кримінального законодавства, не слід забу вати про звичайного споживача, інтереси якого покликаний захищати КК. Нагадаю, що у ст. 232 проекту КК України, прийнятого у другому читанні, обман покупців та замовників пропонувалось розглядати як злочин за умови спричинення матеріальної шкоди на суму, що переви щує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. До цього на протязі декількох років на розгляд парламенту вносились законопроекти, в яких мінімальною межею шкоди як ознаки об'єднаного складу злочину "обман покупців та замовників" називалась одна третина неоподаткову ваного мінімуму доходів громадян. У ст. 293 проекту КК, підготовлено го авторським колективом на чолі з проф. В.М. Смітієнком, криміналь-но караним обманом споживачів визнавався обман, що завдав шкоду на суму, яка перевищує одну десяту частину мінімального розміру за робітної плати. Таким же чином вирішується питання про значний розмір як ознаку обману споживачів у ст. 200 КК РФ.

За конструкцією об'єктивної сторони аналізований злочин належить до матеріальних складів. В юридичній літературі питання про те, чи входять суспільне небезпечні наслідки в об'єктивну сторону обману по купців, є дискусійним. Окремі вчені вважають, що обман покупців на лежить до формальних складів злочинів¹-. Варто, однак, уточнити, що наведена позиція висловлювалась у той час, коли норма кримінального закону про відповідальність за обман покупців не містила вказівку на заподіяння матеріальної шкоди у певному розмірі. Тлумачення обману покупців та замовників як формального складу злочину призведе до то го, що як закінчений злочин будуть розцінюватись дії, які фактично є лише готуванням або замахом на обман покупців (наприклад, фаль сифікація товару, призначеного для продажу, або обраховування покуп ця, виявлене під час розрахунку за товар).

¹ Галахова А.В. Уголовная ответственность за хозяйственные преступления. — М.: Юрид. лит., 1987. — С. 67; Иванов Ю.А., Скаредов Г.И. Интересы покупателей и заказчиков под охраной закона. — М., 1974. — С. 46; Сабитов Р.А. Обман как средство совершения преступления. — Омск, 1980. — С. 56

804

Крім цього, реальне заподіяння майнової шкоди потерпілій особі доз воляє вирішити питання про відмежування кримінальне караного обма ну покупців та замовників від адміністративного проступку, передбаче ного ст. 155-2 КАП ("Обман покупця чи замовника"). Дану статтю вклю чено до КАП на підставі Закону 24 травня 2001 р. "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлен ня відповідальності за обман покупця чи замовника". Накладення штра фу від двох до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів грома дян встановлено за обмірювання, обважування, обраховування, переви щення встановлених цін і тарифів або інший обман покупця чи замовни ка працівниками торгівлі, громадського харчування і сфери послуг та громадянами — суб'єктами підприємницької діяльності під час реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг, якщо матеріальна шкода, за подіяна таким обманом, не перевищує три неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Реалізація фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів не у значних розмірах згідно з ч. 2 ст. 177-2 КАП тяг не за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фальсифікованих алкоголь них напоїв і тютюнових виробів.

На думку А.М.Ришелюка, обман покупця чи замовника у розмірі, який не є значним, не містить складу злочину, що розглядається, навіть у тих випадках, коли внаслідок неодноразового обману різних покупців та за мовників їм заподіяно матеріальну шкоду, що сумарно перевищує значний розмір¹. На мій погляд, наведену позицію варто дещо уточнити з огляду на проблематику продовжуваного злочину, який згідно з ч. 2 ст. 32 КК скла дається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром. У тому разі, коли з урахуванням обставин справи у скоєному вба чаються ознаки продовжуваного злочину, при обмані покупців і замов ників треба виходити із загального розміру збитків, заподіяних по терпілим, маючи на увазі _Те, що шкода внаслідок обману окремого покуп ця або замовника може бути і незначною. З цього приводу Б.В.Волженкін пише про те, що у тих випадках, коли продавець обважив декількох по купців, працюючи із зламаними вагами, або касир підряд обрахував декількох споживачів, можна стверджувати про наявність єдиного умислу і визначати загальний розмір обману². Інший російський науковець Ю.Го-ловльов також зазначає, що зусилля правоохоронних органів мають бути спрямовані на виявлення злочину у повному обсязі, що необхідно для йо го правильної кваліфікації та для притягнення винних до відповідальності, яка б відповідала реальній тяжкості вчиненого. Стверджується, що оди ничний випадок обману покупця найчастіше є лише епізодом продовжува ного злочину. Цілісний злочин при цьому дуже істотно відрізняється за ступенем суспільної небезпеки від кожної ланки, взятої окремо³.

Несприйняття на практиці підходу до обману покупців та замовників як до продовжуваного злочину (за певних умов) у поєднанні із законо-

¹ Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред.
М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. — К.: Каннон, А.С.К., 2001. — С. 602

² Волженкин Б.В. Преступления в сфере экономической деятельности (экономические преступ 
ления). — СПб: Юридический центр Пресс, 2002. — С. 529

³ Головлев Ю. Борьба с обманом потребителей // Законность. — 1995. — № 3. — С. 47

805

давчою декриміналізацією обману у незначному розмірі може мати своїм наслідком перетворення ст. 225 КК України у так звану "мертву" нор му, що явно не узгоджуватиметься із проголошенням захисту прав та інтересів споживачів як одним із пріоритетних напрямків реалізації дер жавної політики в Україні.

Якщо обман покупців або замовників вчинено у розмірі, який не є значним, але матеріалами справи встановлено, що умисел винного був спрямований на обман покупців або замовників у значних розмірах (на приклад, реалізації з елементами обману підлягала конкретна партія то вару або для обману використовуються спеціально фальсифіковані засо би вимірювальної техніки), і цей злочин не було доведено до кінця з не залежних від винного причин, його дії потрібно кваліфікувати за ч. 2 або ч. З ст. 15 і відповідною частиною ст. 225 КК як замах на обман по купців та замовників у значних розмірах.

Визначаючи розмір заподіяної матеріальної шкоди, слід виходити з усієї вартості товару, реалізація якого супроводжувалась обманом покупця.

Дії працівників торговельних підприємств і підприємств громадсько го харчування, які привласнили або розтратили ввірене їм державне чи колективне майно, а потім за рахунок обману покупців покрили неста чу матеріальних цінностей, що виникла внаслідок цього, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів — як розкрадання державного або колективного майна і обман покупців (п. 17 постанови Пленуму ВСУ від 2 березня 1973 р. № 2). Така ж кримінально-правова оцінка має да ватись відповідним діям працівників приватних підприємств і приват них підприємців.

Якщо відповідний суб'єкт привласнює неоприбутковані товарно-ма теріальні цінності, створені внаслідок обману покупців-громадян, його дії не виходять за межі складу злочину "обман покупців та замовників" і повністю охоплюються диспозицією ст. 225 КК. Переконлива аргумен тація на користь такої кваліфікації наводиться в монографії В.О.Владімірова та Ю.І.Ляпунова¹.

У тому разі, коли утворені аналогічним способом надлишки товарної маси належним чином оприбутковані і за своїм правовим становищем розглядаються вже як державне, колективне або приватне майно, їх бе зоплатне вилучення слід розцінювати як посягання на чужу власність — як розкрадання майна. У наведеній ситуації вбачається реальна су купність злочинів, передбачених ст. 225 і ст. 191 КК.

Притягнення винної особи до кримінальної відповідальності за обман покупців та замовників не виключає застосування до суб'єктів госпо дарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг фінансових санкцій за порушення законодавства про захист прав спожи вачів. Наприклад, за реалізацію товару, виконання роботи, надання по слуги, що не відповідає вимогам нормативних документів, сплачується штраф у розмірі 50 відсотків вартості виготовленої або одержаної для ре алізації партії товару (виконаної роботи, наданої послуги), але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 23 Закону

¹ Владимиров В.А., Ляпунов Ю.И. Социалистическая собственность под охраной закона. — М.: Юрид. лит., 1979. — С.149-155

806

"Про захист прав споживачів"). Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав спожи вачів затверджене постановою КМУ від 17 серпня 2002 р. № 1177.

Суб'єкт злочину, передбаченого ст. 225 КК, є загальним — це будь-яка фізична осудна особа, якій виповнилось 16 років і яка здійснює ре алізацію товарів або надає послуги. Передусім суб'єктами визнаються працівники торговельних підприємств, підприємств громадського харчу вання і побутового обслуговування, які відповідно до своєї компетенції безпосередньо обслуговують покупців та замовників (продавці, касири, офіціанти, кіоскери, перукарі, фотографи, адміністратори готелів, май стри станцій по технічному обслуговуванню автомобілів або ремонту го динників тощо).

Згідно з п. 8 постанови Пленуму ВСУ від 2 березня 1973 р. № 2, за ст. 225 КК потрібно кваліфікувати також дії інших осіб, що у відповідних підприємствах займаються реалізацією товарів. Як такі можуть виступа ти працівники допоміжного персоналу підприємств (наприклад, приби ральники, вантажники, мийники посуду), яким з тих чи інших причин, скажімо, у зв'язку з хворобою продавця чи необхідністю реалізувати то вар, що швидко псується, доручається обслуговування покупців.

Суб'єктом злочину у судовій практиці визнаються і ті особи, які, не перебуваючи у трудових правовідносинах з підприємством і діючи за вказівкою або проханням працівника підприємства (наприклад, будучи його родичами або знайомими), фактично реалізують товари покупцям. Такий підхід до визначення кола суб'єктів аналізованого злочину, поза всяким сумнівом, максимально захищає інтереси споживача, ґрун тується на тому, що для покупця не має значення те, хто конкретно йо го обслуговує, і він не зобов'язаний уточнювати цю обставину. Спожи вач звертається до відповідного господарюючого суб'єкта для придбання товару і вважає, що його буде обслуговувати належний суб'єкт, повно важення якого випливають з конкретної обстановки.

З урахуванням викладеного вище, на кримінально-правову оцінку вчиненого обману покупців в аналізованій ситуації не повинні впливати передбачені ст. 63 Цивільного кодексу наслідки укладення угоди осо бою, не уповноваженою на це або з перевищенням повноважень. Такий саме висновок буде доречним і щодо угоди, укладеної громадянином всу переч установленим правилам безпосередньо з неуповноваженим працівником підприємства побутового обслуговування про особисте ви конання ним роботи без відповідного оформлення (п. 19 постанови Пле нуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 5 із змінами "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів").

Досліджуючи об'єкти злочинів, передбачених ст. 155 і ст. 155-1 КК 1960 p., В.Я.Тацій дійшов висновку про те, що особи, які не є уповноваженими представниками торговельних підприємств, підприємств громадського хар чування, побутового обслуговування і комунального господарства (скажімо, родичі або знайомі працівників таких підприємств), за вчинений ними обман покупців та замовників повинні притягуватись до відповідаль ності за статтею КК, присвяченою шахрайству. Положення про виключен-

807

ня названих осіб з кола суб'єктів злочинного обману покупців та обману замовників докладно обґрунтовувалось науковцем з погляду тих корисних, соціальне схвалених і охоронюваних законом суспільних відносин, яким у разі вчинення цих злочинів заподіюється шкода¹.

З огляду на те, що ст. 225 КК 2001 р. не закріплює зв'язок обману покупців та замовників виключно з діяльністю підприємств та інших суб'єктів господарювання, вважаю, що міркування про трудові пра вовідносини як начебто обов'язкову характеристику суб'єкта аналізова ного злочину свою актуальність значною мірою втратили.

Співучасниками злочину, що розглядається, можуть виступати ті працівники підприємств, службові обов'язки яких безпосередньо не пов'язані з реалізацією товарів або наданням послуг (наприклад, бухгал терські працівники).

Дії службових осіб торговельних підприємств, підприємств громадсько го харчування чи побутового обслуговування (завідуючі магазинами, їдаль нями, їх заступники, завідуючі відділами тощо), які обманюють покупців та замовників чи беруть участь в їх обмані, у тому числі шляхом дачі відповідних вказівок своїм підлеглим, потрібно кваліфікувати за ст. 225 КК, а за наявності до цього підстав — і за ст. 364 КК. Саме так спірне у кримінально-правовій літературі питання про можливість сукупності обма ну покупців та замовників і зловживання службовим становищем² вирішується у п. 13 постанови Пленуму ВСУ від 2 березня 1973 р. № 2.

Суб'єктом аналізованого злочину є особи, які продають продукцію за дорученням колективного сільськогосподарського підприємства або іншої колективної організації, а також працівників заготівельних ор ганізацій, які обманюють покупців при продажу їм товарів, одержаних для реалізації населенню з метою стимулювання заготівель сировини та сільськогосподарських продуктів.

Злочинний обман покупців може бути вчинений під час реалізації то варів на ринках і у так званих малих архітектурних формах — спеціаль но обладнаних для роздрібної торгівлі приміщеннях, де реалізують това ри приватні підприємці або реалізатори, які перебувають з ними у тру дових правовідносинах. Типові правила розміщення малих архітектур них форм для здійснення підприємницької діяльності затверджено нака зом Держбуду України від 13 жовтня 2000 р. № 227.

Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 225 КК, виступають і ті особи, які реалізують товари або надають послуги не у порядку здійснення підприємницької діяльності і обманюють при цьому громадян (напри клад, ті, хто реалізує товари на підставі одноразового патенту, придба ного в порядку, встановленому Декретом КМУ від 17 березня 1993 р. "Про податок на промисел"). Принаймні, диспозиція аналізованої кримінально-правової норми таку можливість не виключає.

В юридичній літературі стверджується, що суб'єктом злочину, перед баченого ст. 225 КК, є лише та особа, яка реалізує товари або надає по-слуги від імені зареєстрованого суб'єкта господарювання — юридичної

¹ Таций В.Я. Ответственность за хозяйственные преступления. Объект и система. — X.: Вища
школа, 1984. — С. 146-148, с. 154-155

² Устименко В.В. Специальный субъект преступления. — X.: Выща шк. — Изд-во при ХГУ,
1989. — С. 61-63, 69-72

808

особи незалежно від організаційно-правової форми та форми власності і фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності. Обман громадян при здійсненні незареєстрованої підприємницької діяльності, а також в інших випадках, коли обман вчиняється при реалізації товару або на данні послуг не від імені зареєстрованого суб'єкта господарювання, про понується кваліфікувати як шахрайство¹.

На мій погляд, наведена вище точка зору означає обмежувальне тлу мачення чинного кримінального закону. Інша справа, що в плані вдос коналення вітчизняного законодавства і більш чіткого описання ознак об'єктивної сторони і суб'єкта аналізованого злочину потребує розгляду питання про можливість запозичення досвіду, який знайшов втілення у ст. 200 КК РФ. Тут мова йде про обман споживачів в організаціях, що здійснюють реалізацію товарів або надають послуги населенню, та гро мадянами, зареєстрованими як індивідуальні підприємці у сфері торгівлі (послуг). Таке ж формулювання міститься у ст. 282 Модельно го Кримінального кодексу держав — учасниць СНД (назва статті — "Об ман споживачів"). У зв'язку з наведеним вище законодавчим формулю ванням цілком зрозумілою і виправданою виглядає позиція російських криміналістів, згідно з якою дії приватних осіб, які реалізують товари не у зв'язку з підприємницькою діяльністю і обманюють споживачів, пропонується кваліфікувати як шахрайство². Разом з тим недоліком ст. 200 КК РФ є те, що її диспозиція прямо не вказує на обман спожи вачів, який здатні скоїти особи, котрі працюють на підставі трудових до говорів з приватними підприємцями, у зв'язку з чим питання про коло суб'єктів цього злочину належить до числа спірних у доктрині.

Оскільки ст. 225 КК України не закріплює ознаки спеціального суб'єкта, а лише не досить чітко вказує обстановку вчинення злочину, відмежування на сьогоднішній день обману покупців і замовників від шахрайства як злочину проти власності у ряді випадків видається до сить проблематичним. Очевидно, слід виходити з того, що, якщо обман не заволодіння майном громадян відбувається поза межами процесів ре алізації товарів і надання послуг, то лише тоді вчинене кваліфікувати меться за відповідною частиною ст. 190 КК як шахрайство. У тому ж разі, коли обман громадянина скоєно будь-яким суб'єктом, але під час реалізації потерпілому товару або надання йому послуги, вчинене слід кваліфікувати за ст. 225 КК як обман покупців і замовників.

Не викликає сумнівів необхідність у законодавчому порядку більш чітко визначити сферу застосування кримінально-правової норми про відповідальність за обман покупців і замовників, як і необхідність пев ної диференціації параметрів суспільне небезпечних наслідків, що вхо дять до складу об'єктивної сторони злочинів, передбачених ст. 190 і ст. 225 КК. Керуючись міркуваннями про посилену відповідальність

¹ Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / За ред. МЛ.Бажанова, В.В.Ста-
шиса, В.Я.Тація. — К.: Юрінком Інтер, X.: Право, 2001. — С. 207—208

² Гаухман Л.Д., Максимов С.В. Преступления в сфере экономической деятельности. — М.: Учеб 
но-консультационный центр "ЮрИнфоР", 1998. — С. 262; Лопашенко Н.А. Преступления в сфере
экономической деятельности (Комментарий к главе 22 УК РФ). — Ростов-на-Дону, 1999. — С. 345;
Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. А.В.Наумов. — М.: Юристъ,
1997. — С. 483; Курс уголовного права. Особенная часть. Том 4. Учебник / Под ред. Г.Н.Борзенко-
ва и В.С.Комиссарова. — М.: ИКД "Зерцало-М", 2002. — С. 109

809

спеціальних суб'єктів, які професійно і кожного дня обслуговують спо живачів, тобто переважну більшість населення країни, вважаю, що межі притягнення до кримінальної відповідальності, визначені статтею КК про обман покупців і замовників, повинні бути меншими порівняно з ме жами, характерними для звичайного шахрайства. Наразі у КК України спостерігаємо ситуацію "з точністю до навпаки": ст. 225 КК карає лише обман на суму, яка перевищує три неоподатковувані мінімуми доходів громадян, а ст. 190 КК подібних обмежень не знає.

Обман покупців та замовників може бути вчинений за попередньою змовою групою осіб, тобто двома або більше співвиконавцями, які зазда легідь, до початку виконання об'єктивної сторони злочину, домовились про його спільне вчинення. Між учасниками групи можливий розподіл ролей, який має технічний характер і не впливає на кваліфікацію, кот ра відбувається за ч. 1 або ч. 2 ст. 225 без посилання на ст. 27 КК. Вчи нення злочину групою осіб за попередньою змовою обтяжує відповідальність при призначенні покарання (п. 2 ч.'І ст. 67 КК).

Суб'єктивна сторона обману покупців та замовників характеризується виною у вигляді прямого умислу. Винний усвідомлює, що шляхом обмірювання, обважування, обраховування або іншим способом він об манює покупців або замовників, розуміє, що у результаті його дій по терпілим буде заподіяна майнова шкода у значних розмірах, і бажає на стання цих наслідків. Дії, зазначені у диспозиції ч. 1 ст. 225 КК, скоєні службовою особою з необережності, за наявності до цього підстав мо жуть розцінюватись за ст. 367 КК як службова недбалість. Як відомо, кримінальна відповідальність за службову недбалість настає у тому разі, коли службова особа не лише зобов'язана була діяти по службі належ ним чином, а й мала з урахуванням об'єктивних і суб'єктивних факторів таку можливість. Звернемось до судової практики.

Ленінський районний суд м. Харкова засудив М. за ст. 167 КК 1960 р. Його було визнано винним у тому, що, працюючи завідуючим їдальнею, він недбало ставився до виконання своїх службових обов'язків, не контролював роботу підлеглих працівників, не перевіряв їх, внаслідок чого двоє з них — П. і М-ко — одержали на протязі року шляхом обману покупців при продажу продуктів харчування незакон ний прибуток. Розглянувши кримінальну справу за протестом першого заступника Голови Верховного Суду України, президія Харківського об ласного суду вирок скасувала. У постанові президії вказується, що істот ну шкоду інтересам покупців заподіяла не халатність М., а умисні дії його підлеглих, які приховували продаж продуктів харчування за зави щеними цінами шляхом підроблення документів, у зв'язку з чим зви чайними методами контролю М. не міг виявити факти обману покупців. Крім цього, на момент викриття злочинних дій він працював завідую чим їдальнею всього три місяці. Дійшовши висновку про відсутність до казів вини М. у неналежному виконанні покладених на нього службових обов'язків, президія обласного суду вирок скасувала і закрила провад ження у справі за недоведеністю вчинення М. халатності¹.

¹ Практика судів України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної прак тики України. — 1993. — № 4. — С. 159-160

810

Якщо винна особа не використовує для обману покупців ті чи інші технічні пристрої (наприклад, спеціально відрегульовані мірні або лічильні засоби, полегшені гирі), то у разі одиничного факту обмірюван ня, обважування або обраховування довести прямий умисел як обов'яз кову ознаку даного господарського злочину досить важко. Працівники торгівлі намагаються подати вчинене як результат помилки, неуваж ності, відсутності досвіду роботи, великого обсягу роботи, втомленості, хворобливого стану тощо. В юридичній літературі зазначається, що криміналістичним прийомом, який дозволяє відмежовувати умисний об ман покупців від необережних дій торговельних працівників, є підраху нок в кінці робочого дня виручки, фактично отриманої від реалізації то вару, і порівняння цієї підсумкової величини з розміром запланованого виторгу¹. Також для встановлення форми вини пропонується враховува ти, зокрема, наступні чинники: кількісну частку обману (тобто вирішується питання про.те, чи можна реально помилитись на таку су му); частота випадкових помилок на свою користь; наявність скарг і повідомлень з боку споживачів про факти зловживань; загальний стаж роботи на підприємстві торгівлі (послуг); наявність пристосувань, які спеціально використовуються для обману споживачів².

У будь-якому разі у вироках судів, постановлених у зв'язку із застосуван ням ст. 225 КК України, повинні наводитись докази, які б спростовували по казання підсудних про те, що вони вчинили протиправні дії неумисно.

Ш. і А. обвинувачувались у тому, що, працюючи відповідно директо ром і бухгалтером їдальні военторгу, на протязі декількох років продава ли продукти харчування, які користувались підвищеним попитом, з нара хуванням на них націнки їдальні, тобто вчинили обман покупців шляхом перевищення встановлених роздрібних цін. Пленум Верховного Суду ко лишнього СРСР скасував всі судові рішення, постановлені у кримінальній справі по обвинуваченню Ш. і А. у скоєнні обману покупців та зловжи ванні службовим становищем і закрив справу за відсутністю в діях засуд жених складу злочину. У постанові Пленуму, зокрема, зазначається, що для обвинувачення в обмані покупців має бути встановлено наявність у винної особи умислу на вчинення обмірювання, обважування, перевищен ня встановлених роздрібних цін або обраховування покупців. У даній кримінальній справі немає підстав стверджувати, що особи діяли з наміром ввести покупців в оману і з метою отримати надмірну плату за продані продукти харчування. НІ. і А. були впевнені у тому, що діють правильно, виконуючи вказівку керівництва военторгу про реалізацію то варів за цінами власної продукції їдальні. Реалізація продукції з націнкою, яка передбачена існуючим у даній торговельній системі поряд ком, не повинна кваліфікуватись як обман покупців³.

Склад злочину, передбачений ст. 225 КК, може мати місце як за наяв ності корисливої заінтересованості винного, так і у випадках, коли обман покупців вчинено з інших мотивів (абз. 1 п. 6 постанови Пленуму ВСУ

¹ Головлев Ю. Вказана праця. — С. 47-49

² Кузнецов А.П., Бокова И.Н. Уголовно-правовая и криминологическая характеристика обмана
потребителей // Российский следователь. — 2001. — № 3. — С. 17

³ Сборник постановлений Пленума и определений коллегий Верховного Суда СССР по уголовным
делам. 1971-1979. — М.: Изд-во "Известия Советов народных депутатов СССР", 1981. — С. 537-540

811

від 2 березня 1973 р № 2). Мотиви і мета вчиненого обману покупців не впливають на кваліфікацію, але враховуються при призначенні покаран ня. До некорисливих мотивів, характерних для обману покупців, в юри дичній літературі і судовій практиці звично відносять прагнення поліпшити показники роботи, виконати план товарообігу, відшкодувати збитки, особисту неприязнь до покупця чи замовника, вчинення злочину під впливом примусу або через службову залежність тощо.

Кваліфікованим видом злочину згідно з ч. 2 ст. 225 КК є вчинення його особою, раніше судимою за обман покупців чи замовників (за умо ви, що цю судимість не було знято або погашено у встановленому зако ном порядку).