§ 6. Розголошення комерційної таємниці

У ст. 232 КК встановлено відповідальність за умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності.

Суспільна небезпека, об'єкт і предмет даного злочину є такими ж, що і у злочині, передбаченому ст. 231 КК.

787

Об'єктивна сторона аналізованого злочину характеризується су купністю трьох ознак: 1) діяння у вигляді розголошення комерційної таємниці без згоди її власника відповідною особою; 2) наслідки — істот на шкода суб'єкту господарської діяльності; 3) причиновий зв'язок між діянням і суспільне небезпечними наслідками.

Розголошення комерційної таємниці — це ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, осо бою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків (ст. 17 Закону "Про захист від недобросовісної конкуренції"). Іншими словами, розголошен ня комерційної таємниці означає, що особа, яка зобов'язана зберігати відповідну інформацію в таємниці, незаконно (тобто без згоди власника інформації або іншої уповноваженої особи) ознайомлює з нею сторонніх осіб або своєю поведінкою створює умови, які надають можливість сто роннім особам ознайомитись з відповідними відомостями.

Способи розголошення комерційної таємниці можуть бути різними і на кваліфікацію за ст. 232 КК не впливають: усно, письмово, із застосу ванням засобів зв'язку, передача документів або предметів, повідомлен ня у засобах масової інформації, наукових статтях, виступах, ознайом лення хоча б однієї сторонньої особи з відповідними документами чи предметами, умисне створення умов для такого ознайомлення, у тому числі шляхом бездіяльності, тощо.

Злочин, що розглядається, належить до матеріальних складів і виз нається закінченим з моменту фактичного заподіяння суб'єкту господарсь кої діяльності істотної шкоди. Міркування автора з приводу того, який зміст належить у даному разі вкладати у поняття істотної шкоди, наводять ся у попередньому параграфі книги. Розголошення комерційної таємниці, яке не спричинило суб'єкту господарської діяльності істотну шкоду, тягне адміністративну відповідальність (ч. З ст. 164-3 КАП) за умови, що у скоєному не вбачаються ознаки замаху на злочин, передбачений ст. 232 КК.

Суб'єкт злочину, передбаченого ст. 232 КК, є спеціальним — це осо ба, якій комерційна таємниця стала відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю. До таких осіб передусім належать працівники (у тому числі службові особи) суб'єктів господарювання — юридичних осіб та приватних підприємців, яким в силу виконуваних по службі чи ро боті обов'язків стають відомі чи довіряються певні відомості, що станов лять комерційну таємницю. При цьому, на мою думку, не має значення те, чи мають такі працівники офіційний допуск до документів або пред метів, які містять комерційну таємницю. Суб'єктом аналізованого зло чину, звичайно, виступають ті працівники підприємства або підприємця, які в силу специфіки виконуваних професійних або служ бових обов'язків, так би мовити, посвячені у комерційну таємницю, проінформовані про правовий статус такої інформації та юридичні наслідки її розголошення. Але видається, що й інші працівники за на явності до цього підстав можуть притягуватись до відповідальності за ст. 232 КК (охоронці, водії, прибиральниці тощо). Таким чином, позначен ня спеціального суб'єкта аналізованого злочину у КК України, мабуть,

788

є більш вдалим порівняно, наприклад, з ч. 2 ст. 200 КК Казахстану, яка, регламентуючи відповідальність за незаконне розголошення комерційної чи банківської таємниці, як суб'єкта цього злочину називає особу, якій відповідні відомості були довірені по службі або роботі.

На мій погляд, колишні працівники підприємства або підприємця не повинні виключатись з кола осіб, спроможних нести кримінальну відповідальність за ст. 232 КК, оскільки диспозиція даної норми яки хось подібних обмежень щодо суб'єктного складу не встановлює. Тому зазначені особи мають визнаватись суб'єктами аналізованого злочину не лише у тому разі, коли між ними та їхніми колишніми роботодавцями укладено спеціальні угоди про нерозголошення комерційної таємниці після припинення дії трудового договору. Бажаним є вирішення розгля дуваного питання кваліфікації у законодавчому порядку. В цьому плані викликає інтерес ч. 1 ст. 273 КК Нідерландів, котра передбачає відповідальність для того, хто умисно розкриває особливу інформацію, пов'язану з комерційною чи промисловою організацією або організацією сфери обслуговування, в якій винна особа працює або працювала, за умови, що вона зобов'язана була зберігати інформацію в таємниці. Не викликає сумнівів і та обставина, що цивільне і трудове законодавство України повинне чітко регулювати взаємовідносини між роботодавцем і звільненим працівником з приводу збереження останнім комерційної таємниці, яка стала йому відомою під час здійснення трудової діяль ності. В літературі справедливо зауважується, що юридична неконтроль-ованість володіння колишнім працівником чужою конфіденційною інформацією порушує інтереси роботодавця і, вносячи деструктивний елемент у діяльність суб'єктів господарювання, негативним чином впли ває на економічний оборот¹.

Видається, що до осіб, яким комерційна таємниця стала відома у зв'язку з їх професійною або службовою діяльністю, треба відносити та кож працівників або власників суб'єктів господарювання — контра гентів і партнерів, оскільки в процесі спільної господарської діяльності вони можуть отримати від власника комерційної таємниці відповідну інформацію, а отже здатні розголосити її з корисливих чи інших особи стих мотивів. Водночас, якщо інформованість громадянина про ко мерційну таємницю стала наслідком реалізації ним певних цивільно-правових прав, підстав для застосування ст. 232 КК не вбачається.

Суб'єктом злочину, що розглядається, визнаються працівники банківських установ, нотаріуси, а також особи, які виконують на дано му підприємстві чи в його інтересах свої професійні обов'язки (напри клад, аудитор, адвокат, представник органів із сертифікації продукції). Так, ст. 23 Закону від 22 квітня 1993 р. із змінами "Про аудиторську діяльність" вимагає від аудиторів і аудиторських фірм не розголошува ти відомості, що становлять комерційну таємницю, і не використовува ти їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб. Згідно зі ст. 61 Закону від 7 грудня 2000 р. "Про банки і банківську діяльність", службовці бан-

¹ Коломиец А. Институт тайны в гражданских законодательствах Германии и России. Некото рые проблемы правового регулирования охраны конфиденциальной информации в законодательст ве России // Хозяйство и право. — 2002. — № 8. — С. 96-98

789

ку при вступі на посаду підписують зобов'язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов'язані не роз голошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію» яка стала відома їм при виконанні їхніх службових обов'язків.

У ч. З ст. 32 Закону "Про підприємства в Україні" зазначається, що посадові особи організацій і органів, які проводять перевірку підприємства, несуть відповідальність за розголошення комерційної таємниці підприємства.

Отже, за ст. 232 КК повинні кваліфікуватись діяння працівників дер жавних, у тому числі податкових і правоохоронних органів, які діста ють доступ до комерційної таємниці під час перевірок діяльності суб'єктів господарювання або в інший спосіб в силу виконуваних служ бових обов'язків.

Зокрема це можуть бути ті працівники органів державної статистики, які мають доступ до інформації, сконцентрованої у 'Єдиному державно му реєстрі підприємств та організацій України. Зазначений реєстр — це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про всіх юридичних осіб, їх філії, відділення, представництва та інші відособлені структурні підрозділи, що знаходяться на території України, а також про юридичних осіб та їх відособлені структурні підрозділи, що знаходяться за межами України і створені за участю юридичних осіб Ук раїни (ст. 10 Закону "Про державну статистику** у редакції Закону від 13 липня 2000 р.; п. 1 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затверджений постановою КМУ від 22 січня 1996 р. № 118). Передача даних Державного реєстру третім осо бам на комерційній основі забороняється. Інформаційний фонд Держав ного реєстру включає в себе не лише, так би мовити, відкриті відомості (ідентифікаційний код, найменування підприємства, його телефони, дані про керівника тощо), але й конфіденційну інформацію, тобто відо мості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні ок ремих юридичних і фізичних осіб і поширюються за їх згодою відповідно до погоджених з ними умов. Положення про порядок і умо ви видачі інформації з Єдиного державного реєстру підприємств та ор ганізацій України затверджено наказом Міністерства статистики Ук раїни від 12 лютого 1996 р. № 43.

Згідно зч. З ст. 17 Закону "Про державну статистику", усі працівни ки органів державної статистики зобов'язані дотримуватися вимоги за хисту конфіденційної інформації і за порушення цієї вимоги несуть відповідальність згідно із законом. Якщо працівник органу державної статистики, будучи адміністратором бази даних, без згоди власника умисно розголошує ту конфіденційну інформацію, яку у встановленому порядку визнано комерційною таємницею підприємства, вчинене за на явності всіх ознак аналізованого складу злочину має кваліфікуватись за ст. 232 КК.

Суб'єктом злочину, що розглядається, треба визнавати і працівників міліції, адже відповідно до п. 17 ст. 11 Закону від 20 грудня 1990 р. із змінами "Про міліцію" цей правоохоронний орган має право одержува-

790

ти безперешкодно і безплатно від підприємств, установ і організацій не залежно від форм власності та об'єднань громадян на письмовий запит відомості (в тому числі і ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що перебувають у провад женні міліції. Право на отримання інформації, у тому числі комерційної і банківської таємниці, мають спеціальні підрозділи по боротьбі з ор ганізованою злочинністю органів внутрішніх справ і СБУ (ст. 12 Закону від 13 червня 1993 р. із змінами "Про організаційно-правові основи бо ротьби з організованою злочинністю"). Реалізуючи повноваження на от римання комерційної таємниці, працівники міліції і СБУ стають учас никами інформаційних відносин, а тому на них у повному обсязі поши рюються положення ст.ст. 46, 47 Закону "Про інформацію" про непри пустимість зловживання правом на інформацію та відповідальність за розголошення таємниці, що охороняється законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю.

Такий же висновок буде доречним стосовно службових осіб податко вих органів, оскільки відповідно до ст. 13 Закону від 4 грудня 1990 р. (у редакції Закону від 24 грудня 1993 р. із змінами) "Про державну по даткову службу в Україні" вказані особи зобов'язані дотримуватись ко мерційної таємниці, а також щодо прокурорів, які згідно зі ст. 20 За кону від 5 листопада 1991 р. із змінами "Про прокуратуру" володіють правом мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для прове дення перевірок, в тому числі за письмовою вимогою й до тих, що містять комерційну чи банківську таємницю або конфіденційну інфор мацію. Відповідні повноваження закріплені і у ст. 10 Закону від 26 січня 1993 р. із змінами "Про державну контрольно-ревізійну служ бу в Україні".

Особа, яка вчинила схилення до розголошення комерційної таємниці (ст. 18 Закону "Про захист від недобросовісної конкуренції"), тобто спо нукала особу, якій комерційна таємниця стала відома у зв'язку з про фесійною або службовою діяльністю, до розкриття цих відомостей, має розглядатись як підбурювач до злочину і притягуватись до відповідаль ності за ч. 4 ст. 27, ст. 232 КК.

Якщо службова особа вчинила розголошення комерційної таємниці за матеріальну винагороду, їй повинна додатково інкримінуватись ст. 368 КК ("Одержання хабара").

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 232 КК, характери зується прямим умислом та корисливим чи іншим особистим мотивом. Вказівка законодавця на мотив як на обов'язкову ознаку суб'єктивної сторони цього злочину, на перший погляд, виключає можливість його вчинення з непрямим умислом. Видається, однак, що психічне ставлен ня винного до істотної шкоди, нанесеної ним суб'єкту господарської діяльності, може набувати форми непрямого умислу. Необережне розго лошення комерційної таємниці, а так само умисне розголошення ко мерційної таємниці, коли особа керується іншими спонуканнями, а не корисливим або іншим особистим мотивом, тягне адміністративну (ч. З ст. 164-3 КАП) і дисциплінарну (на підставі норм Кодексу законів Ук раїни про працю) відповідальність.

791

Корисливий мотив означає прагнення особи одержати у зв'язку із роз голошенням комерційної таємниці ту чи іншу матеріальну вигоду — от римати майно або право на майно, уникнути матеріальних витрат, звільнитись від матеріальних обов'язків тощо. До інших особистих мо тивів можуть бути віднесені, наприклад, помста, заздрість, особиста не приязнь, кар'єризм, бажання отримати взаємну послугу, прагнення пе ремогти у конкурентній боротьбі. Інша мотивація, крім корисливого чи іншого особистого мотиву, кваліфікацію за ст. 232 КК повинна виклю чати (наприклад, розголошення комерційної таємниці вчинено для захи сту прав і законних інтересів громадянина).

Порушення встановлених власником правил користування і зберігання комерційної таємниці, необережно вчинене службовою особою через не сумлінне ставлення до своїх службових обов'язків, що спричинило істот ну шкоду або тяжкі наслідки, має розцінюватись як службова недбалість. За відповідною частиною ст. 367 КК може кваліфікуватись, наприклад, винесення відповідних документів або предметів зі спеціальних приміщень або сховищ, якщо таке винесення заборонене, недбале повод ження з документами і предметами поза спеціальними приміщеннями чи сховищами, невжиття заходів щодо організації спеціальних місць для зберігання документів і предметів, зберігання останніх поза тими місця ми, які для них спеціально призначені (наприклад, замість сейфа доку мент знаходиться у письмовому столі) або з порушенням встановлених правил (скажімо, документ зберігається у незамкненому сейфі).

792